Рішення № 59432521, 01.08.2016, Білоцерківський міськрайонний суд Київської області

Справа № 357/831/16-ц

2/357/1182/16

Категорія 26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 серпня 2016 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого судді Дмитренко А. М. ,

при секретарі Боженко Т. В.,

розглянувши в відкритому судовому засіданні в місті Білій Церкві залі суду № 1 справу за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з вказаним позовом мотивуючи тим, що 07.07.2008 року між позивачем та відповідачем ОСОБА_1 було укладено кредитний договір 202КМ_В, згідно якого відповідачу надано кредит в сумі 32000 євро на термін до 14.06.2013 року, а позичальник зобовязувався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановленими договором, своїх зобовязань позичальник не виконав, а тому станом на 13.11.2015 року має заборгованість в сумі 88594,18 євро, яка складається: 19040,92 євро заборгованість за кредитом, 30803,59 євро заборгованість по процентам за користування кредитом, 38749,67 євро пеня, від цієї заборгованості віднімається сума 39727,30 євро, яка була задоволена рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 28.04.2011 року, різниця становить 48866,88 євро, а також штрафи відповідно договору: 10,17 євро фіксована частина, 2443,34 євро процентна складова, а тому сума заборгованості становить 51320,39 євро, що за курсом НБУ 24,58 станом на 13.11.2015 року складає 1 261 455 грн.31 коп. В забезпечення виконання зобовязань за кредитним договором між позивачем та відповідачем ОСОБА_2 укладено договір поруки. Позивач просив суд стягнути з відповідачів солідарно заборгованість за кредитним договором № 202КМ_В від 07.07.2008 року в сумі 51320,39 євро, що за курсом НБУ станом на 13.11.2015 року /24,58/ становить 1 261 455 грн.31 коп., стягнути солідарно з відповідачів судові витрати.

В судовому засіданні представником позивача було надано уточнену позовну заяву /а.с.121-124/, в якій позивач просить суд стягнути з відповідачів солідарно заборгованість за кредитним договором в сумі 61 533,28 євро станом на 13.11.2015 року, що за офіційним курсом НБУ /24,58/ становить 1 588 362 грн.42 коп., та судові витрати по справі.

Представник відповідача ОСОБА_1 позов не визнала, в суді пояснила, що сума заборгованості, яку просить стягнути позивач, є необґрунтованою, крім того, 10.09.2013 року ОСОБА_1 добровільно передав банку заставний транспортний засіб, яким на підставі договору застави від 07.07.2008 року забезпечувалося виконання зобовязань, які випливають з кредитного договору № 202 КМ_В, та який був оцінений банком в 264750 грн., що в еквіваленті на дату укладення договору становило 35677,65 євро, також відповідач вніс на розрахунковий рахунок позивача на погашення кредиту 24036,31 євро. Оскільки судом вже ухвалювалося рішення про стягнення заборгованості за даним кредитним договором, але воно не виконане, то банк має право на достягнення сум нарахованих відсотків, пені до повного виконання рішення, однак з розрахунків позивача таких відомостей для прийняття обґрунтованого рішення немає.

Відповідач ОСОБА_2 та його представник позов не визнали, пояснили, що договір поруки від 07.07.2008 року, на підставі якого банк висуває вимоги до поручителя, ОСОБА_2 не підписував, при укладанні цього договору присутнім не був, жодних договірних стосунків з ПАТ КБ «ПриватБанк» він не має.

Заслухавши пояснення осіб, які приймали участь у справі, оглянувши матеріали справи, суд дійшов висновку, що в задоволенні позову належить відмовити з наступних підстав.

Так, по справі встановлено, що 07.07.2008 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» /правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк/ та відповідачем ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 202 КМ _В, за умовами якого банк надав позичальнику кредит в сумі 32 000 євро на купівлю транспортного засобу, а позичальник зобовязувався повернути отриманий кредит і сплатити відсотки у встановлені даним договором терміни, а також виконати інші зобовязання згідно із цим договором в повному обсязі.

Кінцевий термін повернення кредиту та процентів за ним не пізніше 14.06.2013 року.

Наведене стверджується копією кредитного договору /а.с.14-16 /.

Відповідно до п.4.1 договору за користування кредитом позичальник сплачує відсотки в розмірі 18 % річних.

Сплата відсотків за користування кредитом здійснюється 15 числа кожного місяця, починаючи з дати підписання даного договору /п.4.4/.

Як передбачено в п. 4.7 договору, погашення кредиту, сплата відсотків здійснюється у валюті кредиту. Сплата винагороди і неустойки здійснюється в гривні /для кредитів у валюті за курсом НБУ на день здійснення платежу/.

Відповідно до п. 6.1 договору, при порушенні позичальником строків платежів, передбачених Графіком погашення кредиту /Додаток 1 до даного договору/, позичальник сплачує банку пеню у розмірі 0,2 % від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який нараховується пеня. Сплата пені здійснюється в гривні. У випадку, якщо кредит видається в іноземній валюті, пеня сплачується в гривневому еквіваленті за курсом НБУ на дату нарахування.

При порушенні позичальником будь-якого з грошових зобовязань, передбачених даним договором, більше ніж на 120 днів, у звязку з чим банк буде змушений звернутися до суду, позичальник зобовязаний сплатити банку штраф у розмірі 250 грн. та 5 % від суми позову /п.6.6 договору/.

З матеріалів справи також вбачається, що 07.07.2008 року між ОСОБА_1 та ЗАТ КБ «ПриватБанк» було укладено договір застави автотранспорту, за умовами якого в забезпечення виконання зобовязань ОСОБА_1 за вказаним вище в рішенні кредитним договором ним було передано в заставу транспортний засіб марки SCHMITZ SKO 24L 2001 року випуску, причіп-рефрижератор-Е, колір білий, державний номер НОМЕР_1, сторони визначили вартість предмета застави -264 750 грн., що еквівалентно 35677,65 євро за офіційним курсом НБУ на день укладання цього договору.

Наведене слідує з копії даного договору, який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3, зареєстровано в реєстрі за № 1104 /а.с.87-89/.

За умовами п.15.8.3 договору застави, заставодержатель має право звернути стягнення на предмет застави незалежно від настання термінів виконання якого небудь із зобовязань за кредитним договором у випадках порушення позичальником якого небудь із зобовязань, передбачених умовами кредитного договору.

Згідно з п.п.21, 22 договору, звернення стягнення на предмет застави здійснюється за виконавчим написом нотаріуса, за вибором заставодержателя будь-яким із способів: через прилюдні торги, в тому числі з правом укладання заставодержателем договору купівлі-продажу предмета застави від імені заставодавця; через аукціон; через комісійні магазини; через біржу; шляхом безпосереднього продажу конкретному покупцю, в тому числі з правом укладання заставодержателем договору купівлі-продажу предмета застави від імені заставодавця; іншим незабороненим чинним законодавством способом.

При реалізації предмета застави відповідно до цього договору для обчислення суми в іноземній валюті, необхідній для задоволення вимог заставодержателя, застосовується курс НБУ, встановлений для іноземної валюти за кредитним договором по відношенню до гривні, на день реалізації /п.26 договору/.

Представник позивача в обґрунтування позовних вимог посилався на те, що 07.07.2008 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та відповідачем ОСОБА_2 укладено договір поруки № 202 КМ_В/Р для забезпечення виконання зобовязань позичальника ОСОБА_1 за вказаним вище кредитним договором, що стверджується копією договору поруки /а.с.17/.

Згідно з п.п. 2,4 договору поруки, поручитель відповідає перед кредитором за виконання обовязків за кредитним договором в тому ж розмірі, що і боржник, включаючи сплату кредиту, процентів, нарахованих за користування кредитом, винагород, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків.

У випадку невиконання боржником обовязків за кредитним договором, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.

В судовому засіданні також встановлено, що згідно заочного рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 28.04.2011 року по справі за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_4, Товариства з обмеженою відповідальністю «Українське фінансове агентство «Верус» про стягнення заборгованості позов задоволено частково, стягнуто солідарно на користь позивача з ОСОБА_1, ОСОБА_2 суму заборгованості за кредитним договором № 202 КМ_В від 07.07.2008 року в розмірі 463 959 грн.82 коп., що еквівалентно 39727,30 євро; стягнуто заборгованість з відповідачів за іншими кредитними договорами, що слідує з копії цього рішення /а.с.5-6/.

Як вбачається з мотивувальної частини рішення та копії позовної заяви банку /а.с.93-95/, вказану вище заборгованість за кредитним договором було стягнуто достроково, чого не заперечував і представник позивача в судовому засіданні.

З матеріалів справи вбачається, що у міському відділі ДВС Білоцерківського міськрайонного управління юстиції Київської області перебувало на виконанні зведене виконавче провадження ВП № 43787347, до якого входили виконавчий лист № 2-5020 від 01.02.2012 року, виданий Жовтневим районним судом м.Дніпропетровська про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» боргу в сумі 463 959 грн.82 коп., та виконавчий лист № 2/0417/6477/2012 від 09.10.2012 року, що видав Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська на підставі рішення суду, відповідно до якого в рахунок погашення боргу ОСОБА_1 за кредитним договором в сумі 631 606,50 грн. звернуто стягнення на предмет застави -транспортний засіб марки SCHMITZ SKO 24L 2001 року випуску, причіп-рефрижератор-Е, колір білий, державний номер НОМЕР_1, шляхом продажу вказаного автомобіля ПАТ КБ «ПриватБанк».

06.08.2014 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся до відділу ДВС із заявою про закінчення виконавчого провадження по виконання виконавчого листа Індустріального районного суду м. Дніпропетровська, постановою державного виконавця від 30.09.2014 року на підставі п.1 ч.1 ст.47 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий лист № 2/0417/6477/2012 від 09.10.2012 року було повернуто стягувачу, припинено чинність арешту майна боржника та скасовано інші заходи примусового виконання рішення.

Дані обставини стверджуються копією постанови про приєднання виконавчого провадження до зведеного виконавчого провадження, копією облікової картки на зведене виконавче провадження /а.с.68-69/, копією заяви ПАТ КБ «ПриватБанк» до міського відділу ДВС Білоцерківського міськрайонного управління юстиції /а.с.72/ та та копією постанови про повернення виконавчого документа стягувачеві /а.с.74/.

В постанові про повернення виконавчого документа стягувачеві зазначено про те, що він може бути повторно пред»явлений до виконання в строк до 30.09.2015 року, доказів про те, що вказаний вище виконавчий лист Індустріального районного суду м. Дніпропетровська був поданий повторно на виконання, суду надано не було.

Судом також встановлено, що 10.09.2013 року ОСОБА_1 добровільно передав ПАТ КБ «ПриватБанк» предмет застави - транспортний засіб марки SCHMITZ SKO 24L 2001 року випуску, причіп-рефрижератор-Е, державний номер НОМЕР_1 та свідоцтво про реєстрацію цього транспортного засобу, що слідує з копії акту прийому в заставу ПАТ КБ «ПриватБанк» автомобіля /а.с.70-71/.

Згідно цього акту, при огляді транспортного засобу було виявлено пошкодження, вказано на те, що автомобіль технічно не справний.

Як вбачається з матеріалів справи, 01.04.2016 року державним виконавцем міського відділу ДВС Білоцерківського міськрайонного управління юстиції винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві, згідно якої ПАТ КБ «ПриватБанк» повернуто виконавчий лист Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 01.02.2012 року про стягнення солідарно боргу з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в розмірі 463 959 грн.82 коп. на підставі п.2 ч.1 ст.47 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки у боржника ОСОБА_1 відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними, що стверджується копією цієї постанови /а.с.83/.

Звертаючись до суду з даним позовом, ПАТ КБ «ПриватБанк» просить стягнути з обох відповідачів солідарно, як позичальника та поручителя, заборгованість за кредитним договором № 202 КМ_В станом на 13.11.2015 року, зазначаючи в розрахунку заборгованості: 19040,92 євро заборгованість за кредитом, 30803,59 євро заборгованість по процентам за користування кредитом, 38749,67 євро пеня за несвоєчасне виконання зобов»язань за договором, всього 88594,18 євро, від цієї суми позивачем віднімається сума -39727,30 євро, яка була стягнута за рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська, різниця становить 48866,88 євро, а також штрафи: 10,17 євро /фіксована частина, 2443,34 євро /процентна складова/.

При вирішенні спору суд виходить з наступного.

Згідно ч.1 ст.509 ЦК України зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона в /боржник/ зобовязана вчинити на користь другої сторони /кредитора/ певну дію /передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо/ або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

Зобов'язання припиняється з підстав, передбачених договором або законом (ч. 1 ст. 598 ЦК України).

Такі підстави, зокрема, зазначені у ст. ст. 599-601, 604-609 ЦК України.

Відповідно до ст.599 ЦК України зобовязання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Як розяснено в п.17 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК, оскільки зобов'язання залишається невиконаним належним чином відповідно до вимог статей 526, 599 ЦК.

Під час розгляду цієї справи встановлено і вказано вище, що судовим рішенням від 28.04.2011 року заборгованість за тілом кредиту була стягнута в повному обсязі достроково.

Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ , зокрема, а ухвалах від 13.05.2015 року у справі № 6-4841св15 та від 15.07.2015 року у справі № 6-15565св15 було зроблено висновки про те, що ухвалене судове рішення про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором вказує на те, що строк договору закінчився, із ухваленням судового рішення про задоволення вимог кредитора припиняються правовідносини сторін, що ґрунтуються на кредитному договорі, зокрема, сплата чергових платежів, сплата та нарахування відсотків, разом із тим виникає грошове зобов'язання із повернення кредитних коштів в повному обсязі та нарахованих на цей час відсотків, невиконання якого тягне відповідальність, встановлену ст. 625 ЦК України.

Але вимог про стягнення коштів на підставі ст. 625 ЦК України за період після винесення судом рішення позивач не заявляв.

Натомість, позивачем висунуто вимоги про стягнення частково заборгованості за тілом кредиту, яку вже було стягнуто достроково з позичальника.

Крім того, кредитор має також право на стягнення відсотків та пені за період після винесення судом рішення до повного виконання зобовязання, але такого розрахунку позивачем суду не було надано, хоча це питання обговорювалося в судовому засіданні.

В заяві про уточнення позовних вимог, позивач зазначає про те, що просить стягнути суму заборгованості за період з 07.04.2010 року по 13.11.2015 року, але з доданого розрахунку /а.с.129-131/ вбачається, що проведено його за період з 07.07.2008 року, в розрахунку не прийнято до уваги ту обставину, що тіло кредиту вже стягнуто достроково, встановити, на яку саме заборгованість за тілом кредиту нараховуються відсотки та на яку суму нараховується пеня за період з 10.04.2010 року, як вказує позивач, з цього розрахунку неможливо.

Як вбачається з позовної заяви, доданого до неї розрахунку, загальна сума заборгованості за кредитом станом на 13.11.2015 року становить 88594,18 євро, куди включено заборгованість за тілом кредиту, яка вже стягувалася достроково в повному обсязі, така ж сума заборгованості станом на цю саму дату зазначена в заяві про уточнення позовних вимог, суму боргу до стягнення з відповідачів позивач визначає шляхом простих арифметичних розрахунків, мінусуючи суму заборгованості -39727,30 євро, яку стягнуто за рішенням суду, різниця по позову становить 48866,88 євро, по заяві про уточнення позовних вимог -61533,28 євро.

Будь-яких обгрунтувань, розрахунків на усунення цих розбіжностей, в судовому засіданні надано не було, тоді як судом зясовувалися ці питання, розяснювалися наслідки вчинення або невчинення відповідних процесуальних дій, витребовувався відповідний розрахунок заборгованості, на що представнику позивача надавався час.

Вище в рішенні було вказано на те, що 10.09.2013 року ОСОБА_1 передав позивачу предмет застави транспортний засіб, в заяві про уточнення позовних вимог позивач вказує на те, що 02.03.2015 року було здійснено зарахування коштів до банку від реалізації автомобіля, які пішли на погашення заборгованості за кредитним договором.

Згідно виписки по рахунку ОСОБА_1 /а.с.137/, 02.03.2015 року зараховано суму 4306,27 євро, з яких 3538,48 євро на погашення заборгованості за кредитом, 767,79 євро погашення юридичних витрат по кредитному договору.

Доказів виконання умов договору застави щодо звернення стягнення і реалізації предмета застави у визначеному договором порядку, суду не надано, а саме: яким способом та коли відбулася реалізація предмета застави банком, оскільки при реалізації предмета застави відповідно до договору застави для обчислення суми в іноземній валюті, необхідній для задоволення вимог заставодержателя, застосовується курс НБУ, встановлений для іноземної валюти за кредитним договором по відношенню до гривні, на день реалізації; банком взагалі не надано достовірних доказів щодо ціни реалізації предмета застави, що впливає на суму заборгованості за кредитним договором; банком також не обгрунтовано жодним чином юридичних витрат на суму 767,79 євро; суду також не надано доказів умов зберігання предмета застави з 2013 року по 2015 рік.

Представник позивача посилався на те, що транспортний засіб було пошкоджено, що вбачається з акту прийому в заставу банком автомобіля, але це не спростовує вищенаведених висновків суду, не дивлячись на те, що транспортний засіб мав технічні пошкодження, він був прийнятий банком, після цього банк звернувся до відділу ДВС із заявою про закінчення виконавчого провадження за виконавчим листом про стягнення заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет застави.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про заставу» -в силу застави кредитор /заставодержатель/ має право в разі невиконання боржником /заставодавцем/ забезпеченого заставою зобовязання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами.

Згідно із ч.1 ст.590 ЦК України звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом.

На підставі ст.19 Закону України «Про заставу» за рахунок заставленого майна заставодержатель має право задовольнити свої вимоги в повному обсязі, що визначається на момент фактичного задоволення, включаючи проценти, відшкодування збитків, завданих прострочкою виконання /а у випадках, передбачених законом чи договором,-неустойку/, необхідні витрати на утримання заставленого майна, а також витрати на здійснення забезпеченої заставою вимоги, якщо інше не передбачено договором застави.

За ст.24 Закону України «Про заставу», - у випадках, коли суми, вирученої від продажу предмета застави, недостатньо для повного задоволення вимог заставодержателя, він має право, якщо інше не передбачено законом чи договором, одержати суму, якої не вистачає для повного задоволення вимоги, з іншого майна боржника в порядку черговості, передбаченої законодавством України.

Після реалізації предмета застави банк не повідомив позичальника про те, що вартість реалізованого заставного майна недостатня для повного задоволення вимог заставодержателя, на що вказує представник відповідача, продовжуючи наарховувати штрафні санкції, доказів протилежного суду не надано.

З розрахунку заборгованості, наданого позивачем, вбачається, що позичальником на погашення кредиту внесено на розрахунковий рахунок позивача 24036,31 євро та добровільно передано банку предмет застави.

А тому проаналізувавши все вищенаведене, суд дійшов висновку про необґрунтованість вимог позивача про стягнення заборгованості за кредитним договором, оскільки належного розрахунку заборгованості з врахуванням сум дострокового стягнення за рішенням суду суми наданого кредиту та періоду, за який може стягуватися заборгованість, позивачем не надано, за відсутності достовірних доказів щодо ціни реалізації предмета застави, суд позбавлений можливості провести перевірку відповідності розрахунку заборгованості, проведеного позивачем, фактичним обставинам, тоді як за ст.ст.10,60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Відповідач ОСОБА_2 та його представник заперечуючи проти позову, посилалися на те, що ОСОБА_2 договір поруки не укладав і не підписував, в звязку з чим за їхнім клопотанням по справі було призначено судову почеркознавчу експертизу, проведення якої доручено експертам Київського обласного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України.

Згідно висновку експерта від 24.06.2016 року № 19/4-05/247 /а.с.112-115/, підпис від імені ОСОБА_2 в графі «Поручитель» договору поруки № 202КМ_В/Р від 07.07.2008 року, укладеного між ОСОБА_2 /поручитель/ та ПриватБанком /кредитор/, виконаний не ОСОБА_2, а іншою особою.

Будь-яких доказів на спростування цього висновку, суду надано не було.

За ст.547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі /в даному випадку договір поруки/.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 202 ЦК України).

За змістом ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

В ч. 1 ст. 215 ЦК України зазначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п. 8 Постанови від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК України, саме на момент вчинення правочину.

Як було встановлено судом і вказано вище в рішенні, позивач не брав участі в укладанні договору поруки, оскільки його не підписував, а відтак волевиявлення останнього на його укладання було відсутнє.

Отже, на підставі норм ст. ст. 203, 215 ЦК України оскаржуваний правочин є недійсним, оскільки його зміст суперечить актам цивільного законодавства та моральним засадам суспільства.

За приписами ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що повязані з його недійсністю.

Хоча відповідачем ОСОБА_2 вимоги про визнання договору поруки недійсним не заявлялися, але в судовому засіданні встановлено, що між ним та позивачем відсутні будь-які договірні відносини, договір поруки, на підставі якого позивач висуває вимоги до поручителя, останній не підписував, тобто, договір поруки між ним та ПАТ КБ «ПриватБанк» не укладався, а тому вимоги позивача до ОСОБА_2 не підлягають до задоволення.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська, на яке вказувалося вище, було стягнуто заборгованість солідарно із ОСОБА_1 та ОСОБА_2 саме на підставі даного договору поруки, але наведені вище обставини не були предметом дослідження суду при постановленні в 2011 році рішення про стягнення заборгованості.

Проаналізувавши всі надані докази в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову за його необґрунтованості.

Керуючись ст.ст. 202, 203, 207, 215, 216, 509, 526, 547, 590, 598, 599, 625 ЦК України, Законом України «Про заставу», ст.ст.10, 60, 61, 79, 88, 209, 212-215 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову відмовити.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Київської області через Білоцерківський міськрайонний суд протягом десяти днів з дня проголошення рішення.

Суддя ОСОБА_5