Рішення № 59425504, 28.07.2016, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 347/2024/14-ц

Провадження № 22-ц/779/1145/2016

Категорія 48

Головуючий у 1 інстанції Бельмега М.В.

Суддя-доповідач ОСОБА_1

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 липня 2016 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючої Беркій О.Ю.,

суддів: Пнівчук О.В., Соколовського В.М.,

секретаря Бойчука Л.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ майна спільної сумісної власності подружжя, за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про поділ майна спільної сумісної власності подружжя, за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Косівського районного суду від 17 червня 2015 року,-

в с т а н о в и л а :

У серпні 2014 року ОСОБА_3 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_3 про поділ майна спільної сумісної власності подружжя.

Позовні вимоги обґрунтувала тим, що перебуваючи в зареєстрованому шлюбі з відповідачем з 01 листопада 1992 року по 31 липня 2014 року ними за спільні кошти було придбано спальний набір, стінку мебельну «Трембіта», телевізор «Samsung», килим, мяку частину меблів, автомобілі: ВАЗ-2109, 1988 року випуску, ВАЗ-21114, 2007 року випуску та ГАЗ-66.

Посилаючись на те, що придбане майно є спільною сумісною власністю подружжя, з урахуванням уточнених позовних вимог просила визнати за нею право власності на телевізор «Samsung» вартістю 500 грн., килим вартістю 300 грн., мяку частину меблів вартістю 2 000 грн. та автомобіль ВАЗ-21114, 2007 року випуску, вартістю 51 353,74 грн.

У жовтні 2014 року ОСОБА_3 звернувся в суд із зустрічним позовом до ОСОБА_3 про поділ майна спільної сумісної власності подружжя.

Зазначав, що крім майна вказаного в первісному позові, ними за спільні кошти у шлюбі був придбаний магазин-кіоск, який використовувався як торгова точка сільський магазин. Даний магазин разом із товаром залишився у користуванні колишньої дружини, доходи з магазину також отримувала вона.

Крім того, вказував, що спальний набір не є спільною сумісною власністю подружжя, оскільки був придбаний його батьками.

У звязку з наведеним, просив визнати за ним право власності на стінку мебельну «Трембіта» вартістю 3 000 грн., автомобіль ВАЗ-211114, 2007 року випуску, вартістю 51 353,75 грн., а за ОСОБА_3 визнати право власності на телевізор «Samsung» вартістю 500 грн., мяку частину меблів вартістю 2 000 грн., килим вартістю 300 грн., автомобіль ВАЗ-2109, 1988 року випуску, вартістю 24 377 грн., торгову точку-магазин з продуктами та промисловими товарами вартістю 27 000 грн.

Рішенням Косівського районного суду від 17 червня 2015 року позови ОСОБА_3 до ОСОБА_3 про поділ майна спільної сумісної власності подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_3 про поділ спільної сумісної власності подружжя задоволено частково.

Виділено у власність із спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_3 слідуюче майно: телевізор вартістю 500 грн., килим вартістю 300 грн., мяку частину меблів вартістю 2 000 грн., автомобіль НОМЕР_1 випуску 2007 року вартістю 51 353,74 грн., а також 6 000 грн. вартості магазину-кіоска, який належав до спільної сумісної власності подружжя і був відчужений позивачкою ОСОБА_3, а всього виділено майна та грошових коштів на загальну суму 60 153,74 грн.

Виділено у власність із спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_3 слідуюче майно: мебельний набір «Трембіта» вартістю 3 000 грн., спальний набір «Арніка» вартістю 1 500 грн., автомобіль ГАЗ 66 без номера вартістю 32 175 грн., автомобіль НОМЕР_2 випуску 1988 року вартістю 24 377 грн., а всього виділено майна на суму 60 052,00 грн.

Стягнуто з ОСОБА_3 в користь ОСОБА_3 101,74 грн., як різницю в частках.

Стягнуто з ОСОБА_3 в користь держави 56,52 грн. судового збору.

Повернуто ОСОБА_3 186,07 грн. зайво сплаченого до бюджету судового збору.

Стягнуто з ОСОБА_3 в користь ОСОБА_3 1 000 грн. вартості експертної оцінки автотоварознавчого дослідження.

Стягнуто з ОСОБА_3 в користь ОСОБА_3 1 300 грн. витрат на оплату юридичної допомоги.

В решті позову відмовлено.

В апеляційній скарзі на дане рішення ОСОБА_3 посилається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права.

Зазначає, що суд невірно визначив, що автомобіль ГАЗ-66 є спільним майном подружжя, оскільки у матеріалах справи відсутні докази про це. Крім того, суд неправомірно визначив вартість цього автомобіля в сумі 1 500 доларів США, виходячи з того, що вказаний автомобіль був придбаний подружжям у 2002-2003 роках, та встановив вартість автомобіля в сумі 32 175 грн., при цьому не вказав за яким курсом валют здійснив перерахунок.

Вказував, що автомобіль ВАЗ-2109 у 2008 році був проданий під час спільного проживання із ОСОБА_3, а кошти витрачені ними спільно.

Вважає, що судом перекручено покази свідка ОСОБА_5 щодо спального набору «Арніка», оскільки в судовому засіданні свідок пояснила, що спальний набір був придбаний за кошти подаровані її сину на весілля, яке вона з чоловіком організувала, а тому спальний набір «Арніка» не може підлягати поділу як спільне майно подружжя, придбане під час перебування в шлюбі.

Зазначає, що суд в порушення ст. 180 ЦПК України провів допит свідка ОСОБА_6 у його відсутності та відсутності його представника та визначив вартість магазину-кіоску у розмірі 6 000 грн. з показань цього свідка, однак зі слів його колишньої дружини, вона продала магазин у 2011 році ОСОБА_7, крім того, судом не взято до уваги, що у магазині залишилися продуктові та промислові товари, а також не взято до уваги здійснену ним оплату за підключення магазину до електромережі.

Вказує, що автомобіль ВАЗ-21114 використовується ним для професійної діяльності, а тому, згідно ч. 3 ст. 71 СК України цей автомобіль повинен бути присуджений йому. Крім того, автомобіль ВАЗ-21114 був придбаний у кредит, а його мати для погашення цього кредиту надала кошти в сумі 1 000 доларів США.

У звязку з наведеним, просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити його позовні вимоги.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 березня 2016 року рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 05 жовтня 2015 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

В судовому засіданні апеляційного суду представники ОСОБА_3 ОСОБА_8 та ОСОБА_5 апеляційну скаргу підтримали з наведених вище мотивів.

ОСОБА_3 та її представник ОСОБА_9 апеляційну скаргу заперечили, посилаючись на її безпідставність.

Вислухавши доповідача, пояснення сторін, перевіривши письмові матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги.

Задовольняючи частково позов ОСОБА_3 та зустрічний позов ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив з того, що під час перебування в шлюбі сторін, за спільні кошти подружжя сторонами було придбано майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя, а саме: автомобіль ВАЗ 2109, 1988 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_3 вартістю 24 377 грн., автомобіль ВАЗ 21114, 2007 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_4 вартістю 51 353,74, телевізор вартістю 500 грн., килим вартістю 300 грн., мяку частину меблів вартістю 2 000,00 грн., мебельний набір «Трембіта» вартістю 3 000,00 грн., спальний набір «Арніка» вартістю 1 500,00 грн., автомобіль ГАЗ 66 без номера вартістю 32 175,00 грн., а також магазин-кіоск, який був придбаний під час шлюбу та відчужений ОСОБА_3 за 6 000,00 гривень, а тому виходячи з рівності часток подружжя, таке майно підлягає поділу.

Проте, повністю з таким висновком суду першої інстанції погодитися не можна.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції не відповідає.

Так, статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є обєктом права спільної сумісної власності подружжя.

Частиною 1 ст. 70 СК України передбачено, що у разі поділу майна, що є обєктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

У п. 23 постанови Пленуму № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 року, Верховний Суд України розяснив, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, зясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК, ч. 3 ст. 368 ЦК), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на імя кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Згідно розяснень, викладених в п. 30 зазначеної постанови, рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є обєктом права його спільної сумісної власності, передбачено ч. 1 ст. 63, ч. 1 ст. 65 СК України.

У випадку коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сімї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.

З матеріалів справи вбачається, що 01 листопада 1992 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_3 було зареєстровано шлюб, за час якого у них народилося двоє синів, які на даний час повнолітні.

З вересня 2011 року сторони не проживали разом, а 31 липня 2014 року шлюб між сторонами було розірвано.

Судом першої інстанції було встановлено, що за період шлюбу сторонами було придбано рухоме майно, а саме: телевізор, килим, мяку частину меблів, спальний набір «Арніка», мебельний набір «Трембіта», автомобіль ВАЗ-2109, державний номерний знак НОМЕР_3, 1988 року випуску, автомобіль ВАЗ-21114, номерний знак НОМЕР_4, 2007 року випуску, автомобіль ГАЗ-66 без реєстрації та металевий магазин-кіоск.

В судовому засіданні сторони дійшли згоди, що вартість телевізора - 500 грн., килиму - 300 грн., мякої частини меблів - 2 000 грн., мебельного набору «Трембіта» - 3 000 грн., спального набору «Арніка» - 1 500 грн.

Згідно висновку експерта-оцінювача ОСОБА_10 від 12 серпня 2014 року вбачається, що ринкова вартість автомобіля НОМЕР_2, 1988 року випуску складає 24 377 грн.

Відповідно до висновку № 007/ТЛ-14 експертного автотоварознавчого дослідження, проведеного філією Українського центру післяаварійного захисту «Екперт-Сервіс» судово-експертної фірми «Експо-Фірма» від 21 вересня 2014 року, ринкова вартість автомобіля НОМЕР_1, 2007 року випуску становить 51 353,74 грн.

Як вбачається із довідки ЦНП з обслуговування Косівського та Верховинського районів при УДАІ УМВС України в Івано-Франківській області від 12 серпня 2014 року № 1226 за ОСОБА_3 у Косівському ЦНП УДАІ зареєстровано два транспортні засоби, а саме: ВАЗ-2109 державний реєстраційний номер НОМЕР_3, 1988 року випуску та ВАЗ-21114 державний номерний знак НОМЕР_4, 2007 року випуску, які з 01 серпня 2011 року з обліку не знімалися.

Посилання апелянта на те, що автомобіль НОМЕР_5, 1988 року випуску в 2008 році під час спільного проживання було продано шляхом надання генеральної довіреності на іншу особу, а кошти було витрачено в інтересах сімї, а тому даний автомобіль не підлягає поділу, не заслуговують на увагу з наступних підстав.

Так, згідно з ч. 3 ст. 244 ЦК України довіреність - це письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами.

Представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобовязана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє (ч. 1 ст. 237 ЦК України).

Довіреність свідчить про наявність між особою, яка її видала, та особою, якій її видано, правовідносин, які є представницькими відносинами.

Таким чином, з врахуванням того, що перереєстрація автомобіля ВАЗ-2109 в органах МРЕВ не відбулася, спірний автомобіль не вибув із володіння сторін, а лише переданий у користування третій особі, тобто право власності на нього не припинено, підстав вважати, що даний автомобіль не підлягає поділу немає.

Крім того, в засіданні апеляційного суду позивач заперечила факт продажу автомобіля та використання коштів від нього на погашення кредиту.

Що стосується доводів апелянта про те, що спальний набір «Арніка» був придбаний матірю за кошти подаровані йому на весілля, а тому він не може підлягати поділу як спільне майно подружжя, придбане під час перебування в шлюбі, то колегія суддів вважає, що такі не заслуговують на увагу, оскільки в судовому засіданні не знайшов підтвердження факт дарування коштів на весілля особисто ОСОБА_3

Згідно зі ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За наведених обставин суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що телевізор, килим, мяка частина меблів, спальний набір «Арніка», мебельний набір «Трембіта», автомобіль ВАЗ-2109, державний номерний знак НОМЕР_3, 1988 року випуску та автомобіль ВАЗ-21114, номерний знак НОМЕР_4, 2007 року випуску є обєктом спільної сумісної власності подружжя, а тому підлягають поділу.

Разом з тим, колегія суддів не може погодитися з висновком суду в частині визнання автомобіля ГАЗ 66 без номера спільною сумісною власністю подружжя та включення його в поділ майна.

Так, визнаючи вказаний вище автомобіль спільною сумісною власністю подружжя, суд першої інстанції виходив з показів свідка ОСОБА_11 про те, що він в період 2002-2003 років продав ОСОБА_3 автомобіль марки ГАЗ-66 за 1 500 доларів США.

Разом з тим, за відсутності доказів про реєстрацію автомобіля ГАЗ-66 за ОСОБА_3 та відсутності доказів про наявність в нього такого автомобіля на час припинення спільного ведення господарства, колегія суддів приходить до висновку що даний автомобіль не може бути віднесений до майна, яке підлягає поділу.

Що стосується придбаного в період шлюбу магазину-кіоска, то суд прийшов до правильного висновку, що він був спільним майном подружжя і кожному з подружжя належала ? його частина.

Однак, зважаючи на те, що магазин-кіоск було відчужено ОСОБА_3 уже після припинення подружніх відносин і частину коштів від його продажу нею відповідачу не передавалося, а тому з урахуванням вартості магазину-кіоску на час його продажу, з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_3 підлягає стягненню грошова компенсація вартості його частки за відчужений кіоск в розмірі 3 000 грн.

Представники апелянта заперечуючи вартість магазину-кіоску в розмірі 6 000 грн., натомість не представили апеляційному суду доказів з цього приводу.

Апеляційним судом представникам апелянта було надано термін для можливості визначення оцінки даної металевої конструкції, разом з тим, такі докази суду представлені не були.

Не знайшли підтвердження в засіданні апеляційного суду і доводи представників апелянта про те, що на час припинення ведення спільного господарства в 2011 році в магазині були наявні продуктові та промислові товари, вартість яких повинна враховуватися при поділі майна.

Таким чином, з врахуванням того, що сторонами за час шлюбу було придбано майна на загальну суму 89 030,74 грн. з врахуванням вартості відчуженого магазину-кіоску, відтак кожному з сторін належить майна на суму 44 515, 37 грн.

Оскільки обидва автомобілі зареєстровані за ОСОБА_3 і ним не надано доказів місцезнаходження автомобіля ВАЗ-2109, державний номерний знак НОМЕР_3, 1988 року випуску , колегія суддів приходить до висновку про поділ спільного майна подружжя та виділення ОСОБА_3 у власність із спільної сумісної власності подружжя телевізор вартістю 500,00 грн., килим вартістю 300,00 грн., автомобіль НОМЕР_6, 2007 року випуску вартістю 51 353,74 грн., а всього майна на загальну суму 52 153,74 грн.

ОСОБА_3 слід виділити у власність із спільної сумісної власності подружжя мяку частину меблів вартістю 2 000,00 грн., мебельний набір «Трембіта» вартістю 3 000,00 грн., спальний набір «Арніка» вартістю 1 500,00 грн., автомобіль ВАЗ 2109 державний номерний знак 47389ІВ, 1988 року випуску вартістю 24 377,00 грн., а всього майна на загальну суму 30 877,00 грн.

За різницю у вартості присудженого майна, з ОСОБА_3 в користь ОСОБА_3 слід стягнути грошову компенсацію в розмірі 10 638,37 грн. та стягнути грошову компенсацію вартості частки за відчужений магазин-кіоск в сумі 3 000 грн., а всього 13 638,37 грн.

У звязку з наведеним, рішення суду першої інстанції в частині поділу спільного майна подружжя підлягає до скасування з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_3 та ОСОБА_3

Крім того, підлягає до скасування і рішення суду в частині розподілу судових витрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Оскільки ОСОБА_3 при подачі позову було сплачено судовий збір в розмірі 787,60 грн. виходячи із ціни заявленого позову, рішенням суду позов задоволено частково, то відсутні підстави для повернення зайво сплаченого судового збору.

ОСОБА_3 при подачі позову сплачено 544,00 грн. судового збору, а тому пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, відсутні підстави для стягнення в користь держави 57,03 грн. недоплаченого судового збору.

Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 79 ЦПК України до витрат, повязаних з розглядом справи, належать витрати на правову допомогу.

Статтею 84 ЦПК України визначено, що витрати, повязані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги, і такі витрати відносяться до судових витрат, які підлягають розподілу судом між сторонами відповідно до ст. 88 ЦПК України.

Склад та розмір витрат, повязаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, повязаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Відповідно до п. 2 угоди про надання правової допомоги, укладеної між ОСОБА_3 та ОСОБА_9 13 серпня 2014 року, оплата за надання правової допомоги визначається за домовленістю і оплачується в момент підписання угоди в сумі 1 300 грн.

Разом з тим, суду не надано квитанції до касового прибуткового ордеру, яка є належним документальним підтвердженням факту внесення грошових коштів у касу адвоката та сплати суми гонорару.

А тому колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для відшкодування ОСОБА_3 1 300 грн. витрат на правову допомогу, оскільки такі витрати не підтверджені належними доказами.

З врахуванням того, що ОСОБА_3 за експертну оцінку автотоварознавчого дослідження автомобіля НОМЕР_6 було сплачено 1 000 грн., з ОСОБА_3 в користь ОСОБА_3 підлягає стягненню 500 грн. вартості експертної оцінки автотоварознавчого дослідження.

Керуючись ст. ст. 307, 309, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Косівського районного суду від 17 червня 2015 року скасувати та ухвалити нове.

Позов ОСОБА_2 та зустрічний позов ОСОБА_3 задовольнити частково.

Провести поділ спільного майна подружжя, виділивши ОСОБА_2 у власність із спільної сумісної власності подружжя телевізор вартістю 500,00 грн., килим вартістю 300,00 грн., автомобіль НОМЕР_6, 2007 року випуску вартістю 51 353,74 грн., а всього майна на загальну суму 52 153,74 грн.

Виділити ОСОБА_3 у власність із спільної сумісної власності подружжя мяку частину меблів вартістю 2 000,00 грн., мебельний набір «Трембіта» вартістю 3 000,00 грн., спальний набір «Арніка» вартістю 1 500,00 грн., автомобіль ВАЗ 2109 державний номерний знак 47389ІВ, 1988 року випуску вартістю 24 377,00 грн., а всього майна на загальну суму 30 877,00 грн.

Стягнути з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_3 грошову компенсацію як різницю в частках в розмірі 10 638, 37 грн. та стягнути грошову компенсацію вартості частки за відчужений магазин-кіоск в сумі 3 000 грн., а всього 13 638, 37 грн.

В решті вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_3 500 грн. вартості експертної оцінки автотоварознавчого дослідження.

Рішення набирає законної сили з часу проголошення, однак може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з часу набрання ним законної сили.

Головуюча О.Ю. Беркій

Судді: О.В. Пнівчук

ОСОБА_12