Постанова № 59413563, 30.06.2016, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 червня 2016 року м. Київ №810/427/16

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Кушнової А.О., за участю секретаря судового засідання Сакевич Ж.В., розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Таращанської районної державної адміністрації Київської області , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Відділ Держгеокадастру у Таращанському районі Київської області про визнання нечинним та скасування розпорядження

Суть спору: До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Таращанської районної державної адміністрації Київської області про визнання нечинним та скасування розпорядження Таращанської районної державної адміністрації №374 від 12.09.2012 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність 11 громадянам на території Веселокутської сільської ради Таращанського району Київської області».

Ухвалами Київського окружного адміністративного суду від 10.02.2016 відкрито провадження в адміністративній справі №810/427/16, залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Відділ Держгеокадастру у Таращанському районі Київської області, закінчено підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що оскаржуваним розпорядженням відповідачем неправомірно передано у власність іншим особам земельні ділянки площею 22,0001 га, оскільки такі земельні ділянки перебувають у його користуванні на підставі договору оренди, і позивач не давав згоди на вилучення з його володіння спірних земельних ділянок.

Відповідач позов не визнав, в обґрунтування заперечень проти позову зазначив, що Таращанська РДА відповідно до положень статті 21 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» та статті 17 Земельного кодексу України наділена повноваженнями здійснювати розпорядження землями державної власності, тому рішення про передачу земельних ділянок загальною площею 22,0001 га у власність громадянам є правомірним.

Третя особа надала суду аналогічні письмові пояснення, у яких підтримала позицію відповідача та у задоволенні позову просила відмовити.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позов в повному обсязі та просив суд його задовольнити.

Представник відповідача у задоволенні позову просив відмовити у повному обсязі.

Представник третьої особи у судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, разом з тим, 05.04.2016 та 14.04.2016 від третьої особи через канцелярію суду надійшли клопотання про розгляд справи за відсутності уповноваженого представника.

У судовому засіданні 30.06.2016 за письмовим клопотанням позивача на обговорення сторін поставлено питання про можливість продовжити розгляд справи в порядку письмового провадження. Представник відповідача проти розгляду справи в порядку письмового провадження не заперечував.

Зважаючи, що матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, а також враховуючи відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, суд ухвалив подальший розгляд справи здійснювати у порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши представників сторін, оцінивши докази, які є у справі, суд

ВСТАНОВИВ:

01 червня 2004 року між Таращанською районною державною адміністрацією (Орендодавець) та ОСОБА_1 (Орендар) було укладено договір оренди землі, відповідно до якого Орендодавець надає, а орендар приймає у строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення, яка знаходиться в адміністративних межах Веселокутської сільської ради, урочище «Цикове», площею 68 га (а.с. 19-21). Відповідно до пункту 4 договору від 01.06.2004 земельна ділянка передається позивачу в оренду строком на 25 років.

01 червня 2004 року між сторонами договору оренди підписано акт про передачу земель в натурі землекористувачу (орендарю), яким Таращанська РДА в присутності сільського голови Веселокутської сільської ради передала, а ОСОБА_1 прийняв в оренду земельну ділянку площею 68 га згідно викопіювання з плану землекористування, що є додатком до акта (а.с. 22).

Судом встановлено, що договір оренди землі від 01.06.2004 зареєстрований у Таращанському відділі Київської обласної філії ДП «Центр державного земельного кадастру», про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 03.06.2004 за №6.

12 квітня 2007 року до договору оренди землі від 01.06.2004 внесені зміни, відповідно до яких площу орендованої земельної ділянки зменшено до 58 га (а.с. 24).

27 січня 2010 року до договору оренди землі від 01.06.2004 внесені зміни, відповідно до яких площу орендованої земельної ділянки зменшено до 38,85 га (а.с. 25).

20 грудня 2012 року до договору оренди землі від 01.06.2004 внесені зміни, відповідно до яких площу орендованої земельної ділянки зменшено до 28,85 га (а.с. 27).

13 листопада 2015 року на підставі розробленої на замовлення позивача технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), передану позивачу в оренду земельну ділянку було зареєстровано в Державному земельному кадастрі та присвоєно їй кадастровий номер НОМЕР_18 (а.с. 74).

При цьому, під час виготовлення технічної документації і встановлення меж земельної ділянки в натурі було виявлено, що площа земельної ділянки зменшилась до 24,85 га. Згідно довідки Відділу Держземагентства у Таращанському районі Київської області із земель запасу площею 28,28 га, які перебувають в оренді ОСОБА_1, було передано у приватну власність дві земельні ділянки площею 2 га громадянам ОСОБА_3 та ОСОБА_4

Між тим, розпорядженням Таращанської районної державної адміністрації Київської області від 12.09.2012 №374 було затверджено проект із землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадянам України для ведення особистого селянського господарства на території Веселокутської сільської ради Таращанського району Київської області та вирішено передати у власність 11 громадянам земельні ділянки загальною площею 22,0001 га для ведення особистого селянського господарства на території Веселокутської сільської ради Таращанського району Київської області (а.с. 93).

Згідно додатку до розпорядження дозвіл надано громадянам ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_3 (а.с. 96).

Судом встановлено, що на підставі розпорядження від 12.09.2012 №374 вказаними особами були отримані державні акти на право власності на земельну ділянку, а саме:

- ОСОБА_7 - державний акт НОМЕР_2 на земельну ділянку площею 2 га з кадастровим номером НОМЕР_3 (а.с. 180);

- ОСОБА_11 - державний акт НОМЕР_4 на земельну ділянку площею 2 га з кадастровим номером НОМЕР_5 (а.с. 183);

- ОСОБА_5 - державний акт НОМЕР_6 на земельну ділянку площею 2 га з кадастровим номером НОМЕР_7 (а.с. 185);

- ОСОБА_3 - державний акт НОМЕР_8 на земельну ділянку площею 2 га з кадастровим номером НОМЕР_9 (а.с. 186);

- ОСОБА_9 - державний акт НОМЕР_10 на земельну ділянку площею 2 га з кадастровим номером НОМЕР_11 (а.с. 184);

- ОСОБА_8 - державний акт НОМЕР_12 на земельну ділянку площею 2 га з кадастровим номером НОМЕР_13 (а.с. 187);

- ОСОБА_6 - державний акт НОМЕР_14 на земельну ділянку площею 2 га з кадастровим номером НОМЕР_15 (а.с. 181);

- ОСОБА_10 - державний акт НОМЕР_16 на земельну ділянку площею 2 га з кадастровим номером НОМЕР_17 (а.с. 182);

Як вбачається з листа Відділу Держгеокадастру у Таращанському районі Київської області та доданих до нього графічних матеріалів з плану землекористування Веселокутської сільської ради Таращанського району Київської області, земельні ділянки з кадастровими номерами НОМЕР_3; НОМЕР_5; НОМЕР_7; НОМЕР_9; НОМЕР_11; НОМЕР_13; НОМЕР_15 повністю накладаються на земельну ділянку площею 24,85 га з кадастровим номером НОМЕР_18, що знаходиться в оренді позивача (а.с. 230).

Крім того, з вказаного листа слідує, що в межах земельної ділянки позивача знаходяться також земельні ділянки ОСОБА_14В - кадастровий номер НОМЕР_18, площею 1,6439 га; ОСОБА_15 - кадастровий номер НОМЕР_19, площею 1,5 га; ОСОБА_16 - кадастровий номер НОМЕР_20, площею 1,5 га; ОСОБА_17 - кадастровий номер НОМЕР_21, площею 2 га; ОСОБА_10 - кадастровий номер НОМЕР_17, площею 2 га; ОСОБА_18 - кадастровий номер НОМЕР_22, площею 2 га; ОСОБА_19 - кадастровий номер НОМЕР_23, площею 2 га.

Надаючи правову оцінку розпорядженню Таращанської РДА від 12.09.2012 №374, на підставі якого з числа земель, що знаходяться в оренді позивача, у власність іншим громадянам було передано 22,0001 га землі, суд зазначає наступне.

Суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею, у тому числі перелік повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин врегульовано Земельним кодексом України від 25.10.2001 № 2768-III

Статтею 81 Земельного кодексу України (тут і надалі - у редакції від 05.09.2012) передбачено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема, безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Відповідно до частини 1 статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Розпорядження землями державної власності, відповідно до статті 17 Земельного кодексу України, належить до компетенції місцевих державних адміністрацій.

Частинами 2 та 3 статті 116 Земельного кодексу України встановлено, що набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі, зокрема, одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Згідно частини 5 статті 116 Земельного кодексу України надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом.

При цьому, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» від 06.09.2012 № 5245-VI частину 5 статті 116 Земельного кодексу України викладено у наступній редакції: «Земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.»

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами визначено у статті 118 Земельного кодексу України.

Так, відповідно до частини 6 вказаної статті громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки.

У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим.

Відповідно до частини 7 статті 118 Земельного кодексу України рада міністрів Автономної Республіки Крим, районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних утворень, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

З аналізу наведених положень Земельного кодексу України вбачається, що безоплатно у власність земельні ділянки із земель державної або комунальної власності передаються зацікавленим особам у тому разі, якщо вказані земельні ділянки є вільними, тобто не перебувають у власності або користуванні інших громадян чи юридичних осіб.

Натомість, земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, можуть бути передані у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Як встановлено у судовому засіданні та підтверджується матеріалами справи, земельні ділянки загальною площею 22,0001 га, передані у власність 11 громадянам на підставі розпорядження Таращанської РДА від 12.09.2012 №374, знаходяться у користуванні позивача на підставі договору оренди землі від 01.06.2004, зареєстрованого у Таращанському відділі КОФ ДП «ЦДЗК», про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 03.06.2004 за №6.

Відповідно до пункту 4 договору оренди землі від 01.06.2004, договір укладено строком на 25 років.

Спеціальним законом, яким врегульовані відносини, пов'язані з орендою землі є Закон України «Про оренду землі» від 06.10.1998 № 161-XIV.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про оренду землі» (тут і надалі в редакції, чинній на момент винесення оскаржуваного розпорядження) оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства (стаття 13 Закону України «Про оренду землі»).

Згідно статті 18 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації.

Відповідно до статті 27 Закону України «Про оренду землі» орендареві забезпечується захист його права на орендовану земельну ділянку нарівні із захистом права власності на земельну ділянку відповідно до закону.

Статтею 31 Закону України «Про оренду землі» передбачено, договір оренди землі припиняється у разі закінчення строку, на який його було укладено; викупу земельної ділянки для суспільних потреб та примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності в порядку, встановленому законом; поєднання в одній особі власника земельної ділянки та орендаря; смерті фізичної особи - орендаря, засудження його до позбавлення волі та відмови осіб, зазначених у статті 7 цього Закону, від виконання укладеного договору оренди земельної ділянки; ліквідації юридичної особи - орендаря; відчуження права оренди земельної ділянки заставодержателем; набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій іншою особою земельній ділянці; припинення дії договору, укладеного в рамках державно-приватного партнерства (щодо договорів оренди землі, укладених у рамках такого партнерства).

Договір оренди землі припиняється також в інших випадках, передбачених законом.

Договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом.

Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором.

Слід також зауважити, що окремі випадки припинення права користування земельною ділянкою закріплені у статті 141 Земельного кодексу України, відповідно до якої підставами припинення права користування земельною ділянкою є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати; е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.

Таким чином, наведеними вище правовими нормами передбачено гарантії прав належного і добросовісного орендаря земельної ділянки на володіння і користування земельною ділянкою, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства.

Засноване на договорі оренди право особи володіти і користуватись земельною ділянкою не може бути достроково припинено з ініціативи орендодавця, якщо це прямо не передбачено у законі чи договорі.

Матеріалами справи підтверджується, що станом на момент винесення Таращанською РДА розпорядження від 12.09.2012 №374 договір оренди землі від 01.06.2004, укладений між позивачем та Таращанською РДА, був чинним. Позивач як орендар земельних ділянок не давав своєї згоди на припинення договору оренди землі та не відмовлявся від права користування земельною ділянкою.

Згідно пункту 29 договору оренди від 01.06.2004, розірвання договору в односторонньому порядку допускається виключно за умови систематичної несплати орендної плати.

Довідкою Веселокутської сільської ради від 11.01.2016 №06 підтверджується, що у позивача відсутня заборгованість по сплаті орендної плати, позивач своєчасно та у повному обсязі сплачує оренду плату згідно договору оренди землі від 01.06.2004 (а.с. 28).

Таким чином, відповідач не мав правових підстав для розірвання договору оренди від 01.06.2004 в односторонньому порядку. Судом також не встановлено наявності підстав, передбачених у статті 141 Земельного кодексу України, які зумовлюють припинення права користування земельною ділянкою.

Відповідно до пункту 11 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 16.04.2004 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» (далі - Постанова №7), розглядаючи позови про захист прав власників земельних ділянок і землекористувачів (про усунення перешкод у користуванні ними тощо), суд має перевіряти законність рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки іншій особі без вилучення (викупу) її в позивача в установленому порядку і за наявності для цього підстав ухвалювати рішення про його недійсність.

Відповідно до пункту 8 Постанови №7, вирішуючи спори про припинення права власності на земельну ділянку чи права користування нею, суди повинні враховувати, що орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування має право прийняти рішення про це лише в порядку, з підстав і за умов, передбачених статтями 140 - 149 ЗК.

У випадках, визначених цими нормами, припинення права власності на землю чи права землекористування провадиться за позовом відповідного органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування в судовому порядку, недодержання якого є підставою для визнання рішення цього органу та виданих державних актів недійсними. Питання про дострокове припинення користування землею на умовах оренди вирішується шляхом пред'явлення позову про розірвання договору.

Рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування перерозподілити землю інакше після встановлення меж земельних ділянок у натурі (на місцевості), одержання власником або землекористувачем документів, що посвідчують право на них, та державної реєстрації, не може бути підставою для припинення права власності на земельну ділянку або права користування земельною ділянкою як повністю, так і частково, оскільки визначений статтями 140, 141 ЗК України перелік підстав для цього є вичерпним.

Відповідно до статті 155 Земельного кодексу України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Оскільки наявними в справі письмовими доказами підтверджується факт того, що земельна ділянка, яка перебуває у користуванні ОСОБА_1, у встановленому законом порядку не вилучалась, розпорядження Таращанської РДА від 12.09.2012 №374 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність 11 громадянам на території Веселокутської сільської ради Таращанського району Київської області» є таким, що порушує права позивача на володіння і користування земельною ділянкою, отже є протиправним та підлягає скасуванню.

Слід відмітити, що Верховний Суд України у низці своїх рішень (№21-5421а15, №21-3296а15, №21-551а14, №21-34а15, №21-228а13, №21-493а14, №21-308а14, №21-544а14) висловлював правову позицію, суть якої зводиться до того, що орган державної влади у відносинах розпорядження землями державної власності є суб'єктом цивільного права і не здійснює у цих правовідносинах владних управлінських функцій, і що у разі прийняття суб'єктом владних повноважень рішення про передачу земельних ділянок у власність (тобто ненормативного акта, який вичерпує свою дію після його реалізації), подальше оспорювання правомірності набуття фізичною чи юридичною особою спірної земельної ділянки має вирішуватися у порядку цивільної (господарської) юрисдикції, оскільки виникає спір про цивільне право.

Відповідно до абзацу 2 частини 1 статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Суд вважає за необхідне відступити від вказаних висновків Верховного Суду України виходячи з наступних підстав.

Відповідно до частини 2 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

За змістом пункту 1 частини 1 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно з пунктом 7 частини 1 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій.

Таким чином, юрисдикція адміністративних судів визначається за суб'єктом правовідносин (обов'язковим їх учасником є суб'єкт владних повноважень) та змістом правовідносин (це відносини, що виникають у зв'язку із здійсненням владних управлінських функцій).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» місцева державна адміністрація є місцевим органом виконавчої влади і входить до системи органів виконавчої влади. Місцева державна адміністрація в межах своїх повноважень здійснює виконавчу владу на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, а також реалізує повноваження, делеговані їй відповідною радою.

Статтею 6 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» передбачено, що на виконання Конституції України, законів України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, які відповідно до закону забезпечують нормативно-правове регулювання власних і делегованих повноважень, голова місцевої державної адміністрації в межах своїх повноважень видає розпорядження, а керівники структурних підрозділів - накази.

Таким чином, є очевидним, що місцеві державні адміністрації є суб'єктами владних повноважень.

Владну управлінську функцію необхідно розуміти як діяльність усіх суб'єктів владних повноважень з виконання покладених на них Конституцією чи законами України завдань.

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 21 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», пунктом «а» частини 1 статті 17 Земельного кодексу України до повноважень місцевих державних адміністрацій у сфері земельних відносин належить розпорядження землями державної власності.

Відповідно до частини 3 статті 122 Земельного кодексу України районні державні адміністрації на їх території передають земельні ділянки із земель державної власності (крім випадків, визначених частиною сьомою цієї статті) у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) сільськогосподарського використання; б) ведення водного господарства; в) будівництва об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо) з урахуванням вимог частини шостої цієї статті.

За змістом частин 6, 7, 8, 9 статті 118 Земельного кодексу України порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадян включає: звернення громадянина, зацікавленого у безоплатній приватизації, з відповідним клопотанням до районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки; розгляд клопотання та надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; надання комісією з розгляду питань, пов'язаних з погодженням документації із землеустрою висновку щодо погодження проекту або відмови у його погодженні; затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність

З аналізу вказаних норм випливає, що управління та розпорядження землями державної власності, є організаційно-правовою діяльністю суб'єктів владних повноважень - місцевих державних адміністрацій, які здійснюють її шляхом прийняття актів (розпоряджень) з дотриманням встановленої процедури.

Місцева державна адміністрація, при розпорядженні земельними ділянками державної власності діє виключно як суб'єкт владних повноважень. Реалізуючи відповідні повноваження місцева державна адміністрація забезпечує можливість фізичним та юридичним особам реалізувати своє право власності (користування), при цьому розпоряджаючись об'єктами не приватної власності, а власності публічної.

Цим правовідносинам не притаманна рівність сторін, диспозитивність і свобода волі. Положеннями Земельного кодексу України окреслений чіткий порядок отримання громадянами та юридичними особами земельних ділянок у власність або користування, а дискреція як місцевих державних адміністрацій, так і органів місцевого самоврядування у питаннях виділення земельних ділянок істотно звужена та не допускає свободи розсуду. Зокрема, закон передбачає виключні випадки відмови у погодженні і затвердженні проекту землеустрою, що є передумовою виділення земельної ділянки у власність/користування приватним особам.

З урахуванням викладеного, виходячи з предмету спірних правовідносин, зважаючи на наявність у відповідача у спірних правовідносинах визначальних ознак суб'єкта владних повноважень у розумінні пункту 7 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку про наявність у переданому на вирішення суду спорі необхідних ознак справи адміністративної юрисдикції.

Слід зауважити, що проблема визначення юрисдикції при переданні на розгляд спорів у сфері земельних відносин, де однією з сторін є суб'єкт владних повноважень, у судовій практиці не є новою, а відповідні висновки з цього питання були сформовані Конституційним Судом України у своєму рішенні від 01.04.2010 №10-рп/2010 у справі за конституційним поданням Вищого адміністративного суду України щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 143 Конституції України, пунктів "а", "б", "в", "г" статті 12 Земельного кодексу України, пункту 1 частини першої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України.

Хоча за суб'єктним складом дане рішення стосується органів місцевого самоврядування, суд не вбачає підстав не брати до уваги наведені у ньому висновки, позаяк Земельний кодекс України не передбачає принципових відмінностей у повноваженнях органів місцевого самоврядування та місцевих державних адміністрацій у відносинах розпорядження землею. Фактично відмінність полягає лише у тому, що органи місцевого самоврядування уповноважені законом здійснювати розпорядження (у тому числі передачу у власність) земельними ділянками, що знаходяться у власності відповідних територіальних громад, тоді як місцеві державні адміністрації здійснюють розпорядження землями, що перебувають у державній власності (стаття 122 Земельного кодексу України).

В аспекті конституційного подання Конституційний Суд України вирішив, що положення частини першої статті 143 Конституції України, згідно з якими територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування «вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції», слід розуміти так, що при вирішенні цих питань органи місцевого самоврядування діють як суб'єкти владних повноважень;

Положення пунктів "а", "б", "в", "г" статті 12 Земельного кодексу України у частині повноважень сільських, селищних, міських рад відповідно до цього кодексу вирішувати питання розпорядження землями територіальних громад, передачі земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності, вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності треба розуміти так, що при вирішенні таких питань ці ради діють як суб'єкти владних повноважень.

Положення пункту 1 частини першої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України стосовно поширення компетенції адміністративних судів на "спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності" слід розуміти так, що до публічно-правових спорів, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів, належать і земельні спори фізичних чи юридичних осіб з органом місцевого самоврядування як суб'єктом владних повноважень, пов'язані з оскарженням його рішень, дій чи бездіяльності.

Пунктом 2 частини 1 статті 150 Конституції України встановлено, що до повноважень Конституційного Суду України належить офіційне тлумачення Конституції України та законів України. Згідно з вимогами частини 2 цієї статті з питань, передбачених цією статтею, Конституційний Суд України ухвалює рішення, які є обов'язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені.

Статтею 69 Закону України «Про Конституційний Суд України» передбачено, що рішення і висновки Конституційного Суду України рівною мірою є обов'язковими до виконання.

У постанові Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2013 № 8 «Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів» також наголошено, що правила визначення юрисдикції адміністративних судів, викладені у резолютивній частині рішення Конституційного Суду України від 01.04.2010 №10-рп/2010, поширюються і на земельні спори за участю місцевих державних адміністрацій.

В цьому контексті суд також враховує правовий висновок, що міститься у постанові Верховного Суду України у постанові від 19.01.2016 у справі №824/167/15-а за позовом прокурора Сокирянського району Чернівецької області в інтересах держави до Михалківської сільської ради Сокирянського району Чернівецької області, треті особи: Державна інспекція сільського господарства в Чернівецькій області, ОСОБА_20, про визнання протиправним та скасування рішення.

Так, предметом у даній справі були вимоги про визнання протиправним та скасування рішення Сільради від 07.11.2014 № 342/35-14 «Про надання дозволу на розробку проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду», яким особі надано дозвіл на розробку проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду за рахунок земель комунальної власності для будівництва, експлуатації та догляду за гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами і каналами.

Проаналізувавши положення Земельного кодексу України, якими врегульовані питання порядку, строків передачі земельної ділянки у користування (оренду) громадян та визначено органи, уповноважені розглядати ці питання (статті 122-123 ЗК України) Верховний Суд України зазначив, що висновок судів про те, що орган місцевого самоврядування при винесенні рішення, яким надав дозвіл на розробку відповідного проекту не здійснював владні управлінські функції, ґрунтується на неправильному застосуванні норм процесуального права, оскільки в цих правовідносинах відповідач реалізує свої контрольні функції у сфері управління діяльністю, що підпадає під юрисдикцію адміністративного суду (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/55476515).

Частиною 4 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади АРК або органів місцевого самоврядування.

Відповідно до пункту 10 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України способами захисту цивільних прав та інтересів є визнання незаконним рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади АРК або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Порушені права землекористувачів підлягають захисту в порядку, передбаченому статтею 152 Земельного Кодексу з урахуванням обов'язкового дотримання норм чинного законодавства. Згідно із цими нормами захист прав громадян і юридичних осіб на земельні ділянки здійснюються, зокрема, шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, що кореспондується з вимогами частини 2 статті 55 Конституцій України і частини 3 статті 43, статті 50 Закону України «Про місцеві державні адміністрації».

Аналіз зазначених норм дає підстави вважати, що оскарження рішень, дій та бездіяльності органів державної влади є окремим способом захисту права, пов'язаним з їх діяльністю як суб'єктів владних повноважень, що здійснюють владні функції. В іншому ж випадку (наприклад, оспорювання формування волі власника) виокремлення цього способу захисту було б позбавлено сенсу. Особа, яка реалізує своє суб'єктивне право через прийняття суб'єктом владних управлінських функцій відповідного рішення, чи вчинення ним дій, вступає з ним в публічно-правові відносини і має право на захист свого права в адміністративному суді.

Так, визнання протиправними та скасування (визнання незаконними - в редакції статті 16 Цивільного кодексу України) рішень органів державної влади є окремим способом захисту цивільних прав та інтересів, порушених зазначеними органами під час реалізації ними своїх повноважень. Наведення цього способу захисту в Цивільному кодексі України свідчить про те, що рішення суб'єкта владних повноважень можуть не лише призводити до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, але й порушувати цивільні права особи, що виникли з інших підстав.

Водночас, це не впливає на визначення судової юрисдикції спору, оскільки вона визначається виключно процесуальним законодавством, в даному випадку - статтею 17 Кодексу адміністративного судочинства України.

Кодекс адміністративного судочинства України відносить спір до публічно-правового та, відповідно, підсудного адміністративним судам, виходячи з природи дій суб'єкта владних повноважень, який повинен здійснювати у спірних правовідносинах владні управлінські функції. Реалізація у цих правовідносинах суб'єктивних прав фізичних і юридичних осіб, що передбачені нормами приватного права, не переводить такий спір у категорію приватноправового.

Віднесення спору до юрисдикції адміністративних судів не ставиться в залежність від об'єкта захисту, яким може бути і приватний інтерес. У земельних спорах - це, зокрема, право користування землею.

Згідно з вимогами частини 4 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в адміністративному суді, до підсудності якого вона віднесена цим Кодексом.

Отже, у випадку, якщо правовий акт органу державної влади суперечить актам законодавства і порушує права або інтереси фізичних чи юридичних осіб, він може бути скасований у судовому порядку.

Зазначена позиція суду також відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 10.06.2015 у справі № 6-162цс15.

У розглядуваній справі відповідач як суб'єкт владних повноважень реалізував у спірних правовідносинах свої функції у сфері управління щодо здійснення розпорядження (у тому числі передачу у власність) землею, що перебуває у державній власності шляхом видання оспорюваного розпорядження, оскарження якого відносить цей спір до юрисдикції адміністративного суду.

За своїм змістом повноваження відповідача розпоряджатися землею є виконавчими і розпорядчими, що підтверджує їх владну природу.

Враховуючи викладене, зважаючи на факт порушення прав позивача у зв'язку з прийняттям відповідачем оскаржуваного розпорядження, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для захисту прав позивача у спосіб, заявлений позивачем.

Той факт, що обраний позивачем спосіб захисту не є таким, що забезпечує повний захист його порушеного права з мотивів наявності у третіх осіб правовстановлюючих документів на земельні ділянки, виданих на підставі оскаржуваного розпорядження, на переконання суду, за наявності факту порушення права позивача з боку відповідача у сфері публічно-правових відносин, не є підставою для відмови у задоволенні позову, оскільки особа самостійно обирає спосіб захисту свого порушеного права та, у даному випадку, може в подальшому звернутися до відповідного суду з позовом про визнання недійсними правовстановлюючих документів з мотивів протиправності рішень, на підставі яких такі документи видано.

Одночасно з цим, суд зауважує, що звертаючись з даним адміністративним позовом, позивач у якості способу захисту порушених прав обрав вимогу про визнання нечинним та скасування індивідуального акта - розпорядження Таращанської РДА від 12.09.2012 №374.

З цього приводу суд зазначає, що деякі із встановлених статтями 105, 162 Кодексу адміністративного судочинства України способів захисту порушеного права носять обмежений характер і не можуть бути застосовані при виникненні будь-якого спору у сфері публічних правовідносин.

Так, вимога про визнання нечинним акта може стосуватися лише нормативно-правового акта, а про визнання протиправним - індивідуального акта.

Відповідно до пункту 10.2 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2013 №7 «Про судове рішення в адміністративній справі» зі змісту статті 162 КАС України випливає, що в разі задоволення позову про визнання протиправним рішення суб'єкта владних повноважень чи його окремих положень суд повинен зазначити про це в судовому рішенні та одночасно застосувати один із встановлених законом способів захисту порушеного права позивача: про скасування або визнання нечинними рішення чи окремих його положень.

При цьому суди повинні мати на увазі, що одночасне застосування обох способів захисту порушеного права - визнання спірного акта нечинним та скасування такого акта - є помилковим.

Скасування акта суб'єкта владних повноважень як способу захисту порушеного права позивача застосовується тоді, коли спірний акт не породжує жодних правових наслідків від моменту прийняття такого акта.

Визнання ж акта суб'єкта владних повноважень нечинним означає втрату чинності таким актом з моменту набрання чинності відповідним судовим рішенням або з іншого визначеного судом моменту після прийняття такого акта.

Відповідно до положень частини другої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог.

Однак, у разі помилкового обрання позивачем неналежного способу захисту порушеного права чи неналежного формулювання позовних вимог, адміністративні суди мають право на підставі частини другої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України вийти за межі позовних вимог та застосувати той спосіб захисту порушеного права позивача, який відповідає фактичним обставинам справи і відновлює порушене право особи.

На підставі викладеного, суд вважає, що позов підлягає задоволенню шляхом визнання протиправним та скасування розпорядження Таращанської районної державної адміністрації №374 від 12.09.2012 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність 11 громадянам на території Веселокутської сільської ради Таращанського району Київської області».

Відповідно до статей 11, 71 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На виконання цих вимог відповідач як суб'єкт владних повноважень доказів, які б спростували доводи позивача, не надав.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 551,21 грн. на підставі квитанції від №13854250-1 від 02.02.2016, оригінал якої знаходиться в матеріалах справи (а.с. 2), підлягають стягненню на його користь відповідно до положень статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України за рахунок бюджетних асигнувань Таращанської районної державної адміністрації Київської області.

Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати розпорядження Таращанської районної державної адміністрації від 12.09.2012 №374 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність 11 громадянам на території Веселокутської сільської ради Таращанського району Київської області».

3. Стягнути судовий збір в сумі 551,21 грн. (п'ятсот п'ятдесят одну грн. 21 коп.) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1, місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Таращанської районної державної адміністрації Київської області (ідентифікаційний код - 00731637, місцезнаходження: 09500, Київська область, м. Тараща, вул. Героїв Чорнобиля, буд. 1).

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Кушнова А.О.