Рішення № 59455237, 28.07.2016, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 235-95-51

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" липня 2016 р. Справа № 911/1794/16

За позовом Публічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України

до Комунального житлово-експлуатаційного підприємства Глевахівської селищної ради

про стягнення 3 623 746,42грн

Суддя С.І. Чонгова

Представники:

від позивача: ОСОБА_1 (довіреність №914-88 від 18.04.2014);

від відповідача: ОСОБА_2 (довіреність №92 від 24.05.2016).

СУТЬ СПОРУ: Публічне акціонерне товариство Національна акціонерна компанія Нафтогаз України (далі Національна акціонерна компанія Нафтогаз України) звернулось до господарського суду Київської області з позовом Комунального житлово-експлуатаційного підприємства Глевахівської селищної ради про стягнення 3 623 746,42грн у т.ч.:

-1 904 192,46грн основного боргу;

-301 644,39грн пені за загальний період з 15.02.2014 по 14.07.2015;

-105 616,10грн 3% за період з 15.02.2014 по 11.05.2016;

-1312293,46грн збитки від інфляції за період березень 2014 квітень 2016.

В обґрунтування заявлених вимог, позивач посилається на порушення відповідачем зобовязань за договором купівлі-продажу природного газу №1190/14-ТЕ-17 від 03.12.2013, в частині оплати за поставлений природний газ у встановлений договором строк.

Відповідач у справі Комунальне житлово-експлуатаційне підприємство Глевахівської селищної ради письмового відзиву на позов не подав. Проте, відповідачем подано заяву про зменшення заявленого до стягнення розміру пені, на підставі ст. 233 ГК України, п.3. ст. 83 ГПК України.

Проти, задоволення вказаного клопотання заперечував представник позивача.

Дослідивши матеріали справи та докази подані учасниками процесу, суд

ВСТАНОВИВ:

03.12.2013 між сторонами у справі - Національною акціонерною компанією «Нафтогаз України» та Комунальним житлово-експлуатаційним підприємством Глевахівської селищної ради укладено договір № 1190/14-ТЕ-17 купівлі-продажу природного газу (а.с.8-14, далі договір).

Укладений сторонами договір є підставою для виникнення у сторін господарських зобовязань, а саме майново-господарських зобовязань в силу ст. ст. 173, 174, ч. 1 ст. 175 ГК України.

За умовами договору, позивач (продавець) взяв на себе зобовязання передати у власність відповідачу (покупцеві) у 2014 році природний газ, а покупець - зобовязується прийняти і оплатити природний газ на умовах договору (п. 1.1 договору).

Відповідно до п. 2.1 договору продавець передає з 01.02.2014 по 31.12.2014 газ у обсязі до 2005,0 тис.куб.м.

Як визначено п. 5.1 договору, ціна (граничний рівень ціни) на газ встановлюється НКРЕ; ціна 1000 куб.м природного газу на дату укладання цього договору, відповідно до його п. 5.2, становить 1309,20грн з ПДВ.

Пунктом 5.3 визначено, що у разі зміни НКРЕ ціни на газ та/або тарифів на його транспортування, розподіл і постачання вони є обовязковими для сторін за цим договором з моменту введення їх в дію.

Відповідно до п. 5.5 договору, загальна вартість природного газу за вказаним договором складається із сум вартості місячних поставок газу.

Договором встановлено, що він набирає чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, і діє в частині реалізації газу до 31.12.2014, а в частині розрахунків - до їх повного здійснення (п. 11.1 договору).

Крім того, між сторонами укладались додаткові угоди до вказаного договору (а.с.14-15).

На виконання п. 2.1 договору, позивач поставив протягом січня-грудня 2014 року, а відповідач прийняв природний газ на загальну суму 1 905 692,46грн, що підтверджується актами приймання-передачі природного газу, копії яких долучені до матеріалів справи (а.с.16-22).

Як зазначає позивач та не заперечується відповідачем, поставлений природний газ був оплачений частково, а саме 27.11.2014 сплачено 1500,00грн.

Предметом спору у даній справі є обовязок відповідача щодо оплати поставленого природного газу, а також застосування до відповідача відповідальності, встановленої договором та чинним законодавством за порушення зобовязання.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, що визначено ст. 175 ГК України.

Згідно до ч.1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Так, в силу ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до п. 6.1 договору оплати за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу; остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця, наступного за місяцем поставки.

Проте, відповідачем в порушення взятих на себе зобовязань не надано суду доказів оплати поставленого у січні-грудні 2014 року природного газу у повному обсязі. Т

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

За вказаних обставин, суд вважає вимоги позивача в частині стягнення заборгованості в розмірі 1 904 192,46грн основного боргу за поставлений природний газ обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача 105 616,10грн 3% річних за загальний період з 15.02.2014 по 11.05.2016 та 1 312 293,46грн збитків від інфляції за загальний період березень 2014 квітень 2016 року.

Відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних (а.с.25-29), суд вважає його арифметично вірним, а вимоги в частині стягнення 3% річних в розмірі 105 616,10грн такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Стосовно вимог про стягнення з відповідача 1 312 293,46грн інфляційних втрат, перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат, суд зазначає, що за розрахунком суду, за заявлені позивачем періоди з урахуванням заборгованості відповідача, розмір інфляційних втрат становить 1 260 532,61.

В задоволенні вимог про стягнення з відповідача 51 760,85грн інфляційних втрат, суд відмовляє.

Крім того, позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача 301 644,39грн пені за загальний період з 15.02.2014 по 14.07.2015.

В силу ч. ст. 216, ч. 1 ст. 218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності у вигляді застосування господарських санкцій є вчинене учасником господарських відносин правопорушення у сфері господарювання. Одним з видів господарських санкцій, згідно ч.2 ст.217 ГК України, є штрафні санкції, до яких віднесені, у т.ч. штраф та пеня (ч.1 ст.230 ГК України).

Як визначено ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, згідно з п.2 ч.1 цієї норми, сплата неустойки.

Штраф та пеня є видами неустойки згідно з ст. 549 ЦК України. При цьому, відповідно до вказаної норми, неустойкою є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пунктом 7.2 договору передбачено, що у разі невиконання покупцем умов пункту 6.1 договору, він у безспірному порядку зобовязується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми прострочення платежу за кожний день прострочення платежу.

Встановлений відповідним пунктом договору розмір пені не перевищує максимального розміру, визначеного ст. 4 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань», пеня нарахована в межах строку встановленого ч.6 ст.232 ГК України.

Так, перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, суд зазначає, що за розрахунком суду, розмір пені за заявлені періоди складає 301 650,19грн, проте, враховуючи, що у суду відсутні підстави для виходу за межі позовних вимог, сума пені, що підлягає стягненню з відповідача становить 301 644,39грн.

Суд відмовляє відповідачу в задоволенні клопотання про зменшення розміру пені з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобовязаннями.

Як передбачено ст. 229 ГК України, учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання, аналогічну норму містить ст. 625 ЦК України.

Згідно ст. 617 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

При цьому, відповідно до ч. 2 вказаної статті не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Крім того, за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання через відсутність у нього необхідних коштів, оскільки згадане правило обумовлено замінністю грошей як їх юридичною властивістю, тому у випадках порушення грошового зобов'язання не повинні приймати доводи боржника з посиланням на неможливість виконання грошового зобов'язання через відсутність необхідних коштів (стаття 607 ЦК України) або на відсутність вини (статті 614, 617 ЦК України чи стаття 218 ГК України) (див. п. 1.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України у від 17.12.2013 № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).

Крім того, судом враховано також рівність сторін, та зазначає, що позивач також знаходиться у негативному фінансовому становищі.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, судові витрати, понесені позивачем у звязку з оплатою позову судовим збором, підлягають частковому відшкодуванню позивачу за рахунок відповідача, а саме у розмірі 53 579,78грн.

Керуючись ст. ст. 49, 82-84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Комунального житлово-експлуатаційного підприємства Глевахівської селищної ради на користь Публічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України 1 904 192,46грн основного боргу, 105 616,10грн 3% річних, 1 260 532,61грн втрат від інфляції, 301644,39грн пені, а також 53 579,78грн в рахунок часткового відшкодування витрат, понесених на оплату позову судовим збором.

3.В частині стягнення 51 760,85грн втрат від інфляції в задоволенні позову відмовити.

4.Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повний текст рішення складено 04.08.2016.

Суддя С.І. Чонгова