Ухвала суду № 59455751, 04.08.2016, Господарський суд Рівненської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

"04" серпня 2016 р. Справа № 918/32/16

Господарський суд Рівненської області у складі судді Гудзенко Я.О., розглянувши заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Фаворит-Агро" про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню у справі за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фаворит-Агро" про стягнення 880 824 грн. 38 коп.

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 25.07.16 р. (суддя Андрійчук О.В.) прийнято до розгляду заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Фаворит-Агро" про визнання наказу суду № 918/32/16 від 17.03.16 р. таким, що не підлягає виконанню.

Розпорядженням в.о. керівника апарату суду № 01-04/159/2016 від 04.08.16 р., у зв'язку з перебуванням судді Андрійчук О.В. у відпустці, справу № 918/32/16 передано на повторний автоматичний авторозподіл, за наслідками якого справу № 918/32/16 передано на розгляд судді Гудзенко Я.О. Ухвалою господарського суду від 04.08.16 р. справу прийнято до провадження судді Гудзенко Я.О.

В судовому засіданні 04.08.16 р. представник ТОВ "Фаворит-Агро" підтримав подану заяву про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню та повідомив суд про здійснення повного розрахунку перед ФОП ОСОБА_1 відповідно до наказу № 918/32/16 та надав суду для огляду платіжне доручення, з якого вбачається, що в липні 2016 року відповідачем на рахунок позивача було перераховано 943 189, 61 грн.

Представник позивача в судове засідання 04.08.16 р. не з'явився.

Відповідно до ч. 3 ст. 117 ГПК України господарський суд розглядає заяву про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню, в десятиденний строк у судовому засіданні з повідомленням стягувача та боржника і виносить ухвалу. Неявка стягувача і боржника не є перешкодою для розгляду заяви.

За таких обставин суд дійшов висновку про розгляд вказаної заяви без участі представника стягувача.

Відповідно до статті 115 ГПК України рішення, ухвали, постанови господарського суд, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

За приписами статті 116 ГПК України виконання рішення господарського суду провадиться на підставі виданого ним наказу, який є виконавчим документом.

Водночас господарський суд, який видав наказ, може за заявою стягувача або боржника, зокрема, визнати наказ таким, що не підлягає виконанню (ч. 2 ст. 117 ГПК України).

З матеріалів справи вбачається, що 17.03.2016 року на примусове виконання рішення суду від 18.02.2016 року видано наказ про стягнення з ТОВ ""Фаворит-Агро" на користь ФОП ОСОБА_1 838 257,00 грн основного боргу, 72 629,11 грн пені, 4 951,98 грн 3% річних, 13 412,11 грн інфляційних та 13 939,41 грн судового збору.

Обґрунтовуючи свою заяву про визнання наказу Господарського суду Рівненської області від 17.03.2016 року у справі № 918/32/16 таким, що не підлягає виконанню Товариство у заяві посилається на те, що ним було подано апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції, тому вважає, що рішення не набрало чинності і 17.03.2016 року суд не вправі був видавати наказ, крім того в судовому засіданні вказує про те, що сума основного боргу відповідачем була фактично сплачена в порядку виконання рішення суду.

Частиною 4 статті 117 ГПК України передбачено, що господарський суд у разі якщо наказ було видано помилково або якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин, визнає наказ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково.

Вказана норма містить підстави для визнання наказу таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, за заявами стягувачів або боржників, поданими в порядку зазначеної статті. Так, наказ підлягає визнанню таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його видано помилково; якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням добровільним виконанням боржником чи іншою особою, або з інших причин (наприклад, у разі скасування чи зміни в апеляційному або в касаційному порядку чи за результатами перегляду за нововиявленими обставинами рішення, на підставі якого наказ було видано, якщо на момент таких скасування чи зміни наказ ще не було виконано повністю або частково).

Аналогічна правова позиція викладена у пункті 3.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" від 17 жовтня 2012 року № 9.

Відтак, однією з підстав визнання наказу таким, що не підлягає виконанню, є факт відсутності обов'язку боржника повністю чи частково у зв'язку з його припиненням саме добровільним виконанням.

При цьому відповідно до ч. 2 ст. 117 ГПК України суд може визнати наказ таким, що не підлягає виконанню, лише за заявою стягувача або боржника. Отже, за змістом даної норми обов'язок доказування наявності факту добровільного виконання боржником свого обов'язку покладено саме на заявника.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, передбачено Законом України "Про виконавче провадження" (далі Закон).

Відповідно до ст. 11 Закону державний виконавець здійснює необхідні заходи щодо своєчасного і повного виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб і порядок, визначені виконавчим документом.

У той же час за змістом положень Закону з моменту винесення постанови про відкриття виконавчого провадження боржнику надається строк для добровільного виконання рішення суду (7 днів). Після закінчення вказаного строку державним виконавцем вчиняються заходи для примусового виконання рішення суду.

З урахуванням вказаного суд дійшов висновку про те, що в поняття "добровільне виконання" в розумінні Закону України "Про виконавче провадження" входять оплати, зарахування (тощо), вчинені з моменту видачі судового наказу до закінчення строку добровільного виконання за постановою відповідного державного виконавця та вжиття ним заходів, направлених на примусове виконання такого наказу.

Аналогічного висновку дійшов Рівненський апеляційний господарський суд у постанові від 29 грудня 2014 року у справі № 924/886/13, залишеній без змін постановою Вищого господарського суду України від 12 березня 2015 року.

З матеріалів заяви вбачається, що 06.06.2016 року відкрито виконавче провадження, надано строк для добровільного виконання виконавчого документа - 7 днів. 29.06.2016 року ВДВС винесено постанову про відкладення провадження виконавчих дій (а.с. 232).

На підтвердження добровільного виконання свого обов'язку щодо сплати позивачу боргу, зазначеного в наказі Господарського суду Рівненської області від 17.03.2016 року, Товариством не було надано суду належних доказів, в матеріалах справи такі докази не містяться, в судовому засіданні для огляду суду була надана копія платіжного доручення про перерахування позивачу коштів в липні 2016 року.

Проте відповідачем не було надано суду жодних доказів на підтвердження виконання ним вказаного обов'язку саме в добровільному порядку в розумінні статті 117 ГПК України, зокрема, документів, які підтверджують здійснення даної сплати до моменту пред'явлення ФОП ОСОБА_1 наказу до виконання. Також боржником не було надано і доказів проведення такого виконання до спливу строку, наданого державним виконавцем для добровільного виконання відповідачем свого обов'язку, враховуючи, що наказ було пред'явлено до виконання у встановленому законом порядку.

Згідно з вимогами статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (стаття 34 ГПК України).

Крім того, судом встановлено, що наказ було видано судом 17.03.2016 року після повернення матеріалів справи із суду апеляційної інстанції у зв'язку із не прийняттям та поверненням апеляційної скарги без розгляду ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 14.03.2016 року. Таким чином судом встановлено, що рішення місцевого господарського суду від 18.02.2016 року у даній справі набрало чинності 14.03.2016 року у зв'язку з чим судом і було видано 17.03.2016 року наказ.

Оскільки ТОВ "Фаворит-Агро" не було надано належних і допустимих доказів на підтвердження тих обставин з урахуванням положень ст. 117 ГПК України, на які він посилався у своїй заяві, суд дійшов висновку про недоведеність вимог відповідача щодо визнання наказу Господарського суду Рівненської області від 17.03.16 р. у справі № 918/32/16 таким, що не підлягає виконанню, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заяви відповідача.

Керуючись ст. ст. 86, 117 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

Товариству з обмеженою відповідальністю "Фаворит-Агро" у задоволенні заяви про визнання наказу від 17.03.2016 року у справі № 918/32/16 таким, що не підлягає виконанню відмовити.

Суддя Гудзенко Я.О.