Постанова № 59425270, 04.08.2016, Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

Справа № 344/3447/16-а

Провадження № 2-а/344/202/16

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 серпня 2016 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі:

головуючої судді Польської М.В.,

секретаря Дзюбак Х.Б.,

за участю позивача ОСОБА_1, представника позивача ОСОБА_2, представника відповідача ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Івано-Франківського міського суду справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до УПФ України в м. Івано-Франківську про визнання протиправною відмову відповідача у призначенні та виплаті пенсії позивачу у звязку з втратою годувальника; зобовязати здійснити призначення, нарахування та виплату пенсії позивачу у звязку з втратою годувальника, після смерті його батька, стягнення судових витрат, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся в суд в березні 2016 року з адміністративним позовом до управління Пенсійного фонду України в м. Івано-Франківську про визнання протиправною відмову відповідача у призначенні та виплаті пенсії позивачу у звязку з втратою годувальника; зобовязати здійснити призначення, нарахування та виплату пенсії позивачу у звязку з втратою годувальника, після смерті його батька, стягнення судових витрат.

Відповідач у порядку скороченого провадження подав заперечення на позов.

Ухвалою суду від 29.04.2016р. розгляд справи призначено за загальними правилами КАС України.

Позивач та його представник позов підтримали, просили задовольнити.

Представник відповідача заперечила щодо задоволення позову, вказавши на відсутність підстав для переведення з одного виду пенсії на інший, а саме відсутність висновку ЛКК про те, що позивач мав медичні показання для визнання його інвалідом до досягнення 6-ти річного віку та/або висновок МСЕК про можливість настання інвалідності до 18 років (висновок про час настання інвалідності).

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши письмові докази у справі, судом встановлено, що публічно-правовий спір між сторонами виник з приводу того, що позивач бажає перевестися з одного виду пенсії (по інвалідності) на інший вид пенсії (у звязку з втратою годувальника) за вимогами ст..52 ч.1,2 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», ст..45 ч.3 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". В результаті розгляду справи, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 з вересня 2014 року призначено пенсію по інвалідності ІІІ групи захворювання (вперше, у 28 років).

Батько позивача ОСОБА_4, був отримувачем пенсії по інвалідності внаслідок захворювання отриманого на ліквідації ЧАЕС (інвалід І групи, інвалід війни, ліквідатор аварії на ЧАЕС І категорії).

26.09.2014 року батько позивача помер.

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 13.10.2015 року встановлено факт перебування ОСОБА_1 на утриманні свого батька, втрату постійного джерела для існування.

Позивач звернувся до відповідача із заявою про переведення його з пенсії по інвалідності на пенсію по втраті годувальника, та листом від 23.11.2015 року йому було відмовлено щодо цього, оскільки до членів сімї померлого годувальника відносяться діти, які стали інвалідами до 18-ти років, при цьому як зазначається в листі, ОСОБА_1 отримав інвалідність у віці після 18-ти років. Також розяснено, що для визнання дитини інвалідом після 18 років, необхідне підтвердження висновком МСЕК про можливість настання інвалідності до 18 років (час настання інвалідності).

Щодо даних спірних правовідносин слід зазначити наступне.

Пенсійні правовідносини є одним із видів суспільних відносин і особливою формою здійснення права на пенсію. Пенсійні правовідносини розглядаються як особлива форма соціальної взаємодії, що об'єктивно виникає в суспільстві відповідно до закону, учасники якої мають взаємні кореспондуючі права та обов'язки і реалізують їх з метою задоволення своїх потреб та інтересів в особливому порядку, який не заборонений державою чи гарантований і охороняється нею в особі певних органів.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 85 у поєднанні із пунктом 6 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення, заходи регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства.

Базовим (рамковим) нормативно-правовим актом, який визначає принципи, засади і механізм функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсії, є Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (Закон N 1058-IV).

Відповідно до статті 5 цього Закону він регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Згідно із положеннями абзацу двадцять другого статті першої Закону N 1058-IV як пенсії розуміють щомісячні регулярні пенсійні грошові виплати, які отримують фізичні особи (або члени сім'ї) від держави та спеціальних фондів після досягнення пенсійного віку, в разі інвалідності чи втрати годувальника.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 9 Закону N 1058-IV одним із видів пенсійних виплат є пенсія у зв'язку із втратою годувальника.

Статтею 36 цього Закону (в редакції на час звернення позивача в листопаді 2015р.) встановлено, що пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по III групі інвалідності, а в разі смерті пенсіонера або осіб, зазначених у частині другій статті 32 цього Закону, - незалежно від тривалості страхового стажу. При цьому дітям пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника. Батьки і чоловік (дружина) померлого, які не були на його утриманні, мають право на пенсію у зв'язку з втратою годувальника, якщо втратили джерело засобів до існування.

Згідно з частиною другою цієї ж статті непрацездатними членами сім'ї вважаються, зокрема: 1) чоловік (дружина), батько, мати, якщо вони є інвалідами або досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону; 2) діти (у тому числі діти, які народилися до спливу 10 місяців з дня смерті годувальника) померлого годувальника, які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали інвалідами до досягнення 18 років<...>; 3) чоловік (дружина), а в разі їх відсутності - один з батьків або брат чи сестра, дідусь чи бабуся померлого годувальника незалежно від віку і працездатності, якщо він (вона) не працюють і зайняті доглядом за дитиною (дітьми) померлого годувальника до досягнення нею (ними) 8 років.

У цій статті (ч.3-8) визначені умови, за яких членам сім'ї, але саме зазначеним у її другій частині, призначається пенсія у зв'язку із втратою годувальника, в т.ч. 1) були на повному утриманні померлого годувальника; 2) одержували від померлого годувальника допомогу, що була для них постійним і основним джерелом засобів до існування. Члени сім'ї померлого годувальника, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які й самі одержували пенсію, мають право, за бажанням, перейти на пенсію у зв'язку з втратою годувальника.

За вимогами ч.1,2 ст..52 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (в редакції на час звернення щодо переведення пенсії), на яку посилається позивач, щомісячна компенсація у разі втрати годувальника призначається на кожного непрацездатного члена сім'ї, який був на його утриманні, у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України. Право на щомісячну компенсацію в разі втрати годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи мають непрацездатні члени сім'ї годувальника, які були на його утриманні. При цьому дітям щомісячна компенсація призначається незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника. Члени сім'ї, які вважаються непрацездатними і утриманцями, визначаються відповідно доЗакону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

Зі змісту цих норм (за Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування") вбачається, що перелік непрацездатних членів сім'ї, яким може бути призначена пенсія у зв'язку із втратою годувальника, є поосібним і вичерпним. Вони не містять правил (велінь), згідно з якими до непрацездатних членів сім'ї померлого годувальника можна відносити осіб за іншими критеріями (ознаками) …(постанова ВСУ від 10.03.2015р. № 21-615а14).

Отже, зважаючи на норму ч.2 ст..36 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" до членів сімї віднесено також дітей старше 18 років, якщо вони стали інвалідами до досягнення 18 років, при цьому у разі визнання інвалідом після 18-ти річного віку необхідне надання висновку ЛКК. А за ч.3 до членів сім'ї, які вважаються такими, що були на утриманні померлого годувальника, відносяться особи, зазначені також саме в частині другій цієї статті, якщо вони: були на повному утриманні померлого годувальника; одержували від померлого годувальника допомогу, що була для них постійним і основним джерелом засобів до існування. Окрім того, посилаючись на норму ст..52 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», непрацездатність і статус утриманця повинно бути доведеним позивачем в суді належними та допустимими доказами.

З врахуванням таких норм, можна прийти до висновку що позивач на жаль не відноситься до членів сімї померлого годувальника за вимогами ст..36 Закону N 1058-IV, оскільки ним не надано доказів набуття інвалідності до досягнення 18 років, хоча він і вважає доведеним факт настання такої інвалідності, встановленої йому МСЕК у віці 28 років від травми отриманої до досягнення 18 років (в 1993, 1997 роках). Позивачем за наявних матеріалів справи так і не доведено його непрацездатність за ст..52 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Так, позивачем було надано в судовому засіданні як доказ наслідковості отриманої травми в дитинстві, довідку лікаря-невропатолога від 23.06.2016 року та епікриз зі школи №19 (дата написання такого відсутня). Однак, на запит суду (ухвала від 13.06.2016р.) щодо можливості настання інвалідності у дитячому віці внаслідок отриманої травми ОСОБА_1, отримано інформацію 29.06.2016р. від Івано-Франківської міської поліклініки №4 про те, що ОСОБА_1 є інвалідом ІІІгр. з 2014 року і при направленні документів на МСЕК для встановлення інвалідності, первинної медичної документації щодо травми в дитинстві, не було. Для повязання наслідків таких травм в дитинстві з встановленою інвалідністю, можливо зробити висновок при отриманні первинної документації виписки з Обласної дитячої лікарні, де зі слів матері лікувався ОСОБА_1 На запитання суду стороні позивача щодо надання можливих інших доказів підтвердження наслідковості таких травм в дитинстві до встановленої інвалідності, представник позивача вважала достатнім доказом надану довідку лікаря-невропатолога та епікриз для доведеності факту можливого настання інвалідності позивача до досягнення 18-ти років. Проте, зважаючи на вимоги ст..36 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та п.2.18 Порядку надання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління ПФУ від 25.11.2005р.№22-1, зареєстрованого МЮУ 27.12.2005р. №1566/11846, суд вважає дії відповідача правомірними про відмову у переведенні з одного виду пенсії на інший, через відсутність достатніх підстав для такого переведення.

Необхідність підтвердження певного факту при визнанні інвалідом після 18-ти років саме висновком ЛКК чи МСЕК, йдеться і в постанові ВСУ від 27.05.2014р.

Окрім того, доводи позивача та його представника щодо встановленого рішенням Івано-Франківського міського суду від 13.10.2015 року факту перебування ОСОБА_1 на утриманні свого батька, втрату постійного джерела для існування, як на одну з підстав для переведення з одного виду пенсії на інший, на думку суду не є достатніми, оскільки на час смерті батька 26.09.2014р., син ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 (позивач у справі) був повнолітнім та отримував пенсію по інвалідності що була призначена йому у віці 28 років (з 10.09.2014 року). При цьому, як зазначено вище, він не відноситься до членів сімї за вимогами ч.2,3 ст.36 вищезгаданого закону.

У разі отримання відповідного доказу настання (часу) інвалідності позивача до досягнення 18-ти років, ОСОБА_1 не позбавлений права звернутись повторно до відповідача про переведення з одного виду пенсії на інший, а саме на пенсію по втраті годувальника, предявивши такий висновок ЛКК чи МСЕК, а у разі відмови - до суду за захистом його прав та обовязків.

Частиною 1 статті 244-2 КАС України визначено, що рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних відносинах, є обов`язковими для всіх судів України.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що адміністративний позов ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в м. Івано-Франківську про визнання протиправною відмову відповідача у призначенні та виплаті пенсії позивачу у звязку з втратою годувальника; зобовязати здійснити призначення, нарахування та виплату пенсії позивачу у звязку з втратою годувальника, після смерті його батька, є не обґрунтований та не підлягає до задоволення.

На підставі викладеного, відповідно до ст..9, 36, 45 Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування», ст..52 ч.1,2 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» ст. 6-11, 72, 158-163, 167, 244-2 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до УПФ України в м. Івано-Франківську про визнання протиправною відмову відповідача у призначенні та виплаті пенсії позивачу у звязку з втратою годувальника; зобовязати здійснити призначення, нарахування та виплату пенсії позивачу у звязку з втратою годувальника, після смерті його батька, стягнення судових витрат - відмовити.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, але якщо апеляційна скарга не була подана в строк, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається через Івано-Франківський міський суд протягом 10 днів з дня її проголошення, а у разі прийняття постанови в письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання копії постанови.

Довідка: повний текст постанови виготовлено 4 серпня 2016 року.

Суддя Польська М.В.