Рішення № 59451754, 01.08.2016, Господарський суд Рівненської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33013 , м. Рівне, вул. Набережна, 26А

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" серпня 2016 р. Справа № 918/396/16

Господарський суд Рівненської області у складі судді Гудзенко Я.О., розглянувши позов Приватного підприємства "Агрорембудкомплект" до Товариства з обмеженою відповідальністю "НАФТОКОМ ОІЛ" про стягнення 154 171, 63 грн.

За участі:

Від позивача:не з'явився

Від відповідача: не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство "Агрорембудкомплект" (далі-Позивач) звернулося в Господарський суд Рівненської області із позовом до ТОВ "НАФТОКОМ ОІЛ" (далі-Відповідач) про стягнення 154 171, 63 грн.

Ухвалою від 31 травня 2016 року позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 918/396/16. Ухвалами суду від 14.06.16 р., 23.06.16 р., 06.07.16 р., 21.07.16 р. розгляд справи відкладався у зв'язку з необхідністю повторного витребування у позивача детального розрахунку пені за договорами №№ 20, 21 неявкою сторін в судове засідання.

До канцелярії суду 14.07.2016 року від позивача надійшла заява про зменшення позовних вимог, в якій просить стягнути заборгованість за договором № 20 від 08.01.13 р. в розмірі 115 236, 80 грн. з яких: 56 781, 20 грн.- основний борг, 3 437, 76 грн.- пеня, 50 714, 91 грн- інфляційні, 4 302, 93 грн- 3% річних та за договором № 21 від 08.01.13 р. в розмірі 31 762, 53 грн. з яких 15 423, 99 грн. основна сума боргу, 1 393, 77 грн.- пеня, 1 168, 83 грн.- 3% річних, 13 776, 05 грн.- інфляційні. Вказана заява судом прийнята.

Представники сторін в судове засідання 01.08.16 р. не з'явились, про місце, час та дату розгляду справи були повідомлені належним чином.

В судовому засіданні 06.07.16 р. представник позивача підтримав позовні вимоги з підстав зазначених у позовній заяві та надав суду для огляду оригінали документів, доданих до позовної заяви.

Представник відповідача в судові засідання не з'являвся, хоча про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про що свідчать поштові повідомлення вручені 02.06.16 р., 22.06.16 р., 29.06.16 р., 09.07.16 р., 16.07.16 р.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві.

Враховуючи, що матеріали справи містять докази належного повідомлення сторін про час та місце судового засідання, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними матеріалами без участі представників сторін.

На виконання вимог ст. 81-1 ГПК України складено протокол судового засідання, який долучено до матеріалів справи.

Відповідно до ст. 82 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих позивачем.

У судовому засіданні 01.08.2016 р. відповідно до ст. 85 ГПК України судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, надавши оцінку доказам, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд Рівненської області-

ВСТАНОВИВ:

8 січня 2013 р. між Приватним підприємством "Агрорембудкомплект"(далі - Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "НАФТОКОМ ОІЛ" (далі - Замовник) було укладено Договір № 20 (далі-Договір № 20), за яким Постачальник зобов’язується поставити і передати у власність Замовника товар, а останній зобов’язується прийняти та своєчасно оплатити товар на умовах, визначених Договором та прийняти його згідно вантажних документів. Асортимент, кількість та ціна товару, що є предметом Договору визначається в рахунках-фактурах, накладних, які оформлюються та підписуються Сторонами при прийомі-передачі кожної партії товару.

Відповідно до розділу 3 Договору № 20, сторонами було погоджено ціну та порядок розрахунків, зокрема оплата товару проводиться на підставі рахунків-фактур та накладних на розрахунковий рахунок Продавця. Умови оплати-авансовий платіж в розмірі 100% від вартості товару, зазначеної у виставленому рахунку-фактурі. Загальна сума Договору № 20 складається із сум, зазначених в накладних, якими оформлюється приймання-передача товару.

Крім того сторонами у справі 8 січня 2013 р. було укладено Договір № 21 (далі-Договір №21), за яким Виконавець зобов’язується виконати роботу відповідно до умов договору, а саме стикування транспортерних стрічок та футерування привідних барабанів в обсязі та кількості відповідно до заявки Замовника (далі-Роботи), а Замовник зобов’язується прийняти та своєчасно оплатити виконану роботу згідно із Актом прийому-передачі виконанних робіт на умовах, визначених Договором.

Приймання-передача виконанних робіт оформлюється Актом прийому-передачі виконанних робіт, який надається Виконавцем.

Відповідно до розділу 5 Договору № 21 сторонами було погоджено порядок розрахунків, а саме Замовник здійснює передоплату у розмірі 100% від вартості робіт за кожною заявкою на поточний рахунок Виконавця на підставі рахунку-фактури.

Пунктом 4.2. Договору № 21 сторони обумовили загальну суму Договору, яка складається із суми вартості робіт за даним Договором відповідно до виставлених рахунків-фактур та актів прийому-передачі виконанних робіт.

На виконання умов Договору № 20 Позивачем на підставі видаткових накладних № РН-0000386 від 02.10.13 р. на суму 19 800, 00 грн., № РН-0000465 від 05.11.13 р. на сму 3 624, 00 грн., № РН-0000464 на суму 22 879, 20 грн., № РН-0000400 від 10.10.13 р. на суму 9 466, 80 грн., № РН- 0000417 від 18.10.13 р. на суму 7 843, 20 грн., № РН-0000467 від 06.11.13 р. на суму 648, 00 грн було поставлено Відповідачу товар на загальну суму 64 261, 20 грн.

Видаткові накладні підписані уповноваженими особами та скріплені печатками Відповідача, крім того Відповідачем були видані Довіреності № 372 від 05.11.13 р. та № 348 від 17.10.13 р. на отримання товару від Позивача.

Судом встановлено, що Відповідачем було здійснено часткову оплату товару і станом на день подання позовної заяви сума боргу за Договором № 20 склала 56 781, 20 грн. відповідно до банківських виписок, що містяться в матеріалах справи.

Крім того Позивач також просить стягнути заборгованність за Договором № 21, відповідно до умов якого здійснювались роботи, які оформлені актом здачі-прийняття робіт (надання послуг).

Зокрема в матеріалах справи містяться вищезазначені акти № ОУ-0000198 від 20.08.13 р. на суму 8 520, 00 грн., № ОУ-0000240 від 02.10.13 р. на суму 3 240, 00 грн., № ОУ-0000243 від 10.10.13 р. на суму 7 680, 00 грн., № ОУ-0000266 від 05.11.13 р. на суму 2 520 ,00 грн., № ОУ-0000256 від 18.10.13 р. на суму 2 520 ,00 грн., які підписані та скріплені печатками юридичних осіб.

Листом від 08.04.16 р. № 080416/2 позивачем була надіслана відповідачу претензія з вимогою оплати заборгованість, однак відповіді не надійшло.

В матеріалах справи містяться акти звірок, які підписані і скріплені печатками сторін.

Судом встановлено, що позивач прийняті на себе зобов’язання по поставці товару за Договором № 20 та виконання робіт за Договором № 21 виконав у повному обсязі без зауважень та претензій з боку відповідача, однак відповідач прийняті на себе зобов’язання в частині проведення розрахунків відповідно до умов укладених договорів, підписаних сторонами видаткових накладних, актів здачі-прийняття робіт та виданих довіреностей не виконав.

Враховуючи вказане вище, суд приймає видаткові накладні, товарно-транспортні накладні, акти здачі-прийняття робіт, довіреності в якості належних доказів факту поставки Відповідачу товару в кількості, ассортименті та за ціною, що визначена умовами Договору № 20 і виконанням робіт за Договором № 21.

Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Доказом здійснення господарської операції є первинні документи, які містять необхідні для обліку господарської операції дані.

Таким чином судом встановлено, що поставки товару та надання послуг відповідачу здійснені відповідно до умов укладених між сторонами Договорів та чинного законодавства.

Згідно ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України (далі-ЦК України) зобов'язання виникають зокрема з договорів. Вказані положення визначені також в ст.ст. 173-175 Господарського кодексу України (далі - ГК України).

Беручи до уваги правову природу укладеного договору № 20, права та обов'язки його сторін, оцінка правомірності заявлених вимог має здійснюватися судом з урахуванням приписів законодавства, які регулюють правовідносини з поставки.

Як встановлено ч. 1 ст. 265 ГК України та ч. 1 ст. 712 ЦК України за поставлену продукцію покупець зобов'язаний сплатити постачальнику певну грошову суму.

В силу приписів вказаних норм до правовідносин постачання застосовуються норми ЦК України про купівлю-продаж (ст. 655, ч. 1 ст. 691 ЦК України), які також передбачають обов'язок покупця сплатити за придбаний товар певну суму грошових коштів.

Отже, в контексті зазначених норм укладений між позивачем та відповідачем договір поставки товару є належною підставою для виникнення у останнього грошових зобов'язань, визначених його умовами.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України та ст. 526 ЦК України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як встановлено ч.ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або законодавством не встановлений інший строк оплати товару.

При цьому, приписи ч. 7 ст. 193 ГК України та ст. 525 ЦК України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов.

Відповідно до ст. 202 ГК України та ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.

Матеріалами справи підтверджено, що внаслідок неналежного виконання Відповідачем зобов'язань в частині проведення повного розрахунку за договором у Відповідача перед позивачем існує заборгованість по договору в розмірі 56 781, 20 грн.

Враховуючи викладене вище та надавши юридичну оцінку доказам поданим позивачем на підтвердження позовних вимог, суд дійшов висновку про задоволення позову в частині стягнення суми основного боргу у вказаному розмірі.

Також у зв’язку з неналежним виконанням відповідачем покладеного на нього обов’язку щодо своєчасного розрахунку за отриманий товар за договором позивач з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог просить суд стягнути з відповідача пеню в розмірі 3 437, 76 грн., 3% річних в сумі 4 302, 93 грн. та 50 714, 91 грн. інфляційних втрат.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки заявлений до стягнення розмір трьох процентів річних є арифметично вірним, відповідає вимогам чинного законодавства та не суперечить положенням договору, позовні вимоги про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 4 302, 93 грн. підлягають задоволенню в повному обсязі.

Судом при перерахунку інфляційних втрат встановлено, що інфляційні втрати за період прострочення по кожній накладній окремо становлять 50 819, 17 грн., а оскільки клопотання позивача про вихід за межі позовних вимог у справі відсутнє, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача інфляційних втрат у заявленому розмірі 50 714, 91 грн.

Пункту 5.1 договору сторони погодили, що у разі несвоєчасного виконання своїх зобов'язань винна сторона сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від за кожний день несвоєчасного виконання своїх зобов'язань.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

За приписами ч. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно із ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

За приписами ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Позивач, за період прострочення відповідачем оплати отриманого товару, з 03.10.13 р. по 06.11.13 р. на суму боргу нарахував відповідачу пеню в сумі 3 437, 76 грн.

Однак, судом встановлено, що при розрахунку пені Позивачем допущено помилку, а саме невірно встановлений період за який слід нараховувати пеню.

Відповідно до вимог чинного законодавства нарахування пені має здійснюватися окремо по належній до оплати відповідачем сумі заборгованості по кожній накладній з урахуванням часткових оплат та шестимісячного строку від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, що відповідає приписам ч. 6 ст. 232 ГК України та за перерахунком суду становить 3 765, 85 грн., однак оскільки клопотання позивача про вихід за межі позовних вимог у справі відсутнє, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача пені у заявленому розмірі 3 437, 76 грн.

З огляду на зазначене та враховуючи, що заборгованість відповідача перед позивачем на час прийняття рішення не оплачена і її розмір підтверджується матеріалами справи, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги про стягнення з відповідача за Договором № 20 основної суми боргу в сумі 56 781, 20 грн., пені в розмірі 3 437, 76 грн., 3 % річних в сумі 4 302, 93 грн. та інфляційних втрат в розмірі 50 714, 91 грн. є доведеними, обґрунтованими, відповідачем не спростовані, а відтак підлягають задоволенню.

Крім того, беручи до уваги правову природу укладеного договору № 21 між сторонами відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі-ЦК України) виникли цивільні права та обов'язки.

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України (далі-ГК України) як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 п. 1 ст. 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно статті 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Статтею 901 ЦК України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Положенням ч. 2 ст. 901 ЦК України визначено, що положення глави 63 Цивільного кодексу України можуть застосовуватись до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що Відповідачем було порушено умови Договору № 21., а також положення ст. ст. 525, 526 ЦК України. За таких обставин, суд вважає вимоги позивача в частині стягнення основної суми боргу у розмірі 15 423, 88 грн. обґрунтованими, доведеними та такими, що підлягають задоволенню судом.

Також у зв’язку з неналежним виконанням відповідачем покладеного на нього обов’язку щодо проведення остаточного розрахунку по оплаті наданих послуг позивач просить суд стягнути з відповідача пеню в сумі 1 393, 77 грн., 3 % річних у розмірі 1 168, 83 грн. та втрати від інфляції в розмірі 13 776, 05 грн.

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Позивач, відповідно до умов договору № 21 (п. 8.2) за період з 21.08.13 р. по 18.10.13 р., на суму боргу нарахував відповідачу пеню в розмірі 1 393, 77 грн.

Однак, судом встановлено, що при розрахунку пені Позивачем допущено помилку, а саме невірно встановлений період за який слід нараховувати пеню.

Відтак, здійснивши перерахунок суд дійшов висновку про стягнення з відповідача пені в розмірі 1 179, 27 грн.

Оскільки заявлений до стягнення розмір трьох процентів річних є арифметично вірним, відповідає вимогам чинного законодавства та не суперечить положенням договору, позовні вимоги про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 1 168, 83 грн. підлягають задоволенню в повному обсязі.

Судом при перерахунку інфляційних втрат встановлено, що інфляційні втрати за період прострочення по кожній накладній окремо становлять 13 804, 37 грн., а оскільки клопотання позивача про вихід за межі позовних вимог позивачем не подавалось, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача інфляційних втрат у заявленому розмірі 13 776, 05 грн.

Слід також зазначити, що в пункті 2 резолютивної частини позовної заяви Позивач просить в порядку підготовки справи до розгляду вжити відповідних заходів щодо забезпечення позову- накласти арешт на розрахунковий рахунок Відповідача, на рухоме та нерухоме майно, що належить Відповідачеві.

Статтею 66 Господарського процесуального кодексу України (далі-ГПК України) передбачено, що господарський суд за заявою сторони, прокурора або з власної ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Зі змісту вищенаведених приписів чинного законодавства вбачається, що особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 ГПК України, обов’язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов’язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Оскільки позивач не довів належними та допустимими доказами необхідності вжиття заходів до забезпечення пред’явленого ним позову, не наведено обставин, у підтвердження того, що виконання рішення буде утруднене, суд дійшов висновку про необґрунтованість поданої в порядку ст. 66 ГПК України заяви, у зв’язку з чим в її задоволенні судом відмовлено.

Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно із ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

З наданих позивачем доказів вбачається, що позивач прийняті на себе зобов’язання виконав належним чином, проте відповідач розрахунки за договорами не провів. Доказів сплати боргу Відповідач суду не надав.

Враховуючи викладене, докази надані позивачем у підтвердження заявлених вимог, перерахунок суду штрафних санкцій, - вимоги Позивача підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ч.ч. 1, 5 ст. 49 ГПК України судові витрати в розмірі 2 201, 78 грн., покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 32, 33, 43, 44, 49, 81-1, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "НАФТОКОМ ОІЛ" (34240, Рівненська область, Рокитнівський район, селище міського типу Томашгород, вул. Леніна, буд. 22, кімната 2, код ЄДРПОУ 32384883) на користь Приватного підприємства "Агрорембудкомплект" (03191, м. Київ, вул. Лятошинського, буд. 4-А/289, код ЄДРПОУ 24736272) основний борг в сумі 72 205 (сімдесят дві тисячі двісті п'ять) грн. 08 коп., 4 617 (чотири тисячі шістсот сімнадцять) грн. 03 коп. пені, 5 471 (п'ять тисяч чотириста сімдесят одна) грн. 76 коп. 3% річних, 64 490 (шістдесят чотири чотириста дев'яносто) грн. 96 коп. втрат від інфляції та 2 201 (дві тисячі двісті одна) грн. 78 коп. судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повний текст рішення складено 04.08.2016 року.

Суддя Гудзенко Я.О.