Рішення № 59454599, 03.08.2016, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

03.08.16р. Справа № 904/5832/16

За позовом Публічного акціонерного товариства "ДТЕК Дніпроенерго" (м. Запоріжжя)

до Комунального підприємства "Коменергосервіс" Дніпропетровської міської ради (м. Дніпро)

про стягнення заборгованості за договором постачання теплової енергії у вигляді гарячої води для потреб інших споживачів № 319-ДЭ-ПрТЭС від 04.01.2016 у загальному розмірі 6 826 415 грн. 42 коп.

Суддя Фещенко Ю.В.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1 - провідний юрисконсульт (довіреність № 173 від 07.12.2015);

від відповідача: ОСОБА_2 - юрисконсульт (довіреність № 796 від 13.07.2016)

СУТЬ СПОРУ:

Публічне акціонерне товариство "ДТЕК Дніпроенерго" (далі - позивач) звернулося до господарського суду Дніпропетровської області із позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Комунального підприємства "Коменергосервіс" Дніпропетровської міської ради (далі - відповідач) заборгованість за договором постачання теплової енергії у вигляді гарячої води для потреб інших споживачів № 319-ДЭ-ПрТЭС від 04.01.2016 у загальному розмірі 6 826 415 грн. 42 коп.

Ціна позову складається з наступних сум:

- 5 869 257 грн. 91 коп. - основний борг;

- 674 304 грн. 58 коп. - пеня;

- 233 249 грн. 26 коп. - інфляційні втрати;

- 49 603 грн. 67 коп. - 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань договором постачання теплової енергії у вигляді гарячої води для потреб інших споживачів № 319-ДЭ-ПрТЭС від 04.01.2016 в частині оплати спожитої в період з січня 2016 року по квітень 2016 року теплової енергії у встановлений договором строк, наявністю боргу у сумі 5 869 257 грн. 91 коп. За прострочення виконання зобов'язання на підставі пункту 6.3.5. договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за період прострочення з 06.02.2016 по 09.06.2016 в сумі 674 304 грн. 58 коп. На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з лютого 2016 року по квітень 2016 року у сумі 233 249 грн. 26 коп. та 3% річних за період прострочення з 06.02.2016 по 09.06.2016 у сумі 49 603 грн. 67 коп.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 14.07.2016 порушено провадження у справі та її розгляд призначено в засіданні на 03.08.2016.

Від позивача надійшли письмові пояснення (вх.суду 46661/16 від 20.07.20160, в яких повідомляє суд про зміну його банківських реквізитів.

Від позивача, на виконання вимог ухвали суду від 14.07.2016, надійшла довідка (вх.суду 48672/16 від 03.08.2016) про відсутність спору, а також до неї долучений акт звірки розрахунків № 563 від 01.07.2016, підписаний та скріплений печатками позивача та відповідача, в якому сторонами зафіксований факт наявності заборгованості відповідача перед позивачем, в тому числі за договором постачання теплової енергії у вигляді гарячої води для потреб інших споживачів № 319-ДЭ-ПрТЭС від 04.01.2016 за період з січня 2016 року по квітень 2016 року в сумі 5 869 257 грн. 91 коп.

Отже, вимоги ухвали суду від14.07.2016 позивачем були виконані у повному обсязі.

Від відповідача надійшло клопотання (вх.суду 48662/16 від 03.08.2016), в якому він просить суд розгляд справи відкласти, посилаючись на те, що 25.07.2016 було укладено меморандум про співпрацю між Дніпропетровською міською радою та позивачем, який передбачає погашення заборгованості, яка є предметом розгляду у даній справі.

У судове засідання 03.08.2016 з'явилися представники позивача та відповідача.

Представник відповідача у судовому засіданні просив суд задовольнити клопотання про відкладення розгляду справи.

Представник позивача наполягав на тому, що причини для відкладення розгляду справи відсутні, оскільки матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення. Також, представником позивача у судовому засіданні 03.08.2016 повідомлено, що з моменту порушення провадження у даній справі відповідач жодних проплат не здійснював. Також представник позивача наголошував на тому, що підписання зазначеного відповідачем меморандуму носить лише декларативний характер та не впливає на наявність зобов'язання щодо погашення існуючої заборгованості, а укладення мирової угоди можливе на будь-якій стадії судового процесу, враховуючи стадію виконання судового рішення.

Заслухавши представників сторін, судом було відмовлено у задоволенні клопотання про відкладення розгляд справи, оскільки матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення, вказаний відповідачем меморандум про співпрацю між Дніпропетровською міською радою та позивачем не створює та не змінює існуючі правовідносини між позивачем та відповідачем, а також не впливає на існуючі обставини справи.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду).

Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Так, у судовому засіданні позивачем було викладено зміст позовних вимог, наведено доводи в їх обґрунтування.

Представник відповідача відзиву на позов не надав, але у судовому засіданні не заперечував наявність заборгованості за договором на постачання теплової енергії у вигляді гарячої води для потреб інших споживачів № 319-ДЄ-ПрТЄС від 04.01.2016 за період з січня 2016 року по квітень 2016 року у сумі 5 869 257 грн. 91 коп.

Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

У пункті 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина 1 статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Так, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, визнаними судом достатніми, в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.

Відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 03.08.2016 оголошувались вступна та резолютивна частини рішення.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши представників позивача та відповідача, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1 та 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Так, 04.01.2016 між Комунальним підприємством "Коменергосервіс" Дніпропетровської міської ради (далі - теплопостачальна організація, відповідач) та Публічним акціонерним товариством "ДТЕК Дніпроенерго" (далі - виробник, позивач) було укладено договір постачання теплової енергії у вигляді гарячої води для потреб інших споживачів № 319-ДЭ-ПрТЭС (далі - договір, а.с.16-20), відповідно до умов якого виробник бере на себе зобов'язання виробляти та безперервно постачати (за винятком нормативно встановлених перерв) теплопостачальній організації теплову енергію у вигляді гарячої води для потреб інших споживачів (крім населення та бюджетних установ) в необхідних йому обсягах, а теплопостачальна організація зобов'язується оплачувати отриману теплову енергію за затвердженими тарифами в строки і на умовах, передбачених договором (пункт 1.1. договору).

У пункті 9.1. договору сторони погодили, що договір набирає чинності з дня його підписання і діє до 31.12.2016. Сторони домовились, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли з 01.01.2016.

Доказів зміни, розірвання або визнання недійсним вказаного договору сторонами суду не надано.

Судом встановлено, що укладений договір № 319-ДЭ-ПрТЭС від 04.01.2016 за своїм змістом та правовою природою є договором енергопостачання, який підпадає під правове регулювання норм § 5 "Постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу" глави 54 розділу ІІІ Цивільного кодексу України, норм § 3 "Енергопостачання" глави 30 розділу VІ Господарського кодексу України та спеціального закону.

Відповідно до частин 1, 2 статті 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається.

Приписами статті 25 Закону України "Про теплопостачання" встановлено, що теплогенеруюча, теплотранспортна та теплопостачальна організації мають право укладати договори купівлі-продажу теплової енергії із споживачами.

За змістом статті 1 Закону України "Про теплопостачання" споживачем теплової енергії визнається особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору. Зазначене кореспондує з положеннями Правил користування тепловою енергією, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 № 1198, за змістом яких споживач теплової енергії - фізична особа, яка є власником будівлі або суб'єкт підприємницької діяльності, чи юридична особа, яка використовує теплову енергію відповідно до договору.

У відповідності до статті 24 Закону України "Про теплопостачання" основним обов'язком споживача теплової енергії є своєчасне укладання договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії.

Відповідно до пункту 5.11. договору нормативна орієнтовна річна вартість теплової енергії, яка поставляється теплопостачальній організації, згідно нормативних розрахунків та відповідно до тарифів, що діють на момент підписання договору, складає 10 400 000 грн. 00 коп., у тому числі ПДВ - 1 733 333 грн. 33 коп.

На виконання умов договору позивачем було здійснено поставку теплової енергії відповідачу за період з січня по квітень 2016 року на загальну суму 5 869 257 грн. 91 коп., що підтверджується актами розподілу загальної кількості теплової енергії, спожитої за розрахунковий період пропорційно фактичним обсягам корисного відпуску теплопостачальної організації за січень-квітень 2016 року (а.с.29-32), а також:

- актом № 1 від 31.01.2016 про кількість відпущеної теплової енергії для потреб інших споживачів за січень 2016 року на суму 3 018 714 грн. 48 коп. (а.с. 33);

- актом № 2 від 29.02.2016 про кількість відпущеної теплової енергії для потреб інших споживачів за лютий 2016 року на суму 1 491 173 грн. 34 коп. (а.с. 34);

- актом № 3 від 31.03.2016 про кількість відпущеної теплової енергії для потреб інших споживачів за березень 2016 року на суму 1 181 379 грн. 93 коп. (а.с. 35);

- актом № 4 від 31.04.2016 про кількість відпущеної теплової енергії для потреб інших споживачів за квітень 2016 року на суму 177 990 грн. 16 коп. (а.с. 36).

Згідно з нормами статті 19 Закону України "Про теплопостачання" споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію. Також, законом визначений обов'язок споживача сплачувати за отриману теплову енергію саме теплопостачальній організації.

Вказане законодавче положення знайшло своє відображення у розділі 5 договору, в якому сторони визначили порядок розрахунків, а саме:

- за відпущену теплову енергію у вигляді гарячої води для потреб інших споживачів, теплопостачальна організація сплачує виробнику за діючим тарифом (пункт 5.1. договору);

- розрахунки за відпущену теплову енергію проводяться виключно в грошовій формі відповідно до тарифів, що діють на момент отримання послуг. Можливі інші форми розрахунків, що не суперечать чинному законодавству (пункт 5.3. договору);

- розрахунковим періодом є календарний місяць (пункт 5.4. договору);

- розрахунки за теплову енергію здійснюються теплопостачальною організацією в 5-денний термін від дати підписання Акту про кількість відпущеної теплової енергії для потреб інших споживачів за розрахунковий період (пункт 5.7. договору).

Відповідачем зобовязання в частині розрахунків за спожиту в період з січня по квітень 2016 року теплову енергію у встановлений договором строк були порушені, відпущена теплова енергія оплачена ним не була, що призвело до утворення заборгованості перед позивачем в сумі 5 869 257 грн. 91 коп. Наявність вищевказаної суми боргу і є причиною спору.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

В силу вимог статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України, держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів, зокрема, шляхом присудження до виконання обов'язку в натурі та застосуванням штрафних санкцій.

Частиною 6 статті 25 Закону України "Про теплопостачання" визначено, що в разі відмови споживача оплачувати споживання теплової енергії заборгованість стягується в судовому порядку.

Так, матеріалами справи підтверджується належне виконання своїх зобовязань за спірним договором позивачем, в свою чергу відповідачем вони були порушені, спожита в період з січня по квітень 2016 року теплова енергія у встановлений договором строк оплачена ним не була, що призвело до утворення заборгованості перед позивачем в сумі 5 869 257 грн. 91 коп.

Крім того, в матеріалах справи наявні акти звірки станом на 01.05.2016 та на 01.07.2016, підписані та скріплені печатками позивача та відповідача, зокрема, № 563 від 01.07.2016, в якому сторонами зафіксований факт наявності заборгованості відповідача перед позивачем, в тому числі за договором постачання теплової енергії у вигляді гарячої води для потреб інших споживачів № 319-ДЭ-ПрТЭС від 04.01.2016 за період з січня по квітень 2016 року в сумі 5 869 257 грн. 91 коп.

Враховуючи визначені контрагентами порядок та строки оплати спожитої теплової енергії (пункт 5.7. договору) господарський суд встановив, що строк оплати за переліченими вище актами є таким, що настав 05.02.2016 (січень 2016 року), 09.03.2016 (лютий 2016 року), 05.04.2016 (березень 2016 року) та 05.05.2016 (квітень 2016 року), у звязку з чим суд вважає позовні вимоги позивача в частині стягнення основного боргу в сумі 5 869 257 грн. 91 коп. обґрунтованими та підтвердженими належними доказами.

Крім того, слід зазначити, що відповідно до статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно з пунктом 4 частини 3 статті 129 Конституції України, статті 33 та статті 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Доказів повної оплати спожитої в спірний період теплової енергії відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності боргу в сумі 5 869 257 грн. 91 коп., шляхом надання належних доказів, не спростував.

Враховуючи вищезазначене, факт наявності основної заборгованості за договором у відповідача перед позивачем в сумі 5 869 257 грн. 91 коп. належним чином доведений, документально підтверджений, відповідачем не спростований, а отже позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в сумі 5 869 257 грн. 91 коп. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Окрім цього суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

У відповідності з частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно зі статтями 1 та 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Так, у пункті 6.3.5. договору сторони передбачили, що теплопостачальна організація несе відповідальність у випадку порушення строків розрахунків за теплову енергію - пеня у розмірі 0,5% але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми, що належить до оплати за кожен день прострочення платежу до дня повного виконання зобов'язання.

На підставі вказаного пункту договору, з урахуванням того, що позивачем його зобов'язання за договором були виконані у повному обсязі, а відповідачем порушені, була нарахована пеня за загальний період прострочення з 06.02.2016 по 09.06.2016 в сумі 674 304 грн. 58 коп.

Так, господарським судом здійснено перевірку розрахунку пені, зробленого позивачем, та встановлено, що під час проведення вказаного розрахунку позивачем не було враховано те, що останній день строку для оплати поставленої в лютому 2016 року теплової енергії припадає на вихідний день, отже з урахуванням положень частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, днем закінчення строку для її сплати є перший за ним робочий день, а саме: 09.03.2016; арифметично розрахунок також проведено частково невірно. Отже, розрахунок пені, здійснений позивачем, визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.

Згідно пункту 1.12. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013 з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Так, враховуючи визначені судом періоди прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, застосувавши межі періодів, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок пені за вказаними періодами, судом було встановлено наступне:

- за актом № 1 від 31.01.2016 про кількість відпущеної теплової енергії для потреб інших споживачів за січень 2016 року на суму 3 018 714 грн. 48 коп. граничний строк оплати - 05.02.2016, отже в період прострочення з 06.02.2016 по 09.06.2016 пеня складає 427 073 грн. 87 коп.;

- за актом № 2 від 29.02.2016 про кількість відпущеної теплової енергії для потреб інших споживачів за лютий 2016 року на суму 1 491 173 грн. 34 коп. граничний строк оплати, з урахуванням положень частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, - 09.03.2016, отже в період прострочення з 10.03.2016 по 09.06.2016 пеня складає 151 806 грн. 34 коп.;

- за актом № 3 від 31.03.2016 про кількість відпущеної теплової енергії для потреб інших споживачів за березень 2016 року на суму 1 181 379 грн. 93 коп. граничний строк оплати - 05.04.2016, отже в період прострочення з 06.04.2016 по 09.06.2016 пеня складає 81 921 грн. 92 коп.;

- за актом № 4 від 31.04.2016 про кількість відпущеної теплової енергії для потреб інших споживачів за квітень 2016 року на суму 177 990 грн. 16 коп. граничний строк оплати - 05.05.2016, отже в період прострочення з 06.05.2016 по 09.06.2016 пеня складає 6 331 грн. 78 коп., а всього 667 133 грн. 91 коп.

Враховуючи викладене, вимоги позивача про стягнення пені є правомірними та обґрунтованими в сумі 667 133 грн. 91 коп.

При цьому, згідно зі статтею 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно з частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

В пункті 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України також зазначено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право, зокрема, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Відповідно до пункту 3.17.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", передбачено, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод: кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру. В аспекті права на справедливий суд, передбаченого міжнародним договором, суд звертає увагу на наступні обставини та вважає за необхідне використати надане національним законодавством України право суду на зменшення розміру штрафних санкцій.

Отже, зі змісту наведених норм випливає, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки (штрафу), суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення розміру штрафних санкцій. При цьому, розмір, до якого вони підлягають зменшенню, закон відносить на розсуд суду.

Суд об'єктивно оцінивши даний випадок, приймає до уваги поведінку відповідача, причини неналежного виконання зобов'язання відповідачем, а також матеріальний стан відповідача, враховуючи те, що:

- відповідач, підтверджуючи свою добросовісність, не ухиляється від відповідальності за порушення умов договору, наявність прострочення у судовому засіданні не заперечував, крім того, до прийняття рішення по справі підписував акти звірки, в яких підтверджував наявність боргу перед позивачем;

- прострочення відповідача носить незначний характер, оскільки заборгованість утворилась лише 06.02.2016;

- відповідачем, а також Дніпропетровською міською радою вичиняються дії, спрямовані на відновлення порушеного права позивача щодо отримання оплати спожитої в спірний період теплової енергії (підписання меморандуму про співпрацю);

- інтереси, визначені Законом України "Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу", а саме: сприяння поліпшенню фінансового становища підприємств паливно-енергетичного комплексу, запобіганню їх банкрутству та підвищенню рівня інвестиційної привабливості, шляхом урегулювання процедурних питань та впровадження механізмів погашення заборгованості, надання суб'єктам господарської діяльності права їх застосування, визначення порядку взаємодії органів державної влади та органів місцевого самоврядування, розпорядників бюджетних коштів із суб'єктами господарської діяльності щодо застосування механізмів погашення заборгованості;

- пеня є лише санкцією за невиконання грошового зобовязання, а не основним боргом, а тому будувати на цих платежах свої доходи та видатки позивач не може, окрім стягнення пені позивач нараховує та стягує проценти річних та інфляційні, які в певній мірі компенсують знецінення несплачених коштів відповідачем. Тому при зменшенні розміру пені позивач не несе значного негативного наслідку в своєму фінансовому стані.

Надаючи оцінку всім обставинам справи в їх сукупності, суд вважає за необхідне зменшити належну до стягнення суму пені - 667 133 грн. 91 коп. на 15%, а саме: до 567 063 грн. 82 коп., а отже вимога позивача про стягнення з відповідача пені підлягає задоволенню частково в сумі 567 063 грн. 82 коп.

Крім того, відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо сплати боргу за спожиту теплову енергію у строки, визначені умовами договору, позивачем на підставі статті 625 Цивільного кодексу України були розраховані та заявлені до стягнення інфляційні втрати за період з лютого 2016 року по квітень 2016 року у сумі 233 249 грн. 26 коп. та 3% річних за період прострочення з 06.02.2016 по 09.06.2016 у сумі 49 603 грн. 67 коп., які він просив стягнути з відповідача відповідно до здійсненого розрахунку.

За змістом частини 3 пункту 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помножений на індекс інфляції, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці) у якому (яких) мала місце інфляція.

Крім того, слід врахувати, що індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. При цьому, в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (пункти 3.1., 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013).

Так, господарським судом здійснено перевірку розрахунку інфляційних втрат, зробленого позивачем, та встановлено, що під час його проведення позивачем не були враховані вище вказані вимоги та до періоду розрахунку включені місяці, в яких мав бути здійснений розрахунок (неповні місяці), отже, арифметичного розрахунок проведено невірно, внаслідок чого розрахунок інфляційних втрат, здійснений позивачем, визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає фактичним обставинам справи.

Враховуючи визначені судом періоди прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, застосувавши межі періодів, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок інфляційних втрат за вказаними періодами, судом було встановлено наступне:

- за актом № 1 від 31.01.2016 про кількість відпущеної теплової енергії для потреб інших споживачів за січень 2016 року на суму 3 018 714 грн. 48 коп. граничний строк оплати - 05.02.2016, отже в період прострочення з 06.02.2016 по 09.06.2016 інфляційні втрати з березня по квітень 2016 року складають 136 898 грн. 70 коп.;

- за актом № 2 від 29.02.2016 про кількість відпущеної теплової енергії для потреб інших споживачів за лютий 2016 року на суму 1 491 173 грн. 34 коп. граничний строк оплати, з урахуванням положень частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, - 09.03.2016, отже в період прострочення з 10.03.2016 по 09.06.2016 інфляційні втрати за квітень 2016 року складають 52 191 грн. 07 коп.;

- за актом № 3 від 31.03.2016 про кількість відпущеної теплової енергії для потреб інших споживачів за березень 2016 року на суму 1 181 379 грн. 93 коп. граничний строк оплати - 05.04.2016, отже інфляційні втрати за квітень 2016 року не нараховуються.

Отже, вимоги позивача про стягнення інфляційних втрат є правомірними та обґрунтованими в сумі 189 089 грн. 77 коп.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню в сумі 189 089 грн. 77 коп.

Крім того, господарським судом здійснено перевірку розрахунку 3% річних, зробленого позивачем, та встановлено, що під час проведення вказаного розрахунку позивачем не було враховано те, що останній день строку для оплати поставленої в лютому 2016 року теплової енергії припадає на вихідний день, отже з урахуванням положень частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, днем закінчення строку для її сплати є перший за ним робочий день, а саме: 09.03.2016; арифметично розрахунок також проведено частково невірно. Отже, розрахунок 3% річних, здійснений позивачем, визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.

Так, враховуючи визначені судом періоди прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, застосувавши межі періодів, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок 3% річних за вказаними періодами, судом було встановлено наступне:

- за актом № 1 від 31.01.2016 про кількість відпущеної теплової енергії для потреб інших споживачів за січень 2016 року на суму 3 018 714 грн. 48 коп. граничний строк оплати - 05.02.2016, отже в період прострочення з 06.02.2016 по 09.06.2016 3% річних складають 30 929 грн. 45 коп.;

- за актом № 2 від 29.02.2016 про кількість відпущеної теплової енергії для потреб інших споживачів за лютий 2016 року на суму 1 491 173 грн. 34 коп. граничний строк оплати, з урахуванням положень частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, - 09.03.2016, отже в період прострочення з 10.03.2016 по 09.06.2016 3% річних складають 11 244 грн. 91 коп.;

- за актом № 3 від 31.03.2016 про кількість відпущеної теплової енергії для потреб інших споживачів за березень 2016 року на суму 1 181 379 грн. 93 коп. граничний строк оплати - 05.04.2016, отже в період прострочення з 06.04.2016 по 09.06.2016 3% річних складають 6 294 грн. 24 коп.;

- за актом № 4 від 31.04.2016 про кількість відпущеної теплової енергії для потреб інших споживачів за квітень 2016 року на суму 177 990 грн. 16 коп. граничний строк оплати - 05.05.2016, отже в період прострочення з 06.05.2016 по 09.06.2016 3% річних складають 510 грн. 63 коп., а всього 48 979 грн. 23 коп.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення 3% річних підлягають частковому задоволенню в сумі 48 979 грн. 23 коп.

Отже, позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Щодо розподілу судових витрат по справі суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується статтею 49 Господарського процесуального кодексу України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з приписами пункту 4.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України", у разі коли господарський суд на підставі пункту 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов'язані зі сплатою судового збору відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.

Враховуючи вказане, судовий збір відповідно до приписів статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладається на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 1, 4-5, 33, 34, 43, 44, 49, 75, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Комунального підприємства "Коменергосервіс" Дніпропетровської міської ради (49081, м. Дніпро, вулиця Артільна, будинок 6-Б; ідентифікаційний код 36639101) на користь Публічного акціонерного товариства "ДТЕК Дніпроенерго" (69006, м. Запоріжжя, вулиця Добролюбова, будинок 20, ідентифікаційний код 00130872) 5 869 257 грн. 91 коп. - основного боргу, 567 063 грн. 82 коп. - пені, 189 089 грн. 77 коп. - інфляційних втрат, 48 979 грн. 23 коп. - 3% річних, 101 616 грн. 91 коп. - частину витрат по сплаті судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 05.08.2016.

Суддя ОСОБА_3