Ухвала суду № 59450772, 13.06.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 червня 2016 року м. Київ К/800/310/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:ГоловуючогоНечитайла О.М.СуддівЛанченко Л.В. Пилипчук Н.Г.розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «АДМ Україна»

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 04 вересня 2013 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2013 року

у справі №826/12616/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АДМ Україна»

до Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центральний офіс з обслуговування великих платників

про визнання протиправним та скасування наказу, визнання неправомірними дій,

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю «АДМ Україна» (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центральний офіс з обслуговування великих платників (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування наказу, визнання неправомірними дій.

Окружний адміністративний суд м. Києва постановою від 04 вересня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2013 року, відмовив у задоволенні адміністративного позову.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просив їх скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Відповідач письмових заперечень на касаційну скаргу позивача на адресу суду касаційної інстанції не надіслав.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили такі фактичні обставини справи.

Уповноваженою особою контролюючого органу відповідно до підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, підпункту 78.1.8 пункту 78.1 статті 78, пункту 79.1 статті 79 Податкового кодексу України, на підставі наказу від 12 червня 2013 року №65 проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань правомірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за 2010- 2013 роки, про що складено акт від 27 червня 2013 року №761/40-50/37-20/33546533, яким встановлено порушення позивачем вимог підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3, підпункту 7.4.1 пункту 7.4, підпункту 7.7.1 пункту 7.1 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», пункту 185.1 статті 185, пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, у результаті чого позивачем завищено податковий кредит у розмірі 7 247 770,00 грн.; пункту 1.8 статті 1, підпункту 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», підпункту 14.1.18 пункту 14.1 статті 14, пункту 200.4 статті 200 Податкового кодексу України, у результаті чого, позивачем завищено суму бюджетного відшкодування ПДВ у розмірі 7 247 770,00 грн.

За результатами перевірки контролюючий орган прийняв податкове повідомлення-рішення від 17 липня 2013 року №000133720, яким зменшив позивачу суму бюджетного відшкодування з ПДВ у розмірі 2 247 770,00 грн. та застосував штрафні (фінансові) санкції у розмірі 3 584 654,00 грн.

Позивач, не погоджуючись з підставами для проведення перевірки, прийняття наказу та діями контролюючого органу щодо проведення такої перевірки оскаржив їх в судовому порядку.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, виходили з наявності законодавчо встановлених підстав для призначення та проведення спірної перевірки.

Так, підстави та порядок проведення перевірок платників податків органами державної податкової служби визначаються нормами Податкового кодексу України.

Відповідно до приписів статті 75 Податкового кодексу України, органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи органу державної податкової служби і проводиться за наявності хоча б однієї з обставин, визначених цим Кодексом.

Пунктом 79.1 статті 79 Податкового кодексу України встановлено, що документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником контролюючого органу рішення про її проведення та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом.

Загальний порядок проведення документальних позапланових перевірок визначається статтею 78 Податкового кодексу України.

Підпунктом 78.1.8 пункту 78.1 статті 78 вказаного Кодексу, встановлено документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких обставин: платником подано декларацію, в якій заявлено до відшкодування з бюджету податок на додану вартість, за наявності підстав для перевірки, визначених у розділі V цього Кодексу, та/або з від'ємним значенням з податку на додану вартість, яке становить більше 100 тис. гривень.

Документальна позапланова перевірка з підстав, визначених у цьому підпункті, проводиться виключно щодо законності декларування заявленого до відшкодування з бюджету податку на додану вартість та/або з від'ємного значення з податку на додану вартість, яке становить більше 100 тис. гривень.

Таким чином, підставою для проведення перевірки у відповідності до підпунктом 78.1.8 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України є подання платником декларації, в якій заявлено до відшкодування з бюджету податок на додану вартість, або зазначення у ній від'ємного значення з податку на додану вартість, яке становить більше 100 тис. гривень.

Пунктом 79.2 статті 79 Податкового кодексу України передбачено, що документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу виключно на підставі рішення керівника контролюючого органу, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки. Виконання умов цієї статті надає посадовим особам контролюючого органу право розпочати проведення документальної невиїзної перевірки.

Згідно із пункту 79.3 статті 79 Податкового кодексу України присутність платників податків під час проведення документальних невиїзних перевірок не обов'язкова.

Відповідно до абзацу 2 пункту 78.4 статті 78 Податкового кодексу України, право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено під розписку копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки.

З огляду на зазначене, суд касаційної інстанції приходить до висновку, що вказаними нормами Податкового кодексу України встановлені умови та порядок прийняття контролюючими органами рішень про проведення перевірок, зокрема документальних позапланових невиїзних. Лише їх дотримання може бути належною підставою для наказу про проведення перевірки. З наказом про перевірку, відомостями про дату її початку та місце проведення платник має бути ознайомлений у встановлений законом спосіб до її початку. Невиконання вимог пункту 78.4 статті 78 Податкового кодексу України призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої.

Право платника оскаржувати рішення контролюючого органу про проведення перевірки стосовно нього не залежить від виду такої. Реалізація такого права за відсутності обов'язку у контролюючого органу повідомляти про перевірку до її проведення була б неможливою.

Як вбачається з матеріалів справи, контролюючий орган на підставі підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, підпункту 78.1.8 пункту 78.1 статті 78, пункту 79.1 статті 79 Податкового кодексу України прийняв наказ від 12 червня 2013 року №65 «Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки позивача з питань правомірності нарахування суми бюджетного відшкодування ПДВ за 2010-2013 роки», на підставі якого оформив повідомлення від 12 червня 2013 року №8.

Копія наказу та повідомлення були надіслані платнику податку рекомендованим листом від 12 червня 2013 року №773/10/37.2-17, та отримані ним 14 червня 2013 року, про що свідчить відповідна відмітка про вручення поштового відправлення.

У відповідності до пункту 200.11 статті 200 Податкового кодексу України за наявності достатніх підстав, які свідчать, що розрахунок суми бюджетного відшкодування було зроблено з порушенням норм податкового законодавства, податковий орган має право провести документальну позапланову виїзну перевірку платника для визначення достовірності нарахування такого бюджетного відшкодування протягом 30 календарних днів, що настають за граничним терміном проведення камеральної перевірки.

Перелік достатніх підстав, які надають право податковим органам на позапланову виїзну документальну перевірку платника податку на додану вартість для визначення достовірності нарахування бюджетного відшкодування податку, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Так, згідно пункту 3 Переліку достатніх підстав, які надають податковим органам право на проведення документальної позапланової виїзної перевірки платника податку на додану вартість для визначення достовірності нарахування бюджетного відшкодування такого податку, який є додатком до постанови Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2010 року №1238, підставою для проведення позапланової виїзної перевірки є існування розбіжностей між сумою податкового кредиту, сформованого платником за операціями з придбання товарів/послуг, та сумою податкових зобов'язань його контрагентів за операціями з постачання таких товарів/послуг, які не усунуто за результатами проведення камеральної перевірки.

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для проведення спірної перевірки стало подання позивачем податкових декларацій з податку на додану вартість за період 2010-2013 роки, відповідно до яких заявленого до відшкодування з бюджету податок на додану вартість у розмірі більше 100 тис. грн.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що контролюючим органом, протягом 2010 -2013 років проводились позапланові виїзні перевірки позивача з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування ПДВ на розрахунковий рахунок, за результатами яких були складені відповідні довідки, якими встановлені розбіжності між сумою задекларованого податкового кредиту та податкових зобов'язань контрагентів-постачальників.

Враховуючи викладене, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про правомірність призначення та проведення спірної перевірки позивача, зважаючи на наявність підстав визначених підпунктом 78.1.8 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України.

Згідно частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

За встановлених обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись статтями 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «АДМ Україна» залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 04 вересня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2013 року у справі №826/12616/13-а залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.