Рішення № 59414641, 18.07.2016, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

26.07.16р. Справа № 904/5486/16

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛІАС-КОМПАНІ", м. Дніпропетровськ

до Комунального підприємства "ЖИЛСЕРВІС-2" Дніпропетровської міської ради, м. Дніпропетровськ

про стягнення штрафних санкцій за договором надання послуг

Суддя Петрова В.І.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1, дов. від 04.05.16р.

від відповідача: ОСОБА_2, дов. від 31.12.15р.

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "АЛІАС-КОМПАНІ" звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Комунального підприємства "ЖИЛСЕРВІС-2" Дніпропетровської міської ради про стягнення пені у розмірі 9 123,61грн., 3% річних у розмірі 4 490,92грн., інфляційних у розмірі 36 330,32грн.

Позовні вимоги обгрунтовує тим, що рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 24.05.2016р. у справі №904/3148/16 з відповідача було стягнуто основний борг, пеню, річні та інфляційні. Однак відповідач не сплатив дану заборгованість, у зв"язку з чим позивач донарахував пеню, 3% річних та інфляційні на основний борг і просить стягнути їх з відповідача.

Відповідач позовні вимоги визнав частково у розмірі 9 100,21грн. пені, 4 490,92грн. 3% річних, 36 330,32грн. інфляційних.

26.07.2016р. по даній справі оголошено вступну та резолютивну частини рішення відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 24.05.2016р. у справі №904/3148/16 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Аліас-Компані" до Комунального підприємства "Жилсервіс-2" Дніпропетровської міської ради про стягнення заборгованості в сумі 1 202 896, 34 грн. встановлено, що 01.07.2015р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Аліас-Компані" (позивач, учасник) та Комунальним підприємством "Жилсервіс-2" Дніпропетровської міської ради (відповідач, замовник) був укладений договір №15/07/2015 на закупівлю послуг щодо технічного обслуговування внутрішньобудинкових систем теплопостачання, холодного та гарячого водопостачання та водовідведення та з ліквідації аварій на внутрішньоквартирних мережах, за умовами якого учасник зобовязався у 2015 році надавати замовникові послуги згідно ДК 016:2010 код 43.22.1 Монтаж водопровідних, каналізаційних, систем опалювання, вентиляції та кондиціювання повітря/Послуги з технічного обслуговування внутрішньобудинкових систем теплопостачання, холодного та гарячого водопостачання та водовідведення та з ліквідації аварій на внутрішньоквартирних мережах у житловому фонді згідно переліку (додаток №1 до договору).

Даним рішенням також встановлено, що позивач у період з липня 2015р. по грудень 2015р. надав визначені договором послуги на загальну суму 5 201 306,79грн., однак відповідач здійснив розрахунки частково в сумі 4 287 830,72грн.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 24.05.2016р. у справі №904/3148/16, яке набрало законної сили 13.06.2016р., стягнуто з Комунального підприємства "Жилсервіс-2" Дніпропетровської міської ради на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Аліас-Компані" 913 476,07грн. основного боргу, 245 243,87грн. пені, 17 033,42грн. річних, 27 142,98грн. інфляції, 18 043,45грн. судового збору (а.с.57-59).

Відповідно до ч.3 ст.35 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Згідно ст.115 Господарського процесуального кодексу України рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

Оскільки відповідач не сплатив заборгованість, стягнуту за рішенням суду, позивач донарахував пеню, 3% річних та інфляційні на основний борг і просить стягнути їх з відповідача.

Згідно ч.1 ст.193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Відповідно до приписів статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим до виконання.

За ч.1 ст.625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов"язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов"язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов"язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (ст. 611 Цивільного кодексу України).

Статтею 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою. Одним із видів неустойки є пеня, яка обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст.549 Цивільного кодексу України).

За ч.6 ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно п.4.2. договору у разі несвоєчасної оплати замовник сплачує учаснику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день затримки та відшкодовує заподіяні збитки.

Позивач просить стягнути з відповідача пеню, нараховану за актом №75 від 30.10.2015р. на суму боргу 123 287,35грн. з 09.04.2016р. по 09.05.2016р. у розмірі 4 230,84грн., а також за актом №96 від 31.12.2015р. на суму боргу 85 600,00грн. з 09.04.2016р. по 31.05.2016р. у розмірі 4 892,77грн., що разом складає 9 123,61грн.

Господарський суд, перерахувавши пеню, нараховану за актом №75, встановив, що вона розрахована правильно, а пеня, нарахована за актом №96, складає 4 869,38грн., що разом складає 9 100,22грн. та підлягає до стягнення. В іншій частині позовних вимог щодо стягнення пені суд вважає за необхідне відмовити.

Відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов"язання, на вимогу кредитора зобов"язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У пункті 9 Оглядового листа Вищого господарського суду України №01-06/767/2013 від 29.04.2013р. "Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань (за матеріалами справ, розглянутих у касаційному порядку Вищим господарським судом України)" зазначено, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України. За змістом статей 598 - 609 ЦК України рішення суду про стягнення боргу не є підставою для припинення грошового зобов'язання. Право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору (див. постанову Вищого господарського суду України від 01.11.2012 № 5011-32/5219-2012). Зазначену правову позицію наведено також у постановах Верховного Суду України від 20.12.2010 № 10/25, від 04.07.2011 № 13/210/10, від 12.09.2011 № 6/433-42/183, від 14.11.2011 № 12/207, від 23.01.2012 № 37/64.

Позивач просить суд стягнути з відповідача 3% річних, нараховані за актом №27 від 30.07.2015р. на суму боргу 290 289,03грн., за актом №37 від 31.08.2015р. на суму боргу 216 500,00грн., за актом №56 від 30.09.2015р. на суму боргу 197 799,69грн., за актом №75 від 30.10.2015р. на суму боргу 123 287,35грн. за період з 09.04.2016р. по 13.06.2016р. у загальному розмірі 4 490,92грн.

Перевіривши розрахунок 3% річних, господарський суд встановив, що він здійснений правильно, у зв"язку з чим 3% річних у розмірі 4 490,92грн. підлягають до стягнення.

Також позивач просить суд стягнути з відповідача інфляційні, нараховані за актом №27 від 30.07.2015р. на суму боргу 290 289,03грн. з 30.01.2016р. по 31.05.2016р., за актом №37 від 31.08.2015р. на суму боргу 216 500,00грн. з 01.03.2016р. по 31.05.2016р., за актом №56 від 30.09.2015р. на суму боргу 197 799грн. з 01.03.2016р. по 31.05.2016р., за актом №75 від 30.10.2015р. на суму боргу 123 287,35грн. з 01.03.2016р. по 31.05.2016р. у загальному розмірі 36 330,32грн.

Перевіривши розрахунок інфляційних, господарський суд встановив, що він здійснений правильно, у зв"язку з чим інфляційні у розмірі 36 330,32грн. підлягають до стягнення.

У зв'язку із частковим задоволенням позову судовий збір за розгляд справи відповідно до ст.ст.44, 49 ГПК України покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Відповідно до абз. 4 п.4.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013р. №7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" правило статті 49 ГПК України щодо розподілу сум судового збору у справах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, пропорційно розміру задоволених позовних вимог застосовується також і у випадках, коли судовий збір сплачено за мінімальною (визначеною Законом) ставкою.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст.49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Комунального підприємства "ЖИЛСЕРВІС-2" Дніпропетровської міської ради (49040, м. Дніпропетровськ, Запорізьке шосе, 68, ЄДРПОУ 32350310) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛІАС-КОМПАНІ" (49000, м. Дніпропетровськ, вул. Шинна, 22, ЄДРПОУ 39323999) пеню у розмірі 9 100,22грн. (дев"ять тисяч сто грн. 22коп.), 3% річних у розмірі 4 490,92грн. (чотири тисячі чотириста дев"яносто грн. 92коп.), інфляційні у розмірі 36 330,32грн. (тридцять шість тисяч триста тридцять грн. 32коп.) та 1 377,35грн. (одна тисяча триста сімдесят сім грн. 35коп.) судового збору.

В іншій частині позову відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 01.08.2016р.

Суддя ОСОБА_3