Постанова № 59450995, 02.08.2016, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Бабаш Г.П.

Суддя-доповідач - ОСОБА_1

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 серпня 2016 року справа №805/1473/16-а

зал судового засідання № 1 у приміщенні суду за адресою: м. Краматорськ, вул. Марата, 15

Донецький апеляційний адміністративний суд колегією суддів у складі:

головуючого судді:Ханової Р. Ф.

суддів:Василенко Л.А.

ОСОБА_2

при секретарі судового

засідання: ОСОБА_3

за участю

представника відповідачаОСОБА_4 на підставі дов. № 38/17 від 01.06.2016 р.

розглянувши у відкритому

судовому засіданні

апеляційну скаргу Донецького обласного відділення Фонду соціального

захисту інвалідів

на постанову Донецького окружного адміністративного суду

від07 липня 2016 року

по адміністративній справі № 805/1473/16-а

за позовом Донецького обласного відділення Фонду соціального

захисту інвалідів

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Моспінське вуглепереробне підприємство»

про стягнення адміністративно-господарських санкцій у розмірі 318016,92 грн. та пені в сумі 8204,84 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Донецьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі - позивач) у травні 2016 року звернулося до суду з адміністративним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Моспінське вуглепереробне підприємство» (далі - відповідач) з вимогами про стягнення адміністративно - господарських санкцій за порушення нормативу створення шести робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2015 році, у розмірі 318016,92 грн. та пені за порушення термінів сплати адміністративно - господарських санкцій у розмірі 8204,84 грн. (том 1, а. с.4-5).

Постановою суду першої інстанції від 7 липня 2016 року в задоволенні позову відмовлено з огляду на безпідставність заявлених вимог (том 2, а. с. 47-49).

Ухвалюючи постанову суд першої інстанції виходив з дотримання відповідачем вимог Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів» від 21 березня 1991 року № 875-ХІІ (далі Закон № 875-ХІІ), шляхом подання до міських центрів зайнятості звітів з характеристиками 7 вакансій по 0,1 ставки для працевлаштування інваліда та вимогами до претендента. Суд першої інстанції прийняв правову позицію відповідача, що закон не встановлює вимог до розміру ставки інваліда та відсутності факту відмови товариством у прийняті на роботу інваліда за направленням центру зайнятості.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції, прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Зазначає, що встановлення відповідачем на підприємстві обмежених, негнучких, дискримінаційних умов для працевлаштування інвалідів шляхом відкриття у рамках закріпленого нормативу всіх вільних робочих місць для інвалідів лише з неповним робочим часом по 0,1 ставки є саме тією обставиною, що суттєво перешкоджає інвалідам реалізувати своє право на працю та працевлаштовуватися саме на робочі місця відповідача (том 2, а. с. 53-54).

Представник позивача в судове засідання не зявився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином відповідно до вимог статей 33-38 Кодексу адміністративного судочинства України.

Представник відповідача у судове засідання зявився, проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив залишити її без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін.

Колегія суддів, заслухавши суддю доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, встановила наступне.

Згідно даних з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців, Товариство з обмеженою відповідальністю «Моспінське вуглепереробне підприємство» зареєстроване у якості юридичної особи, ідентифікаційний код: 31616011; 85000, Донецька обл., м. Добропілля, вул. Київська, 1.

Відповідно до копії звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2015 рік (форма №10-ПІ), середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу становить 284 особи, з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 5; кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» - 11; фонд оплати праці штатних працівників 15052,80 тисяч гривень; середньорічна заробітна плата штатного працівника 53002,82 грн. (а. с. 6).

На підставі наведеного звіту позивачем здійснено розрахунок суми адміністративно-господарських санкцій за нестворені робочі місця для забезпечення працевлаштування інвалідів у 2015 р. в розмірі 318016,92 грн. та розрахунок суми пені на заборгованість по сплаті адміністративно-господарських санкцій за нестворені робочі місця для забезпечення працевлаштування інвалідів у 2015 році на суму 8204,84 грн. (а.с.7).

Вказані розрахунки здійсненні із показником кількості не створених робочих місць, призначених для забезпечення працевлаштування інвалідів 6 осіб.

Відповідач доводить, що про наявність вакантних місць, у тому числі для працевлаштування інвалідів, повідомляло центр зайнятості, направивши звітність "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" за формою №3-ПН з характеристиками вакансій та вимогами до претендента: від 10.01.2015 р., від 12.02.2015 р., від 04.03.2015 р., від 01.04.2015 р., від 07.05.2015 р., від 04.06.2015 р, від 02.07.2015 р., від 06.08.2015 р., від 03.09.2015 р., від 10.10.2015 р., від 10.11.2015 р., від 07.12.2015 р. Крім того, відповідачем видано наказ від 31.12.2014 року №657 щодо створення 7-ми вакансій по 0,1 ставки для працевлаштування інвалідів (том 1, а.с.40-249).

Спірним питанням у даній справі є правомірність застосування до відповідача адміністративно - господарських санкцій за порушення нормативу створення робочих місць для працевлаштування інвалідів та пені за порушення термінів сплати адміністративно - господарських санкцій, внаслідок не створення ним шести робочих місць для працевлаштування інвалідів.

З приводу викладеного суд зазначає наступне.

Основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантії їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами визначає Закон України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21 березня 1991 року № 875-ХІІ (далі Закон № 875-ХІІ).

Приписами статті 18 Закону № 875-ХІІ визначено, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Відповідно до положень частин 1, 2 та 3 статті 19 Закону № 875-ХІІ, для підприємств установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік. Підприємства здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Частиною першою статті 20 Закону № 875-ХІІ визначено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати зокрема на відповідному підприємстві, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Відповідно до пункту 2 «Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 року № 70, звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів роботодавці подають (надсилають рекомендованим листом) щороку до 1 березня відділенням Фонду, в яких вони зареєстровані, за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.

В ході апеляційного провадження встановлено, що відповідачем не створені робочі місця для працевлаштування інвалідів. Повідомлення центрів зайнятості про наявність 0,1 семи вільних робочих місць для працевлаштування інвалідів доводить не створення жодного із цих місць в розумінні Закону України «Про реабілітацію інвалідів в Україні» від 6 жовтня 2005 року №2961, за преамбулою якого він забезпечує створення правових, соціально економічних, організаційних умов для усунення або компенсації наслідків, спричинених стійким порушенням здоровя, функціонування системи підтримання інвалідами фізичного, психічного, соціального благополуччя, сприяння їм у досягнені соціальної та матеріальної незалежності.

Визначення відповідачем 7 робочих місць по 0,1 ставки не виконує жодне із наведених завдань стосовно інваліда, як особи зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, внаслідок чого держава зобов'язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.

Центрами зайнятості інваліди для працевлаштування до відповідача не направлялися і не могли направлятися внаслідок не створення таких місць, так само як і не могло бути безпосереднього звернення інвалідів до відповідача для працевлаштування.

У звязку з тим, що відповідачем не вжито усіх залежних від нього заходів щодо утворення робочих місць для працевлаштування інвалідів, на нього покладена відповідальність за не неможливість направлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування.

Відповідно до частини першої статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною другою наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що він ужив усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. Таким чином, обовязком підприємства є створення робочих місць для інвалідів.

Колегія суддів вважає, що заявлені до стягнення санкції є адміністративно - господарськими, відтак на них розповсюджуються загальні засади відповідальності учасників господарських відносин, визначені у статтях 216-218, 238, 241 Господарського кодексу України, системний аналіз яких посвідчує підставу сплати за наявності складу правопорушення, склад якого у межах спірних правовідносин позивачем доведений.

Стосовно вимог позивача про стягнення пені у розмірі 8204,84 грн. колегія суддів зазначає, що відповідно до частини 2 статті 20 Закону № 875-ХІІ пеня обчислюється, виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Факт правопорушення, як підстава застосування адміністративно-господарських санкцій доводить правомірність застосування пені, як способу забезпечення цього зобовязання.

Посилання заявника апеляційної скарги на встановлення відповідачем 0,1 ставки в умовах праці інваліда у звітах, наданих до центрів зайнятості, як на підставу нездійснення працевлаштування інвалідів суд вважає обґрунтованим, оскільки Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» передбачено, що підприємство повинно здійснити працевлаштування інваліда, а саме встановлює необхідність забезпечення прав зазначеної категорії осіб на працю з урахуванням реалізації власних творчих і виробничих здібностей та побажань.

На думку колегії суду робоче місце інваліду створеним є тоді, коли пропонується на повну ставку, а вже за згодою сторін може встановлюватися неповний робочий день, або неповна робоча неділя. Односторонні обмеження на етапі створення робочого місця є неприйнятними не залежно від того, як дозволяють це визначати показники звіту. Це є відвертою формою дискримінації (обмеженнями) в залежності від стану здоровя, що суперечить конституційному принципу рівності.

Колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, але постанова прийнята з порушенням норм матеріального права, що є підставою для задоволення апеляційної скарги та скасування постанови суду першої інстанції відповідно до пункту 4 частини 1 статті 202 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст. 11, ст. 24, ст. 94, ст. 184, ст. 195, ст. 197, п.3 ч.1 ст. 198, п.4 ч.1 ст. 202, ч.2 ст. 205, ст. 207, ст. 211, ст. 212, ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 07 липня 2016 року у адміністративній справі № 805/1473/16-а задовольнити.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 07 липня 2016 року у адміністративній справі № 805/1473/16-а скасувати.

Прийняти нову постанову.

Позовні вимоги Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю «Моспінське вуглепереробне підприємство» про стягнення адміністративно - господарських санкцій за порушення нормативу створення шести робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2015 році, у розмірі 318016,92 грн. та пені за порушення термінів сплати адміністративно - господарських санкцій у розмірі 8204,84 грн. задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Моспінське вуглепереробне підприємство» на користь Державного бюджету України адміністративно - господарські санкції за порушення нормативу створення шести робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2015 році, у розмірі 318016,92 грн. та пені за порушення термінів сплати адміністративно - господарських санкцій у розмірі 8204,84 грн. на р/р 31216230700001 в ГУ ДКСУ у Донецькій області; ЄДРПОУ ГУ ДКСУ 38033949; МФО 834016; код платежу 50070000. ЄДРПОУ відділення Фонду (стягувача) 13492430.

Вступна та резолютивна частини постанови складені у нарадчій кімнаті та проголошені у судовому засіданні 2 серпня 2016 року. Повний текст постанови складений та підписаний у нарадчій кімнаті 2 серпня 2016 року.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення.

Постанова може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий суддя : Р.Ф. Ханова

Судді: Л.А. Василенко

ОСОБА_2