Рішення № 59411594, 29.07.2016, Зарічний районний суд м. Суми

Справа № 591/3093/16-ц

Провадження № 2/591/1706/16

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 липня 2016 року Зарічний районний суд м. Суми в складі:

головуючого судді Бурда Б.В.

при секретарі - Терещенко М.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Суми справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: Публічне акціонерне товариство «ОСОБА_3 Аваль» про розірвання шлюбу, стягнення аліментів та поділ спільного майна подружжя, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач свої вимоги мотивує тим, що з 16.09.2000 року перебуває у шлюбі з відповідачем. Від шлюбу мають неповнолітню дитину сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, якій знаходиться у неї на утриманні. Під час шлюбу ними за рахунок кредитних коштів придбано квартиру АДРЕСА_1. Спільне життя з відповідачем не склалося і вони з відповідачем не підтримують шлюбних відносин, відповідач офіційно не працює та не надає матеріальної допомоги на утримання сина. Зазначила, що перші роки позивач, на імя якого було отримано кредит та на імя якого було придбано спірну квартиру, виконував зобовязання за кредитним договором та сплачував кошти, але потім він став зловживати алкогольними напоями та припинив внесення коштів. У звязку з чим, за позовом банку з ОСОБА_2 та неї, як поручителя, була стягнута заборгованість за кредитним договором. В даний час вона вирішила усі питання з банком та самостійно погашає кредит. Вважає, що наявні підстави для відступлення від засад рівності при поділі майна подружжя. Тому просить: розірвати шлюб між нею та відповідачем, стягнути аліменти на утримання дитини в розмірі 500 грн. щомісячно, провести поділ спірної квартири визнавши за нею право власності на цю квартиру та перевівши на неї обовязки позичальника за кредитним договором та іпотекодавця за договором іпотеки.

Представник позивача пояснення та вимоги позивача підтримав.

Представник відповідача позов визнала в повному обсязі та пояснила, що відповідач працює неофіційно та живе за рахунок позивача. Останні 7 років відповідач не бере участі в погашення кредиту.

3-я особа повідомлена про час та місце розгляду справи, але її представник до суду не зявився.

Заслухавши пояснення позивача та її представника, представника відповідача, дослідивши фактичні обставини справи у межах заявлених позовних вимог та перевіривши їх доказами наданими сторонами, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного..

Судом встановлено, що 16 вересня 2000 року сторони вступили в шлюб, який зареєстровано у відділі РАГС Зарічної районної у м. Суми ради за актовим записом № 288. Від шлюбу сторони мають дитину сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, якій проживає зі сторонами та перебуває на утриманні позивача. Зазначені факти підтверджуються копіями свідоцтв про шлюб та про народження, поясненнями сторін у судовому засіданні.

В звязку з погіршенням відносин між сторонами, втратою почуттів та відсутністю взаєморозуміння сімя розпалася, в даний час сторони спільного господарства не ведуть і не підтримують шлюбних стосунків. Відповідач у добровільному порядку не надає кошти на утримання дитини. Дані факти визнані сторонами у судовому засіданні і доказуванню не підлягають.

За таких обставин суд вважає, що подальше спільне життя подружжя та збереження сім'ї є неможливе, а тому шлюб необхідно розірвати.

Відповідно до ст. 180 СК України батьки зобовязані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. З урахуванням матеріального становища сторін та того, що відповідач офіційно не працює і відповідно його дохід має не регулярний і мінливий дохід, суд вважає, що з відповідача необхідно стягнути аліменти на утримання дитини в твердій грошовій сумі.

З у рахуванням встановленого Законом України „Про державний бюджет України на 2016 рік прожиткового рівня для дітей, суд вважає що розмір аліментів визначений позивачем у розмірі 500 грн. є обгрунтованим.

Також судом встановлено, що під час шлюбу сторонами за спільні кошти було придбано квартиру АДРЕСА_1, яка оформлена на імя відповідача і вартість якої на час придбання становила 115140 грн., що підтверджується копією договору (а.с. 10-11).

Також встановлено, що вказана квартира була придбана за рахунок кредитних коштів ПАТ «ОСОБА_3 банк Аваль».

Судом встановлено, що ПАТ «ОСОБА_3 Аваль» та ОСОБА_2 18.08.2005 року уклали кредитний договір, відповідно до ОСОБА_2 отримав кредит у розмірі 20000 доларів США на строк до 18.08.2025 року зі сплатою відсотків за користування кредитними ресурсами.

На забезпечення вказаного зобовязання ОСОБА_2 за кредитним договором ОСОБА_1 (дружина позичальника) уклала з банком договір поруки.

Також на зебехпечення виконання вказаного вище зобовязання ОСОБА_5 та ПАТ «Райфайзен банк Аваль» уклали договір іпотеки, за умовами якого у забезпечення виконання зобовязання за кредитним договором в іпотеку банку була передана квартиру АДРЕСА_1 (а.с. 26-29)

08 жовтня 2015 року між банком та ОСОБА_2 було укладено дві додаткових угоди до вказаного вище кредитного договору, якими змінені умови кредитування з метою зменшення фінансового навантаження на позивальника (п. 1 додаткової угоди а.с. 14 та преамбула додаткової угоди а.с. 23)

Додаткова угода від 08.10.2015 року (а.с. 23-25) погоджена з поручителями, в тому числі й ОСОБА_1 (а.с. 25)

Статтею 626 ЦК України визначено поняття договору, яким є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором. Зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).

Відповідно до ст.629 ЦКУ договір є обов'язковим до виконання сторонами, а отже умови договору, укладеного між сторонами є юридично обов'язковими.

У відповідності до ст.ст. 202, 203, 205, 206 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст.525, 526 ЦК України, відповідно до яких зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобовязаний виконати всій обовязок, а кредитор прийняти виконання особисто, якщо інше встановлено договором або законом, не випливає із суті зобовязання чи звичаїв ділового обороту.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Відповідно до ст. 520 ЦК України боржник у зобов'язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.

Відповідно до ст. 521 ЦК України форма правочину щодо заміни боржника у зобов'язанні визначається відповідно до положень ст. 513 цього Кодексу, тобто правочин вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, обов'язок виконання якого переводиться на нового боржника.

Враховуючи наведені вище обставини, суд не може прийняти визнання позову представником відповідача та вважає вимоги позивача про переведення на неї прав та обовязків позичальника за кредитним договором та іпотекодавця за договором іпотеки, оскільки не дотримані наведені вище вимоги закону щодо порядку заміну боржника у зобовязанні.

Як встановлено з пояснень сторін у судовому засіданні: спірна квартира була придбана подружжям ОСОБА_1 під час шлюбу та для задоволення потреб сімї; як позивач, так й відповідач, мешкають у спірній квартирі, в якій також мешкає неповнолітня дитина сторін.

Також судом встановлено, що незважаючи на те, що титульним власником квартири є відповідач, останній не оспорює право власності позивача на ? частину спірної квартири про що свідчить зміст довіреності виданої відповідачем на імя свого представника (а.с. 48)

Окрім того, встановлено що як позивач так й відповідач взяли на себе зобовязання з повернення кредитних коштів банку: відповідач як позичальника, а позивач як поручитель.

Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно частини третьої статті 61 СК України якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Частина четверта статті 65 СК України передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.

Таким чином, дружина та чоловік незалежно від припинення шлюбу мають рівні права та обовязки щодо спільно нажитого у шлюбі майна, оскільки розірвання шлюбу не звільняє подружжя від зобовязань за кредитом.

Враховуючи, що спірну квартиру подружжя придбало під час шлюбу, в ній зареєстровано їх місце проживання, суд вважає, що спірна квартира має бути виділені у власність сторонам в рівних частках.

Будь-яких доказів на підтвердження наявності підстав для відступлення судом від засад рівності часток подружжя, суду сторонами не надано.

Посилання позивача в обґрунтування своїх вимог на квитанції про часткову сплату за договором кредиту коштів (а.с. 37-39) не заслуговують на увагу, оскільки зазначене погашення відбулося під час шлюбу сторін і доказів того, що вказані платежі були здійснені за рахунок особистих коштів саме позивача суду не надано.

Як розяснив Пленум Верховного Суду України в пп. 23, 24 Постанови від21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання ;шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, зясовувати джерело і час його придбання. До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобовязаннями, що виникли в інтересах сімї (ч. 4 ст. 65 СК України).

Згідно положень ст. ст. 70, 71 СК України у разі поділу майна, що є обєктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Майно, що є обєктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

З урахуванням наведених вище обставин та норм Закону суд вважає за необхідне позов задовольнити частково: розірвати шлюб між сторонами, стягнути з відповідача аліменти на утримання неповнолітньої дитини в твердій грошовій сумі в розмірі 500 грн. на місяць; в порядку поділу майна подружжя визнати за позивачем право власності на ? частину спірної кварти. В задоволенні позову в іншій частині суд вважає за необхідне відмовити у звязку з необґрунтованістю вимог. Згідно ст. 88 ЦПК України з відповідача необхідно стягнути на користь держави судовий збір з вимог про стягнення аліментів в розмірі 551,20 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 60, 69-71, 105, 110, 112, 180-183, 184 Сімейного Кодексу України, ст. ст. 10, 11, 57-60, 88, 212-215 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Розірвати шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зареєстрований 16 вересня 2000 року у відділі РАГС Зарічної районної у м. Суми ради за актовим записом № 288.

Стягувати з ОСОБА_2 аліменти на утримання неповнолітньої сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі 500 грн. щомісячно до його повноліття, аліменти виплачувати матері дитини ОСОБА_1, починаючи стягнення з 21.06.2016 року року.

В порядку поділу майна подружжя визнати за ОСОБА_1 право власності на ? частину квартири АДРЕСА_2.

В задоволенні позову в іншій частині відмовити за необґрунтованістю вимог.

Рішення суду в межах суми платежу аліментів за один місяць підлягає негайному виконанню.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в сумі 551,20 гривня.

Рішення суду може бути оскаржено сторонами до Судової палати у цивільних справах апеляційного суду Сумської області через Зарічний районний суд м. Суми, шляхом подачі в десятиденний строк з дня проголошення рішення суду (для осіб, що не були присутні при проголошення рішення, в той же строк з часу вручення копії рішення) апеляційної скарги.

Суддя