Постанова № 59448946, 03.08.2016, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Київ

03 серпня 2016 року №826/2058/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Літвінової А.В. розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 до територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві провизнання протиправними дій,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві про визнання протиправними дій територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві щодо розгляду скарги ОСОБА_1 від 09.12.2015.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідачем не розглянуто по суті скаргу позивача від 09.12.2015, оскільки листи територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві від 16.01.2016 №6-3140-15-23/16 та від 22.01.2016 №6-інф/31-16-2/16 за своєю суттю є супровідними листами до листа Дніпровського районного суду міста Києва від 15.01.2016 №5/84.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував, вказавши про те, що територіальне управління Державної судової адміністрації України в місті Києві при розгляді скарги позивача від 09.12.2015 діяло у межах та на підставі наявних в останнього повноважень, оскільки, у відповідності до положень пункту 3 частини першої статті 24 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», лише за поданням голови місцевого суду (у даному разі Дніпровського районного суду міста Києва) територіальне управління Державної судової адміністрації України вирішує питання про накладення дисциплінарного стягнення на керівника апарату суду.

Розгляд справи №826/2058/16 здійснено у порядку письмового провадження на підставі частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до начальника територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві зі скаргою від 09.12.2015, в якій просив вирішити питання про притягнення до дисциплінарної відповідальності керівника апарату Дніпровського районного суду міста Києва ОСОБА_2 та забезпечити усунення недоліків в організації роботи Дніпровського районного суду міста Києва.

В обґрунтування вказаної скарги позивачем зазначено, що керівником апарату Дніпровського районного суду міста Києва ОСОБА_2 виявлено формальний підхід до розгляду звернення громадянина від 13.11.2015, а у відповіді на звернення надано неправдиву інформацію, ефективних заходів з усунення недоліків в організації роботи суду не вжито.

У відповідь на вказану скаргу листом від 06.01.2016 №3140-15-2/16 територіальне управління Державної судової адміністрації України в місті Києві позивача повідомлено про направлення запиту до Дніпровського районного суду міста Києва з проханням провести перевірку доводів та надати відповідну інформацію за результатами її перевірки. Станом на 06.01.2016 відповідь на дану скаргу до управління не надійшла, у зв'язку з чим та відповідно до статті 20 Закону України «Про звернення громадян» термін розгляду скарги продовжено.

Листом від 16.01.2016 №6-3140-15-23/16 територіальне управління державної судової адміністрації України в місті Києві за результатами розгляду скарги від 09.12.2015 щодо неналежної організації роботи апарату Дніпровського районного суду міста Києва направило на адресу ОСОБА_1 копію відповіді Дніпровського районного суду міста Києва за результатами розгляду скарги.

Листом від 22.01.2016 №6-інф/31-16-2/16 щодо запиту на отримання публічної інформації ОСОБА_1 направлено копію листа управління від 16.01.2016 №6-3140-15-23/16 за результатами розгляду скарги позивача від 09.12.2015.

Вважаючи таку відповідь на скаргу від 09.12.2015 неповною та необґрунтованою, а свої права та охоронювані законом інтереси порушеними, позивач звернувся з позовом до суду.

Досліджуючи наявні у матеріалах справи докази, оцінюючи їх у сукупності, суд бере до уваги наступне.

Питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права на звернення регулює Закон України «Про звернення громадян».

Згідно з частинами першою та четвертою статті 3 Закону України «Про звернення громадян», під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.

Скаргою є звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, посадових осіб.

У відповідності до частини першої статті 14 Закону України «Про звернення громадян», органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об'єднання громадян, посадові особи зобов'язані розглянути пропозиції (зауваження) та повідомити громадянина про результати розгляду.

Скарга на дії чи рішення органу державної влади, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, об'єднання громадян, засобів масової інформації, посадової особи подається у порядку підлеглості вищому органу або посадовій особі, що не позбавляє громадянина права звернутися до суду відповідно до чинного законодавства, а в разі відсутності такого органу або незгоди громадянина з прийнятим за скаргою рішенням - безпосередньо до суду (частина перша статті 16 Закону України «Про звернення громадян»).

У силу частини першої статті 20 Закону України «Про звернення громадян», звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів.

При цьому, приписами частини третьої статті 17 Закону України «Про звернення громадян» передбачено, що рішення вищого державного органу, який розглядав скаргу, в разі незгоди з ним громадянина може бути оскаржено до суду в термін, передбачений законодавством України.

Як вбачається зі змісту скарги від 09.12.2015, адресованої начальнику територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві, позивач просив вирішити питання про притягнення до дисциплінарної відповідальності керівника апарату Дніпровського районного суду міста Києва ОСОБА_2 та забезпечити усунення недоліків в організації роботи Дніпровського районного суду міста Києва із зазначенням неналежного, на його думку, розгляду заяви останнього від 13.11.2015 керівником апарату Дніпровського районного суду міста Києва.

У відповідності до пункту 3 Типового положення про територіальні управління Державної судової адміністрації України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 15.07.2015 №104 (надалі - Типове положення №104), основним завданням територіальних управлінь є організаційне забезпечення діяльності місцевих судів та фінансове забезпечення місцевих загальних судів з метою створення належних умов для діяльності судів, суддів цих судів та забезпечення роботи органів суддівського самоврядування.

Підпунктами 4.19 та 4.26 пункту 4 Типового положення №104 серед повноважень територіальних управлінь визначено, зокрема, координацію діяльності керівників апаратів місцевих судів, вивчення практики організації діяльності цих судів, розроблення і внесення у встановленому порядку пропозиції щодо її вдосконалення, а також здійснення розгляду звернень громадян з питань, що належать до їх повноважень, вивчення причини і умови, що породжують заяви та скарги громадян, і вжиття заходів до їх усунення.

Згідно з підпунктами 5.1 та 5.2 пункту 5 Типового положення №104, територіальні управління, у тому числі, мають право: одержувати від судів, органів суддівського самоврядування, інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств та організацій усіх форм власності, а також громадян та їх об'єднань необхідну інформацію, документи, матеріали, необхідні для виконання покладених на них завдань; вживати заходів щодо контролю за станом діловодства, діяльності служби судових розпорядників та наявністю матеріальних цінностей, які обліковуються у місцевих загальних судах.

Водночас, питання організації судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд визначено положеннями Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Організаційне забезпечення роботи суду здійснює його апарат, який очолює керівник апарату (частина перша статті 152 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Керівник апарату суду несе персональну відповідальність за належне організаційне забезпечення суду, суддів та судового процесу, функціонування автоматизованої системи документообігу, інформує збори суддів про свою діяльність. Збори суддів можуть висловити недовіру керівнику апарату суду, що тягне за собою звільнення його з посади (частина третя статті 152 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Керівника апарату місцевого суду, його заступника призначає на посаду та звільняє з посади начальник відповідного територіального управління Державної судової адміністрації України за поданням голови місцевого суду, а керівників апаратів апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду, Верховного Суду України, їх заступників - Голова Державної судової адміністрації України за поданням голови відповідного суду (частина четверта статті 152 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

У свою чергу, голова місцевого суду контролює ефективність діяльності апарату суду, вносить керівникові територіального управління Державної судової адміністрації України подання про призначення на посаду керівника апарату суду, заступника керівника апарату суду та про звільнення їх з посад, а також про застосування до керівника апарату суду, його заступника заохочення або накладення дисциплінарного стягнення відповідно до законодавства (пункт 3 частини першої статті 24 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

З огляду на вказані законодавчі положення вбачається, що право на ініціювання питання про застосування до керівника апарату суду дисциплінарного стягнення надано голові відповідного місцевого суду (у даному разі Дніпровського районного суду міста Києва), яке розглядається керівником територіального управління Державної судової адміністрації України, яким у спірних правовідносинах виступає відповідач.

Таким чином, поставлене у скарзі від 09.12.2015 питання, яке полягає у притягненні до дисциплінарної відповідальності керівника апарату Дніпровського районного суду міста Києва ОСОБА_2, належить до розгляду, спершу, головою Дніпровського районного суду міста Києва, а вже потім відповідачем.

Відтак, направлення територіальним управлінням Державної судової адміністрації України у місті Києві запиту до Дніпровського районного суду міста Києва, про що позивача повідомлено листом від 06.01.2016 №3140-15-2/16, цілком відповідає наведеним вище положенням Закону України «Про судоустрій і статус суддів», оскільки питання про застосування до керівника апарату Дніпровського районного суду міста Києва заходів дисциплінарної відповідальності не належить виключно відповідачу.

При цьому, у відповідь на такий запит виконуючим обов'язки голови Дніпровського районного суду міста Києва у листі від 15.01.2016 №5/84 не викладено подання про накладення дисциплінарного стягнення на керівника апарату суду, що виключає у спірних правовідносинах можливість застосування заходів дисциплінарного стягнення відповідачем самостійно.

З урахуванням викладеного, суд звертає увагу, що такі дії з направлення відповідачем запиту до голови Дніпровського районного суду міста Києва з метою перевірки доводів та надання відповідної інформації судом не можуть бути кваліфіковані у відповідності до частини четвертої статті 7 Закону України «Про звернення громадян», згідно з якою забороняється направляти скарги громадян для розгляду тим органам або посадовим особам, дії чи рішення яких оскаржуються, оскільки фактично про результати розгляду скарги позивача від 09.12.2015 останнього повідомлено територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в місті Києві, з урахуванням інформації, повідомленої виконуючим обов'язки голови Дніпровського районного суду міста Києва листом від 15.01.2016 №5/84, оскільки таке питання не належить до виключного відання відповідача.

Також, слід зазначити, що питання, висвітлене у скарзі позивача від 09.12.2015, щодо забезпечення усунення недоліків в організації роботи Дніпровського районного суду міста Києва, є похідним від розглянутого вище, про вирішення якого також позивача також повідомлено листом від 15.01.2016 №5/84, направленого у додаток до листа від 16.01.2016 №6-3140-15-23/16.

Беручи до уваги, викладене вище, керуючись принципом, викладеним у статті 19 Конституції України, згідно з яким органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, суд дійшов до висновку, що територіальне управління Державної судової адміністрації України в місті Києві при розгляді скарги позивача від 09.12.2015 діяло у межах та на підставі наявних в останнього повноважень, визначених положеннями Закону України «Про звернення громадян» та Закону України «Про судоустрій та статус суддів», а тому заявлені позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

Згідно з вимогами статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

При цьому, виходячи з положень статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням необґрунтованості заявлених позовних вимог, клопотання представника позивача про розподіл судових витрат у справі задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 69, 70, 71 та 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Літвінова А.В.