Рішення № 59396867, 14.07.2016, Київський районний суд м. Одеси

Справа № 520/11888/15-ц

Провадження № 2/520/1284/16

Рішення

іменем України

14 липня 2016 року

Київський районний суд м. Одеси в складі:

головуючого-судді Прохорова П.А.

при секретарі Цвігун А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Одесі цивільну справу за позовом Публічного акціонерного «Дельта Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, третя особа ПП «Кабаре Лідер» про звернення стягнення на предмет іпотеки,

встановив:

Позивач звернувся до Київського районного суду м. Одеси з вказаним позовом про звернення стягнення заборгованості на предмет іпотеки.

Обґрунтовуючи заявлені вимоги представник позивача, вказував на те, що третя особа неналежним чином виконує свої зобовязання позичальника за кредитним договором, у якому позивач виступає кредитором, в наслідок чого за такими зобовязаннями утворилась заборгованість. Належне виконання вказаних зобовязань забезпечено іпотекою: в іпотеку банку було передано приналежну йому квартиру за адресою: АДРЕСА_1. При цьому передав банку у іпотеку вказане майно ОСОБА_1, а теперішнім власником такого майна є ОСОБА_2

З викладеного, та посилаючись на норми законодавства представник позивача просив суд задовольнити позовні вимоги та звернути стягнення заборгованості третьої особи, що випливає з долучених до позовної заяви розрахунків, та яка станом на 17.08.2015 року складає еквівалент до 2141574,73 грн., на вказаний предмет іпотеки, шляхом визнання права власності на предмет іпотеки за позивачем.

Представник відповідача ОСОБА_1 звернувся до суду з письмовими запереченнями проти позову та про застосування наслідків спливу строків позовної давності. Так, у своїх запереченнях представник відповідача посилався на те, що визнання за позивачем права власності на предмет іпотеки відповідним договором не передбачено, а отже така вимога є неналежною, та крім того така вимога може бути предявлена лише до власника майна, яким ОСОБА_1 не є. Додатково представник відповідача вказував на те, що провадження у справі підлягає закриттю, оскільки у справі вже є рішення що набуло законної сили, яким у задоволенні вимог позивача вже було відмовлено.

В судовому засіданні представник позивача підтримала заявлені позовні вимоги надала пояснення щодо строків позовної давності, які вважає пропущеними з поважних причин, оскільки у період з 2010 року по 2014 рік позивачем вживались заходи щодо захисту його порушеного права, та перебіг строку позовної давності у вказаний період неодноразово переривався.

Представник відповідача ОСОБА_1 у судовому засіданні підтримав надані до суду письмові заперечення, наголошував на пропуску позивачем строків позовної давності.

Представник відповідача ОСОБА_2 у судовому засіданні підтримав надані представником відповідача ОСОБА_1 усні та письмові заперечення.

Засади ст.ст. 3,11 ЦПК України, ст. 15 ЦК України, гарантують кожній особі право на захист її порушених, оспорюваних чи невизнаних прав а також охоронюваних законом інтересів судом.

Звертаючись до суду за захистом свого права позивачі визначають предмет та підстави позову.

Згідно п. 26 Постанови Пленуму Верховного Суду України №2 від 12.06.2009 року «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

При цьому відповідно до системного аналізу положень ст.ст. 10, 11, 27, 57-60 ЦПК України, сторони при вирішенні спору зобовязані довести перед судом ті обставини, на які вони посилаються як на підстави їх вимог. Доказування у цивільному судочинстві ґрунтується на засадах змагальності та диспозитивності.

Так, дослідивши доводи сторін, перевіривши їх долученими до матеріалів справи доказами, суд встановив наступне.

26.03.2007 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ПП «Кабаре-Лідер» був укладений кредитний договір № 11132307000, згідно з умовами якого Банк надав Позичальнику кредитні кошти у розмірі 35000,00 доларів США у формі відновлювальної кредитної лінії. Також сторонами було погоджено відсоткову ставку за користування кредитом в розмірі 13% річних, порядок їх нарахування, а також порядок та строк повернення кредитних коштів та сплати супутніх платежів (до 26 березня 2010 року).

Копія вказаного договору була долучена до матеріалів справи.

Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

08.12.2011 року між Публічним акціонерним товариством «УкрСиббанк» та Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» було укладено Договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, відповідно до якого в порядку, обсязі та на умовах, визначених даним Договором, АТ «УкрСиббанк» передає (відступає) АТ «Дельта Банк» права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами, внаслідок чого АТ «Дельта Банк» замінює АТ «УкрСиббанк» як кредитора (стає новим кредитором) у зазначених зобовязаннях, та внаслідок передачі від АТ «УкрСиббанк» до АТ «Дельта Банк» прав вимоги до боржників, до АТ «Дельта Банк» переходить (відступається) право вимагати (замість АТ «УкрСиббанк») від боржників повного, належного та реального виконання обовязків за кредитними та забезпечувальними договорами, про що свідчить виписка з вказаного договору купівлі-продажу, актом прийому-передачі документації до такого договору, копії яких долучені до матеріалів справи.

Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобовязанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобовязанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, відповідно до вищевказаного Договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами АТ «Дельта Банк» набув права вимоги по кредитному договору та договору іпотеки.

Обставини відступлення права вимоги підтверджені наданою до матеріалів справи копією договору купівлі-продажу прав вимоги за кредитом.

Позичальник умови кредитного договору належним чином не виконав, у звязку з чим, станом на 17.08.2015 року за відповідачем наявна заборгованість у сумі, еквівалентній до 2141574,73 грн. з яких:

-сума заборгованості за кредитом, 34637,00 дол. США, що за наданими до суду розрахунками 753620,24 грн.

-пеня за несвоєчасне повернення кредиту, - 58457,84 грн.

-сума заборгованості за відсотками 60208,84 дол. США, що за наданими до суду розрахунками 1310003,77 грн.

-розмір пені за несвоєчасне повернення відсотків 14410,32 грн.

-сума нарахованої комісії 17519,36 грн.

-розмір пені за несвоєчасне повернення комісії 563,20 грн.

Вказана обставина підтверджується долученим до матеріалів справи розрахунком заборгованості (а.с.5-6), що підписаний посадовою особою банку та скріплений відбитком печатки.

При цьому суд зазначає про те, що відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до ст. 546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до ч.1 ст.575 ЦК України, іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

З метою забезпечення виконання грошових зобов'язань за вказаним кредитним договором ОСОБА_1 передав кредитодавцю у іпотеку квартиру №108 в будинку ОСОБА_3, 5, корп. 1, м. Одеса, про що 26.03.2007 року було укладено відповідний іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу, ОСОБА_4, за р.№1199.

Згідно положень п. 1.1 договору, вартість предмету іпотеки становить 716403,00 грн.

Згідно звіту про оцінку зазначеної квартири, що було виготовлено ТОВ «Експертна компанія «Професіонал», станом на 12.03.2016 року, її вартість складає 999540,00 грн.

Вказана квартира на час укладення іпотечного договору належала іпотекодателю на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом міського нотаріального округу 03 листопада 2002 року, за р.№17928.

У наступному, 12.03.2013 року, право власності на спірну квартиру перейшло до ОСОБА_2 за ухвалою Київського районного суду м. Одеси про затвердження мирової угоди у справі про поділ майна подружжя.

Відповідно до ч.1 ст. 7 Закону України «Про іпотеку», за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.

Відповідно до ч.1 ст.33 Закону України «Про іпотеку», у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до ч.3 ст.33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Відповідно до ст. 37 Закону України «Про іпотеку», іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності.

Відповідно до ст. 35 Закону України «Про іпотеку», у разі порушення основного зобов'язання іпотекодержатель надсилає письмову вимогу про усунення порушення. Положення цієї статті не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку.

При цьому положеннями ст. 23 Закону України «Про Іпотеку» встановлено, що у разі переходу права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, іпотека є дійсною дня набувача відповідного нерухомого майна особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі обовязки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Відповідно до п.39 Постанови пленуму ВСУ №5 від 30.04.2012 року, суди мають виходити з того, що не виключається можливість звернення стягнення на предмет іпотеки і набуття іпотекодержателем права власності на нього за рішенням суду. В разі встановлення такого способу звернення стягнення на предмет іпотеки в договорі, іпотекодержатель на підставі частини другої статті 16 ЦК має право вимагати застосування його судом.

Заперечення сторони відповідачів щодо того, що договором іпотеки не передбаченого такого способу задоволення вимог іпотекодаржателя, як визнання за ним права власності, спростовуються наведеною правовою позицією а також положеннями п.5.3 договору іпотеки.

Таким чином по при заперечення відповідачів вимоги позову мають належні правові та фактичні підстав, та мали бути задоволені судом, однак таке вбачається неможливим з наступних підстав.

Відповідно до ст.ст. 256, 257 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч.4 ст.267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Згідно ч.5 ст.261 ЦК України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст.261 ЦК України).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Стаття 266 ЦК України передбачає, що зі спливом позовної до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Як вбачається з наданих суду пояснень та доказів про порушення свого права за основним зобовязанням, кредитор обєктивно мав дізнатися у строк, на наступний день після настання строку, передбаченого для повернення позичальником кредитних коштів, тобто - 27 березня 2010 року.

З наданих суду пояснень та доказів, вбачається, що 15.10.2010 року ПАТ «Укрсиббанк», правонаступником якого є ПАТ «ДельтаБанк», звернулось до Київського районного суду м. Одеси з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки. Рішенням суду №1512/2-610/11 від 04.08.2011 року у задоволенні позову було відмовлено.

У наступному ПАТ «Укрсиббанк» оскаржило вказане рішення, однак 07.09.2012 року зазначену апеляційну скаргу було відхилено, а рішення Київського районного суду м. Одеси залишено без змін.

ПАТ «ДельтаБанк» оскаржило наведені Рішення Київського районного суду м. Одеси та Ухвалу Апеляційного суду Одеської області до Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, та за наслідком розгляду такої Касаційної скарги (справа №6-43659св12) судом було постановлено Ухвалу від 13.02.2013 року про скасування оскаржуваних рішень та направлення справи на новий розгляд.

За наслідками нового розгляду Київським районним судом м. Одеси справи №1512/2-610/11, 13.01.2014 року, у звязку з повторною неявкою представника позивача (ПАТ «ДельтаБанк») зазначену позовну заяву було залишено без розгляду, про що постановлено ухвалу. Відомостей про оскарження такої ухвали до суду надано не було.

З викладених обставин суд, з питання про пропуск позивачем строку позовної давності доходить наступних висновків: перебіг строку позовної давності за вимогами, що випливають з неналежного виконання зазначеного кредитного договору почався 27.03.2010 року та таким чином закінчення трирічного строку позовної давності припадало на 28.03.2013 року. Однак, 15.10.2010 року кредитор (на той час ПАТ «Укрсиббанк») звернувся до суду з вимогами про захист його прав шляхом звернення стягнення заборгованості за кредитним договором №11132307000 на предмет іпотеки - квартиру №108 в будинку ОСОБА_3, 5, корп. 1, м. Одеса, за наслідком яких судом, 13.01.2014 року було постановлено ухвалу про залишення позову без розгляду з підстав повторної неявки представника позивача.

Відповідно до положень ст. 264 ЦК України, позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

При цьому ч.1 ст. 265 ЦК України, передбачає, що залишення позову без розгляду не зупиняє перебігу позовної давності, натомість, якщо частина строку, що залишилася, є меншою ніж шість місяців, вона подовжується до шести місяців.

Таким чином після залишення 13.01.2014 року вказаного позову без розгляду, строк позовної давності було подовжено до 14.07.2014 року. Натомість позивач звернувся до суду в серпні 2015 року., тобто через рік після закінчення строку позовної давності.

Наведений аналіз правових та фактичних обставин спростовує надані стороною позивача пояснення та доводи щодо поважності причин пропуску позивачем строків позовної давності, а також доводи сторони відповідача, щодо наявності рішення у справі між тими самими сторонами про той самий предмет спору.

Додатково на спростування пояснень позивача про те, що належна особа, до якої мають бути предявлені вимоги, що є предметом розгляду у справі, стала відома позивачу лише 26.02.2016 року, свідчить системний аналіз положень ст. 23 Закону України «Про Іпотеку» та ст. 262 ЦК України, щодо того, що при переході прав власності на предмет іпотеки до іншої особи фактично відбувається заміна сторони іпотекодавця у іпотечному зобовязанні, що в свою чергу не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності.

Таким чином позовна заява ПАТ «Дельта Банк» задоволенню не підлягає з підстав пропуску позивачем строків позовної давності.

Відповідно до положень ст. 88 понесені позивачем судові витрати відшкодуванню не підлягають.

Виходячи з викладеного та керуючись ст.ст. 10,11, 57-60, 88,169, 208, 209, 213-215, 224-226 ЦПК України, ст.ст. 16, 256, 257, 261, 262, 264-266, 509, 514, 516, 526, 575, 610, 612, 1050, 1054 ЦК України, ст.ст. 7, 23, 33, 35, 37 Закону України «Про Іпотеку», суд, -

вирішив:

У задоволенні позову Публічного акціонерного «Дельта Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, третя особа ПП «Кабаре Лідер» про звернення стягнення на предмет іпотеки, відмовити.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Одеської області шляхом подання до Київського районного суду м. Одеси апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя П. А. Прохоров