Ухвала суду № 59424879, 03.08.2016, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/5686/16 Справа № 202/4365/14-ц Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Волошин М.П.

Категорія 5

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 серпня 2016 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді - Волошина М.П.,

суддів - Куценко Т.Р., Демченко Е.Л.,

при секретарі - Синенко Є.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2, ОСОБА_3 на рішення Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 02 червня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_4 до Дніпропетровської міської ради, ОСОБА_2, третя особа Шоста дніпропетровська державна нотаріальна контора про визнання права власності на домоволодіння, за позовною заявою ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_4, треті особи: Дніпропетровська міська рада, Комунальне підприємство «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської міської ради, Шоста дніпропетровська державна нотаріальна контора про визнання права власності на частину домоволодіння,

В С Т А Н О В И Л А:

В листопаді 2014 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2, треті особи Виконком Індустріальної районної у місті Дніпропетровську ради про визнання права власності на домоволодіння в порядку спадкування за законом і збудованих додатково житлових і нежитлових приміщень.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач ОСОБА_4 посилався на те, щойого батько ОСОБА_5 в 1954 році згідно до договору купівлі-продажу купив домоволодіння готовністю 87%, тобто незавершене будівництво домоволодіння по вул. Новосибірській, б.71 в м. Дніпропетровську, що складалося із житлового будинку А-1, Сараю Б-1, вбиральні №1, паркану №2, якому надалі згідно рішення виконкому Амур-Нижньодніпровської районної Ради від 24.02.1958 року було надано нову адресу: вул. Новосибірська, б.75, на земельній ділянці 400 кв.м., фактичний розмір її складав 781 кв.м.

В 1960 році ОСОБА_6 помер. З моменту придбання будинку ОСОБА_6 нічого не будував.

Фактично ? частина придбаного недобудованого домоволодіння за законом вже належало ОСОБА_7, як дружині та після смерті чоловіка вона фактично прийняла ? частину недобудованого домоволодіння.

ОСОБА_7 за власні кошти в 1961 році добудувала будинок А-1, кв.1, кімнату 1-6 житловою площею 13,3 кв.м. , кладову 2-2 - 3,7 кв.м., веранду 1-1 -7,1 кв.м., ганок - 2,7 кв.м., ганок з трьома сходинками, сарай Б-20,5 кв.м. з погребом Б.

В своїй частині будинку ОСОБА_7 окремо провела газ, оплативши всі витрати. Але своєчасно зареєструвати його не встигла.

Так, в 1970 році ОСОБА_2 самостійно, без узгодження із іншими співвласниками будинку, захопивши значну частину земельної ділянки, із своєю дружиною збудував самовільно без відповідного дозволу і проектної документації, без відводу земельної ділянки під будівництво, житлові і нежитлові приміщення домоволодіння А-1 кв.2, які розташовані по вул. Новосибірська,75 в м. Дніпропетровську, чим грубо порушив майнові права ОСОБА_7 і вона була фактично позбавлена права користування частиною земельної ділянки.

ОСОБА_7 з 1974 року по 1981 рік у своєму будинку проживала одна і повністю сплачувала комунальні послуги і плату за землю. Далі з 1981 року по день її смерті 04.04.2015 року вона проживала сумісно з ОСОБА_4Г, який є спадкоємцем за заповітом після її смерті, а ОСОБА_2, як син померлої та пенсіонер за віком має право на обовязкову частку.

З урахуванням всіх обставин просив суд задовольнити позовні вимоги, визнавши за ним право власності на житлові і нежитлові приміщення домоволодіння А-1 кв.1 в цілому, а саме:- кімнату 1-6 житловою площею 13,3 кв.м., кімнату 1-3 житловою площею 10,3 кв.м., кімнату 1-4 житловою площею 8,3 кв.м., кімнату 1-5 житловою площею 15,6 кв.м., кладову 2-2 -3,7 кв.м., веранду 1-1-7,1 кв.м., ганок - 2,67 кв.м, ганок з трьома сходинками, сарай -Б-20,5 кв.м. з погребом Б та правом на користування земельною ділянкою розміром 400 кв.м. і 381 кв.м..

В квітні 2014 року ОСОБА_2 , ОСОБА_3 звернулися до суду з позовною заявою до ОСОБА_4, третя особа Комунальне підприємство «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської обласної ради про визнання права власності на частину домоволодіння. В ході розгляду справи позовні вимоги неодноразово уточнювалися та визначалися сторони по справі.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивачі посилалися на те, що вони перебувають у шлюбі з 06.11.1965 року. Відповідач ОСОБА_4 є братом позивача. Їх батьками є ОСОБА_5 та ОСОБА_7.

07 вересня 1954 року батько ОСОБА_5 за договором купівлі-продажу купив домоволодіння готовністю 87%, що знаходилося по вул. Новосибірській, б.71 в м. Дніпропетровську. На той час складалося із житлового будинку А-1, Сараю Б-1, вбиральні №1, паркану №2. Житловий будинок складався з 3-х приміщень площею 34,0 кв.м. За рішенням виконкому Амур-Нижньодніпровської районної Ради від 24.02.1958 року домоволодінню була присвоєна нова адреса: вул. Новосибірська, б.75. Батьки прибудували до житлового будинку житлову прибудову А1-1, яка складається з житлової кімнати площею 13,3 кв.м., а також прибудову а1-1 площею 10,8 кв.м. Крім того, батьками був побудований сарай Б з ганкам б,б1, погреб під Б, душ Д, вбиральню - Є, споруди.

Будівництво здійснювалося батьками на законних підставах, так як згідно договору купівлі-продажу батько був зобовязаний виконати всі будівельні роботи, що передбачено умовами договору на забудову від 07.06.1951 року, стороною якого був продавець за договором купівлі - продажу. Але при будівництві житлова площа будинку була збільшена та склала не 28,7 кв.м., як встановлено договором на право забудови, а 47,5 кв.м.

03.06.1960 року ОСОБА_2 помер.

Після його смерті відкрилася спадщина на ? частину домоволодіння, яку фактично прийняли його дружина, він (позивач) та брат (відповідач), на час смерті батька вони були неповнолітніми. Після реєстрації шлюбу сторони проживали в домоволодінні. Так як житлової площі в будинку було недостатньо для проживання сімї, ОСОБА_7 дозволила їм прибудувати до прибудов А1-1, та а-1 житлову прибудову А2-1, сіни а1-1 та веренду а2-1.

Крім того ними були побудовані надвірні будівлі: сарай В, погреб під.В., гараж Г, сарай Ж, погреб під Ж, убиральню З, душ І, навіс Н, споруди. Всі будови та споруди збудовані до 1992 року.

Збудована ними прибудова складається з приміщень:2-1-тамбуру, площею 0,4 кв.м.; 2-2 кладової площею 1,2 кв.м.; 2-3- житлової кімнати площею 8,8 кв.м.; 2-4 кухні площею 6,1 кв.м.; 2-5, житлової кімнати площею 15,5 кв.м.; 2-6 кладової площею 1,5 кв.м.; 2-7 ванної площею 2,3 кв.м.; 2-8 коридору площею 11,6 кв.м.; І веранди площею 4,7 кв.м. Загальна площа прибудови А2-1 складає 52,1 кв.м., а житлова - 24,3 кв.м.

Інвентаризація домоволодіння була проведена в квітні 2003 року та виготовлений технічний паспорт за станом на 18.04.2003 року. Також 18.04.2003 року був складений акт ідеальних часток, згідно якого за ОСОБА_6 (батька) значиться40/100 частин домоволодіння, а в фактичному користуванні ОСОБА_2 знаходиться 60/100 частин домоволодіння. Згідно висновку судової будівельно-технічної експертизи також визначені частки, але вони складають відповідно 39/100 та 61/100 часток в звязку з тим, що відповідачем ОСОБА_4 знесені будівлі літ. Д - душ та літ.Є вбиральня.

Таким чином ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на праві спільної сумісної власності належало 39/100 частин спірного домоволодіння. Спадщина, яка відкрилася після смерті ОСОБА_6 складала 39/200 частин домоволодіння і частка кожного спадкоємця склала 39/600.

Частка ОСОБА_7 в праві власності на домоволодіння після смерті чоловіка склала (39/200+36/600) 26/100 часток.

ОСОБА_7 померла 04.04.2015 року, залишивши заповіт, яким все своє майно заповідала відповідачу ОСОБА_4

Позивач є непрацездатною особою, тому має право на обовязкову частку у спадщині, яка складає (26/100:2:2) 13/200 часток. Таким чином, після смерті батька та матері позивача частка в праві власності на спірне домоволодіння складає ( 39/600+13/200) 13/100 часток, а частка відповідача -26/100 часток.

Позивачі по справі 61/100 частин домоволодіння побудували в період шлюбу на спільні кошти, тому ця частина домоволодіння є їх спільною сумісною власністю.

У вересні 2012 року була проведена інвентаризація спірного домоволодіння та виготовлений технічний паспорт за станом на 07.09.2012 року. Так як всі будівлі та споруди були збудовані до 05.08.1992 року то в технічному паспорті відсутня наявність самочинних споруд. На момент завершення будівництва будівель та споруд не існувало жодного нормативного акту, що передбачав би процедуру введення завершеного будівництвом приватного житлового будинку в експлуатацію.

З урахуванням всіх обставин просили суд визнати за ними право спільної сумісної власності на 61/100 частин домоволодіння № 75 по вул. Новосибірській в м. Дніпропетровську, яка складається з прибудови А2-1, сіней а-1, веранди а2-1, загальною площею 52,1 кв.м., житловою площею 24,3 кв.м., ганків а1, а2, сараю В, погребу під В, гаражу Г, сараю Ж, погребу під Ж, убиральні З, душу І, навісу Н, споруд та припинити право спільної часткової власності на домоволодіння; визнати за ОСОБА_2 право власності на 13/100 частин домоволодіння № 75 по вул. Новосибірській в м. Дніпропетровську (від 39/100 часток), яке в цілому складається з житлового будинку А-1, житлової прибудови А-1, житлової прибудови А2-1, сіней - а-1, сіней а-1, веранди а2-1, загальною площею 110,4 кв.м, житловою площею 71,8 кв.м, ганків а, а, а2, сараю Б, погребу під Б, ганків б, б, сараю В, погребу під В, гаражу Г, сараю Ж, погребу під Ж, убиральні З, душу І, навісу Н, споруд в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_6, який помер 03.06.1960 року та після смерті матері ОСОБА_7, яка померла 04.04.2015 року; стягнути з відповідачів судові витрати по справі: судовий збір та витрати на проведення експертизи.

Рішенням Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 02 червня 2016 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до Дніпропетровської міської ради, ОСОБА_2, третя особа Шоста дніпропетровська державна нотаріальна контора про визнання права власності на домоволодіння, відмовлено.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_4, треті особи: Дніпропетровська міська рада, Комунальне підприємство «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської міської ради, Шоста дніпропетровська державна нотаріальна контора про визнання права власності на частину домоволодіння, відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2, ОСОБА_8 посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне зясування обставин справи просять скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким задовольнити їхні позовні вимоги.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст.. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставин , на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами , які були досліджені в судовому засіданні.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_5, перебуваючи в шлюбі з ОСОБА_7на підставі договору купівлі-продажу від 07 вересня 1954 року придбав незавершене будівництвом спірне домоволодіння готовністю 87%, в якому зазначено, що під літ. А.1 незавершений шлакобитний будинок, критий рубероїдом; П-1 сарай шлакобитний, критий толю, паркан дощатий, вбиральня, розташованого на земельній ділянці мірою 400 кв.м. ОСОБА_6 зобовязаний виконати всі умови договору на забудову від 7.06.1951 року, що їх передбачено ним. Це домоволодіння належало продавцю ОСОБА_9 згідно договору про право забудови, посвідченого в 4-й державній нотаріальній конторі м. Дніпропетровська 15 червня 1951 року, реєстр № 5822.

За рішенням виконкому Амур-Нижньодніпровської районної Ради від 24.02.1958 року даному домоволодінню була надана нова адреса вул. Новосибірська, будинок №75. ОСОБА_5 помер 03 червня 1960 року. Після його смерті ОСОБА_7 здійснила добудови у вищезазначеному домоволодінні, які не були належним чином узаконені та прийняті в експлуатацію.

Відповідно до копіїтехнічного паспорту на спірне домоволодіння від 18.04.2003 року, вказане домоволодіння складається з жилого будинку літ. "А-1" рік побудови - 1950, сараю літ. Б рік побудови - 1958, сараю літ. В рік побудови - 1967, ганки літ. б,б1 рік побудови 1958, гараж літ. Г рік побудови - 1966, душу літ. Д, вбиральня літ. Є, сарай літ. Ж рік побудови - 1974, убиральня літ. З рік побудови - 1973, душу літ. І рік побудови - 1973, навіс літ. Н, №1-5,7,12,І-ІІІ, погреб під літ. Б рік побудови -1958, погреб під літ. В рік побудови - 1967, погреб під літ. Ж рік побудови - 1974. Все домоволодіння підлягає введенню в експлуатацію. Дані про самовільне будівництво: житлова прибудова А1-1, житлова прибудова А2 -1, сіни а-1, а1-1, веранда А2-1, Сараї В, Ж, Б, гараж Г, самозахоплення землі 8 кв.м. Самовільно прибудовано в А1-1 приміщення 1-6 площею 13,3 кв.м.; в приміщенні А2-1 приміщення 2-3 площею 8,8 кв.м., 2-5 площею 15,5 кв.м..

Згідно до акту ідеальних часток від 18.04.2003 року, складеного фахівцями комунального підприємства «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» після обстеження домоволодіння №75 по вул. Новосибірській: за гр. ОСОБА_6 (померлим), згідно договору купівлі-продажу від 07.09.1954 року, значиться: житловий будинок літ. А-1, який складається із приміщень 1-3,1-4,1-5 житловою площею 34,2 кв.м. та самовільно побудована житлова прибудова літ. А1-1, яка складається із приміщення 13,3 кв.м.; сіни літ. а-1 (самовільно побудовані), які складаються із приміщення 1-1-кухня; 1-2- котельня, ганок - а, сарай - Б (самовільно побудований), ганок - б, ганок - б1, погреб під літ. - Б, душ - Д, убиральня - Є, споруди №2,4,8,140,11, мостіння ІІІ, що складає 40/100 частин домоволодіння.

У фактичному користуванні гр. ОСОБА_2 знаходиться: житлова прибудова літ.А2-1 (самовільно побудована), яка складається із приміщень: 1-3,2-5, житловою площею 24,3 кв.м., 2-6 - кладова, 2-7 санвузол, 2 - коридор; сіни літ.а1-1 (самовільно побудовані), які складаються із приміщень 2-2-кладова, 2-4 кухня, 2-1 тамбур; веранда а2-1 (самовільно побудована); ганок а1, ганок а2, сарай В (самовільно побудований), погреб під літ. В, гараж Г (самовільно побудований); погреб під літ. В, гараж Г (самовільно побудований); сарай Ж (самовільно побудований); погріб під літ. Ж, убиральня З, душ І, навіс Н, споруди №1,3,5,7,9,12, мостіння І,ІІ, що складає 60/100 частин домоволодіння.

Відповідно до Висновку Головного архітектурно - планувального управління Дніпропетровської міської ради від 06.01.2005 року ОСОБА_2 щодо оформлення документів на самовільно збудовані прибудови, сіни та веранду до житлового будинку, сараї та гараж на земельній ділянці домоволодіння №75 по вул. Новосибірська ГоловАПУ вважає можливим оформлення правовстановлюючих документів на самовільно збудовані прибудови»А1-1 і А2-1» сіни «а-1», «а1-1» та веранду «а 2-1» до житлового будинку, сараї «В», «Ж», «Б» та гараж «Г» на земельній ділянці домоволодіння №75 по вул. Новосибірській при умові надання позитивного висновку про технічний стан конструкцій самовільно збудованих прибудов та отримання узгодження володарів суміжного домоволодіння по вул. Кривоноса,134 щодо можливості розміщення сараю «Ж» по межі сусідської земельної ділянки.

Відповідно до копії технічного паспорту на спірне домоволодіння від 07.09.2012 року, вказане домоволодіння складається з жилого будинку літ. "А-1" рік побудови - 1950, житлової прибудови літ. "А1-1" рік побудови - 1959, житлової прибудови літ. "а2-1" рік побудови - 1952, сіни літ. а-1 рік побудови - 1959, сіни літ. а1-1 рік побудови 1970, веранди літ. "а2-1" рік побудови - 1970, ганок літ. "а" рік побудови - 1960, ганок літ. "а1" рік побудови - 1970, ганок літ. "а2" рік побудови - 1970, сарай літ. "Б" рік побудови 1958, погреб під "Б" рік побудови - 1958, ганку літ. б , ганок літ. б1 рік побудови 1950, сараю літ. В рік побудови - 1967, погреб під літ. В рік побудови - 1967, душу літ. І рік побудови - 1976, душу літ. Д рік побудови - 1960, вбиральня літ. Є, рік побудови - 1960, сарай літ. Ж рік побудови - 1980, погреб літ. Ж рік побудови 1980, гараж літ. Г рік побудови - 1966, убиральня літ. З рік побудови 1975, навіс літ. Н рік побудови -1980, споруди, вимощення, ворота, огорожа, хвіртки, яма вигрібна.

Загальна площа житлового будинку А-1 складає 110,4 кв.м.,житлова 71,8 кв.м..

Згідно до Висновку №1075/1076-15 комісійної судово-технічної експертизи від 01.12.2015 року, сарай літ «Б» - частина елементів знаходиться у зруйнованому стані. Технічний стан конструкцій інших будов та споруд характеризується як задовільний. В цілому можна зробити висновок, що конструктивні елементи досліджувальних будівель та споруд ( крім сараю «б»), з яких складається домоволодіння №75 по вул. Новосибірській в м. Дніпропетровську (житлова прибудова літ. А2-1, сіни літ.а1-1, веранда літ. А2-1, ганок літ.а1, ганок літ.а2, сарай літ.В, погреб під. літ.В, душ літ.І, сарай літ.Ж, погреб під. літ.Ж, гараж літ.Г, убиральня літ.З, навіс літ.Н відповідають вимогам нормативно-правових актів у галузі будівництва.

Будови літ.А-1, А1-1, а-1 досліджувалися лише зовні, тому встановити відповідність конструктивних елементів квартири №1 вимогам нормативно-правових актів у галузі будівництва неможливо.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог позивачів, суд першої інстанції виходив з наступного.

У 1952 році питання набуття права власності регулювалися Указом Президії Верховної Ради СРСР від 26 серпня 1948 року «Про право громадян на купівлю і будівництво індивідуальних житлових будинків» (далі - Указ від 26 серпня 1948 року), що був визнаний таким, що втратив чинність, Указом Президії Верховної Ради СРСР від 22 лютого 1988 року № 8502-ІІ, і прийнятою відповідно до Указу від 26 серпня 1948 року постановою Ради Міністрів СРСР від 26 серпня 1948 року «Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради СРСР від 26 серпня 1948 року «Про право громадян на купівлю і будівництво індивідуальних житлових будинків», які, зокрема, визначали умови та правові наслідки будівництва.

Згідно зі статтею 1 Указу від 26 серпня 1948 року кожен громадянин і кожна громадянка мали право купити або збудувати для себе на праві особистої власності жилий будинок на один або два поверхи з числом кімнат від однієї до п'яти як у місті, так і поза містом.

Отже, за Указом від 26 серпня 1948 року та Постановою від 26 серпня 1948 року підставою виникнення у громадянина права власності на жилий будинок був сам факт збудування ним його з додержанням вимог цих актів законодавства.

Ці правові акти не пов'язували виникнення права власності на житловий будинок із проведенням його реєстрації.

Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР була затверджена Міністерством комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року.

Згідно з пунктами 6, 7 цієї Інструкції підлягали реєстрації всі будинки і домоволодіння, у тому числі належні громадянам на праві особистої власності, і здійснювалась вона на підставі документів, що встановлюють право власності (правовстановлюючих документів, перелік яких додано до вказаної Інструкції).

Зокрема, за пп. 4, 10 цього переліку таким правовстановлюючим документом про право власності на жилий будинок є договори про надання у безстрокове користування земельної ділянки для будівництва і експлуатації будівель, затверджений виконавчим комітетом місцевої ради народних депутатів акт державної комісії про прийняття будинку в експлуатацію.

Таким чином громадяни набували статусу власника житлового будинку та згідно зіст. 58 Цивільного кодексу УРСР 1922 року набували право в межах, установлених законом, володіння, користування й розпорядження цим майном.

На час будівництва будинку у 1950-х роках не було передбачено чинним на той час законодавством обов'язкової реєстрації права власності в Реєстрі прав власності в БТІ. Така реєстрація була введена в дію в 1990-х роках, але законом строку до якого повинно бути здійснено таку реєстрацію не встановлено.

Судом встановлено, що ОСОБА_5 помер 03 червня 1960 року. З заявами про прийняття або відмову від спадщини до нотаріальної контори ні дружина померлого ОСОБА_7, ні її сини ОСОБА_4 та ОСОБА_2 не зверталися, свідоцтво про право на спадщину не видавалось. Сини на день смерті ОСОБА_6 були неповнолітніми.

ОСОБА_7 померла 04.04.2015 року. Відповідно до заповіту від 23.05.2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_10 за реєстром №1-4314, ОСОБА_7 заповідала все своє майно ОСОБА_4.

Відповідно до спадкової справи №300/2015, заведеної Шостою дніпропетровською державною нотаріальною конторою 30 квітня 2015 року після смерті ОСОБА_7, яка померла 04 квітня 2015 року з заявами про прийняття спадщини звернулися ОСОБА_4, як спадкоємець за законом та заповітом та ОСОБА_2, як спадкоємець за законом на обовязкову частку.

Постановою державного нотаріуса Шостої дніпропетровської державної нотаріальної контори ОСОБА_11 від 18 листопада 2015 року відмовлено ОСОБА_4 у вчиненні нотаріальної дії у видачі свідоцтва про право на спадщину на майно померлої 04.04.2015 року ОСОБА_7, а саме на домоволодіння №75 у м. Дніпропетровську, вул. Новосибірська у звязку із тим, що така дія буде суперечити законодавству, спадкоємцем не надано правовстановлюючих документів на належність цього майна спадкодавцеві.

Відповідно до Довідки КП ДМБТІ Дніпропетровської обласної ради від 09.11.2015 року №13536 станом на 31.12.2012 року в інвентаризаційній справі за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Новосибірська, буд.75 відомості про реєстрацію права власності відсутні.

Судом також встановлено, що ОСОБА_7у травні 2005 року звернулася до Індустріального районного суду м. Дніпропетровська з позовом до Виконкому Індустріальної районної у м. Дніпропетровську ради про встановлення факту прийняття спадщини і визнання права власності на нерухоме майно, збудоване самовільно.

Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 20 жовтня 2005 року позовні вимоги задоволені частково; встановлено факт прийняття ОСОБА_7 спадщини у розмірі 30/100 частки домоволодіння з господарськими будовами, розташованими за адресою: вул. Новосибірська,75; визнано за ОСОБА_7 право власності на нерухоме майно, збудоване самовільно: житловий будинок - А-1, сіні - а -1, ганок - а, які розташовані за адресою: вул. Новосибірська,75; в решті позовних вимог відмовлено.

Рішенням Колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області від 17лютого 2014 р. Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 20 жовтня 2005 р. скасовано в задоволенні позовних вимог ОСОБА_7 відмовлено.

В ході розгляду вказаної справи встановлено, що ОСОБА_6 придбав незавершене будівництвом спірне домоволодіння готовністю 87% , на підставі договору купівлі-продажу від 07 вересня 1954 року, в якому зазначено, що під літ. А.1 незавершений шлакобитовий будинок, критий рубероїдом; П-1 сарай шлакобитний, критий толю, паркан із дощок, вбиральня, розташованого на земельній ділянці мірою 400 кв.м. ОСОБА_6 зобовязаний виконати всі умови договору на забудову від 7.06.1951 року, що їх передбачено ним. Це домоволодіння належало продавцю ОСОБА_9 згідно договору про право забудови, посвідченого в 4-й державній нотаріальній конторі м. Дніпропетровська 15 червня 1951 року, реєстр № 5822.

З аналізу вказаних доказів слідує, що ОСОБА_6 придбав нерухомість за адресою: вул. Новосибірська,71, за нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу від 07 вересня 1954 року, який не був зареєстрований у встановленому законом порядку. Інших правовстановлюючих документів у підтвердження позовних вимог суду надано не було.

Судом не було зясовано в повному обсязі колиОСОБА_6 за життя були самовільно побудовані: житлова прибудова А1-1, яка складається з приміщення 1-6 житловою площею 13,3 кв.м., а також сіни літ.а-1, які складаються з приміщень 1-1 кухня, 1-2 котельня, ганок - а, душ - Д,споруди 2,4,8,10,11. Оскільки зхарактеристики будинку (технічний паспорт) видно, що спадкодавцем до його смерті - 1960 р. було самовільнозбудовано в період 1958 року: сарай - Б, під Б погреб, ганок - б, ганок - б-1, а у подальшому будівництво здійснялося в період 1966-1967,1973-1974 р.р.

Відповідно до ч.3 ст.61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказується при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлені ці обставини.

У пункті 1постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 "Про судову практику у справах про спадкування"роз'яснено, що відносини спадкування регулюються за правиламиЦК 2003 року, якщо спадщина відкрилася не раніше 1 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правилаЦК УРСРв редакції 1963 року, у тому числі щодо прийняття спадщини, коло спадкоємців за законом, відмова від спадщини.

Статтею 549 ЦК УРСР(1963 р.) визнавалося, що спадкоємець прийняв спадщину, якщо протягом шести місяців з дня відкриття спадщини, він фактично вступивв управління або володіння спадковим майном чи подав нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.

Відповідно до змісту розд.VII ЦК Української РСР 1963 року, який був чинним на час смерті ОСОБА_6, померлого 03.06.1960 року, до складу спадщини входять лише ті права та обов'язки, носієм яких за життя був сам спадкодавець і які належали йому на законних підставах.

Неправомірність набуття речей у результаті протиправних дій, рівно як і незаконне володіння ними, не створює права власності у спадкодавця, а тому й не дає підстав для виникнення його у спадкоємців останнього.

Вперше на законодавчому рівні було встановлено порядок та умови прийняття в експлуатацію об'єктів будівництвапостановою Кабінету Міністрів України від 5 серпня 1992 року N449 "Про порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів державного замовлення"(втратила чинність). Тобто до 05 серпня 1992 року не передбачалась процедура введення приватних житлових будинків в експлуатацію при оформленні права власності.

Відповідно до частини першоїст.58 Конституції Українизакони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Крім того, згідно з частиною першою та частиною другою ст.5 ЦК Україниакти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.

З аналізу положеньКонституції УкраїнитаЦивільного кодексу Українивбачається, що не потребує введення в експлуатацію приватних житлових будинків, збудованих до 05 серпня 1992 року, при набутті права власності на такі об'єкти (лист Державної архітектурно-будівельної інспекції України від 1 вересня 2011 року №40-12-2409 "Щодо прийняття в експлуатацію об'єктів, закінчених будівництвом до 05 серпня 1992 року").

Документом, який засвідчує відповідність закінчених будівництвом до 05 серпня 1992 року індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, прибудов до них, які не підлягають прийняттю в експлуатацію, вимогам законодавства, будівельних норм, державних стандартів і правил, зокрема для потреб державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, є технічний паспорт, складений за результатами технічної інвентаризації.

Відповідно до ст.ст.25,30,346 ЦК України, листа Міністерства юстиції України №19-32/319 від 21 лютого 2005 року, якщо у разі смерті власника нерухомого майна, первинна реєстрація права власності на яке не проводилася і правовстановлюючий документ відсутній, питання про визначення належності цього майна попередньому власнику та наступного власника (спадкоємця) повинно вирішуватися в судовому порядку.

Виходячи зі змісту наведених нормативних актів, громадяни, які збудували житлові будинки до 05 серпня 1992 року, могли за умови прийняття їх в експлуатацію відповідними комісіями отримати правовстановлюючі документи на будинок, навіть якщо його споруджено самовільно (самочинно) на земельній ділянці, яка перебуває в їх законному користуванні або у приватній власності. За наявності відповідних доказів судами може визнаватися право власності в порядку спадкування на спірні будинки, збудовані до 05 серпня 1992 року, на які спадкодавцем не було отримано правовстановлюючі документи.

Судом встановлено, що незавершене будівництвом спірне домоволодіння по вул. Новосибірська, буд.71 готовністю 87% належало продавцю ОСОБА_9 згідно договору про право забудови, посвідченого в 4-й державній нотаріальній конторі м. Дніпропетровська 15 червня 1951 року, реєстр № 5822. На підставі договору купівлі-продажу від 07 вересня 1954 року ОСОБА_6 зобовязаний виконати всі умови договору на забудову від 7.06.1951 року, що передбачено договором. За рішенням виконкому Амур-Нижньодніпровської районної Ради від 24.02.1958 року даному домоволодінню була надана нова адреса Новосибірська, будинок №75.

Згідно до Рішення Дніпропетровського міськвиконкому від 13 липня 1976 року №499 параграф 50 «Про результати обміру земель забудованого кварталу №417» вирішено зареєструвати за землекористувачами по вул. Новосибірська №75 400 кв.м. та взяти на облік надлишки, які залишаються в користуванні споживачів 423 кв.м..

Згідно з п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 07.10.1991 року «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок», відповідно до ст.12 Закону України «Про власність»,у приватній власності громадян можуть знаходитись жилібудинки,збудованінавідведенійувстановленому порядкуземельній ділянці або придбані на законнихпідставах,наприклад,за договором купівлі-продажу, міни, дарування, за правом спадщини.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції прийшов до висновку, про те що оскільки право власності на житловий будинок, розташований за адресою:Новосибірська, будинок №75ОСОБА_6 зареєстровано не було, до його спадкоємців переходить право забудовників на оформлення зазначеного будинку у встановленому законом порядку, а сам будинок слід вважати до здачі його в експлуатацію незавершеним будівництвом.

Відповідно до п. 8Постанови Пленуму Верховного суду України № 7 від 30 травня 2008 року "Про судову практику у справах про спадкування", якщо будівництво здійснювалося згідно із законом, то у разі смерті забудовника до завершення будівництва його права та обов'язки як забудовника входять до складу спадщини. З наведеного слідує, якщооб'єкт будівництва не був завершений спадкодавцем чи не був прийнятий в експлуатацію, або право власності не було за ним зареєстроване, то до складу спадщини входять усі належні спадкодавцеві як забудовнику права та обов'язки, а саме: право власності на будівельні матеріали та обладнання, які були використані спадкодавцем у процесі цього будівництва; право завершити будівництвом об'єкт (як правонаступник спадкодавця - замінений у порядку спадкування забудовник); право передати від свого імені для прийняття в експлуатацію завершений будівництвом об'єкт; право одержати на своє ім'я свідоцтво про право власності та зареєструвати право власності.

З урахуванням всіх обставин справи, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про те, що позивачем ОСОБА_4 не доведено, що ОСОБА_6 було набуто право власності на спірний спадковий будинок після закінчення його будівництва відповідно до вимог діючого на той час законодавства, вимоги щодо визнання за спадкоємцем майнових прав забудовника позивачем не заявлялося.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 та ОСОБА_3 суд першої інстанції виходив з того, що чинним на вказаний період часу законодавством не було передбачено, що забудовникомжилого будинку може бути інша особа, ніж землекористувач або власник земельної ділянки, а також те, що позивачами заявлено позовні вимоги до неналежного відповідача, та визначені норми матеріального права що не регулюють дані відносини ст.ст.316, 321, 392 ЦК України.

Перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку про те, що суд першої інстанції дав належну оцінку зібраним доказам, правильно застосував норми матеріального права, не допустив порушень норм процесуального права, які призвели б до неправильного вирішення спору, та дійшов обґрунтованого висновку щодо відмови у задоволенні позовних вимог позивачів.

Доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів по справі і не згоди з висновками суду по їх оцінці та до особистого тлумачення норм права, які регулюють спірні правовідносини.

Ухвалене судом рішення відповідає матеріалам справи та вимогам закону, що регулює зазначені правовідносини, підстав для його скасування або зміни колегією суддів не встановлено.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308,315 ЦПК України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_3 - відхилити.

Рішення Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 02 червня 2016 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду чинна з моменту проголошення та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів.

Головуючий: М.П.Волошин

Судді: Е.Л.Демченко

ОСОБА_12