Постанова № 59456004, 04.08.2016, Дніпропетровський апеляційний господарський суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.08.2016 Справа № 904/1684/16

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Паруснікова Ю.Б. (доповідач);

суддів: Білецької Л.М., Верхогляд Т.А.

при секретарі судового засідання: Саланжій Т.Ю.

за участю представників сторін:

від позивача: Штеннікова К.Б. представник за довіреністю б/н від 26.01.2016;

від відповідача: Забара А.В. представник за довіреністю б/н від 06.04.2016

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Аптека 7» на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 10.05.2016 по справі № 904/1684/16 (суддя Рудовська І.А.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «БаДМ», м. Дніпропетровськ

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Аптека 7», м. Дніпропетровськ

про стягнення 1746984,41 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 10 травня 2016 року стягнуто з відповідача на користь позивача 1428958,59 грн. - основного боргу, 227867,53 грн. - штрафу, 24852,39 грн. - судового збору. Повернуто позивачу надмірно сплачений судовий збір в розмірі 1352,61 грн., перерахований згідно платіжного доручення № 2 від 14.03.2016, оригінал якого знаходиться в матеріалах справи.

В клопотанні про зупинення провадження - відмовлено.

В клопотанні про призначення експертизи - відмовлено.

Рішення місцевого господарського суду мотивоване невиконанням відповідачем зобов'язань за договором по оплаті поставленого позивачем товару, що є підставою для стягнення з відповідача на користь позивача суми основного боргу та штрафу у розмірі 15% від вартості поставленого та неоплаченого у строк товару.

Непогоджуючись з рішенням господарського суду відповідач звернувся до Дніпропетровського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, згідно якої просив рішення скасувати, призначити по справі економічну експертизу та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на незаконність та необґрунтованість рішення суду, яке на його думку прийняте з порушенням місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права.

Апелянт посилається на наступне:

- судом не перевірено та не проаналізовано докази - первинні документи, які підтверджують факт поставки товару, який є предметом спору;

- позивачем не подано всіх накладних, якими обґрунтовуються позовні вимоги, а судом цей факт не перевірено та у позивача належні докази не запитано;

- накладні, які стосуються предмету спору не містять усіх обов'язкових реквізитів, передбачених п. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність», зокрема накладні не містять такого обов'язкового реквізиту, як посада особи, відповідальної за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;

- наявні в матеріалах справи копії видаткових накладних не мають належного їх засвідчення з додержанням п. 5.27. Національного стандарту України «Державна уніфікована система організаційно-розпорядчої документації, а огляд їх оригіналів судом не здійснювався;

- судом безпідставно відмовлено в проведенні економічної експертизи; рішення суду не містить доводів, якими суд обґрунтовує відхилення клопотання відповідача щодо зупинення провадження та призначення експертизи.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 02.06.2016 апеляційну скаргу призначено до розгляду в судовому засіданні на 23.06.2016.

22.06.2016 від ТОВ «БаДМ» до канцелярії ДАГС надійшов відзив на апеляційну скаргу відповідача, згідно якого позивач просив в призначенні економічної експертизи та задоволенні апеляційної скарги відмовити. До відзиву на апеляційну скаргу долучено перелік накладних, за якими виникла заборгованість (а. с. 10-26 том 10).

23.06.2016 у судовому засіданні розгляд справи відкладався до 21.07.2016, а 21.07.2016 на 02.08.2016. Апеляційним господарським судом витребувано від позивача первинні документи (видаткові накладні) в обґрунтування позовних вимог (оригінали для огляду), а від відповідача вимагалися докази - перелік накладних, які вказані в позовній заяві та відсутні в матеріалах справи.

27.07.2016 та 02.08.2016 на вимогу суду представником позивача до матеріалів справи долучено належним чином засвідчені копії видаткових накладних, які були предметом позову, зазначені в реєстрі видаткових накладних але відсутні в матеріалах справи.

02.08.2016 у судовому засіданні оголошено перерву до 04.08.2016.

04.08.2016 у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Судова колегія в межах вимог, передбачених ст. 101 ГПК України, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставинам справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення зміні або скасуванню, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 28.12.2011 між позивачем - Товариством з обмеженою відповідальністю «БаДМ» (постачальник) та відповідачем - Товариством з обмеженою відповідальністю «АПТЕКА 7» (покупець) укладено договір поставки № 17217 (далі - договір), за умовами п. 1.1. якого постачальник зобов'язується поставити та передати у власність покупця лікарські препарати, засоби гігієни та догляду за хворими, лікувальну косметику та інші форми медичного асортименту (надалі - товар), а покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його на умовах даного договору.

Найменування, асортимент товару визнаються за цим договором на підставі прайс-листа постачальника, що діє на момент замовлення товару покупцем (п. 1.2. договору).

Кількість товару, що поставляється за цим договором, визначається покупцем при замовленні товару та зазначається у видаткових накладних на товар, який поставляється. Усі видаткові накладні є невід'ємними складовими цього договору (п. 1.3. договору).

Товар постачається за цінами, що діють на момент передачі товару за видатковою накладною.

Загальна сума договору (у тому числі ПДВ) складає загальну вартість товару, поставленого відповідно до умов даного договору, і визначається шляхом складення сум товарних партій, визначених у видаткових накладних (п. 3.2. договору).

Прийом-передача товару здійснюється на підставі видаткових накладних. Сторони домовились, що поставка товару за цим договором здійснюється шляхом централізовано-кільцевих перевезень, тобто таких перевезень, якими постачальник здійснює систематичне постачання товарів по узгодженим сторонами параметрам (кількість, асортимент, час) за адресою покупця. Покупець зобов'язується надати постачальнику, за підписом керівника та головного бухгалтера, зразки печатки (штампу) (додаток №1 до договору поставки), якою матеріально відповідальна особа, що буде приймати цінності від постачальника, завіряє свій підпис у видатковій накладній на отримання товару. Наявність на видатковій накладній печатки (штампу) свідчить про прийняття товару покупцем (п. 5.4. договору).

Відповідно до п. 6.1. договору покупець зобов'язується сплатити суму за товар в строки, які вказані у накладній на передачу товару.

Згідно п. 6.2. договору ціна товару за одиницю вказується у видатковій накладній у гривнях.

Згідно п. 6.5. договору, якщо постачальником здійснюється дві та більше поставок товару на користь покупця, грошові суми, що отримує постачальник від покупця за цим договором, покривають заборгованість покупця перед постачальником в порядку черговості, починаючи з першої очікуваної оплати (самої ранньої дати кінцевого строку оплати, який зазначений у видаткових накладних), яку зобов'язаний здійснити покупець за цим договором, за видатковими накладними в порядку зростання дати кінцевого строку сплати грошових сум за видатковими накладними на товар, який постачався, незалежно від того, що вказано покупцем в призначенні платежу при здійсненні оплати.

Даний договір вступає в дію з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін і скріплення їх печатками та діє до 31 грудня 2014. Якщо сторони не мають одна до одної ніяких претензій та не заявили в письмовій формі про бажання розірвати договір його дія автоматично продовжується на один календарний рік на тих же умовах (п. п. 12.1, 12.2. договору).

На виконання умов договору станом на 31.12.2015 позивачем поставлено на адресу відповідача та не оплачено останнім товар на загальну суму 2099116,88 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними, які підписані та скріплені печатками сторін (а. с. 44-237 том 1, 1-240 том 2, 1-250 том 3, 1-250 том 4, 1-201 том 5, 99-120, 123-141 том 7) (а. с. 10-205 том 8, 1-295 том 9, 1-178 том 10), а також актами звірки взаємних розрахунків сторін, у тому числі останнім актом звірки від 28.01.2016 на загальну суму заборгованості 2099116,88 грн. Вказані акти звірки містять посилання на код клієнт 17217, що відповідає номеру договору (а. с. 228-233 том 5).

Позивач в обґрунтування позовних вимог посилається на наявність заборгованості відповідача за поставками здійсненими в період з 21.07.2015 по 31.12.2015 на загальну суму 1428958,59 грн. (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог від 04.05.2016, а. с. 107-110 том 6) за накладними, які перелічені в позовній заяві.

Вказана заборгованість є складовою частиною заборгованості, яка вказана в акті звірки взаємних розрахунків від 28.01.2016 (а. с. 35 том 1).

При розрахунку суми заборгованості позивачем враховано той факт, що відповідач свої зобов'язання за договором виконав частково, а саме:

- частково сплатив за поставку товару за договором 632000,00 грн., що підтверджується оригіналами довідок ПАТ КБ «ПриватБанк» та реєстром платежів (а. с. 111-114,116-117 том 6);

- частину товару на суму 602,35 грн. повернув за накладними (а. с. 118-121 том 6)

- частину товару переоцінив (отримав знижку позивача на раніше поставлений товар) на загальну суму 37555,94 грн., що підтверджується актами зміни вартості товару (а. с. 122-135 том 6).

Таким чином, на момент розгляду справи в суді першої інстанції, заборгованість відповідача перед позивачем зі сплати поставленого та несплаченого за договором товару склала: 2099116,88 грн. - 632000,00 грн. - 602,35 грн. - 37555,94 грн. = 1428958,59 грн., яку позивач просив стягнути з відповідача на свою користь.

Відповідач проти задоволення позовних вимог у повному обсязі заперечував, посилаючись на той факт, що позивачем не підтверджено належними доказами більшості поставок за договором - видаткові накладні не містять всіх обов'язкових реквізитів передбачених п. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність».

Предметом виникнення даного спору є невиконання відповідачем умов договору поставки в частині оплати загальної вартості поставленого позивачем товару.

Відповідно до ст.11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та ст.174 Господарського кодексу України (далі - ГК України) договір є підставою для виникнення цивільних прав і обов'язків (господарських зобов'язань).

Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 526 ЦК України та ст. 193 ГК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином згідно умов договору та актів цивільного законодавства, а при відсутності таких вказівок - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ст. 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно статті 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно із статтею 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частина 1 ст. 691 ЦК України передбачає, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Із змісту ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як зазначалося вище, у відповідності до умов договору (п. 6.1.) покупець зобов'язався сплачувати суму за товар в строки, які вказані в накладній на передачу товару.

Згідно матеріалів справи, остання поставка товару згідно видаткових накладних здійснена відповідачу 31.12.2015, відповідно до яких термін сплати настав 30.01.2016.

Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) стаття 610 ЦК України визначає як порушення зобов'язання.

Відповідно до ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Таким чином, матеріалами справи підтверджується неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором поставки від 28.12.2011 № 17217 в частині оплати отриманого від позивача товару за видатковими накладними, в результаті чого у відповідача виникла заборгованість перед позивачем у сумі 1428958,59 грн., яка на думку колегії суддів є обґрунтованою, правомірно стягнута місцевим господарським судом з відповідача на користь позивача у повному обсязі.

На час розгляду справи в суді першої інстанції відповідачем не надано доказів сплати заборгованості у вказаному розмірі.

Натомість, переглядаючи рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку колегією суддів встановлено, що на виконання умов спірного договору відповідачем після прийняття рішення частково погашено суму боргу на суму 806000,00 грн., що підтверджується платіжними дорученням: та момеріальними ордерами (а. с. 79-84 том 7).

Враховуючи той факт, що погашення відповідачем заборгованості відбулося після прийняття рішення судом першої інстанції, а нормою ст. 104 ГПК України не передбачено можливості скасування (зміни) рішення у зв'язку зі зміною стану розрахунків між сторонами, якщо така зміна сталася після прийняття рішення місцевого господарського суду (п. 12 Постанови пленуму ВГСУ «Про деякі питання практики застосування розділу ХІІ ГПК України від 17.05.2011 № 7) то вказані обставини не можуть бути підставою для зміни чи скасування рішення.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором (ч. 2 ст. 193 ГК України).

За вимогами статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, у вигляді сплати неустойки.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно п. 7.2. договору при простроченні оплати поставленого товару на двадцять календарних днів покупець зобов'язаний сплатити постачальнику штраф у розмірі 30 % від вартості поставленого та неоплаченого у строк товару.

Згідно пояснень сторін, наданих в судовому засіданні, протоколом розбіжностей від 28.12.2011 до проекту договору сторонами узгоджено розмір штрафу за прострочення оплати поставленого товару на двадцять календарних днів 15 %. Вказана обставина визнана обома сторонами.

В силу вимог ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГК України, держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів, зокрема, шляхом присудження до виконання обов'язку в натурі та застосуванням штрафних санкцій.

Право встановлювати в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам ч. 4 ст. 231 ГК України.

Позивачем в порядку п. 7.2. договору, у зв'язку з простроченням оплати поставленого товару на 20 календарних днів, нараховано до стягнення з відповідача штраф у сумі 227867,53 грн. - 15 % від вартості (1519116,88 грн. - заборгованість за договором на момент виникнення права на стягнення штрафу) поставленого та неоплаченого у строк товару.

Враховуючи вищезазначені норми закону та умови договору, а також ту обставину, що відповідачем порушено вимоги договору щодо строків своєчасної оплати за поставлений позивачем товар, колегія суддів, перевіривши правильність нарахування позивачем штрафу, погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача 227867,53 грн. штрафу.

З огляду на вищезазначене, враховуючи встановлені обставини справи, колегія суддів вважає правомірним визнання місцевим господарським судом обґрунтованості позову ТОВ «БаДМ» до відповідача ТОВ «Аптека 7» та таким, що підлягає задоволенню у повному обсязі, у розмірі: 1428958,59 грн. - основного боргу та 227867,53 грн. - штрафу.

Доводи апелянта стосовно неналежної оцінки місцевим господарським судом наявних в матеріалах справи доказів - первинних документів, які підтверджують факт поставки товару і являються предметом спору, колегія суддів відхиляє, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно з пунктом 4 частини третьої ст. 129 Конституції України та ст. 33, ст. 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Апелянтом, на вимогу колегії суддів, не надано жодного доказу в підтвердження своїх доводів, викладених ним в апеляційній скарзі щодо відсутності в матеріалах справи видаткових накладних на суму заборгованості.

Саме лише посилання апелянта на відсутність в матеріалах справи видаткових накладних, перевірку наявності яких не здійснено судом першої інстанції, без наведення відповідних доказів в підтвердження таких доводів, не може свідчити про обґрунтованість таких доводів апелянта.

Як свідчать матеріали справи, в позовній заяві наведено перелік видаткових накладних (в кількості на 1134 аркушах), які складають суму заборгованості, яка є предметом позову. Вказані накладні зазначені в п. 9 додатку до позовної заяви.

При цьому в матеріалах справи відсутній акт господарського суду Дніпропетровської області про відсутність документів зазначених в додатку, що свідчить про наявність в матеріалах справи всіх видаткових накладних на момент подання позову до суду, які перелічені в позовній заяві.

Водночас, з метою перевірки обґрунтованості заявлених ТОВ «БаДМ» позовних вимог та визначення загальної суми заборгованості за договором колегією суддів витребувано від позивача всі видаткові накладні за ввесь період виникнення заборгованості, які разом з накладними, вказаними в позовній заяві, складають розмір заборгованості покупця за поставлений товар на загальну суму 2099116,88 грн., яка вказана в акті звірки від 28.01.2016.

При цьому посилання апелянта на неможливість прийняття судом додаткових доказів колегією суддів відхиляються, оскільки відповідно до ст. 99 ГПК України, апеляційний господарський суд переглядаючи рішення в апеляційному порядку користується правами наданими суду першої інстанції, а тому, з метою повного та всебічного з'ясування обставин справи колегією суддів витребовувалися матеріали необхідні для з'ясування законності рішення суду першої інстанції.

За викладених обставині витребувані колегією суддів докази не можна вважати додатковими доказами поданими сторонами в розумінні ст. 101 ГПК України.

Пред'явлені позивачем на вимогу суду видаткові накладні перевірені колегією суддів. Вартість поставленого товару з урахуванням часткових проплат відповідає розміру основної суми боргу згідно заяви позивача про зменшення розміру позовних вимог на суму 1428958,59 грн.

Доводи апелянта про те, що накладні, які стосуються предмету спору не містять усіх обов'язкових реквізитів, передбачених п. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність», не мають належного їх засвідчення з додержанням п. 5.27. Національного стандарту України «Державна уніфікована система організаційно-розпорядчої документації», колегія суддів також відхиляє, з огляду на наступне.

Згідно ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинним документом - є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до п. 1 ст. 9 вказаного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Пунктом 2 ст. 9 Закону також встановлено, що первинні документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Вказаний перелік обов'язкових реквізитів кореспондується з п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Мінфіну № 88 від 24.05.1995.

Колегією суддів встановлено, що більшість спірних накладних дійсно підписані та скріплені печатками відповідача без застережень, однак, не містять зазначення на них прізвищ осіб, яка вчинили дані підписи.

Проте, як зазначалося вище, п. 5.4. договору, сторони погодили між собою, що покупець зобов'язується надати постачальнику, за підписом керівника та головного бухгалтера, зразки печатки (штампу) (додаток №1 до договору поставки), якою матеріально відповідальна особа, що буде приймати цінності від постачальника, завіряє свій підпис у видатковій накладній на отримання товару. Наявність на видатковій накладній печатки (штампу) свідчить про прийняття товару покупцем.

В матеріалах справи наявні зразки печаток (штампів), що підтверджують підписи матеріально-відповідальних осіб за прийняття матеріальних цінностей від постачальника (а. с. 7-23 том 6).

З урахуванням зазначеного відтиски печаток (штампів) відповідача ТОВ «Аптека 7», наявних на первинних документах - видаткових накладних, є на думку колегії суддів свідченням участі відповідача, як юридичної особи у здійсненні певної господарської операції, у даному випадку - прийняття товару.

Прийняття товару відповідачем підтверджується видатковими накланими, засвідченими відповідачем відповідно до умов п. 5.4. договору.

Крім того, поставка товару підтверджується Актами звірки взаємних розрахунків сторін, про що вказано вище, а також частковими оплатами вартості товару, у тому числі й після прийняття рішення по справі.

Матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про втрату, підробку чи інше незаконне використання третіми особами печатки відповідача всупереч його волі.

Доводи відповідача, щодо неправомірності відхилення місцевим господарським судом клопотання відповідача про призначення судової економічної експертизи, колегія суддів вважає необґрунтованими, та відхиляє їх як безпідставні, з огляду на наступне.

Призначення і проведення судової експертизи врегульовано ст. 41 ГПК України, згідно з ч. 1 якої для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.

Пунктами 2, 5 Постанови пленуму ВГСУ № 4 від 23.03.2012 "Про деякі питання практики призначення судової експертизи" роз'яснено, що судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування. Питання про призначення судової експертизи повинно вирішуватися лише після ґрунтовного вивчення обставин справи і доводів сторін щодо необхідності такого призначення.

Відповідно до п. 12 вказаної Постанови пленуму зазначено, що господарським судам необхідно також враховувати, що недотримання порядку призначення та проведення судової експертизи має наслідком затягування судового процесу і призводить до порушення вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи упродовж розумного строку.

Виходячи зі змісту клопотання відповідача про призначення судової експертизи по справі відповідач просив поставити перед експертом питання, вирішення яких чинним законодавством віднесено до компетенції суду.

З огляду на вищезазначене, судова колегія апеляційного господарського суду вважає доводи апеляційної скарги безпідставними, необґрунтованими, а рішення господарського суду Дніпропетровської області таким, що прийняте без порушення норм матеріального та процесуального права, а тому воно не підлягає зміні або скасуванню.

Відповідно до вимог ст. 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 49, 101, 103, 105 ГПК України, Дніпропетровський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Аптека 7» залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 10.05.2016 по справі № 904/1684/16 залишити без змін.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови підписано 04.08.2016.

Головуючий Ю.Б. Парусніков

Судді: Л.М. Білецька

Т.А. Верхогляд