Ухвала суду № 59450782, 27.07.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"27" липня 2016 р. м. Київ К/800/30652/15

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Ланченко Л.В., Цвіркун Ю.І.,

за участю секретаря Загороднього А.А.

та представників сторін:

позивача - не з'явились,

відповідача - Асіпцової О.В., Синиці М.В.,

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу Міністерства енергетики та вугільної промисловості України (далі - Міненерговугілля)

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 07.04.2015

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17.06.2015

у справі № 826/15679/14

за позовом державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - Інспекція)

до Міненерговугілля,

за участю третіх осіб - Міністерства фінансів України

та Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві

про стягнення заборгованості.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2014 року Інспекція звернулася до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом, в якому просила стягнути з рахунків Міненерговугілля прострочену заборгованість за бюджетною позичкою, нараховану пеню та відсотки за користування позичкою в загальній сумі 71 815 509,75 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 07.04.2015, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 17.06.2015, позов задоволено. Судові акти мотивовані тим, що матеріалами справи підтверджується наявність у відповідача як у правонаступника Державного комітету по нафті і газу заборгованості за бюджетною позичкою, наданою на підставі договору від 25.03.1994 № 11, що підлягає стягненню за процедурою погашення податкового боргу, однак без застосування строку позовної давності.

Не погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій, покладених в основу прийняття оскаржуваних рішень зі спору, Міненерговугілля звернулося до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалені у справі судові акти та відмовити у задоволенні позову Інспекції.

Мотивуючи касаційні вимоги, скаржник зазначає, зокрема, що спірні правовідносини вже були предметом розгляду в адміністративному суді; з огляду на факт закриття провадження у справі № 11/35-А ухвалою Вищого адміністративного суду України від 18.06.2012 повторне звернення Інспекцією з цим позовом є неприпустимим. Також скаржник наголошує, що Міненерговугілля не є правонаступником Державного комітету по нафті і газу заборгованості по зобов'язанням за договором від 25.03.1994 № 11, оскільки йому не передавалася відповідна заборгованість за передаточним балансом; стверджує, що Інспекцією не доведено належними засобами доказування власне існування спірної заборгованості.

У запереченні на касаційну скаргу Інспекція зазначає про правильність і обґрунтованість висновків судів попередніх інстанцій та просить залишити оскаржувані судові акти без змін, а скаргу - без задоволення.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне частково задовольнити розглядувані касаційні вимоги з урахуванням з такого.

Попередніми судовими інстанціями під час розгляду справи встановлено, що за договором від 25.03.1994 № 11 Міністерство Фінансів України зобов'язалося надати Державному комітету України по нафті і газу бюджетну (правонаступником якого є Міненерговугілля) позичку в сумі 1500 млрд.крб. для фінансування обсягів робіт та поставок матеріально-технічних і продовольчих ресурсів у нафтовидобувні регіони Російської Федерації на умовах сплати 10% річних. За умовами пункту 1.2 цього Договору позичальник (Державний комітет України по нафті і газу) зобов'язався повернути одержані кошти та нараховані проценти до 01.08.1995.

Факт перерахування зазначених коштів Міністерством Фінансів України на рахунок названого позичальника підтверджується платіжними дорученнями з відмітками Національного банку України (копії яких містяться у матеріалах справи).

Листом від 12.10.2012 № 06-08/5134-13239 Головне управління Державної казначейської служби у м. Києві направило Інспекції подання для здійснення претензійно-позовної роботи по підприємствах-позичальниках, що мають прострочену заборгованість за бюджетними позичками, із зазначенням у доданому до цього листа переліку підприємств Міненерговугілля з оспорюваною сумою заборгованості по названому договору.

11.12.2012 позивач надіслав на адресу Міненерговугілля податкову вимогу від 25.10.2012 № 5255 на суму вказаної заборгованості.

11.09.2014 Головним управлінням Державної казначейської служби у м. Києві внесені до Інспекції подання № № 1220, 1221, 1222, 1223 щодо сплати відповідачем основного боргу за бюджетною позичкою в сумі 7 999 720,98 грн., нарахованої пені на основу суму заборгованості в розмірі 26 417 532,23 грн., відсотків за користування позичкою в сумі 16 732 963,51 грн. та 20 665 293,03 грн. нарахованої пені на заборгованість по цим відсоткам.

Доказів погашення зазначеної заборгованості відповідачем не подано.

Під час вирішення цього спору у судах першої і апеляційної інстанцій Міненерговугілля неодноразово наголошувало на існуванні остаточного рішення адміністративного суду між тими самими сторонами та з тих самих підстав.

При цьому відповідачем подано копію ухвали Вищого адміністративного суду України від 18.06.2012 про закриття провадження у справі № 11/35-а (К-9932/09) за позовом державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва (правопопередника Інспекції) до Міністерства палива та енергетики України (правопопередника Міненерговугілля) про стягнення заборгованості за договором від 25.03.1994 № 11 про надання бюджетної позички Державному комітету України по нафті і газу.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі «Brumarescu v. Romania» від 28 листопада 1999 року наголосив, що «право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті Преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів». «Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі» (рішення ЄСПЛ у справі «Ryabykh v. Russia» від 24 липня 2003 року).

Таким чином, принцип правової визначеності передбачає, перш за все, сталість судового рішення, яке може бути переглянуто у виняткових випадках, що не містять суб'єктивного елементу та ґрунтуються на чітко визначених у законі правилах.

Згідно з частиною третьою статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу. Ухвала суду про закриття провадження у справі може бути оскаржена. Повторне звернення з тією самою позовною заявою не допускається.

З урахуванням викладеного Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне скасувати ухвалені у справі судові акти та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції для ретельної перевірки доводів Міненерговугілля щодо наявності ухвали суду, що набрала законної сили, з того самого спору і між тими самими сторонами, шляхом співставлення предмета та підстав спору, а також його учасників у даній справі та у справі № 11/35-а (К-9932/09), та застосування за наслідками встановлення належних процесуальних наслідків.

Керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Міністерства енергетики та вугільної промисловості України задовольнити частково.

2. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 07.04.2015 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17.06.2015 у справі № 826/15679/14 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:Л.В. Ланченко Ю.І. Цвіркун