Постанова № 59414294, 27.07.2016, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 липня 2016 року м. Чернігів Справа № 825/1134/16

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді - Бородавкіної С.В.

за участі секретаря - Гайдука С.В.,

представника відповідача - Остапця Б.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Військової частини В1688 (А1815) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

Позивач 21.06.2016 звернувся до суду з адміністративним позовом до Військової частини В1688 (А1815) (далі - ВЧ) та просить:

- визнати протиправною бездіяльність посадових осіб відповідача щодо невиплати йому грошової компенсації за 25 невикористаних днів основної відпустки у 2015 році та за 14 невикористаних днів компенсованої додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни та гарантії їх соціального захисту»;

- зобов'язати відповідача здійснити нарахування та виплату грошової компенсації за 25 невикористаних днів основної відпустки у 2015 році та за 14 невикористаних днів компенсованої додаткової відпустки, як учаснику бойових дій.

Свої позовні вимоги мотивує тим, що під час проходження військової служби у військовій частині В 1688 (А 1815), у зв'язку із необхідністю виконання функціональних обов'язків, вищим командуванням не було йому надано у повному обсязі відпустку за 2015 рік у кількості 25 календарних днів. У зв'язку із наведеним, він з рапортом звертався до командування військової частини з проханням виплатити йому грошову компенсацію за невикористану відпустку, однак відповідачем було відмовлено у здійсненні вказаних виплат. В обґрунтування своєї позиції ВЧ було зазначено, що компенсація за невикористані дні відпустки може виплачуватися лише в рік звільнення, тобто за 2016 рік.

Крім того, згідно п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни та гарантії їх соціального захисту» учасникам бойових дій надається чергова щорічна відпустка у зручний для них час, а також додаткова відпустка із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік. Компенсацію за невикористані вказані дні він не отримав.

Під час судового засідання 21.07.2016 повідомив суд, що під час звільнення з військової служби він отримав довідку про заробітну плату з розрахунком вихідної допомоги. З цієї довідки не зміг з'ясувати які саме виплати ним було отримано. В кінці травня 2016 року від товариша по службі Шраменка дізнався, що ВЧ під час здійснення розрахунків не було нараховано та виплачено йому грошову компенсацію за 25 невикористаних днів основної відпустки у 2015 році та за 14 невикористаних днів компенсованої додаткової відпустки, як учаснику бойових дій.

Враховуючи наведене суд вважає, що позивачем не пропущено строк звернення до суду, оскільки про порушення своїх прав він дізнався лише в кінці травня 2016 року.

Позивач 27.07.2016 в судове засідання не прибув, про дату, час та місце слухання справи повідомлений належним чином.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, просив відмовити в їх задоволенні, надав письмові заперечення та пояснив, що законодавством не передбачена додаткова відпустка учаснику бойових дій та виплата компенсації за додаткову відпустку в особливий період.

Крім того, в кошторисі військової частини не передбачені кошти на виплату грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки за минулий рік, а тому така компенсація позивачу не виплачувалась. Також зазначив, що ОСОБА_2 мав подати рапорт в поточному році про надання йому відпустки за 2015 рік або виплату грошової компенсації за її невикористані дні, однак таких рапортів від позивача до ВЧ не надходило.

Щодо права позивача на 14 днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій пояснив, що ОСОБА_2 отримав вищевказаний статус лише в травні 2016 року, а тому на момент його звільнення із Збройних Сил України на позивача не поширювались пільги, передбачені Законом України «Про статус ветеранів війни та гарантії їх соціального захисту».

Заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов має бути задоволений частково з таких підстав.

Як вбачається із копії військового квитка позивача від 06.11.2009 серії НОМЕР_2, ОСОБА_2 був призваний по мобілізації в Збройні Сили України 20.02.2015. Відповідно до наказу від 30.03.2015 № 65 позивач був зарахований в списки ВЧ на посаду психолога (а.с. 8).

Наказом керівника сектору «Б» Міністерства оборони України (по стройовій частині) від 10.04.2015 № 104 ОСОБА_2 було залучено до участі в антитерористичній операції на території Донецької та Луганської областей, для виконання службових завдань (а.с. 12-13).

Відповідно до Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» від 25.03.2016 № 115/2016, ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» наказом командира ВЧ від 11.04.2016 № 80 позивача було звільнено з військової служби у запас за пп. «є» п. 1 ст. 26. Вказаним наказом ОСОБА_2 з 11.04.2016 виключено зі списків особового складу ВЧ та знято з усіх видів забезпечення. Крім того, йому виплачено грошову компенсацію за невикористану чергову відпустку за 2016 рік строком 8 (вісім) діб (а.с. 45).

Також відповідачем надано позивачу довідку про заробітну плату (грошове забезпечення) для розрахунку виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням від 11.04.2016 № 898 (а.с. 11).

Однак, як в подальшому було встановлено ОСОБА_2, відповідач при здійсненні розрахунку та виплаті йому вихідної допомоги при звільненні не включив до її складу грошову компенсацію за 25 днів невикористаної основної відпустки у 2015 році та 14 невикористаних днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій.

Вважаючи вищевказані дії ВЧ протиправними, позивач звернувся до суду із відповідним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зважає на таке.

Відповідно до абзацу четвертого ст. 1 Закону України від 21.10.1993 № 3543-ХІІ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу.

Рішення про мобілізацію приймається Президентом України уразі збройної агресії проти України або загрози нападу на Україну (ст. 4 Закону України «Про оборону України»). Ці повноваження надані Президенту як гаранту державного суверенітету, територіальної цілісності та додержання Конституції України (ст. 102 Конституції України).

З моменту оголошення мобілізації, відповідно до ч. 8 ст. 4 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», настає особливий період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.

Відповідно до абзацу одинадцятого ст. 1 Закону України «Про оборону України» особливий період - це період, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій. Так в Україні на даний час діє особливий період.

Згідно із ч. 1 ст. 2 Закону України від 25.03.1992 № 2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» військовою службою є державна служба особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язаній із захистом Вітчизни. У зв'язку з особливим характером військової служби військовослужбовцям надаються передбачені законом пільги, гарантії та компенсації.

Військова служба є особливим видом публічної служби, тому її проходження передбачає особливе регулювання праці військовослужбовців, а саме межі реалізації ними своїх трудових прав у зв'язку з специфікою їх правового статусу, відносини щодо звільнення та проходження військової служби врегульовані як загальним законодавством України про працю, так і спеціальним законодавством. При цьому, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо спеціальними нормами не врегульовано спірних відносин, та коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі.

Спеціальним законом, який здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку із виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби, порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців є Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 2011-XII).

Пунктом 180 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008, визначено, що військовослужбовці мають право на відпустки. Надання військовослужбовцям відпусток та відкликання з них здійснюється відповідно до порядку, встановленого Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються, зокрема, щорічні відпустки: основна відпустка та інші додаткові відпустки, передбачені законом.

Статтею 10-1 Закону № 2011-ХІІ врегульовано право військовослужбовців на відпустки, порядок надання військовослужбовцям відпусток та відкликання з них.

Так відповідно до ч. 1, 2 ст. 10-1 Закону № 2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення. Тривалість щорічної основної відпустки для військовослужбовців, які мають вислугу в календарному обчисленні до 10 років, становить 30 календарних днів; від 10 до 15 років - 35 календарних днів; від 15 до 20 років - 40 календарних днів; понад 20 календарних років - 45 календарних днів. Час для проїзду до місця проведення зазначеної відпустки і назад не надається. Святкові та неробочі дні при визначенні тривалості щорічних основних відпусток не враховуються.

Щорічна основна відпустка надається протягом календарного року. В особливих випадках з дозволу прямого начальника, уповноваженого Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, які відповідно до закону здійснюють керівництво військовими формуваннями, утвореними відповідно до законів України, керівниками правоохоронних органів та керівниками розвідувальних органів України, щорічна основна відпустка за минулий рік надається в першому кварталі наступного року, якщо раніше її не було надано.

Згідно пункту 17 вищевказаної статті Закону № 2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

Відповідно до п. 20 ст. 10-1 Закону № 2011-ХІІ військовослужбовцям, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період та підлягають звільненню з військової служби у порядку і терміни, визначені рішенням Президента України, або у зв'язку з оголошенням демобілізації, надається відпустка з розрахунку 1/12 частини тривалості відпустки, на яку вони мають право відповідно до пункту 1 цієї статті, за кожний повний місяць служби у році звільнення.

У рік звільнення зі служби військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період та підлягають звільненню з військової служби у порядку і терміни, визначені рішенням Президента України, або у зв'язку з оголошенням демобілізації, у разі невикористання ними щорічної основної відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки.

Таким чином, законодавством України чітко визначено обов'язок військової частини здійснювати виплату грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки військовослужбовцям, які проходять службу за призовом під час мобілізації, у випадку їх звільнення.

Суд звертає увагу, що виплата військовослужбовцям вищевказаної компенсації не пов'язана із їх волевиявленням, оскільки є обов'язком ВЧ в силу закону, а тому посилання представника відповідача на ту обставину, що ОСОБА_2 для виплати йому грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки мав подати до ВЧ відповідний рапорт, є необґрунтованими.

Як встановлено судом та не заперечувалось представником відповідача, ОСОБА_2 в 2015 році мав право на 25 днів щорічної основної відпустки, яка йому не надавалась, що підтверджується довідкою ВЧ від 25.07.2016 № 1855 (а.с. 47). Грошова компенсація при здійсненні розрахунку та виплаті вихідної допомоги при звільненні позивачу за вказані дні не виплачувалась (а.с. 46).

Враховуючи вищенаведене та те, що Законом № 2011-ХІІ не встановлено обмежень щодо виплати військовослужбовцям (при звільненні) грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за минулі роки, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_2 в частині визнання протиправної бездіяльності посадових осіб відповідача щодо невиплати йому грошової компенсації за 25 невикористаних днів основної відпустки у 2015 році та зобов'язання ВЧ здійснити нарахування та виплату вказаної грошової компенсації мають бути задоволені.

Щодо позовної вимоги про визнання протиправної бездіяльності посадових осіб відповідача щодо невиплати грошової компенсації за 14 невикористаних днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій та зобов'язання ВЧ здійснити нарахування та виплату йому вищевказаної грошової компенсації, суд зазначає таке.

Правовий статус ветеранів війни регулює Закон України від 22.10.1993 № 3551-ХІІ «Про статус ветеранів війни та гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон № 3551-ХІІ).

Відповідно до абзацу другого ст. 4 Закону № 3551-ХІІ до ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни.

Учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час (ст. 5 Закону № 3551-ХІІ).

Згідно із п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону № 3551-ХІІ учасникам бойових дій (статті 5, 6) надаються пільги, в тому числі, щодо використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Тобто, з моменту отримання статусу учасника бойових дій особа має право на вищевказані пільги.

Як встановлено судом, ОСОБА_2 в період з 10.04.2015 по 25.02.2016 безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпечення її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей, що підтверджується довідкою ВЧ від 11.05.2016 № 3565 (а.с. 10).

Однак, статус учасника бойових дій позивачем було отримано лише 05.05.2016, після видачі йому відповідного посвідчення серії УБД № 103538 (а.с. 9), тобто вже після звільнення ОСОБА_2 з військової служби у запас Збройних Сил України (11.04.2016).

Враховуючи наведене суд зазначає, що на момент звільнення та проведення відповідачем розрахунків позивач не мав права на пільги передбачені п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону № 3551-ХІІ, а тому в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 в цій частині слід відмовити.

Згідно ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірностісвого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

За наведених обставин, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_2 в частині визнання протиправної бездіяльності посадових осіб відповідача щодо невиплати йому грошової компенсації за 25 невикористаних днів основної відпустки у 2015 році та зобов'язання ВЧ здійснити нарахування та виплату вказаної грошової компенсації.

Відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору.

Керуючись статтями 158 - 163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов ОСОБА_2 задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини В1688 (А1815) щодо невиплати ОСОБА_2 грошової компенсації за 25 невикористаних днів основної відпустки у 2015 році.

Зобов'язати Військову частину В1688 (А1815) нарахувати та виплатити ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) грошову компенсацію за 25 невикористаних днів основної відпустки у 2015 році.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанова суду набирає законної сили в порядку статей 167,186 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня отримання її копії.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Суддя С.В. Бородавкіна