Постанова № 59456109, 01.08.2016, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" серпня 2016 р.Справа № 916/5155/15Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Аленіна О.Ю.

суддів: Богатиря К.В., Жекова В.І.

секретар судового засідання Чеголя Є.О.

за участю представників учасників процесу:

від ТОВ "Порше Мобіліті" - ОСОБА_1 за довіреністю;

від ТОВ "Транс-Сервіс" - ОСОБА_2 за довіреністю;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Мобіліті "

на рішення господарського суду Одеської області від 10 травня 2016 року

у справі №916/5155/15

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Мобіліті"

до товариства з обмеженою відповідальністю "Транс-Сервіс"

про стягнення 282 954 грн. 68 коп.

ВСТАНОВИВ

У грудні 2015 товариство з обмеженою відповідальністю "Порше Мобіліті " (далі ТОВ "Порше Мобіліті") звернулося до господарського суду Одеської області з позовною заявою до товариства з обмеженою відповідальністю "Транс-Сервіс" (далі ТОВ "Транс-Сервіс"), в якій просило стягнути з відповідача заборгованість в сумі 282 954,68 грн., з яких основна заборгованість 193 339, 10 грн. (за кредитом 171 349,28 грн. та за відсотками 21 989,82 грн.), збитки 85 277,86 грн., 3% річних 4 337,72 грн. у звязку з неналежним виконанням умов кредитного договору №50001685 від 08.06.2011 р.

Рішенням господарського суду Одеської області від 10 травня 2016 року позов задоволено частково, стягнуто з ТОВ "Транс-Сервіс" на користь ТОВ "Порше Мобіліті" збитки у вигляді витрат на страхування предмету застави в сумі 62 979 грн. 43 коп. та судовий збір в сумі 944 грн. 69 коп., в решті позову відмовлено.

В мотивах судового рішення суд першої інстанції посилаючись на приписи п.1 ч.2 ст.11, ч.1 ст.509, ч.1 ст.1054, ч.1 ст.1046, ст.1049, ч.1 ст.526, ст. 598 , ст. 533, ч.ч. 1, 2 ст.632 Цивільного кодексу України та п. 1.3.1 Загальних умов кредитування, зазначає, що позивачем було виставлено відповідачу рахунки для оплати платежів у гривні еквівалентно до євро станом на момент виставлення рахунку та заборгованість за виставленими рахунками стягнута у справі №916/2483/14. Суд зазначив, що курсова різниця визначається одноразово не за певний період часу, а на конкретну дату момент виставлення рахунку, у звязку з чим донарахування курсової різниці на суму неповернутої суми кредиту, у даному випадку, суперечить умовам договору та нормам чинного законодавства України. Крім того, як зазначає суд першої інстанції, з тексту рішення господарського суду Одеської області від 08.09.2014р. у справі №916/2483/14 та постанови Одеського апеляційного господарського суду від 01.12.2014 р. вбачається, що з відповідача стягнуто суму заборгованості у національній валюті, а не у євро. З огляду на викладене, господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача 171 349,28 грн. курсової різниці та нарахованих на суму курсової різниці 15% в сумі 21 989,82 грн. Водночас, судом зазначено, що у звязку з тим, що 3% річних в сумі 4 337,72 грн. нараховані на суму курсової різниці, вимоги про стягнення якої задоволенню не підлягають, місцевий господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача 3% річних.

Суд першої інстанції зазначив, що у даному випадку договірне зобов`язання відповідача по поверненню отриманого кредиту з постановленням судового рішення трансформувалось у грошове зобов`язання по виконанню рішення суду, а невчасне виконання рішення суду допускає можливість застосування положень ч.2 ст.625 ЦК України.

Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача збитків у вигляді витрат на відновлення свого порушеного права місцевий господарський суд, посилаючись на приписи ч. 2 статті 22, статей 614, зазначив, що заявлена до стягнення сума витрат на оплату юридичних послуг не є збитками, оскільки такі витрати не мають обов'язкового характеру та необхідних ознак збитків відповідно до приписів чинного законодавства, а факт їх наявності та розмір не знаходяться у безпосередньому причинному зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за кредитним договором. З огляду на викладене, судом позовні вимоги щодо стягнення з відповідача збитків у вигляді витрат на відновлення свого порушеного права, які складаються з витрат, що понесені позивачем у звязку з представництвом останнього в суді, підготовкою процесуальних документів з метою захисту інтересів ТОВ "Порше Мобіліті" і визнано такими, що задоволенню не підлягають.

Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача витрат на страхування предмету застави в сумі 75 575,32 грн. з ПДВ суд першої інстанції, з посиланням на п. 5.5, п. 5.6 Загальних умов кредитування, ст.ст. 628, 1000 ЦК України та ст. 196 (п.196.1.3., 196.1.5) Податкового кодексу України зазначив, що за період з 12.06.2014 р. по 19.05.2015 р. позивач на підставі п. 5.6. Загальних умов кредитування здійснив оплату страхових платежів за згодою і дорученням відповідача на користь страхової компанії ПАТ "СК "Українська страхова група" на суму 62 979,43 грн., які у відповідності до п. 2.3.9 Договору застави підлягають компенсації позивачу як понесені витрати у звязку з виконанням своїх зобовязань за Кредитним договором та Договором застави.

Не погоджуючись з даним рішенням до Одеського апеляційного господарського суду звернулось ТОВ "Порше Мобіліті" з апеляційною скаргою в якій просить скасувати рішення господарського суду Одеської області від 10.05.2016 у справі №916/5155/15 та ухвалити нове рішення у справі №916/5155/15, згідно з яким задовольнити позовні вимоги ТОВ "Порше Мобіліті" в повному обсязі.

Так, апелянт зазначає, що в оскаржуваному рішення суд першої інстанції дійшов висновку, що курсова різниця визначається одноразово не за певний період часу, а на конкретну дату, момент виставлення рахунку, у звязку з чим донарахування курсової різниці на суму неповернутої суми кредиту, у даному випадку, суперечить умовам договору та нормам чинного законодавства України. З огляду на викладене, господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача 171 349,28 грн. курсової різниці та нарахованих на суму курсової різниці 15% в сумі 21 989,82 грн.

Однак, апелянт вважає, що зазначені висновки зроблені судом першої інстанції внаслідок порушення норм матеріального права, а також неповного дослідження умов укладеного між сторонами договору та норм чинного законодавства України, які регулюють відповідні правовідносини.

Як стверджує скаржник, ним було вжито усі можливі заходи щодо стягнення з відповідача існуючої заборгованості за кредитним договором №50001685 від 08.06.2011 р., проте, не дивлячись на наявність судового рішення про стягнення з відповідача грошових коштів та відкриття виконавчого провадження, відповідачем встановлену рішенням суду заборгованість сплачено не було та умови договору не виконано.

Посилаючись на приписи ст. 175, ч. 2 ст. 345 ГК України, ч. 2 ст. 509, ст. 629, ч.1 ст. 1049, ст. 1054, ст. 524, ч. 2 статті 533 ЦК України та п. 1.1., 1.2., 1.3., 1.4.2., 1.4.4. кредитного договору, апелянт зазначає, що згідно з даними умовами договору, повернення суми кредиту в повному обсязі визначається на момент отримання апелянтом грошових коштів у відповідному розмірі, з врахуванням чинного на дату зарахування таких коштів обмінного курсу банку, зазначеного в договорі, який застосовується до еквіваленту неповернутого залишку суми кредиту у іноземній валюті, визначеного відповідно до графіку погашення кредиту.

Апелянт зазначає, що з моменту ухвалення Одеським апеляційним господарським судом постанови від 01.12.2014 р. у справі №916/2483/14, відповідно до якої було визначено розмір неповернутої відповідачем суми кредиту, що становить еквівалент в гривні 19 209,56 євро, що станом на момент подання позовної заяви у справі №916/2483/14 складало 307 352,96 грн. і до моменту подання позову у справі №916/5155/15 відповідачем не було сплачено жодних грошових коштів в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором.

Як зазначає скаржник, ним було надано відповідачеві кредит у сумі 595 043, 75 грн., що є еквівалентом 50 750,00 євро на дату укладання договору. З огляду на це, апелянт наголошує, що відповідно до умов укладеного договору, які погоджені сторонами, а саме п.п. 1.1., 1.2., 1.3., 1.4.4., відповідач зобовязаний повернути кредит у гривні у розмірі, що є еквівалентною 50 750, 00 євро на дату сплати відповідачем таких коштів.

Як стверджує апелянт, внаслідок застосування еквіваленту при розрахунку відповідно до п. 1.3.1 умов договору розмір заборгованості відповідача у гривні станом на момент складання позовної заяви (тобто 16.11.2015 р.) складає 478 702,24 грн. Оскільки, курс євро, встановлений ПАТ «Креді ОСОБА_3» по відношенню до гривні, складає 24,92 грн. за 1 євро, сума кредиту, яка не повернута відповідачем становить еквівалент в гривні 19 209,56 євро. Таким чином, на думку апелянта, зобовязання відповідача з повернення суми кредиту складає: 19 209,56 х 24,92 = 478 702,24 грн.

Скаржник відзначає, що враховуючи заборгованість з неповернутої суми кредиту, яку відповідач повинен сплатити згідно з ухваленими судами першої та апеляційної інстанцій рішеннями, але не сплатив, відповідно до умов договору відповідач повинен сплатити різницю неповернутої станом на момент складання цієї позовної заяви суми кредиту у розмірі 478 702,24 (розмір заборгованості станом на момент подання позовної заяви 16.11.2015 року) - 307 352,96 (встановлений розмір заборгованості згідно із рішенням суду) = 171 349, 28 грн.

Отже, на думку апелянта, судом при ухваленні оскаржуваного рішення не було враховано умови укладеного договору, які передбачають сплату коштів відповідачем та отримання коштів апелянтом з врахуванням обмінного діючого курсу, як це передбачено умовами договору.

ТОВ "Порше Мобіліті" вважає, що з огляду на те, що відповідач жодним чином не виконав рішення суду, яке набрало законної сили, з врахуванням зростання діючого обмінного курсу іноземної валюти євро, позивач правомірно та обґрунтовано звернувся з позовною заявою щодо стягнення вказаних грошових коштів, які відповідач зобовязаний сплатити відповідно до умов договору, з метою належного та повного виконання своїх зобовязань за ним.

До того ж, з посиланням на приписи ч.1 ст.1056-1 ЦК України скаржник зазначає, що сторонами у кредитному договорі передбачена процентна ставка у розмірі 15 %, а тому, виходячи з того, що в період з 13.01.2015 року (закінчення строку для боржника на самостійне виконання в рамках виконавчого провадження) по 16.11.2015 курсова різниця суми кредиту, що підлягає сплаті становить 171 349,28 грн., процентна ставка 15,00%, кількість днів прострочення сплати суми кредиту (строк користування кредитом) становить (13.01.2015 року по 16.11.2015 року) 308 днів, розмір процентів за користування кредитними коштами розраховується наступним чином 171 349,28 х 15% х 308/360 та становить 21 989,82 грн.

З урахуванням наведеного, апелянт вважає, що враховуючи умови укладеного договору, погодженого сторонами, зобовязання відповідача не виконані в повному обсязі та належним чином і на момент звернення до суду у нього існує заборгованість з повернення залишку суми кредиту та процентів за користування ним, які становлять 193 339,10 грн.

Однак, апелянт вважає, що судом першої інстанції під час розгляду справи не було в повній мірі враховано наведені вище умови договору, а саме: п.п.1.1., 1.2., 1.3., 1.4.2., 1.4.4., які погоджені сторонами, а також норми чинного законодавства України, а саме ст.ст. 524 та 533 ЦК України, які регулюють можливість визначення у зобов'язанні грошового еквіваленту в іноземній валюті та підлягають до застосування при регулюванні правовідносин за кредитним договором. Натомість, як зазначає скаржник, суд в оскаржуваному рішенні помилково зазначає, що у даному випадку договірне зобов'язання відповідача по поверненню отриманого кредиту з постановленням вказаного судового рішення трансформувалось у грошове зобов'язання по виконанню рішення суду, а невчасне виконання рішення суду допускає можливість застосування положень ч.2 ст.625 ЦК України.

Апелянт в своїй апеляційній скарзі звертає увагу на те, що згідно із ч. 2. ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми. В той же час, за твердженням апелянта, у п.1.3. договору сторони погодили, що кошти у повернення кредиту відповідачем відображають справедливу вартість кредиту на момент його видачі та забезпечують отримання апелянтом очікуваної станом на дату сплати таких коштів суми на основі діючого обмінного курсу валюти.

Таким чином, з огляду на зазначене вище, скаржник вважає, що судом першої інстанції було порушено та невірно застосовано норми ст.ст. 1049, 1054 Цивільного кодексу України, ст. 345 Господарського кодексу України, взагалі не враховано положення ст.ст. 524, 533 Цивільного кодексу України, а також неповно досліджено та невірно застосовано умови договору, а саме, п.п.1.1., 1.2., 1.3., 1.4.2., 1.4.4.

Не погоджується апелянт й з висновком місцевого господарського суду про відмову у задоволенні позову в частині стягнення збитків у вигляді витрат на відновлення свого порушеного права, завданих апелянтові у звязку з порушенням відповідачем своїх зобовязань за договором.

Так, скаржник посилається на приписи ст. 22 ЦК України, ст. 220, 224 ГК України та п.п. 6.3., 8.5. договору та зазначає, що на його думку він має всі підстави для задоволення позовних вимог, окрім іншого, в частині стягнення реальних збитків, завданих апелянтові, внаслідок неналежного виконання зобовязань відповідачем, оскільки наявні всі ознаки цивільно-правового правопорушення, а саме, протиправна поведінка відповідача, яка виражалась у невиконанні умов договору, закону та рішення суду, яке набрало законної сили, збитків, а саме витрати апелянта повязані зі стягненням заборгованості за договором, причинний зв'язок між протиправною поведінкою відповідача та збитками (саме через порушення умов договору щодо повернення суми кредиту, апелянт самостійно був змушений вчинити дій спрямовані на спонукання відповідача виконати свої зобовязання за договором, проте такі дії не мали наслідком виконання своїх зобовязань відповідачем, у звязку з чим апелянт був змушений звернутись до спеціалізованої організації з метою супроводження процесу стягнення заборгованості), вина відповідача, яка підтверджується явним невиконанням чітких вимог закону, договору та рішення суду, яке набрало законної сили.

Апелянт вважає, що суд помилково дійшов висновку, що вищенаведені витрати не є збитками, оскільки не мають обов'язкового характеру та необхідних ознак збитків, а факт їх наявності та розмір не знаходяться у безпосередньому причинному зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за спірним договором, оскільки, як наголошує апелянт, такі матеріальні витрати є реальними збитками апелянта, оскільки вони пов'язані із витратами, які апелянт змушений був зробити для відновлення свого порушеного права відповідно до ст. 22 Цивільного кодексу України, ст. 224 Господарського кодексу України.

Таким чином, на думку скаржника, судом було порушено норми матеріального права, а саме, ст. 22 Цивільного кодексу України, ст. 224 Господарського кодексу України, а також неповно досліджено п. 6.3., 8.5. договору, які передбачають погодження сторонами відшкодування збитків, заподіяні у звязку з неналежним виконанням договору.

Не погоджується апелянт й з висновком місцевого господарського суду про часткове задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача заборгованості витрат на страхування предмету застави, без врахуванням ПДВ, з наступних підстав.

Як стверджує апелянт, на підставі п.п. 5.5., 5.6. кредитного договору станом на момент складання позовної заяви (16.11.2015 р.) апелянтом було сплачено страхові платежі, які не компенсовані відповідачем на загальну суму 62 979,43 грн. Апелянт вважає, що відповідно до вимог чинного законодавства України вказані кошти мають бути компенсовані апелянту в розмірі 75 575,32 грн., оскільки ТОВ "Порше Мобіліті" на цей час є платником податку на додану вартість.

Скаржник вважає безпідставним посилання суду першої інстанції на ст. 196 Податкового кодексу України, а саме п.п. 196.1.3., 196.1.5., оскільки, за твердженням апелянта він не здійснює діяльність, яка зазначена в п.п. 196.1.3. та 196.1.5. Податкового кодексу України, а відповідно до умов договору відповідач компенсує апелянту витрати, понесені останнім у звязку із виконанням такого доручення, в порядку передбаченому пунктом 1.7.3. кредитного договору. Відповідно, апелянт вважає, що будь-які кошти, які надходять від відповідача підлягають оподаткуванню, зокрема, апелянт сплачує з таких коштів податок на додану вартість, оскільки, як уже зазначалося, ТОВ "Порше Мобіліті" на цей час є платником податку на додану вартість.

Таким чином, апелянт вважає, що вимоги щодо відшкодування витрат, повязаних із сплатою апелянтом страхових платежів на користь відповідача на підставі п.5.6. договору є цілком правомірними та погоджені сторонами відповідно до умов договору і відповідають нормам чинного законодавства України. В той же час, як судом першої інстанції було не повно та всебічно досліджено та застосовано норми матеріального права, та п.п.1.7.3., 5.5., 5.6. договору, які передбачають відшкодування витрат, повязаних із сплатою апелянтом страхових платежів.

Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 21.06.2016 апеляційну скаргу ТОВ "Порше Мобіліті" на рішення господарського суду Одеської області від 10 травня 2016 року прийнято до провадження та призначено до розгляду колегією суддів у складі головуючого судді Аленіна О.Ю., суддів Богатиря К.В., Жекова В.І.

11.07.2016 Одеським апеляційним господарським судом отримано відзив на апеляційну скаргу від ТОВ "Транс-Сервіс" в якому останнє просить залишити рішення господарського суду Одеської області від 10 травня 2016 року без змін, а апеляційну скаргу ТОВ "Порше Мобіліті" без задоволення.

У судовому засіданні від 13.07.2016 оголошувалась перерва до 01.08.2016.

У судовому засіданні від 01.08.2016 р. представник скаржника підтримав вимоги за апеляційною скаргою та наполягав на їх задоволенні.

Представник позивача надав пояснення відповідно до яких не погоджується з апеляційною скаргою, вважає її такою, що не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення залишенню без змін.

Відповідно до ст. 85 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши у судовому засіданні представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга ТОВ "Порше Мобіліті" не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до приписів ст. 101 ГПК України апеляційна інстанція не звязана доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду в повному обсязі, а згідно до приписів ст. ст. 33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна належними і допустимим доказами довести ті обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх вимог чи заперечень.

Як вбачається з матеріалів справи, 08 червня 2011 року між ТОВ "Порше Мобіліті" (компанія) та ТОВ "Транс-Сервіс" (позичальник) було укладено кредитний договір №50001685 за умовами якого сума кредиту складає: 595043,75 грн., еквівалент суми кредиту в Євро 50 750,00 євро, строк кредиту 48 місяців. Процента ставка: фіксована за ставкою 15,00 % річних. Цільове призначення: на придбання автомобіля марки Porsche, модель Panamera, кузов №WPOZZZ97ZBL004163, обєм двигуна 3605 куб. см., рік випуску 2011. Перший внесок за власні кошти в оплату автомобіля здійснено в еквіваленті 50 750,00 євро. Ціна автомобіля відповідно до договору з дилером в еквіваленті 101 500,00 євро. Спосіб надання кредиту: перерахування на рахунок № 260090391201 у банку ТОВ "Комерсбанк", МФО 339339.

Також, між ТОВ "Порше Мобіліті" (компанія) та ТОВ "Транс Сервіс" (позичальник) були укладені Загальні умови кредитування, як додаток до кредитного договору № 50001685 від 08.06.2011р., відповідно до пп. 1.1, 1.2 яких компанія зобовязується надати позичальнику кредит (надалі за текстом кредит) у сумі, визначеній у кредитному договорі, в українських гривнях (далі за текстом сума кредиту). В кредитному договорі сторони встановлюють еквівалент суми кредиту у іноземній валюті, прийнятій для сторін. Позичальник зобовязується прийняти, належним чином використати і повернути компанії кредит у повному обсязі, а також сплатити проценти за використання кредиту та інші платежі відповідно до умов кредитного договору.

Відповідно до окремих положень п. 1.3.1 Загальних умов кредитування - розмір платежів, що підлягають сплаті позичальником у повернення кредиту, визначено у гривні на день укладання кредитного договору у графіку погашення кредиту, який є невід'ємною частиною кредитного договору. В подальшому позичальник сплачує платежі у повернення кредиту відповідно до виставлених компанією рахунків у гривні; при цьому розмір платежів розраховується шляхом застосування до еквівалентів платежів у іноземній валюті, вказаних у графіку погашення кредиту, чинного на момент виставлення рахунку обмінного курсу банку, зазначеного у кредитному договорі.

Згідно з пп. 1.4.1, 1.4.2 Загальних умов кредитування надання кредиту здійснюється починаючи з дати укладення кредитного договору. Датою надання кредиту є дата списання коштів у розмірі суми кредиту з рахунку компанії відповідно до умов кредитного договору. Повернення кредиту здійснюється позичальником у повному обсязі в терміни, встановлені графіком погашення кредиту, за винятком випадків, у яких цими Загальним умовами кредитування передбачено інші строки повернення кредиту.

Пунктом 1.4.3 Загальних умов кредитування передбачено, зокрема, що до 10 числа кожного місяця компанія надсилає позичальнику відповідні рахунки для сплати чергового платежу відповідно до графіку погашення кредиту. Черговий платіж підлягає сплаті у строк відповідно до графіку погашення кредиту. Компанія має право надсилати рахунки за поштовою адресою позичальника, а також електронною поштою, а позичальник зобовязується забезпечити отримання рахунків та їх вчасну сплату.

Відповідно до п. 1.7 Загальних умов кредитування повернення заборгованості: за домовленістю сторін будь-які кошти, отримані компанією від позичальника, будуть зараховуватись у виконання зобовязань позичальника у наступному порядку (незалежно від призначення платежу, визначеного позичальником): у першу чергу пеня та штрафні санкції відповідно до ст. 8; у другу чергу прострочені комісії у такій черговості: 1) разова комісія за переказ коштів; у третю чергу сплачені компанією страхові платежі в порядку, передбаченому пунктом 5.6 цього кредитного договору; у четверту чергу прострочені проценти; у пяту чергу строкові комісії; у шосту чергу строкові проценти; у сьому чергу прострочена сума основного боргу; у восьму чергу - строкова сума основного боргу; у дев'яту чергу - інші вимоги та витрати компанії.

За п. 2.1 Загальних умов кредитування за використання кредиту у межах встановленого терміну кредитування позичальник сплачує компанії проценти за процентною ставкою (фіксованою або змінною), визначеною у кредитному договорі.

Пунктом 2.4 Загальних умов кредитування передбачено нарахування процентів: щомісячно, 15 числа поточного місяця. Період нарахування процентів починається з першого календарного дня місяця і закінчується останнім календарним днем поточного місяця. Проценти нараховуються за методом "30/360" (для цілей розрахунку один календарний місяць складається із 30 днів, при цьому умовно в році 360 днів) відповідно до графіку погашення кредиту. Проценти нараховуються на еквівалент суми кредиту в іноземній валюті, яка залишається неповернутою, відповідно до графіку погашення кредиту. При цьому проценти не нараховуються за період з жати отримання кредиту і до першого календарного дня наступного місяця.

Відповідно до п. 2.5 Загальних умов кредитування термін сплати процентів: одночасно із поверненням чергового платежу в терміни та в сумі відповідно до графіку погашення кредиту, за винятком випадків, у яких цими загальними умовами кредитування передбачено інші строки сплати процентів.

Пунктами 3.2, 3.2.1 Загальних умов кредитування передбачений порядок дострокового повернення кредиту та встановлено дострокове повернення на вимогу компанії. Сторони погоджують, що компанія має право визнати термін повернення кредиту таким, що настав, у випадку порушення позичальником терміну сплати будь-якого чергового платежу (його частини) з повернення кредиту відповідно до графіку погашення кредиту та/або сплати плати за користування кредитом на строк більше ніж 30 календарних днів.

Згідно з п. 3.3 Загальних умов кредитування термін дострокового повернення кредиту вважатиметься таким, що настав, а кредит таким, що підлягає поверненню, на 5-й (пятий) календарний день з дня направлення Компанією відповідної письмової вимоги позичальнику. У цей термін (якщо інший термін не буде вказано у письмовій вимозі компанії) позичальник зобовязаний повернути компанії у повному обсязі суму кредиту, плату за кредит та штрафні санкції, якщо такі підлягають застосуванню (сума до повернення позичальником розраховується компанією і вказується у повідомлені компанії).

Пунктом 5.5 Загальних умов кредитування передбачено, що позичальник зобовязується забезпечити страхування майна, яким забезпечено виконання зобовязань позичальника за кредитним договором, на протязі усього терміну дії кредитного договору в страховій компанії, яка авторизована компанією. Страхування майна забезпечується на наступних умовах: термін страхування не менше одного року з дня укладення договору застави з переукладанням/продовженням терміну страхування на кожний наступний рік, при цьому позичальник зобовязаний упевнитись, що страхова компанія є авторизована компанією , в протилежному випадку позичальник укладає договір страхування майна з іншою автоматизованою страховою компанією; застраховані ризики пошкодження, втрата або знищення майна; страхова сума повна вартість майна з виплатою страхового відшкодування компанії (вигодонабувач за страхуванням) в межах заборгованості позичальника за кредитним договором. Здійснювати щорічне страхування зазначеного майна на вказаних умовах до повного виконання зобовязань за кредитним договором. Невідкладно надавати компанії оригінали відповідних полісів страхування.

Відповідно до п. 5.6 Загальних умов кредитування позичальник зобовязується, в тому випадку, якщо позичальник не сплатить суми страхових платежів на користь страхової компанії у строки, обумовлені договором страхування, вказаним у п. 5.5 цього кредитного договору, цим кредитним договором позичальник дає згоду і доручає від імені і за рахунок позичальника сплату страхових платежів, передбачених таким договором (договорами) страхування, на користь страхової компанії. Позичальник компенсує компанії втрати, понесені останньою у звязку із виконанням даного доручення, в порядку, передбаченому пунктом 1.7.3 цього кредитного договору.

Згідно з п. 8.1 Загальних умов кредитування у разі порушення позичальником терміну сплати будь-якого чергового платежу з повернення кредиту відповідно до графіку погашення кредиту, позичальник сплачує компанії пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України від суми заборгованості за кожний день прострочення до моменту повного погашення заборгованості включно. Сплата пені не звільняє Позичальника від сплати процентів за фактичний термін користування Кредитом.

Пунктом 8.2 Загальних умов кредитування передбачено, що у разі порушення позичальником терміну повернення кредиту, визначеного у статті 3.3, за винятком умови порушення позичальником терміну сплати будь-якого чергового платежу з повернення кредиту відповідно до графіку погашення кредиту, передбаченої в статті 3.2.1, позичальник сплачує компанії штраф у розмірі 20 (двадцяти) відсотків від суми кредиту.

Відповідно до п. 8.3 Загальних умов кредитування за кожний випадок порушення позичальником умов статей 5.1, 5.2, 5.3, 5.4, 8.2 позичальник сплачує компанії штраф у еквіваленті 15 Євро чи 20 дол. США відповідно до еквіваленту суми кредиту у кредитному договорі на момент направлення компанією першої вимоги щодо сплати, та відповідно еквівалент 20 Євро чи 25 дол. США за направлення другої вимоги щодо сплати, та еквівалент 25 Євро чи 30 дол. США за направлення третьої вимоги щодо сплати (якщо компанія вирішить надіслати таку третю вимогу).

Згідно з п. 8.4 Загальних умов кредитування у випадку будь-якого порушення позичальником вимог пункту 5.5 цього кредитного договору, включаючи, але не обмежуючись випадками несплати позичальником сум страхових платежів на користь страхової компанії у строки, обумовлені договором страхування, укладання позичальником договору страхування із страховою компанією, не авторизованою компанією тощо, позичальник сплачує на вимогу компанії штраф в розмірі 15% від суми кредиту. Зазначені у цій статті штрафні санкції підлягають сплаті позичальником не пізніше ніж через 7 (сім) робочих днів з дня направлення відповідної вимоги компанією, а у разі дострокового повернення кредиту за рішенням компанії відповідно до статті 3.3. Якщо позичальник не здійснить оплату протягом вказаного терміну з моменту отримання першої вимоги щодо сплати, компанія надсилає в такий же спосіб другу платіжну вимогу щодо сплати, яка подовжує строк здійснення оплати ще на 8 (вісім) робочих днів. Якщо позичальник не здійснить оплату протягом вказаного терміну з моменту отримання другої вимоги щодо сплати, компанія відповідно до статті 3.2.1 кредитного договору вимагатиме повернення кредиту достроково, а також погашення всієї суми заборгованості за кредитним договором, про що повідомить у відповідній вимозі (повідомлені) про дострокове погашення кредиту та сплати заборгованості за кредитним договором.

Пунктом 8.5 Загальних умов кредитування передбачено, що збитки, заподіяні у звязку з неналежним виконанням Кредитного договору, повинні бути відшкодовані винною стороною у повному обсязі, понад передбачені штрафні санкції.

Згідно графіку погашення кредиту, що є додатком до кредитного договору №50001685 від 08.06.2011р., встановлений графік відповідного погашення у період з 15.07.2011 р. по 15.06.2015 р.

В подальшому, 14.06.2011р. між ТОВ "Порше Мобіліті" (заставодержатель) та ТОВ "Транс Сервіс" (заставодавець) було укладено договір застави (надалі договір застави від 14.06.2011р.) відповідно до окремих положень п. 1.1 якого Заставодавець з метою забезпечення виконання викладених нижче зобовязань заставляє майно (далі за текстом предмет застави), а саме автомобіль з наступними характеристиками: марки Porsche, модель Panamera, кузов № НОМЕР_1, обєм двигуна 3605 куб. см., рік випуску 2011, колір чорний, державний номер НОМЕР_2. За домовленістю сторін заставна вартість Предмета застави становить 1 190 087,50 грн. Право власності на заставне майно, яке є предметом застави за цим договором, залишається у заставодавця.

Відповідно до п.п. 1.3, 1.3.1 договору застави від 14.06.2011р. заставою за цим договором забезпечуються вимоги заставодержателя за кредитним договором № 50001685 від 08.06.2011, укладеного між сторонами, за яким: заставодержатель видає заставодавцю кредит за кредитним договором у сумі 595 043,75 грн., що на день укладання кредитного договору складає еквівалент 50 750,00 Євро, а заставодавець зобовязується його використати за цільовим призначенням та згідно встановленим строкам використання, своєчасно сплачувати плату за користування кредитом (проценти за ставкою у розмірі 15,00% та комісії: разова комісія за переказ коштів 2,50 % від суми кредиту та комісія за дострокове повернення - )% від суми повернення), а також своєчасно повернути кредит заставодержателю.

Згідно з п. 1.3.2 договору застави від 14.06.2011р. строк користування кредитом за кредитним договором встановлено згідно з графіком погашення кредиту, що є невід'ємною частиною до кредитного договору, але в будь-якому випадку кредит підлягає поверненню не пізніше 15.06.2015 року, якщо інший строк повернення кредиту не встановлено у відповідності до зазначеного кредитного договору.

Пунктом 2.3.7 договору застави від 14.06.2011р. закріплені обовязки заставодавця по відношенню до предмета застави: день підписання цього договору заставодавець за власні кошти здійснює страхування предмету застави в авторизованій Заставодержателем страховій компанії на користь заставодержателя на наступних умовах: термін страхування не менше одного року з дня укладання цього договору з переукладанням/продовженням терміну страхування на кожний наступний рік; застраховані ризики пошкодження, втрат та знищення майна; страхова сума повна вартість майна з виплатою страхового відшкодування заставодержателю (вигодо набувач за страхуванням). Здійснити щорічне страхування предмета застави на вказаних умовах до повного виконання зобовязань за кредитним договором. Сума страхового відшкодування не повинна бути меншою від вартості майна, що зазначена у розділі І цього Договору.

Відповідно до п. 2.3.9 договору застави від 14.06.2011р. в тому випадку, якщо заставодавець не сплатить страховій компанії страхові платежі у строки, обумовлені договором (договорами) страхування, які будуть укладені згідно з пунктом 2.3.7 цього Договору, затаводавець дає згоду та доручає заставодержателю здійснити від імені і за рахунок заставодавця сплату страхових платежів, передбачених таким договором (договорами) страхування, на користь страхової компанії. Заставодаевць компенсує заставодержателю витрати, понесені останнім у звязку із виконанням даного доручення, в порядку, передбаченому кредитним договором.

Цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та його нотаріального посвідчення (п. 7.1 договору застави від 14.06.2011 р.).

Рішенням господарського суду Одеської області від 08.09.2014 р. у справі №916/2483/14 було задоволено частково позов ТОВ Порше Мобіліті. З відповідача на користь позивача стягнуто 413188,59 грн. основного боргу, 50382,34 грн. збитків, 217081,78 грн. штрафу, 3390,88 грн. 3% річних за кредитним договором №50001685 від 08.06.2011р.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 01.12.2014 р. рішення господарського суду Одеської області від 08 вересня 2014 року у справі №916/2483/14 скасовано частково, резолютивну частину цього рішення викладено в наступній редакції: „Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Порше Мобіліті задоволено частково: вирішено стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Транс Сервіс" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Мобіліті" 413188 (чотириста тринадцять тисяч сто вісімдесят вісім) грн. 59 коп. основного боргу, 50382 (пятдесят тисяч триста вісімдесят два) грн. 34 коп. збитків, 10000 (десять тисяч) грн. штрафу, 4061 (чотири тисячі шістдесят один) грн. 21 коп. пені, 3390 (три тисячі триста девяносто) грн. 88 коп. 3% річних та 9620 (девять тисяч шістсот двадцять) грн. 62 коп. судового збору.

11.12.2014 р. господарським судом Одеської області видано наказ на виконання вищевказаної Постанови.

Постановами старшого державного виконавця відділу Державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції від 05.01.2015 р. відкрито виконавче провадження №45959945 щодо виконання наказу по справі №916/2483/14 від 11.12.2014 р., накладено арешт на кошти Відповідача у межах суми 486 582,42 грн. та накладено арешт на все майно боржника.

Звертаючись із позовом до суду першої інстанції, позивач зазначив що станом на 16.11.2015 відповідач не виконав ухвалені рішення господарського суду від 08.09.2014 р. та постанову від 01.12.2014 р. в процесі здійснення виконавчого провадження, не оплатив наявну заборгованість у розмірі 413 188,59 грн. основного борг, в т.ч. заборгованість по поверненню суми кредиту у розмірі 307 352,96 грн., 50 382, 34 грн. збитків, 10 000,00 грн. штрафу, 4 061,21 грн. пені, 3 390,88 грн. 3% річних.

Позивачем було здійснено розрахунок заборгованості з застосуванням еквіваленту у відповідності до п. 1.3.1 Кредитного договору, у звязку з чим сума заборгованості за Кредитним договором, яка складає 19 209,56 євро станом на 16.11.2015 р. дорівнює 478 702,24 грн. Отже, курсова різниця, яку просить стягнути позивач, станом на 16.11.2015 р. становить 171 349,28 грн. (478 702,24 грн. 307 352,96 грн.). Водночас Позивачем розраховано суму відсотків за користування кредитними коштами, нараховану на суму курсової різниці, яка дорівнює 21 989,82 грн.

Крім того, ТОВ „Порше Мобіліті зазначає, що згідно з п. 8.5. Кредитного договору збитки, які заподіяні у звязку з неналежним виконанням договору, повинні бути відшкодовані винною стороною, понад штрафні станції. Отже, у звязку з представництвом інтересів Позивача в суді, підготовку процесуальних документів, останній поніс витрати в сумі 9 702,54 грн. з ПДВ, які просить суд стягнути з відповідача на свою користь, що підтверджується платіжними дорученнями №50007009 від 01.08.2014р., №50007295 від 18.09.2014 р., №50007297 від 18.09.2014р., №50009006 від 17.09.2015р. про перерахування на користь ТОВ „Юридична фірма Вернер і Партнери 8085,45 грн. без ПДВ за надані юридичні послуги за Договором №24/2010 від 15.10.2010р.

Також, ТОВ „Порше Мобіліті просило суд стягнути з відповідача збитки у вигляді витрат на страхування предмету застави в сумі 75 575,32 грн. з ПДВ (62 979,43 грн. без ПДВ) за період з червня 2014 р. по травень-червень 2015р.

У звязку з невиконання відповідачем грошових зобовязань, позивач на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України нарахував відповідачеві 3% річних в сумі 4 337,72 грн. за період з 13.01.2015 р. по 16.11.2015 р.

Судом першої інстанції позовні вимоги ТОВ "Порше Мобіліті" визнано частково обґрунтованими та задоволено позов в частині стягнення з відповідача заборгованості на страхування предмету застави в сумі 62 979,43 грн. за період з червня 2014 р. по травень-червень 2015 р. без врахування ПДВ.

Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з наступних підстав.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України однією із підстав виникнення цивільних прав та обовязків є договір, який в силу вимог ч.1 ст.629 ЦК України є обовязковим для виконання сторонами.

За приписами ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України, зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

Згідно з ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти. Частиною 2 ст. 1054 Цивільного кодексу України передбачено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором (ч. 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 1049 Цивільного кодексу України передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на банківський рахунок позикодавця (ч. 3 ст. 1049 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 2. ст. 1050 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Так, з матеріалів справи вбачається, що на умовах кредитного договору №50001685 від 08.06.2011 р., позичальником було надано компанії кредит у сумі 595 043,75 грн., еквівалент суми кредиту в Євро 50 750,00 євро, строком на 48 місяців, з процентною ставкою 15,00 % річних.

Як встановлено судом першої та апеляційної інстанцій у справі №916/2483/14 ТОВ "Порше Мобіліті" здійснило на користь ТОВ "Емералд Спорткар" оплату за авто згідно Кредитного договору № 50001685 від 08.06.2011р. у розмірі 595 043,75 грн. згідно з платіжним дорученням № 1341 від 16.06.2011 р. Отже, ТОВ "Порше Мобіліті" умови кредитного договору №50001685 від 08.06.2011р. шляхом надання ТОВ "Транс Сервіс" кредиту у розмірі 595 043,75 грн. було виконано у повному обсязі. Проте, у порушення умов договору, відповідач не виконав свої зобов'язання щодо повної та своєчасної сплати щомісячних платежів за кредитним договором № 50001685 від 08.06.2011 року.

Рішенням господарського суду Одеської області від 08.09.2014р. у справі №916/2483/14 позов ТОВ Порше Мобіліті задоволено частково. З відповідача на користь позивача стягнуто 413188,59 грн. основного боргу, 50382,34 грн. збитків, 217081,78 грн. штрафу, 3390,88 грн. 3% річних за Кредитним договором №50001685 від 08.06.2011 р. Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 01.12.2014 р. рішення господарського суду Одеської області від 08 вересня 2014 року у справі №916/2483/14 скасувати частково, викладено резолютивну частину цього рішення в наступній редакції: „Позовні вимоги ТОВ Порше Мобіліті задоволено частково: вирішено стягнути з ТОВ "Транс Сервіс" на користь ТОВ "Порше Мобіліті" 413188 грн. 59 коп. основного боргу, 50382 грн. 34 коп. збитків, 10000 грн. штрафу, 4061 грн. 21 коп. пені, 3390 грн. 88 коп. 3% річних та 9620 грн. 62 коп. судового збору. 23.09.2014 р. господарським судом Одеської області видано наказ на виконання вищевказаної постанови.

Як зазначає позивач, станом на 16.11.2015 відповідач не виконав ухвалені рішення господарського суду від 08.09.2014 р. та постанову від 01.12.2014 р. в процесі здійснення виконавчого провадження, не оплатив наявну заборгованість у розмірі 413 188,59 грн. У звязку з чим, позивач посилаючись на п. 1.3.1 Кредитного договору, зазначив, що сума заборгованості за кредитним договором, яка складає 19 209,56 євро, що станом на 16.11.2015 р. дорівнює 478 702,24 грн. Отже, курсова різниця, яку просить стягнути позивач, станом на 16.11.2015 р. становить 171 349,28 грн. (478 702,24 грн. 307 352,96 грн.).

Судова колегія відзначає, що статтею 533 Цивільного кодексу України визначено валюту виконання грошового зобов'язання та передбачено, що грошове зобов'язання має бути виконано в гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Отже, положення чинного законодавства не містять заборони на вираження у договорі грошових зобов'язань в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті, а також на здійснення перерахунку грошового зобов'язання у випадку зміни Національним банком України курсу національної валюти України по відношенню до іноземної валюти.

Разом з цим, приписами ч. 2 ст. 11 ЦК України передбачено, що підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина 1 статті 628 Цивільного кодексу України).

Проте, в даному випадку сторонами в кредитному договорі не було досягнуто згоди щодо можливості нарахування різниці еквіваленту у національній валюті, з урахуванням офіційного курсу гривні до іноземної валюти, на день сплати заборгованості за кредитним договором.

Пунктом 1.3.1 Загальних умов кредитування визначено, що розмір платежів, що підлягають сплаті Позичальником у повернення Кредиту, визначено у гривні на день укладання Кредитного договору у Графіку погашення кредиту, який є невід'ємною частиною Кредитного договору. В подальшому Позичальник сплачує платежі у повернення Кредиту відповідно до виставлених Компанією рахунків у гривні; при цьому розмір платежів розраховується шляхом застосування до еквівалентів платежів у іноземній валюті, вказаних у графіку погашення кредиту, чинного на момент виставлення рахунку обмінного курсу банку, зазначеного у Кредитному договорі. Якщо в період між датою виставлення рахунку та датою отримання суми, еквівалентної тій, що зазначена в такому рахунку, обмінний курс, який був використаний Компанією, збільшиться більше ніж на 2% різниця, що виникла внаслідок такого збільшення, виплачуються Позичальником.

Як вбачається з тексту рішення господарського суду Одеської області від 08.09.2014 р. та постанови Одеського апеляційного господарського суду від 01.12.2014 р. справі №916/2483/14 судами встановлено та стягнуто з відповідача суму боргу за кредитним договором у національній валюті України гривні, а не еквівалент в гривні 19 209,56 євро, як на то посилається позивач. А тому, правові підстави для здійснення нарахування саме курсової різниці після стягнення заборгованості за рішенням суду у даному випадку відсутні, оскільки, договірне зобов`язання відповідача по поверненню отриманого кредиту з постановленням вказаного судового рішення трансформувалось у грошове зобов`язання по виконанню рішення суду. Разом з цим, судова колегія відзначає, що невчасне виконання рішення суду не позбавляє позивача права звернутись до суду з позовом з огляду на положення ч.2 ст.625 ЦК України (даної позиції дотримується й Вищий господарський суд у постановах 24.11.2015 по справі №922/1148/15, постанові від 16.03.2016 по справі №923/1783/14, постанові від 11.09.2014 по справі №37/47-10).

Судова колегія відзначає, що наслідки невиконання боржником грошового зобовязання прямо передбачені ЦК України.

Пунктом 7.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17 грудня 2013 року №14 зазначено, що за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

З врахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правомірно відмовлено в задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача 171 349,28 грн., які заявлено як різницю еквіваленту у національній валюті суми заборгованості за кредитним договором.

Відтак, враховуючи відхилення позовних вимог ТОВ "Порше Мобіліті" в частині стягнення курсової різниці, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було обґрунтовано відмовлено у задоволенні позову в частині стягнення з 15% річних в сумі 21 989,82 грн. та 3% річних в сумі 4 337,72 грн., оскільки, дані санкції були нараховані позивачем на суму курсової різниці, вимоги про стягнення якої задоволенню не підлягають, а не на суму боргу, що була стягнута судами по справі №916/2483/14.

Колегія суддів, також погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позову в частині стягнення з відповідача збитків у вигляді витрат на відновлення свого порушеного права, а саме збитків у сумі 9702,54 грн., що були сплачені позивачем на користь ТОВ «Вернер», у звязку з наступним.

Відповідно до ч. 2 статті 22 Цивільного кодексу України збитками визнаються витрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно з ст. 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Так, звертаючись із позовом до суду першої інстанції, позивачем було зазначено, що він поніс збитки у звязку з представництвом інтересів позивача в суді та підготовкою процесуальних документів, які були необхідні для захисту інтересів позивача у звязку з порушенням умов договору. Позивач вказав, що ним було сплачено послуги ТОВ «Юридична фірма Вернер» з підготовки позовної заяви, представництва інтересів позивача в суді, на зальну суму 9 702,54 грн. з урахуванням ПДВ, так як ТОВ "Порше Мобіліті" є платником податку на додану вартість.

Одна, колегія суддів відзначає, що у відповідності до ст. 44 ГПК України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Пунктом 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №7 від 21.02.2013 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» визначено, що відповідно до розділу VI Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) судовими витратами є витрати сторін та інших учасників судового процесу в господарському суді, які пов'язані з розглядом справи і складаються з: судового збору; сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом; витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження; оплати послуг перекладача, адвоката; інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Склад судових витрат не є вичерпним, і оцінка тих чи інших витрат сторін як судових здійснюється господарським судом з урахуванням обставин конкретної справи.

Зазначені витрати не є збитками в розумінні статті 224 Господарського кодексу України та статті 22 Цивільного кодексу України, не входять до складу ціни позову і не можуть стягуватися під виглядом збитків.

Отже, з урахуванням вищенаведених приписів чинного законодавства та розяснень Пленуму Вищого господарського суду України, грошові кошти, що були сплачені позивачем за юридичні послуги з підготовки позовної заяви, представництва інтересів позивача в суді, на зальну суму 9 702,54 грн. не є збитками в розумінні статті 224 Господарського кодексу України та статті 22 Цивільного кодексу України.

Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що місцевим господарським судом було цілком обґрунтовано відмовлено у задоволенні позову в цій частині.

Також, судова колегія вважає, що судом першої інстанції було правомірно частково задоволено позовні вимоги в частині стягнення з відповідача витрат на страхування предмету застави в сумі 75575,32 грн., з огляду на наступне.

Згідно з п. 5.5 Загальних умов кредитування Позичальник зобовязується забезпечити страхування майна, яким забезпечено виконання зобовязань Позичальника за Кредитним договором, на протязі усього терміну дії Кредитного договору в страховій компанії, яка авторизована Компанією. Страхування майна забезпечується на наступних умовах: термін страхування не менше одного року з дня укладення договору застави з переукладанням/продовженням терміну страхування на кожний наступний рік, при цьому Позичальник зобовязаний упевнитись, що страхова компанія є авторизована Компанією , в протилежному випадку Позичальник укладає договір страхування майна з іншою автоматизованою страховою компанією; застраховані ризики пошкодження, втрата або знищення майна; страхова сума повна вартість майна з виплатою страхового відшкодування Компанії (вигодонабувач за страхуванням) в межах заборгованості Позичальника за Кредитним договором. Здійснювати щорічне страхування зазначеного майна на вказаних умовах до повного виконання зобовязань за Кредитним договором. Невідкладно надавати Компанії оригінали відповідних полісів страхування.

Відповідно до п. 5.6 Загальних умов кредитування Позичальник зобовязується, в тому випадку, якщо Позичальник не сплатить суми страхових платежів на користь страхової компанії у строки, обумовлені договором страхування, вказаним у п. 5.5 цього Кредитного договору, цим Кредитним договором Позичальник дає згоду і доручає від імені і за рахунок Позичальника сплату страхових платежів, передбачених таким договором (договорами) страхування, на користь страхової компанії. Позичальник компенсує Компанії втрати, понесені останньою у звязку із виконанням даного доручення, в порядку, передбаченому пунктом 1.7.3 цього Кредитного договору.

Відповідно до частини 2 статті 9 Закону України «Про страхування» страхова виплата це грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку. Розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством.

Крім того, згідно з п. 2.3.9 Договору застави від 14.06.2011р. в тому випадку, якщо Заставодавець не сплатить страховій компанії страхові платежі у строки, обумовлені договором (договорами) страхування, які будуть укладені згідно з пунктом 2.3.7 цього Договору, Заставодавець дає згоду та доручає Заставодержателю здійснити від імені і за рахунок Заставодавця сплату страхових платежів, передбачених таким договором (договорами) страхування, на користь страхової компанії. Заставодавець компенсує Заставодержателю витрати, понесені останнім у звязку із виконанням даного доручення, в порядку, передбаченому Кредитним договором.

Як вбачається з матеріалів справи за період з 12.06.2014р. по 19.05.2015р. позивач сплатив на користь страхової компанії ПАТ „СК Українська страхова група страхові платежі на суму 62 979,43 грн., що підтверджується наявними у матеріалах справи рахунками фактури з додатками та платіжними дорученнями.

Отже, ТОВ „Порше Мобіліті на підставі п. 5.6. Загальних умов кредитування здійснював оплату страхових платежів за згодою і дорученням відповідача, які у відповідності до п. 2.3.9 Договору застави підлягають компенсації позивачу як понесені витрати у звязку з виконанням своїх зобовязань за кредитним договором та договором застави.

Разом з тим, судова колегія вважає, що судом першої інстанції правомірно не враховано суми ПДВ, що була включена позивачем до витрат на страхування предмету застави, у звязку з наступним.

Так, матеріали справи містять рахунки-фактури з додатками та платіжними дорученнями за період з 12.06.2014 р. по 19.05.2015 р. (т.1, а.с. 94-154) з яких вбачається, що усі рахунки-фактури були виставлені позивачеві без врахування та зазначення розміру ПДВ. Позивачем не було надано ані до суду першої інстанції, ані апеляційному суду належних доказів на підтвердження розміру та сплати ПДВ за сплату страхових платежів за договором.

Отже, загальна сума страхових платежів, що була сплачена позивачем складає 62 979,43 грн., що підтверджується наданими останнім рахунками-фактурами з додатками та платіжними дорученнями за період з 12.06.2014 р. по 19.05.2015 р.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано не врахував суми ПДВ, що була включена позивачем до витрат на страхування предмету застави.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів зазначає, що наведені в апеляційній скарзі порушення допущенні судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення не знайшли свого підтвердження, а мотиви апеляційної скарги не спростовують висновків суду в частині розгляду та часткового задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст.33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Натомість, скаржником не подано судовій колегії належних та достатніх доказів, які стали б підставою для скасування рішення місцевого господарського суду.

Отже, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення в рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що місцевий господарський суд розглянув всебічно, повно та об'єктивно в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності, належним чином проаналізував правовідносини, що виникли між сторонами, та вірно застосував норми матеріального та процесуального права.

На підставі наведеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що прийняте господарським судом рішення відповідає статтям 43, 85 Господарського процесуального кодексу України, вимогам щодо законності та обґрунтованості, підстав для його скасування з мотивів, наведених в апеляційній скарзі не вбачається.

Керуючись статтями 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Рішення господарського суду Одеської області від 10.05.2016 р. у справі №916/5155/15 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку.

Головуючий суддя Аленін О.Ю.

Суддя Богатир К.В.

Суддя Жеков В.І.