Постанова № 59433797, 01.08.2016, Сихівський районний суд м. Львова

Справа № 464/5113/16-а

пр.№ 2-а/464/231/16

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.08.2016 року м.Львів

Сихівський районний суд м.Львова

в складі: головуючого судді Борейка С.В.

при секретарі Гевко О.-В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України у Галицькому районі м. Львова про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити дії, -

в с т а н о в и в:

позивачка звернулась до суду із позовом, в якому просить визнати протиправними дії управління Пенсійного фонду України в Галицькому районі м.Львова щодо відмови в призначенні пенсії за вислугою років як працівнику прокуратури та скасувати рішення відповідача за № 8285/03 від 25.05.2016 про відмову у призначенні і пенсії; зобов'язати відповідача зарахувати до вислуги років періоди роботи на посадах державних службовців та призначити пенсію відповідно до ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру» з дати подання заяви, тобто з 25.04.2016, провівши обчислення пенсії за вислугою років за останні 60 календарних місяців роботи, виходячи з розміру пенсії 90 відсотків від суми щомісячного заробітку. Так, 25.04.2016 позивачка звернулась до відповідача із заявою про призначення пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про прокуратуру», однак 25.05.2016 відповідачем рішенням за № 8285/03 відмовлено в призначенні пенсії, посилаючись на недостатність стажу роботи, що зараховується до вислуги років згідно із Законом України «Про прокуратуру», а саме на те, що в період з 25.10.1993 по 27.06.1997 позивач працювала на посадах державних службовців, здобуваючи вищу юридичну освіту. Також вказано, що Законом «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» (№ 213-VІІІ від 02.03.2015) скасовано норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії призначаються відповідно до Закону України «Про прокуратуру», з 01.06.2015 відсутні підстави для призначення пенсії працівникам прокуратури в порядку, передбаченому цим законом.

В обґрунтування позову покликається на те, що з 23.02.1998 і по даний час працює на різних прокурорсько-слідчих посадах, тобто стаж роботи в органах прокуратури на час звернення із заявою про призначення пенсії становить 18 років 2 місяці і 2 дні. Крім цього, з 25.10.1993 і по 27.01.1997 працювала на посадах державних службовців в Залізничному районному суді м.Львова (помічника голови суду та секретаря суду), а в період з 27.01.1997 по 23.03.1998 - працювала на посаді державного службовця (консультанта) в Шостій та Сьомій державній нотаріальній конторі м.Львова. Таким чином, стаж роботи на посадах державних службовців становить 4 роки 3 місяці та 29 днів. Одночасно з 01.09.1991 по 27.06.1997 здобувала вищу юридичну освіту в Львівському державному університеті ім.І.Франка. Оскільки станом на час проходження державної служби відповідно до Закону України «Про державну службу» та інших нормативно-правових актів були відсутні вимоги щодо наявності обов'язкової вищої освіти, а такі вимоги в законодавстві запроваджено лише з 1999 року, вважає що даний період роботи слід зарахувати до стажу, який надає право на призначення пенсії відповідно до ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру». Загальний стаж роботи на посадах прокурорсько-слідчих працівників та державних службовців, що зараховується до стажу, який дає право на призначення пенсії за вислугу років станом на день звернення за призначенням пенсії становить 22 роки і 6 місяців. Також вказує, що при призначенні пенсії слід керуватись вимогами ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру», посилаючись на ст.ст.8, 17, 22 Конституції України, рішення Конституційного Суду України №1-рп/99 від 09.02.1999 у справі щодо офіційного тлумачення положення частини першої ст.58 Конституції України, рішення Конституційного Суду України № 8-рп/99 від 06.07.1999 (у справі щодо права на пільги) та № 5-рп/2002 від 20.03.2002 (у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій), рішення Конституційного Суду України №1-9/2015 від 13.05.2015, рішення Конституційного Суду України №6-рп/2007 від 09.07.2007, правові позиції Верховного Суду України, що викладені в постановах від 10.12.2013 (справа №21-348а1) та 17.12.2013 (справа №21-445а13), а тому в даному випадку положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» (№ 213-VІІІ від 02.03.2015) застосовуватись не можуть.

В судовому засіданні позивачка позовні вимоги підтримала, дала пояснення аналогічні змісту позовної заяви, а також подала письмові пояснення, в яких додатково вказала, що відповідно до Типових посадових інструкцій помічника голови та секретаря місцевого загального суду, затверджених наказом Державної судової адміністрації України від 20.07.2005 №86 вказані посади є посадами державного службовця, яку займають особи з вищою юридичною освітою, а отже в період роботи в Залізничному районному суді м.Львова займала посаду державного службовця, яку займають особи з вищою юридичною освітою, що дає право на зарахування зазначеного періоду роботи до стажу, необхідного для призначення пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про прокуратуру». Дана позиція повністю кореспондується з судовою практикою Вищого адміністративного суду України. Крім цього, позивачка додатково вказала на вимоги Конституції України, правові позиції Конституційного Суду України щодо вирішення питання недопустимості звуження соціальних прав та гарантій та вирішення питання щодо застосування Закону в часі (рішенні від 11.10.05 № 8-рп/2005, рішення № 4-рп/2007 від 18.06.2007, від 17.03.2004, № 7-рп/2004, від 01.12.2004, № 20-рп/2004), а також вказала на практику Європейського суду з прав людини, яка є обов'язковою до застосування з огляду на вимоги ст.ст.5, 8, 9 КАС України щодо недопустимості звуження існуючих прав і свобод (рішення ЄСПЛ у справі «Пічкур проти України» від 07.11.2013 року, яке набрало статусу остаточного 07.02.2014, «Мюллер проти Австрії» (ухвала щодо прийняття заяви №6849/72 від 16.12.1974) тощо). Просить позов задоволити.

Представник відповідача позов не визнала, подала заперечення на позов та в судовому засіданні пояснила, що рішенням «Відмова у призначенні пенсії» від 25.05.2016 за № 8285/03 відмовлено позивачу у призначенні пенсії, у зв'язку недостатністю вислуги років, оскільки позивачка в період з 23.10.1993 по 27.06.1997 обіймала посади державних службовців без наявності повної вищої освіти. Заперечила щодо застосування вимог ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру», а також вказала, що Законом «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» (№ 213-VІІІ від 02.03.2015) скасовано норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії призначаються відповідно до Закону України «Про прокуратуру», з 01.06.2015 відсутні підстави для призначення пенсії працівникам прокуратури. Враховуючи викладене, вважає рішення про відмову в призначенні пенсії обґрунтованим та просить в задоволенні позову відмовити.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи та перевірши їх доказами, суд приходить до висновку, що позов слід задоволити з наступних підстав.

Судом встановлено, що 25.04.2016 року позивачка звернулась до Управління Пенсійного фонду України у Галицькому районі м. Львова із заявою про призначення та виплату пенсії за вислугою років відповідно до Закону України «Про прокуратуру».

25.05.2016 року Управлінням Пенсійного фонду України у Галицькому районі м. Львова ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за вислугу років, як працівнику прокуратури, у зв'язку із відсутністю необхідного стажу вислуги років, оскільки законодавством, а саме ст.86 Закону України «Про прокуратуру», не передбачено зарахування до вислуги років, що дає право на пенсію, період роботи на посадах державних службовців без наявності повної вищої освіти. Також Законом «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» (№ 213-VІІІ від 02.03.2015) скасовано норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії призначаються відповідно до Закону України «Про прокуратуру», з 01.06.2015 відсутні підстави для призначення пенсії працівникам прокуратури в порядку, передбаченому цим законом.

Вирішуючи питання про застосування ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру» в часі, суд виходить із того, що згідно зі ст.22 Конституції України закріплені нею права і свободи не є вичерпними, гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законодавчих актів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Конституційний суд України у рішенні від 11.10.05 року № 8-рп/2005 чітко визначив критерії, за якими можливо встановити, чи відбулося таке звуження: «звуження обсягу прав та свобод це зменшення кола суб'єктів, розміру території, часу, розміру або кількості благ чи будь-яких інших кількісно вимірюваних показників використання прав та свобод, тобто їх кількісні характеристики».

Також Конституційний суд України у своєму рішенні від 09.07.2007 року №6-рп/2007 зазначив, що «невиконання державою взятих на себе соціальних зобовязань порушує принцип соціальної, правової держави». Встановлення певних соціальних пільг, компенсацій та гарантій є «складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права».

Як зазначено в пункті 2 Постанови Пленуму Верховною Суду України від 01.11.1996 року № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», оскільки Конституція України згідно статті 8 має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати законність того чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції у всіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення повинні ґрунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до ст.17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій ).

У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.

Виходячи із викладеного у рішеннях Конституційного Суду України розуміння сутності соціальних гарантій працівників правоохоронних органів, зокрема, працівників прокуратури, зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства.

Аналогічною є практика Європейського суду з прав людини, яка є обов'язковою до застосування з огляду на вимоги ст.ст.5, 8, 9 КАС України щодо недопустимості звуження існуючих прав і свободгромадянина.

За правилами ст.5 КАС України адміністративне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно із ст.9 КАС України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

При прийнятті рішення суд також враховує, що згідно з частиною 1 ст.8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Частиною 2 ст. 8 КАС України також передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2,4,7 та 11 до Конвенції» (пункт 1) України визнала обов'язковою юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення та застосування Конвенції. Європейський суд з прав людини розкриває принцип верховенства права через формулювання вимог, які він виводить з цього принципу.

Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується (ч.3 ст.8 КАС України).

Крім того, вирішуючи питання про застосування Закону в часі, суд виходить із того, що згідно зі ст.22 Конституції України закріплені нею права і свободи не є вичерпними, гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законодавчих актів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Отже, доводи відповідача, наведені у запереченнях на адміністративний позов та надані в поясненнях, щодо неправомірності застосування ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру» спростовуються встановленими судом обставинами, наявними в матеріалах справи доказами та наведеними нормами права.

З трудової книжки серії АА № 139199 вбачається, що позивачка з 23.02.1998 по даний час безперервно працює в органах прокуратури України на різних прокурорських посадах. Таким чином, безперервний стаж роботи на посадах прокурора на час звернення до відповідача із заявою про призначенням пенсії складає 18 років 2 місяці 2 дні.

Крім цього, в період з 25.10.1993 по 27.01.1997 позивачка працювала на посадах помічника голови Залізничного районного суду м.Львова та секретаря цього суду, з 27.01.1997 по 23.02.1998 - на посадах консультанта Шостої Львівської державної нотаріальної контори та Сьомої Львівської державної нотаріальної контори.

15.04.1994 позивачкою прийнято присягу державного службовця і присвоєно 15 ранг державного службовця. 26.11.1996 присвоєно 14 ранг державного службовця.

Як убачається з довідки Головного територіального управління юстиції у Львівській області від 19.05.2016 № 111 в період з 27.01.1997 і по 23.02.1998 позивачка працювала на посадах консультанта Шостої і Сьомої державних нотаріальних контор і дана посада на той час була віднесена до посад державних службовців.

Отже, трудовий стаж на посадах, що віднесено за кваліфікацією до посад державних службовців становить 4 роки 3 місяці 29 днів, а загальний трудовий стаж на момент подання заяви про призначення пенсії становив 22 роки 6 місяців.

Крім того, судом встановлено, що 27.06.1997 позивачка закінчила Львівський державний університет ім.І.Франка та отримала повну вищу освіту за спеціальністю «Правознавство» та здобула кваліфікацію юриста, про що свідчить Диплом серії НОМЕР_1, досліджений в судовому засіданні.

До стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугою років, зараховується час роботи на прокурорських посадах, перелічених у статті 56 цього Закону, в тому числі у військовій прокуратурі, стажистами в органах прокуратури, слідчими, суддями, на посадах начальницького складу органів внутрішніх справ, офіцерських посадах Служби безпеки України, посадах державних службовців, які займають особи з вищою юридичною освітою, в науково-навчальних закладах Генеральної прокуратури України працівникам, яким присвоєно класні чини, на виборних посадах у державних органах, на посадах в інших організаціях, якщо працівники, що мають класні чини, були направлені туди, а потім повернулися в прокуратуру, строкова військова служба, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах, частково оплачувана відпустка жінкам по догляду за дитиною до досягнення нею трьох років.

Відповідно до ст.ст. 1, 2 ЗУ «Про державну службу» державна служба в Україні - це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів. Ці особи є державними службовцями і мають відповідні службові повноваження.

Наказом Головного управління державної служби України від 01.09.1999 № 65 затверджено Довідник типових професійно-кваліфікаційних характеристик посад державних службовців, який регламентує кваліфікаційні вимоги щодо певних категорій і посад державних службовців. п.2.6 Довідника передбачає, що державний службовець повинен мати, як правило, повну вищу освіту (освітньо-кваліфікаційний рівень - спеціаліст, магістр за спеціальностями галузі «Державне управління» або іншими, професійно орієнтованими для державної служби, з додатковим підвищенням кваліфікації за професійними програмами вказаної галузі, а на посадах спеціалістів у 11 категорії державних службовців припустимо використання фахівців з базовим рівнем вищої освіти (бакалавр).

У зв'язку з цим, лише після введення у дію відповідних нормативно-правових актів постала вимога щодо обов'язкової наявності вищої освіти у осіб, які займають посади державних службовців.

Відповідно до довідника типових професійно-кваліфікаційних характеристик посад державних службовців, затвердженого наказом Нацдержслужби України №11 від 13.09.2011, яка чинна на сьогоднішній день, до посад спеціаліста 2 категорії та спеціаліста встановлено кваліфікаційну вимогу щодо наявності вищої освіти відповідного професійного спрямування.

На даний час посади, на яких перебувала позивач із 25 жовтня 1993 року по 27 червня 1997 року, відносяться до посад державних службовців. На час коли позивач займала вказані посади, до кандидатів на їх зайняття не було вимог щодо вищої освіти, а тому положення ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру», яка передбачає, що до стажу роботи, який дає право на пенсію за вислугою років, зараховується час роботи на посадах державних службовців, які займають особи з вищою юридичною освітою, не підлягають застосуванню.

У зв'язку з чим, суд приходить до висновку, що вищевказаний стаж державної служби позивачки повинен зараховуватись до стажу, який дає право на пенсію за вислугою років.

Отже, згідно з ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 №1789-XII (в редакції Закону України від 12.07.2001 №2663-ІІІ) пенсія призначається в розмірі 80 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до котрої включаються всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 відсотки, але не більше 90 відсотків від суми місячного (чинного) заробітку.

З огляду на зазначені обставини, суд приходить до висновку, що рішення управління Пенсійного Фонду України у Галицькому районі м.Львова щодо відмови позивачу у призначенні пенсії за вислугу років як працівнику прокуратури є протиправним, а тому відповідача слід зобов'язати призначити та виплачувати позивачу пенсію за вислугу років відповідно до ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру» з 25.04.2015 року, тобто з часу його звернення.

У відповідності до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

З матеріалів справи вбачається, що при зверненні до суду з адміністративним позовом позивачка сплатила судовий збір в розмірі 521 грн. 20 коп., які підлягають стягненню з держави.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 11, 17, 18, 71, 94, 160, 161, 162, 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України у Галицькому районі м.Львова про визнання неправомірним рішення щодо відмови в призначенні пенсії та зобов"язання здійснити призначення пенсії за вислугою років - задовольнити.

Визнати протиправними дії управління Пенсійного фонду України у Галицькому районі м.Львова щодо відмови у призначенні пенсії за вислугою років ОСОБА_1 згідно Закону України "Про прокуратуру" .

Зобов'язати управління Пенсійного фонду України у Галицькому районі м.Львова провести обчислення пенсії за вислугою років ОСОБА_1 згідно ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру" з 25 квітня 2016 року, виходячи із розрахунку 90 відсотків від суми заробітної плати.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору в сумі 521 (п'ятсот двадцять одна) гривня 20 коп.

Постанова суду може бути оскаржена в апеляційному порядку до Львівського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. Особи, які брали участь у справі, не були присутні у судовому засіданні під час проголошення постанови суду, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цієї постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Головуючий