Рішення № 59455397, 02.08.2016, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.08.2016р. Справа№ 914/1796/16

Суддя господарського суду Львівської області Пазичев В.М., розглянувши матеріали справи

за позовом: Приватного підприємства «Львівелектросервіс» (м. Львів)

до відповідача: Державного підприємства «Науково-дослідний інститут «ЕРОТРОН»

(м. Львів)

про: стягнення суми основного боргу в розмірі 56400 грн., 3% річних у розмірі 3214,90 грн., інфляційних втрат у розмірі 34178,40 грн.

Суддя: Пазичев В.М.

При секретарі: Черменєвій В.С.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1 довіреність № 29/06 від 08.02.2016 року.

від відповідача: Не зявився.

Суть спору: На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов Приватного підприємства «Львівелектросервіс» до Державного підприємства «Науково-дослідний інститут «ЕРОТРОН» про стягнення суми основного боргу в розмірі 56400 грн., 3% річних у розмірі 3214,90 грн., інфляційних втрат у розмірі 34178,40 грн.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 04.07.2016 року порушено провадження у справі і призначено до розгляду на 02.08.2016 року.

Позивач вимог ухвали суду про порушення провадження у справі від 04.07.2016 року виконав частково, явку повноважного представника в судове засідання забезпечив.

Відповідач вимог ухвали суду про порушення провадження у справі від 04.07.2016 року виконав частково, явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив, хоча і був своєчасно, належним чином, відповідно до ст. 64 ГПК України, повідомлений про час, місце і дату розгляду справи, що підтверджується повідомленням про вручення представнику відповідача від 11.07.2016 року за вх. №29327/16, а явка відповідача була визнана судом та визначена в ухвалах суду обовязковою.

01.08.2016 року за вх. № 31941/16 відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому позовні вимоги визнав у повному обсязі.

Відповідно до ст. 85 ГПК України, вступну та резолютивну частини рішення виготовлено, підписано та оголошено 02.08.2016 року.

Розглянувши матеріали і документи, подані сторонами, заслухавши пояснення представників сторін, зясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, суд встановив наступне:

Як зазначено у позовній заяві, 20.06.2013 року між Державним підприємством «Науково дослідницький інститут «ЕРОТРОН» (надалі Замовник, відповідач) та Приватним підприємством «Львівелектросервіс» (надалі Виконавець, позивач) було укладено Договір № 633 про виконання електромонтажних робіт на електропостачання службових та виробничих приміщень ДП «НДІ «ЕРОТРОН» (далі - Договір).

Відповідно до умов вказаного вище Договору, ПП «Львівелектросервіс», як Виконавець, зобов'язувалося виконати електромонтажні роботи, а ДП «НДІ «ЕРОТРОН», як Замовник, приймати роботи та оплачувати їх вартість, згідно з протоколом угоди про договірну ціну та погодженого кошторису.

Позивач зазначає, що вартість робіт, згідно з умовами Договору, становить 88505 грн. 52 коп.

Позивач наголошує, що ПП «Львівелектросервіс» виконало роботи, а ПП «ДП «НДІ «ЕРОТРОН» прийняло роботи на загальну суму 88505 грн. 52 коп., що підтверджується Актом приймання виконання робіт від 31.07.2014 р. Відповідно до вказаного акту, роботи виконані належним чином, зауважень та претензій з боку ДП «НДІ «ЕРОТРОН» немає.

Відповідно до п. 3.2. Договору, ДП «НДІ «ЕРОТРОН» зобов'язувалося здійснити оплату шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок в розмірі 100% від суми договірної ціни.

Позивач звертає увагу на те, що в порядку досудового врегулювання даного спору ПП «Львівелектросервіс» зверталося до ДП «НДІ «ЕРОТРОН» із претензією від 14 січня 2015 року вих. № 14-01/2015 щодо погашення заборгованості, однак, станом на день подачі позову заборгованість по даному Договорі, відповідно до Акту звірки від 29 серпня 2014 року, складає 56400 грн. 00 коп.

У відповідності до умов ст. 837 ЦК України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Окрім зазначеного, відповідно до вимог абз. 7 ч. 2 ст. 20 ГК України, кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів шляхом застосування штрафних санкцій.

Таким чином, за твердженням позивача, відповідач зобов'язаний сплатити на користь позивача 34178 грн. 40 коп. інфляційних втрат та 3% річних в розмірі 3214 грн. 90 коп.

01.08.2016 року за вх. № 31941/16 відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому позовні вимоги визнав у повному обсязі.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного:

Відповідно до ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно до ст. 173 ГК України, господарським визнається зобовязання, що виникає між субєктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один субєкт (зобовязана сторона, в тому числі боржник) зобовязаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого субєкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший субєкт (управнена сторона, в тому числі кредитор) має право вимагати від зобовязаної сторони виконання її обовязку.

Відповідно до ст. 179 ГК України, майново-господарські зобовязання, які виникають між субєктами господарювання або між субєктами господарювання і негосподарюючими субєктами юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобовязаннями.

Згідно ст. 193 ГК України, субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог вказаного кодексу. Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що, якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обовязку не встановлений або визначений моментом предявлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обовязок у семиденний строк від дня предявлення вимоги, якщо обовязок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст. 629 ЦК України, договір є обовязковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 230 ГК України, штрафними санкціями в цьому Кодексі визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно з ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п. 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Держкомстатом України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому, в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

У відповідності до умов ст. 837 ЦК України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Як встановлено в ході судового розгляду справи, 20.06.2013 року між Державним підприємством «Науково дослідницький інститут «ЕРОТРОН» (надалі Замовник, відповідач) та Приватним підприємством «Львівелектросервіс» (надалі Виконавець, позивач) було укладено Договір № 633 про виконання електромонтажних робіт на електропостачання службових та виробничих приміщень ДП «НДІ «ЕРОТРОН» (далі - Договір).

Відповідно до умов вказаного вище Договору, ПП «Львівелектросервіс», як Виконавець, зобов'язувалося виконати електромонтажні роботи, а ДП «НДІ «ЕРОТРОН», як Замовник, приймати роботи та оплачувати їх вартість, згідно з протоколом угоди про договірну ціну та погодженого кошторису.

Вартість робіт, згідно з умовами Договору становить 88505 грн. 52 коп.

Позивач наголошує, що ПП «Львівелектросервіс» виконало роботи, а ПП «ДП «НДІ «ЕРОТРОН» прийняло роботи на загальну суму 88505 грн. 52 коп., що підтверджується Актом приймання виконання робіт від 31.07.2014 р. Відповідно до вказаного Акту, роботи виконані належним чином, зауважень та претензій з боку ДП «НДІ «ЕРОТРОН» немає.

Відповідно до п. 3.2. Договору, ДП «НДІ «ЕРОТРОН» зобов'язувалося здійснити оплату шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок в розмірі 100% від суми договірної ціни.

В порядку досудового врегулювання даного спору ПП «Львівелектросервіс» зверталося до ДП «НДІ «ЕРОТРОН» із претензією від 14 січня 2015 року вих. № 14-01/2015 щодо погашення заборгованості, однак, станом на день подачі позову заборгованість по даному Договору, відповідно до Акту звірки від 29 серпня 2014 року, складає 56400 грн. 00 коп.

Також, відповідач зобов'язаний сплатити на користь позивача 34178 грн. 40 коп. інфляційних втрат та 3% річних в розмірі 3214 грн. 90 коп.

Згідно ст. 78 ГПК України, у разі визнання відповідачем позову, господарський суд приймає рішення про задоволення позову за умови, що дії відповідача не суперечать законодавству або не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб.

01.08.2016 року за вх. № 31941/16 відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому позовні вимоги визнав у повному обсязі.

Суду не надано доказів того, що такі дії відповідача суперечать чинному законодавству України або порушують права і охоронювані законом інтереси інших осіб.

Отже, судом встановлено, що з відповідача підлягає до стягнення на користь позивача сума основного боргу в розмірі 56400 грн., 3% річних у розмірі 3214,90 грн. та інфляційні втрати у розмірі 34178,40 грн.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Належних доказів наявності передбачених законом чи договором підстав для звільнення відповідача від відповідальності суду не надано.

На час розгляду справи, відповідач не подав докази погашення боргу в повному обсязі, позовні вимоги визнав, явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив.

Враховуючи, що позивачем представлено достатньо обєктивних та переконливих доказів в підтвердження своїх позовних вимог, а відповідач позовні вимоги визнав, суд прийшов до висновку, що позов Приватного підприємства «Львівелектросервіс» до Державного підприємства «Науково-дослідний інститут «ЕРОТРОН» про стягнення суми основного боргу в розмірі 56400 грн., 3% річних у розмірі 3214,90 грн., інфляційних втрат у розмірі 34178,40 грн. є обґрунтованим та підлягає до задоволення.

Згідно ст. 44 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно ч. 1 ст. 3 Закону України «Про судовий збір», судовий збір справляється: за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством; за подання до суду апеляційної і касаційної скарг на судові рішення, заяви про перегляд судового рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами, заяви про скасування рішення третейського суду, заяви про видачу виконавчого документа на примусове виконання рішення третейського суду та заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України; за видачу судами документів.

Згідно ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно п. 2 ч. 2 ст.4 Закону України «Про судовий збір», ставки судового збору встановлюються у таких розмірах: за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру 1,5 відсотки ціни позову, але не менше 1 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 150 розмірів мінімальних заробітних плат.

Як доказ сплати судових витрат, позивач подав платіжне доручення № 30342 від 29.06.2016 року на суму 1406,92 грн. про сплату судового збору.

Господарські витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України, слід покласти на відповідача, оскільки спір виник з його вини.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 43, 33, 43, 49, 75, 82, 84, 85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити.

2. Стягнути з Державного підприємства «Науково-дослідний інститут «ЕРОТРОН» (79057, м. Львів, вул. Антоновича, 90, код ЄДРПОУ 14314601) на користь Приватного підприємства «Львівелектросервіс» (79041, м. Львів, вул. Рівна, 21/41, код ЄДРПОУ 36828486) основний борг в розмірі 56400 (пятдесят шість тисяч чотириста) грн. 00 коп., 3% річних у розмірі 3214 (три тисячі двісті чотирнадцять) грн. 90 коп., інфляційні втрати у розмірі 34178 (тридцять чотири тисячі сто сорок вісім) грн. 40 коп. та судовий збір у розмірі 1406 (одна тисяча чотириста шість) грн. 92 коп.

3. Наказ видати, в порядку ст. 116 ГПК України, після набрання рішенням законної сили.

Суддя Пазичев В.М.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 05.08.2016 року.