Постанова № 59450300, 02.08.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 823/5107/15 Головуючий у 1-й інстанції: Тимошенко В.П. Суддя-доповідач: Федотов І.В.

ПОСТАНОВА

Іменем України

02 серпня 2016 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Федотова І.В.,

суддів - Ісаєнко Ю.А. та Губської Л.В.,

при секретарі Полякової А.О,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в приміщенні суду, апеляційну скаргу Державної інспекції сільського господарства в Черкаській області на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 10 червня 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Державної інспекції сільського господарства в Черкаській області, треті особи, які не заявляють самостійні вимоги на предмет спору: Державна інспекція сільського господарства України, Головне управління Державного казначейства в Черкаській області, голова ліквідаційної комісії Державної інспекції сільського господарства в Черкаській області, Міністерство аграрної політики України про визнання незаконним та скасування наказу, зобов'язання вчинити дії, стягнення моральної шкоди та витрат на правову допомогу,-

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_2 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Державної інспекції сільського господарства в Черкаській області (далі - відповідач), треті особи, які не заявляють самостійні вимоги на предмет спору: Державна інспекція сільського господарства України, Головне управління Державного казначейства в Черкаській області, голова ліквідаційної комісії Державної інспекції сільського господарства в Черкаській області, Міністерство аграрної політики України про:

1) визнання незаконним та скасування наказу від 14.09.2015 р. № 560-кв «Про надання відпустки ОСОБА_2.» як такого, що порушує права позивача (далі - позовна вимога №1);

2) зобов'язання відповідача здійснити нарахування та виплату позивачу належних сум середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення відповідно до закону (далі - позовна вимога №2);

3) стягнення з відповідача коштів на відшкодування моральної шкоди в розмірі 100000,00 грн. на користь ОСОБА_2 шляхом їх безспірного списання з рахунку суб'єкта владних повноважень (далі - позовна вимога №3);

4) стягнення з Державної інспекції сільського господарства в Черкаській області коштів на відшкодування шкоди по витратах на правову допомогу у розмірі 15750,00 грн. шляхом їх безспірного списання з рахунку суб'єкта владних повноважень.

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 10 червня 2016 року адміністративний позов було задоволено частково, а саме: визнано незаконним та скасовано наказ від 14.09.2015 р. № 560-кв, стягнуто з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки виконання постанови Черкаського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2013 року у розмірі 82200,96 грн., моральну шкоду в розмірі 100 000,00 грн. та витрати на правову допомогу - 1125,00 грн.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нову про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, вважаючи, що судом неповно з'ясовано обставини справи та неправильно застосовано норми матеріального і процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, які з'явились в судове засідання, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Згідно з п.3 ч.1 ст.198, ч.1 ст. 202 КАС України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення, зокрема, є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи та порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Відповідно до ч.1 ст.203 КАС України, постанова або ухвала суду першої інстанції скасовується в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду з підстав, встановлених відповідно статтею 155 цього Кодексу.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 06.03.2007 р. на підставі наказу № 9-К ОСОБА_2 був призначений на посаду начальника Тальнівської районної державної насіннєвої інспекції.

04.07.2011 р. Державною інспекцією сільського господарства України було прийнято наказ №40 про ліквідацію Тальнівської районної державної насіннєвої інспекції із визначенням її правонаступника - Державної інспекції сільського господарства в Черкаській області.

Наказом начальника Черкаської обласної державної насіннєвої інспекції від 03.12.2012 р. № 68-К позивача звільнено із займаної посади за п.3 ст.40 КЗпП України.

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2013 року у справі №823/2/13-а, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 31 жовтня 2013 року, зазначений наказ від 03.12.2012 р. №68-К було скасовано та поновлено позивача на посаді.

25.11.2013 р. до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців було внесено запис №10141120012000013 про проведення державної реєстрації припинення юридичної особи - Тальнівської районної державної насіннєвої інспекції.

27.11.2013 р. на виконання постанови від 24 квітня 2013 року у справі №823/2/13-а Черкаським окружним адміністративним судом було видано виконавчий лист, який позивачем було пред'явлено до примусового виконання і державним виконавцем відкрито виконавче провадження №41029072.

23.12.2013 та 27.01.2014 державним виконавцем складено акти про невиконання боржником вказаного рішення добровільно та винесені відповідні постанови про накладення на боржника штрафів у розмірах 680 грн. та 1360 грн.

Крім того, 20.01.2014 та 14.03.2014 на адресу боржника головний державним виконавцем було надіслано вимоги про зобов'язання негайно виконати рішення суду та терміново надати інформацію про посадових осіб Черкаської обласної державної насіннєвої інспекції, відповідальних за виконання виконавчого листа від 27.11.2013 р. № 823/2/13-а.

20.03.2014 Державна інспекція сільського господарства в Черкаській області надіслала державному виконавцю лист №712 про те, що до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців внесено запис про припинення юридичної особи - Черкаської обласної державної насіннєвої інспекції.

Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 03 квітня 2014 року у справі №823/2/13-а на підставі заяви державного виконавця здійснено заміну сторони виконавчого провадження № 41029072, а саме: боржника - Черкаську обласну державну насіннєву інспекцію на її правонаступника - Державну інспекцію сільського господарства в Черкаській області.

26.06.2014 р. державним виконавцем винесено подання про притягнення до відповідальності посадових осіб Державної інспекції сільського господарства в Черкаській області за умисне невиконання виконавчого листа від 27.11.2013 р. №823/2/13-а.

26.06.2014 р. державним виконавцем прийнято постанову про закінчення виконавчого провадження №41029072, яка була скасована постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 жовтня 2014 року у справі № 823/2055/14.

13.08.2014 р. на підставі та на виконання зазначеного судового рішення відповідачем було винесено наказ №138-к про поновлення ОСОБА_2 на посаді начальника Тальнівської районної державної насіннєвої інспекції з 13.08.2014 р., закріплено за ним місце роботи за адресою: Черкаська обл., м. Тальне, пров. Котовського, 14 та попереджено про наступне вивільнення у зв'язку із відсутністю зазначеної посади у штатному розписі Державної інспекції сільського господарства у Черкаській області.

Позивач, вважаючи, що він підлягає поновленню на роботі з 04.12.2012 р., оскаржив зазначений наказ в судовому порядку.

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 29 грудня 2014 року у справі №823/3526/14 адміністративний позов було задоволено, визнано протиправним та скасовано наказ Державної інспекції сільського господарства в Черкаській області від 13.08.2014 №138-к «Про поновлення на посаді ОСОБА_2.».

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 21 квітня 2015 року рішення суду першої інстанції скасовано, у задоволені позову відмовлено.

Наказом Державної інспекції сільського господарства у Черкаській області від 11.02.2015 р. №17-к «Про скасування наказу № 67-к» було скасовано накази від 03.12.2012 р. № 68-к «Про звільнення ОСОБА_2.» та від 13.08.2014 р. № 138-к «Про поновлення на посаді ОСОБА_2.».

Наказом від 11.02.2015 р. №18-к «Про поновлення на посаді ОСОБА_2.» позивача було поновлено на посаді з дати звільнення, закріплено за ним робоче місце за адресою: Черкаська обл., м. Тальне, пров. Котовського, 14 та встановлено робочий час відповідно до режиму роботи інспекції.

Наказом від 05.05.2015 р. №39-к позивача на підставі його письмової заяви було переведено на посаду головного спеціаліста відділу насіннєвого контролю та охорони прав на сорти насіння і звільнено з посади начальника Тальніської районної державної насіннєвої інспекції.

05.06.2015 р. додатковою постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2013 року у справі №823/2/13-а було визначено дату, з якої позивач підлягає поновленню на посаді - 04.12.2012 р.

Наказом від 11.08.2015 р. №55-к «Про скасування наказів» на підставі, зокрема вказаної додаткової постанови суду, було скасовано накази від 13.08.2014 р. №138-к «Про поновлення на посаді ОСОБА_2.», від 11.02.2015 р. №17-к «Про скасування наказів» та від 11.02.2015 р. №18-к «Про поновлення на посаді ОСОБА_2.».

Наказом від 11.08.2015 р. № 56-к ОСОБА_2 на підставі зазначеної додаткової постанови суду поновлено на посаді начальника Тальнівської районної державної насіннєвої інспекції з 04.12.2012 р., закріплено за ним робоче місце: Черкаська обл., м. Тальне, пров. Котовського, 14 та встановлено робочий час відповідно до режиму роботи інспекції.

Наказом від 14.09.2015 р. № 560-кв «Про надання відпустки ОСОБА_2.» позивачу як головному спеціалісту відділу насіннєвого контролю та охорони прав на сорти рослин управління контролю якості насінні та садивного матеріалу, було надано частину щорічної основної відпустки з 17.09.2015 р. по 16.10.2015 р.

13.10.2015 р. позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом, вважаючи, що зазначений наказ від 14.09.2015 р. № 560-кв є незаконним, оскільки йому надано відпустку як головному спеціалісту відділу, а не як начальнику інспекції, а також, що відповідачем не виконано постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2013 року у справі №823/2/13-а, оскільки фактично його не допущено до виконання обов'язків начальника Тальнівської районної державної насіннєвої інспекції, чим спричинено моральну шкоду в розмірі 100000,00 грн.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржуваний наказ від 14.09.2015 р. № 560-кв є незаконним, оскільки позивачу відпустка надана як головному спеціалісту відділу у той час, як він перебував на посаді начальника інспекції, а також з того, що рішення суду про поновлення позивача на посаді (постанова від 24.04.2013 р. у справі №823/2/13-а) не виконано і порушення його законних прав призвело до завдання йому моральної шкоди в розмірі 100 000,00 грн.

Дослідивши матеріали справи та здійснивши системний аналіз чинного законодавства колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України), Цивільним кодексом України (далі - ЦК України), Законом України «Про відпустки» від 15.11.1996 р. №504/96-ВР (далі - Закон №504/96-ВР) та Кодексом адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Так, відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У ч. 1 ст. 2 Закону №504/96-ВР закріплено, що право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи.

Статтею 236 КЗпП України визначено, що в разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Частинами 1, 2 статті 233 КЗпП України передбачено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Відповідно до ч.1, 3 ст.99 КАС України, адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Згідно зі ст.237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

У ч.1,2,3,4 ст.23 ЦК України закріплено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.

Щодо позовної вимоги № 1.

З викладених правових норм вбачається, що правовою підставою для надання працівнику відпустки є факт його перебування у трудових відносинах з роботодавцем.

Виходячи з цього, колегія суддів звертає увагу на те, що наказом від 05.05.2015 р. №39-к «Про переведення ОСОБА_2.» (Т.1 а.с.184) позивача на підставі його письмової заяви від 05.05.20115 р. (Т.1 а.с.185) і за його власним волевиявленням було переведено на посаду головного спеціаліста відділу насіннєвого контролю та охорони прав на сорти насіння та садивного матеріалу і звільнено з посади начальника Тальнівської районної державної насіннєвої інспекції.

Станом на момент прийняття відповідачем оскаржуваного наказу від 14.09.2015 р. № 560-кв «Про надання відпустки ОСОБА_2.» та на теперішній час зазначений наказ від 05.05.2015 р. №39-к, яким, зокрема підтверджується факт перебування позивача як головного спеціаліста відділу у трудових правовідносинах з відповідачем, був чинним, протиправним не визнавався та ніким не скасовувався.

З огляду на це, колегія суддів вважає, що оскаржуваний наказ від 14.09.2015 р. № 560-кв відповідає вимогам чинного законодавства, зокрема ст.2 Закону №504/96-ВР, і в даному випадку відсутні достатні та необхідні правові підстави для його скасування.

При цьому, доводи позивача про те, що зазначений наказ про надання йому відпустки як головному спеціалісту вказує на те, що його фактично не поновлено на посаді начальника інспекції, та порушує його право на працю, а також створює для нього як інваліда дискримінаційні умови реалізації його прав, колегія суддів вважає голослівними і такими, що спростовуються матеріалами справи, з яких вбачається, що відповідними наказами відповідача, виданими на підставі і на виконання судових рішень, позивача було поновлено на посаді начальника Тетіївської районної державної насіннєвої інспекції, рішення суду від 24.04.2013 р. та від 05.06.2015 р. виконані у відповідності до їх резолютивних частин і відповідають формулюванню у виконавчих листах, виданих 27.11.2013 р. та 25.06.2015 р. на виконання вказаних судових рішень.

Водночас, колегія суддів зазначає, що рішення суду про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом відповідного наказу про це.

Аналогічна правова позиція викладена в п.34 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 р. №9.

Посилання позивача про те, що заява про надання щорічної відпустки була ним подана як начальником інспекції, не спростовують вищезазначені обставини.

Крім того, у вказаній заяві позивач просив надати йому відпустку з 16.09.2015 р., а наказом від 14.09.2015 р. №560-кв йому надано відпустку з 17.09.2015 р.

Враховуючи вищевикладені обставини та оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності, відповідно до ст.86 КАС України, судова колегія вважає, що в даному випадку відсутні достатні та необхідні правові підстави для задоволення адміністративного позову в цій частині позовних вимог.

При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що зазначені обставини помилково не були встановлені судом першої інстанції, а також не можна погодитися й з висновками суду щодо фіктивності наказів про поновлення позивача на посаді, оскільки лінгвістичне значення слова «фіктивний» означає «підроблений або фальшивий», однак, у матеріалах справи відсутні будь-які докази, що підтверджували б такі обставини, а рішення суду, у відповідності до ст.159 КАС України, повинно бути законним і обґрунтованим, тож, у жодному випадку не може засновуватися на припущеннях або голослівних твердженнях.

Більш того, й протиправність таких наказів ніким не встановлена і вони не є предметом оскарження у межах даної адміністративної справи, а у відповідності до ч.1 ст.11 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог.

Таким чином, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції при задоволенні адміністративного позову в цій частині позовних вимог було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи та є правовою підставою для скасування оскаржуваного рішення суду в цій частині.

Щодо позовної вимоги №2.

Так, з наведеної вище ст.236 КЗпП України вбачається, що трудовим законодавством регламентовано право особи на отримання середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі.

Разом з тим, слід зазначити, що такі виплати у розумінні ст.236 КЗпП України належать до видів відповідальності роботодавця за невиконання судових рішень вказаної категорії справ і заявлення особою позовних вимог про зобов'язання роботодавця здійснити нарахування та виплату належних йому сум середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі не можна вважати позовом про стягнення належної працівнику заробітної плати.

Отже, адміністративний позов про зобов'язання роботодавця здійснити нарахування та виплату належних працівнику сум середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі має бути поданий з дотриманням трьохмісячного строку звернення до суду, встановленого у ч.1 ст.233 КЗпП України, який слід обчислювати з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

Аналогічний правовий підхід наведено у п.25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 р. № 13 та в рішенні Конституційного Суду України 22.02.2012 р. №4-рп/2012.

При цьому, термін «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов'язок особи дізнатися про порушення своїх прав.

Практика Європейського суду з прав людини також виходить з того, що право на звернення до суду не є абсолютним і може підлягати легітимним обмеженням (рішення ЄСПЛ від 08.04.2010 р. по справі «Меньшакова проти України»).

Виходячи з викладеного, колегія суддів звертає увагу на те, що вперше позивача було поновлено на посаді начальника Тальнівської районної державної насіннєвої інспекції рішенням суду від 24.04.2013 р., яке з урахуванням приписів п.3 ч.1 ст.256 КАС України та ч.7 ст.235 КЗпП України, підлягало негайному виконанню, а отже, позивач повинен був дізнатися про порушення свого права через невиконання відповідачем даного рішення 25.04.2013 р., тобто останнім днем звернення з позовом в порядку ст.236 КЗпП України за даним епізодом було 26.07.2013 р.

Останнє рішення суду у справі №823/2/13-а (додаткова постанова) було прийнято судом за особистої участі позивача 05.06.2015 р., а тому, він повинен був дізнатися про порушення свого права у зв'язку з невиконанням відповідачем цього судового рішення вже 06.06.2015 р., тож, останнім днем звернення з позовом в порядку ст.236 КЗпП України є 07.09.2015 р.

Однак, з даним адміністративним позовом ОСОБА_2 звернувся до суду 13.10.2015 р., а отже, з пропуском трьохмісячного строку звернення, регламентованого ч.1 ст.233 КЗпП України, і жодні поважні причини для його поновлення відсутні.

При цьому, доводи позивача про те, що постанова Черкаського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2013 року у справі №823/2/13-а й досі залишається невиконаною спростовуються матеріалами справи, а саме вищезазначеними наказами про поновлення позивача на роботі, які були видані на підставі та на виконання вказаного судового рішення, і не є підставою для поновлення пропущеного ним строку звернення до суду з даним адміністративним позовом в частині позовних вимог №2.

Таким чином, колегія суддів вважає, що в даному випадку позовна заява в частині вимог про зобов'язання відповідача здійснити нарахування та виплату позивачу належних сум середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення, відповідно до п.9 ч.1 ст.155 КАС України, підлягає залишенню без розгляду, що помилково не було встановлено судом першої інстанції та є правовою підставою для скасування оскаржуваного судового рішення в цій частині.

Щодо позовної вимоги №3.

З наведених вище правових норм вбачається, що визначальною правовою підставою для відшкодування особі моральної шкоди є факт вчинення правопорушення, яким їй було завдано таку шкоду.

Разом з тим, колегія суддів звертає увагу на те, що позовна вимога №3 є похідною від позовних вимог №№1, 2. При цьому, обставини, внаслідок яких за твердженням позивача йому було завдано моральної шкоди, а саме фактичне невиконання відповідачем рішення суду у справі №823/2/13-а, не знайшли свого підтвердження, позовна вимога №1, як було встановлено вище, задоволенню не підлягає, а позов в частині позовної вимоги №2 підлягає залишенню без розгляду.

Таким чином, підстави для стягнення з відповідача заявленого ОСОБА_2 розміру моральної шкоди відсутні.

Крім того, в позовній заяві ОСОБА_2, зокрема зазначає, що внаслідок незаконних дій відповідача він був позбавлений можливості забезпечувати себе і свою родину належним чином, а також що йому було відмовлено у виплаті середньої заробітної плати (Т.1 а.с.12), однак, судова колегія зазначає, що в межах даного адміністративного позову позивачем не заявлено позовних вимог про стягнення невиплаченої йому заробітної плати та обрано зовсім інший спосіб захисту, а у відповідності до ч.4 ст.195 КАС України, суд апеляційної інстанції не може розглядати позовні вимоги, що не були заявлені в суді першої інстанції.

Судова колегія також зазначає й те, що у висновку експерта від 30.03.2016 р. №35/16-23, складеному за результатами проведення судово-психологічної експертизи, зокрема зазначено, що зміни в емоційному стані позивача та його захворювання знаходяться у прямому причинно-наслідковому зв'язку з вчиненням відносно нього незаконного звільнення (т.2 а.с.244), однак, звільнення позивача було предметом судового розгляду у справі №823/2/13-а, а у межах даної адміністративної справи судом вирішується зовсім інший спір.

З огляду на це, судова колегія вважає, що в даному випадку відсутні правові підстави для задоволення адміністративного позову в частині позовних вимог про стягнення з відповідача коштів на відшкодування моральної шкоди в розмірі 100000,00 грн. на користь ОСОБА_2 шляхом їх безспірного списання з рахунку суб'єкта владних повноважень, що помилково не було встановлено судом першої інстанції, призвело до неправильного вирішення справи та є правовою підставою для скасування судового рішення.

Таким чином, оскільки позовні вимоги №№1, 3 не підлягають задоволенню, а в частині позовної вимоги №2 адміністративний позов слід залишити без розгляду, то у відповідності до ст.94 КАС України, в даному випадку відсутні правові підстави для стягнення з відповідача на користь позивача понесених ним витрат на правову допомогу.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення було неповно встановлено обставини справи та порушено норми матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, є підставою для його скасування та ухвалення нової постанови про залишення без розгляду адміністративного позову в частині позовної вимоги №2 та про відмову в задоволенні іншої частини позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Державної інспекції сільського господарства в Черкаській області задовольнити частково.

Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 10 червня 2016 року скасувати та ухвалити нову постанову, якою адміністративний позов в частині позовних вимог про зобов'язання відповідача здійснити нарахування та виплату належних сум середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення відповідно до закону залишити без розгляду.

У задоволенні адміністративного позову в іншій частині позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня її складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя:

Судді:

Повний текст постанови виготовлено 03.08.2016 року.

Головуючий суддя Федотов І.В.

Судді: Ісаєнко Ю.А.

Губська Л.В.