Рішення № 59424890, 01.08.2016, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/4715/16 Справа № 203/6446/15-ц Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Черненкова Л.А.

Категорія 27

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 серпня 2016 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді - Черненкової Л.А.

суддів - Пономарь З.М., Петешенкової М.Ю.

при секретарі - Черкас Є.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Ваш Авто» на рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 13 січня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_2 до товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Ваш Авто» про визнання недійсним пункту договору фінансового лізингу, розірвання договору фінансового лізингу, стягнення коштів, -

В С Т А Н О В И Л А:

26 листопада 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду з вищевказаним позовом, за яким просив суд визнати пункт 12.1 договору фінансового лізингу № 000579 від 07 жовтня 2015 року, укладеного між сторонами недійсним, розірвати його та стягнути з відповідача на його користь сплачений ним платіж - 26 000 грн., комісію банку - 260 грн. 00 коп., 3 % річних - 106 грн. 85 коп. , всього стягнути 26 366 грн. 85 коп. В обґрунтування позову посилався на те, що 07 жовтня 2015 року сторони уклали договір №000579 фінансового лізингу з додатками №1 та №2, згідно якого предметом лізингу є автомобіль «Chery Tiggo Comfort». Відповідно до умов договору лізингодавець (відповідач) бере на себе зобовязання придбати предмет лізингу автомобіль «Chery Tiggo Comfort», зазначений у специфікації, що є додатком №2 до договору власність та передати предмет лізингу у користування лізингоодержувачу (позивачу) на умовах, передбачених договором. До укладення договору, в усній формі представник відповідача роз'яснив йому, що автомобіль 2013 року випуску вартістю 130 000,00 грн. буде наданий йому на протязі 5-10 днів, але спочатку позивач повинен сплатити передплату (авансовий платіж) за автомобіль в сумі 26 000,00 грн. шляхом перерахування коштів на поточний рахунок відповідача, після чого з позивачем буде укладено договір. Представник відповідача завіряла його, що він у будь-який момент зможе відмовитися від договору та йому будуть повернуті сплачені гроші. В той же день позивач на підставі виданих йому відповідачем реквізитів сплатив відповідачу 26 000,00 грн. із зазначенням призначення платежу «Авансовий платіж згідно договору фінансового лізингу №000579 від 07.10.2015». Після чого представник відповідача надала йому договір та велику кількість документів до нього на підписання, при цьому йому не було надано часу на ознайомлення з текстом договору та наданими документами, до їх підписання. Представник відповідача розяснювала, що договір є стандартним, зміні не підлягає та наполягала на негайному підписанні договору, що він і зробив. Починаючи з обумовленого дня, позивач, як мінімум тричі, звертався до представника відповідача з приводу передачі йому автомобіля, але автомобіль йому переданий не був. Замість цього з невідомого номера через два тижні йому зателефонував представник відповідача та повідомив, що такого автомобіля, як він замовляв - 2013 року випуску вартістю 130000,00 грн. немає, є аналогічний автомобіль 2015 року випуску вартістю 265 000,00 грн. і при бажанні отримати цей автомобіль, він повинен довнести передплату на рахунок відповідача. З цим позивач не погодився та звернувся до юриста за консультацією з метою розірвання договору та повернення передплаченого авансу 26 000,00 грн. Після ознайомлення з договором та отримання юридичної консультації виявилось, що умови договору не відповідають розясненим йому представником відповідача умовам до його укладення та здійснення передплати, а саме що вартість автомобіля за договором складає 250 000,00 грн. (п. 8.2. договору), а не 130 000,00 грн.; у договорі не вказаний рік випуску автомобіля, колір та інші характеристики автомобіля; до договору не доданий і не підписаний сторонами додаток №3, передбачений у договорі (п. 10.1. договору); автомобіль підлягає передачі на протязі 120 робочих днів з моменту сплати адміністративного платежу, авансового платежу, комісії за передачу предмету лізингу, у разі наявності, сплати різниці до вже сплаченого авансового платежу (п. 1.7., 4.1. договору); сплачена позивачем передплата за автомобіль у розмірі 26 000,00 грн. визначена адміністративним платежем - винагородою лізингодавця за перевірку, розгляд та підготовку документів для укладення договору, який при розірванні договору не повертається (п. 9.7., 12.1. договору). Позивач був впевнений, що даний платіж, як і вказувалось в призначенні, авансовим платежем, тобто частковою оплатою вартості автомобілю. Про призначення платежу вказано у рахунку відповідача, та у сплаченій квитанції. Таким чином, позивачу стало зрозуміло про неможливість розірвання договору та повернення сплачених коштів, оскільки відповідач вже заволодів ними обманним шляхом, передбачивши в договорі неможливість їх повернення. Позивач вважає, що він був введений в оману представником відповідача, цим було грубо порушено його права як споживача. Після ознайомлення з судовою практикою, позивачу стало відомо, що відповідач таким же чином неодноразово порушував права інших споживачів, що підтверджується рішеннями судів України. Позивач вказав, що умови, визначені в п.12.1 договору є незаконними, зокрема такими, що порушують вимоги Закону України «Про фінансовий лізинг».

Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 13 січня 2016 року ухвалено: позов ОСОБА_2- задовольнити; визнати пункт 12.1 договору фінансового лізингу № 000579 від 07 жовтня 2015 року, укладеного між ОСОБА_2 та ТОВ «Лізингова компанія «Ваш Авто», недійсним; договір фінансового лізингу № 000579 від 07 жовтня 2015 року, укладений між ОСОБА_2 та ТОВ «Лізингова компанія «Ваш Авто», розірвати; стягнути з ТОВ «Лізингова компанія «Ваш Авто» на користь ОСОБА_2 сплачені позивачем на користь відповідача за договором фінансового лізингу № 000579 від 07 жовтня 2015 року кошти 26 000 грн., комісію банку - 260 грн. 00 коп., 3 % річних - 106 грн. 85 коп., всього стягнути 26 366 грн. 85 коп.; стягнути з ТОВ "Лізингова компанія "Ваш Авто" на користь держави судовий збір у розмірі 974 грн. 40 коп.

В апеляційній скарзі ТОВ «Лізингова компанія «Ваш Авто» просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог, стягнути з ОСОБА_2 на користь ТОВ «Лізингова компанія «Ваш Авто» сплачений судовий збір, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

В запереченнях на апеляційну скаргу представник ОСОБА_2- ОСОБА_3 просить рішення суду залишити без змін, апеляційну скаргу залишити без задоволення, судові витрати покласти на відповідача, посилаючись на те, що доводи апеляційної скарги є безпідставними та необґрунтованими, а рішення суду відповідає нормам матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, що з'явилися, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги в її межах та межах позовних вимог, дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково з наступних підстав.

Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом першої інстанції встановлено, що 07 жовтня 2015 року сторони уклали договір №000579 фінансового лізингу з додатками №1 та №2, згідно якого предметом лізингу є автомобіль «Chery Tiggo Comfort». Відповідно до умов договору лізингодавець (відповідач) бере на себе зобовязання придбати предмет лізингу автомобіль «Chery Tiggo Comfort», зазначений у специфікації, що є додатком №2 до договору у власність та передати предмет лізингу у користування лізингоодержувачу (позивачу) на умовах, передбачених договором. Як видно з квитанції № 0.0.444144532.1 від 07.10.2015 року, час сплати 12:28:12 позивач сплатив на рахунок відповідача 26 000 грн. 00 коп. В квитанції конкретно вказано призначення платежу - авансовий платіж згідно договору фінансового лізингу №000579 від 07 жовтня 2015 року. Вказаний платіж здійснений позивачем на підставі рахунку, виданого йому до укладання договору представником відповідача, в якому також конкретно вказано призначення платежу - «авансовий платіж згідно Договору Фінансового Лізингу №000579 від 07.10.2015».

Задовольняючи позов, районний суд виходив з того, що умова договору про те, що позивач зобов'язується сплатити адміністративний платіж - першочерговий одноразовий платіж за перевірку, розгляд та підготовку документів для укладення договору є незаконною. Зі змісту договору, адміністративний платіж розуміє під собою одноразову плату позивача на користь відповідача при його укладенні. У відповідності до договору (визначення термінів), адміністративний платіж - першочерговий одноразовий платіж, який входить до складу першого платежу за перевірку, розгляд та підготовку документів для укладення договору, незалежно від назви призначення платежу у квитанції на сплату. Розмір такої компенсації за організацію становить 26000,00 грн., цей платіж не є витратами відповідача, що безпосередньо повязаний з виконанням договору. Вказаний пункт порушує принципи добросовісності і справедливості, оскільки відповідач не обґрунтував співмірність розміру платежу за організацію даного договору виконаній послузі, яка згідно ст.16 Закону України «Про фінансовий лізинг», не є лізинговим платежем, а фактично полягає у виготовленні стандартної форми договору. Як вбачається із наведених договірних умов, складова першого лізингового платежу - «адміністративний платіж» виходить за межі переліку платежів, передбачених Законом України «Про фінансовий лізинг». Оскільки позивач не має відповідної юридичної та економічної освіти, при укладенні договору помилково придбав непотрібну на умовах відповідача послугу з фінансового лізингу. Пункт 12.1 договору зазначає - лізингоодержувач, який сплатив адміністративний платіж, частково або повністю сплатив авансовий внесок та не отримав транспортний засіб, має право розірвати даний договір за власним бажанням, про що має повідомити Лізингодавця у письмовій формі з чітким волевиявленням щодо розірвання Договору, шляхом направлення відповідного листа рекомендованою кореспонденцією. В такому випадку поверненню підлягає 60% від сплаченого авансового платежу та/або частини авансових платежів, 40% лізингодавець утримує в якості штрафу за дострокове розірвання договору. Адміністративний платіж в такому випадку поверненню не підлягає. Таким чином, відповідач надав собі можливість не повертати кошти, проплачені споживачем у разі розірвання договору останнім. Однак, при розірванні договору лізингодавцем ніяких санкцій не передбачено, що приводить до дисбалансу договірних умов та порушує норми законодавства. Позивач переконливо довів, що відповідач навмисно ввів його в оману, надавши рахунок на оплату, де конкретно вказано призначення платежу - авансовий платіж, як він вказав і у квитанції оплати, в той час як відповідач став трактувати цю оплату як «адміністративний платіж». Зважаючи на те, що відповідач користувався весь цей час незаконно набутими коштами, відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, він повинен повернути сплачені кошти з урахуванням 3% річних. Наведений в позові розрахунок суми 3% річних визнається правильним, сума складає (26000х3):100:365х50= 106,85 грн. Позовні вимоги позивача визнаються судом аргументованими та такими, що спростовують надані представником відповідача заперечення. Таким чином, п.12.1 договору визнається недійсним, вимоги про розірвання договору підлягають задоволенню, з відповідача підлягають стягненню на користь позивача кошти в сумі 26000,00 грн., комісія банку у розмірі 260,00 грн., та 3% річних 106,85 грн.

Колегія суддів не погоджується повністю із такими висновками суду, оскільки суд не з'ясував характер правовідносин, які виникли у сторін та не надано їм оцінку, та яким законом вони регулюється; суд неправильно застосував норми матеріального права.

Мотивація суду першої інстанції - не ґрунтується на законі, який регулює спірні правовідносини.

Відсутнє належне правове обґрунтування розірвання договору фінансового лізингу як в позовній заяві, на що суд першої інстанції не звернув увагу, так і в рішенні суду.

Вказані позивачем в позовній заяві порушення відповідачем умов договору відповідно до ст. 10, п.5 ч.1 ст. 21 Закону України «Про захист прав споживачів», ст. 638 ЦК України, ст. 6 Закону України «Про фінансовий лізинг» не є підставою для розірвання договору фінансового лізингу.

Визнання недійсним п.12.1 договору не є наслідком і не є підставою для розірвання договору та не є наслідком для стягнення грошових коштів сплачених за вказаним договором.

Відсутні правові підстави для застосування до спірних правовідносин ст. 625 ЦК України.

Відповідно до ст. 610 ЦК Українипорушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а правилами ст. 611 цього Кодексувстановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.

За ст. 651 ЦК Українизміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору, та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Вирішуючи спір, суд у порушення вимог ст. ст. 213, 214, 215 ЦПК України на зазначені обставини та вимоги закону уваги не звернув, у достатньому обсязі не визначився з характером спірних правовідносин та правовою нормою, яка підлягає застосуванню.

Колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині задоволеного позову про розірвання договору фінансового лізингу та стягнення коштів з ухваленням в цій частині нового рішення на підставі п.п.1-4 ч.1 ст. 309 ЦПК України.

Спірні правовідносини виникли між сторонами у справі стосовно визнання недійсним п.12.1 договору фінансового лізингу, розірвання договору фінансового лізингу, стягнення сум сплачених за вказаним договором та 3% річних.

Колегія суддів встановила і це підтверджено матеріалами справи, що 07 жовтня 2015 року сторони уклали договір № 000579 фінансового лізингу з додатками №1 та №2, згідно якого предметом лізингу є автомобіль «Chery Tiggo Comfort». Відповідно до умов договору лізингодавець (відповідач) бере на себе зобовязання придбати предмет лізингу автомобіль «Chery Tiggo Comfort», зазначений у специфікації, що є додатком №2 до договору у власність та передати предмет лізингу у користування лізингоодержувачу (позивачу) на умовах, передбачених договором. Зазначений автомобіль підлягає передачі на протязі 120 робочих днів з моменту сплати адміністративного платежу, авансового платежу, комісії за передачу предмету лізингу, у разі наявності, сплати різниці до вже сплаченого авансового платежу (п. 1.7., 4.1. договору); сплачена позивачем передплата за автомобіль у розмірі 26 000,00 грн. визначена адміністративним платежем - винагородою лізингодавця за перевірку, розгляд та підготовку документів для укладення договору, який при розірванні договору не повертається (п. 9.7., 12.1. договору).

У порушення умов договору позивач не отримав у власність зазначений в договорі автомобіль, а відповідно до п. 12.1 договору у разі розірвання цього договору йому відповідач має право не повертати сплачені ним кошти в розмірі 26000 грн.

Згідно ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами), які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст.6, ч.1 ст.7, ч.2 ст.16 Закону України "Про фінансовий лізинг" договір лізингу має бути укладений у письмовій формі.

Істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч.2 ст.1, ч.1 ст.2 Закону України "Про фінансовий лізинг" за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

У відповідності з ч.2 ст.806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом.

До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

В силу ч.1 ст.808 ЦК України, якщо відповідно до договору непрямого лізингу вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингоодержувачем, продавець (постачальник) несе відповідальність перед лізингоодержувачем за порушення зобов'язання щодо якості, комплектності, справності предмета договору лізингу, його доставки, заміни, безоплатного усунення недоліків, монтажу та запуску в експлуатацію тощо. Якщо вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингодавцем, продавець (постачальник) та лізингодавець несуть перед лізингоодержувачем солідарну відповідальність за зобов'язанням щодо продажу (поставки) предмета договору лізингу.

Згідно п.12.1 спірного договору, у випадку розірвання даного договору лізингоодержувачем до сплати останнім на рахунок лізингодавця авансового платежу, лізингодавець повертає сплачені кошти в сумі 60% від сплаченої суми авансових платежів, 40% лізингодавець утримує в якості штрафу за дострокове розірвання договору. В такому випадку адміністративний платіж лізингоодержувачу не повертається.

Пунктом 12.1 статті 12 договору встановлено жорстку односторонню відповідальність позивача - лізингоодержувача не лише за будь-яке порушення зобов'язання, а й за розірвання договору за його ініціативою, що є обмеженням визначених пунктами 3,6 ч.1 ст.3, ч.3 ст.509 ЦК України принципів свободи договору, справедливості, розумності та добросовісності, а також передбачених ч.1 ст.7, п.3 ч.1 ст.11 Закону України «Про фінансовий лізинг» прав даного споживача на розірвання договору.

Спірний договір фінансового лізингу є споживчим договором і до нього застосовується Закон України "Про захист прав споживачів".

У відповідності з ч.ч. 1, 2, п.п. 4, 7, 10 ч.3, ч.5 ст.18 Закону України "Про захист прав споживачів" продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.

Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

Несправедливими є, зокрема, умови договору про: надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права не повертати кошти на оплату ненаданої продукції у разі розірвання договору з ініціативи продавця (виконавця, виробника); установлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору.

Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

Цей висновок узгоджується з Правовою Позицією Верховного Суду України у справі № 6-1341цс15 від 02 грудня 2015 року.

Аналізуючи спірний договір, колегія суддів дійшла висновку, що позивач не отримав інформацію щодо істотних умов договору, які передують укладенню договору,зокрема, відносно відповідальності за договором, які є несправедливими для нього, як споживача фінансових послуг, адже лізингодавець відповідно до умов договору може не виконувати свої зобовязання щодо предмету лізингу та при цьому ніякої матеріальної відповідальності за це не несе, а лізингоодержувачу при розірванні договору фінансового лізингу за умови невиконання своїх зобовязань лізингодавцем не має права на отримання всієї суми, яку сплатив на користь лізингодавця, і в цьому разі всупереч принципу добросовісності договору наслідком якого є істотний дисбаланс договірних прав та обовязків на шкоду споживача.

Загальними засадами цивільного судочинства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність ( п.6 ч.1 ст.3 ЦК України), а ст. 13 ЦК України передбачено заборону на вчинення дій, які б могли завдати шкоди іншій особі та зловживання правом.

Вимога справедливості, добросовісності та розумності цивільного законодавства практично виражається у встановленні його нормами рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах; закріпленні можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу; поєднання створення норм, спрямованих на забезпечення цивільного права, з шануванням прав та інтересів інших осіб, моралі суспільства.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що зазначені порушення закону при укладені спірного договору призводять до істотного дисбалансу прав та обов'язків сторін і в силу положень частин 1,2, п.3 ч.3 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» є несправедливими для позивача.

Суд першої інстанції вірно визнав недійсним п. 12.1 спірного договору відповідно до положень, визначених в ч.6 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів», на підставі ч.1 ст.203, ч.3 ст.215 ЦК України.

Розглядаючи спір, колегія суддів вважає, що в цій частині рішення суду є правильним і підстав для його скасування не вбачається, оскільки суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, а доводи в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду та стосуються переоцінки доказів у справі.

Щодо позову про розірвання договору фінансового лізингу та стягнення коштів, то колегія суддів вважає, що ці вимоги не підлягають задоволенню виходячи з наступного.

Спірний договір фінансового лізингу судом не визнаний в повному обсязі недійсним і таких позовних вимог не було заявлено позивачем.

Відповідно до п.12.2 спірного договору в інших випадках не передбачених даним договором лізингоодержувач має право розірвати даний договір виключно з підстав, які чітко передбачені чинним законодавством України на момент його розірвання.

Даний пункт договору не визнаний недійсним судом і про таке позивач позов не заявляв, а тому підстави для розірвання договору в односторонньому порядку врегульовані статтями 651,652 ЦК України.

Отже, за приписами норм статті 651 ЦК України для розірвання договору за рішенням суду однією із необхідних умов є істотне порушення цього договору, для підтвердження якого необхідно довести, що внаслідок такого порушення другій стороні договору було завдано шкоду та внаслідок цієї шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Однак, посилаючись на зазначені в позові обставини, як на підставу для розірвання договору, суд не застосував закон, який регулює ці правовідносини та не прийняв до уваги, що до предмету доказування у даному випадку входить не тільки доведення факту порушення договору, але й встановлення істотності зазначених порушень договору, тобто наявності у зазначених порушень характеру таких, що значною мірою позбавили сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Однак позивачем такі обставини суду не доведені та необґрунтовані.

Аналізуючи докази у справі, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення позову про розірвання договору фінансового лізингу, оскільки позов є недоведений та необґрунтований.

За таких обставин не має підстав для задоволення позову про стягнення грошових коштів сплачених позивачем відповідачу відповідно до умов договору, оскільки визнання судом п.12.1 договору не тягне за собою недійсність договору в цілому (ст.217 ЦК України).

Позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних, що складає 106 грн. 85 коп., - не підлягають задоволенню тому, що колегія суддів вважає вказані позовні вимоги безпідставними, оскільки така відповідальність за несвоєчасне виконання зобов'язань не визначена сторонами у договорі та відповідальність у вигляді 3% річних застосовується за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань і на спірні правовідносини з договору фінансового лізингу не розповсюджується (стаття 625 ЦК України).

Згідно ч. 5 ст. 88 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

З огляду на це, з урахуванням того, що нове рішення суду не впливає на розподіл судових витрат по справі, то підстав для нового розподілу судових витрат колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст.303,307, п.п.1-4 ч.1 ст.309, ст.316, ч.1 ст.218 ЦПК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Ваш Авто» задовольнити частково.

Рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 13 січня 2016 року - скасувати в частині задоволеного позову про розірвання договору фінансового лізингу та стягнення коштів з ухваленням в цій частині нового рішення.

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_2 до товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Ваш Авто» про розірвання договору фінансового лізингу та стягнення коштів.

В іншій частині рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 13 січня 2016 року залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржено шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий суддя Л.А. Черненкова

Судді З.М. Пономарь

ОСОБА_4