Ухвала суду № 59451149, 18.07.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"18" липня 2016 р. м. Київ К/800/38063/13

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Зайцева М.П.

Цвіркуна Ю.І.

розглянувши у порядку письмового провадження

касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Осокор 98»

на постанову Київського окружного адміністративного суду від 14.02.2013

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04.07.2013

у справі № 2а-6301/12/1070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Осокор 98»

до Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області Державної податкової служби

про визнання незаконними і скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «Осокор 98» звернулося до суду з позовом про визнання незаконними і скасування податкових повідомлень-рішень ДПІ у Вишгородському районі Київської області ДПС від 14.12.2012 № 0001992300 та № 0002062300.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 14.02.2013, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 04.07.2013, у задоволенні позову відмовлено.

ТОВ «Осокор 98» подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права: п. 138.1 ст. 138, п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п. 198.2 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України, ч.ч. 1, 5 ст. 203, ч.ч. 1, 2 ст. 215, ст.ст. 216, 228, ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України, ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено такі обставини.

Податковим органом проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Осокор 98» за квітень 2012 року, за результатами якої складено акт від 27.11.2012 № 2031/22-02/37649702. Актом перевірки зафіксовано порушення вимог:

- п.п. 138.1 ст. 138, п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, що слугувало підставою для визначення за податковим повідомленням-рішенням від 14.12.2012 № 0001992300 грошового зобов'язання з податку на прибуток в загальній сумі 445462,5 грн., в т.ч.: 356370 грн. за основним платежем та 89092,5 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями;

- п. 198.1 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України, що слугувало підставою для визначення за податковим повідомленням-рішенням від 14.12.2012 № 0002062300 грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальній сумі 353541,68 грн., в т.ч.: 282833,34 грн. за основним платежем та 70708,34 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Податковий орган вважає, що у порушення наведених норм закону позивач неправомірно відніс у квітні 2012 року до складу витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, та до складу податкового кредиту суми витрат та податку на додану вартість відповідно за операціями з придбання у ТОВ «ЛОРАНІК» товару (дизельне паливо) за договором від 25.03.2012 № 16, оскільки вказаний правочин в силу вимог ст. 228 Цивільного кодексу України є нікчемними через те, що не був спрямований на настання реальних наслідків.

Така позиція обґрунтована податковим органом посиланням на відсутність у ТОВ «ЛОРАНІК» обладнання, складських, торговельних приміщень, транспорту, трудових ресурсів та інших умов для здійснення фінансово-господарської діяльності. Крім того, відповідач посилається на відсутність первинних документів, які б підтверджували фактичне здійснення операцій з поставки товару (актів приймання-передачі, товарно-транспортних накладних), зберігання товару (актів зберігання) та операції з розрахунків між сторонами. Стан платника ТОВ «ЛОРАНІК» - « 7» - до ЄДР внесено запис про відсутність підтвердження відомостей. Згідно з листом прокуратури м. Суми від 15.05.2012 № 107/2320 громадянином ОСОБА_2 надано пояснення, згідно з якими останній за щомісячну винагороду в сумі 1000 грн. на прохання ОСОБА_3 здійснив реєстрацію ТОВ «ЛОРАНІК», податкову звітність вказаного підприємства не подавав та жодних документів від імені директора не підписував.

При перевірці правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, повноти встановлення обставин та їх правової оцінки суд касаційної інстанції виходить з такого.

Для надання правової оцінки щодо формування платником податку на прибуток витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, слід застосовувати положення ст. 139 Податкового кодексу України, а для надання правової оцінки щодо формування платником податку на додану вартість податкового кредиту - ст. 198 Податкового кодексу України.

За умови реального здійснення платником податку (покупцем) господарської операції з придбання товару, яка призвела до фактичного руху активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю, за відсутністю з боку такого платника порушення вимог наведених норм закону при формуванні витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, та податкового кредиту, підстави для позбавлення його права на зазначені витрати та кредит відсутні.

Наявність законодавчо визначених обставин для формування податкового кредиту та витрат, що враховуються при обчисленні оподаткування, є обов'язковою, але не є безумовною підставою для визнання правомірності такого формування за умови якщо податковий орган доведе, що відомості в первинних документах не відповідають дійсності, в тому числі якщо господарські операції не мали реального характеру, були спрямовані на протиправне отримання податкових вигод з метою ухилення від оподаткування.

Водночас висновки про нереальність господарських операцій з придбання платником податку товарів або про узгодженість дій платника податків з недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальника чи сприяння ухиленню постачальником товару від виконання податкових зобов'язань можуть ґрунтуватися лише на належних, достатніх, а також допустимих доказах.

Так само і реальний характер господарських операцій має підтверджуватися доказами, які відповідають вищевказаним критеріям.

У податковому обліку господарські операції мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, які містять відомості про господарську операцію, підтверджують її фактичне здійснення та понесення витрат.

Усі документи, складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення, які за змістом відповідають вимогам закону та які відображають реальні господарські операції, належать до первинних документів бухгалтерського обліку, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності. Тому, питання реального вчинення господарських операцій має з'ясовуватися на підставі оцінки усіх таких доказів кожного окремо та в їх сукупності, а також у сукупності з іншими доказами.

Також доведенню у таких справах підлягають обставини щодо придбання платником податків товарів з метою використання у власній господарській діяльності, у зв'язку з чим необхідно встановлювати мету здійснення господарських операцій (призначення товару) тощо.

З метою дослідження фактичного придбання товарів у межах господарської діяльності необхідно було встановити зміст господарських операцій, за якими позивачем сформовано витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, та податковий кредит, аналізувати договірні умови поставки товару, з'ясовувати фактичний порядок поставки, мету придбання, належним чином досліджувати первинні бухгалтерські документи, складені під час здійснення господарських операцій, з'ясовувати, чи містять первинні документи інформацію про товар (найменування, кількість, ціну тощо) та оцінювати такі докази кожний окремо та у їх сукупності, а також у сукупності з іншими доказами у справі.

Висновки про неправомірне формування позивачем витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, та податкового кредиту суди зробили без належної оцінки усіх первинних документів, без належного з'ясування обставини щодо мети придбання товару.

Як зазначено раніше, висновки судів попередніх інстанцій щодо відсутності у позивача права на формування витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, та податкового кредиту у квітні 2012 року за операціями з придбання у ТОВ «ЛОРАНІК» дизельного палива ґрунтуються на тому, що дизельне паливо після укладення договору купівлі-продажу від 25.03.2012 № 16 перебувало на зберіганні у продавця (ТОВ «ЛОРАНІК») та позивачу не поставлялось.

Суд касаційної інстанції звертає увагу на те, що аналіз положень п. 138.2, п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п.п. 198.1, 198.2, 198.6 ст. 198, ст. 201 Податкового кодексу України свідчить про те, що право на нарахування витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, та податкового кредиту виникає у разі фактичного здійснення операцій щодо придбання (поставки) товарів з метою використання їх у господарській діяльності, що підтверджується відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами. Податковий кредит має бути підтверджений податковою накладною.

Зі змісту положень п.п. 14.1.191 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України вбачається, що під терміном «постачання товарів» слід розуміти будь-яку передачу права на розпоряджання товарами як власник.

Тобто у розумінні Податкового кодексу України момент здійснення поставки товару пов'язується з переходом права власності на такий товар до платника, а не з фактичним переміщенням такого товару.

Зі змісту абз. 3 ч. 1 ст. 6, ч. 1 ст. 43 Господарського кодексу України вбачається, що свобода підприємницької діяльності, у розумінні якої підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом, є загальним принципом господарювання.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України, враховуючи положення ст. 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Враховуючи викладене, при здійсненні господарської діяльності, керуючись принципами свободи підприємницької діяльності та свободи договору, суб'єкти господарювання вправі вільно укладати будь-які договори, не заборонені законодавством, та самостійно визначати умови виконання зобов'язань.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно з підпунктом 2.1.1 пункту 2.1 глави 2 договору поставки дизельного палива від 25.03.2012 № 16 постачальник зобов'язується передати паливо дизельне покупцю на умовах відстрочки платежу. Передача палива дизельного покупцю супроводжується підписанням накладної.

Підпунктом 2.1.2 пункту 2.1 глави 2 вказаного договору визначено, що у разі якщо покупець не в змозі забрати всю партію палива дизельного, постачальник зобов'язується забезпечити його зберігання за свій рахунок протягом того періоду, за який паливо дизельне буде вивезене покупцем.

Отже, сторонами у договорі поставки визначено моментом здійснення поставки товару підписання накладної, а не з моментом фактичного вивезення дизельного палива покупцем. При цьому судам слід з'ясувати, чи призначався придбаний товар для використання в господарській діяльності і як товар позивачем фактично використано.

Судами попередніх інстанцій вказані обставини залишено поза увагою.

Порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення спору, згідно із ч. 2 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування судового рішення і направлення справи на новий розгляд.

При новому розгляді справи судам слід врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, належним чином їх оцінити, вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються. Також суд має з'ясувати, чи порушувалось кримінальне провадження щодо особи, яка значилась посадовою особою ТОВ «ЛОРАНІК» - ОСОБА_2 в частині, що стосується створення вказаного підприємства.

Керуючись ст. ст. 220, 222, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Осокор 98» задовольнити повністю.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 14.02.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04.07.2013 скасувати, а справу направити на новий розгляд до Київського окружного адміністративного суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

Судді М.П. Зайцев

Ю.І. Цвіркун