Рішення № 59395613, 29.07.2016, Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області

Справа № 473/1965/16-ц

РІШЕННЯ

іменем України

"29" липня 2016 р. Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області у складі:

головуючої - судді Висоцької Г.А.

при секретарі -Радєвій Н.В.

за участю позивача - ОСОБА_1 та його представника - ОСОБА_2

відповідача - ОСОБА_3 та його представника ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Вознесенська із застосуванням звукозаписувальної техніки цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання договору позики недійсним,

ВСТАНОВИВ:

16.06.2016 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору приватний нотаріус Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області ОСОБА_5, про визнання договору позики, укладеного між ним та ОСОБА_3 25.09.2016 року, недійсним.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що 25.09.2015 року між ним, як позичальником, та відповідачем ОСОБА_3, як позичкодавцем, було укладено договір позики грошових коштів у сумі 321900 грн., що еквівалентно 15000 доларів США строком до 25.03.2018 року, який був посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області ОСОБА_5

Вказує, що уклав зазначений договір під впливом обману та зловживання довірою з боку матері відповідача ОСОБА_6, посилається на безгрошовість угоди.

Посилаючись на фіктивність угоди, яка укладалася з метою гарантії майбутньої участі його батьків та батьків відповідача в рівних частках в будівництві житлового будинку на земельній ділянці, яка належала його братові, оскільки останній був одружений на той час з сестрою відповідача, за відсутністю факту передачі позичкодавцем йому грошей, позивач просив задовольнити його позов з підстав, передбачених ст.ст. 203, 215, 234, 1046 ЦК України.

Позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги підтримали, посилаючись на викладені в позовній заяві обставини справи. Крім того зазначили, що відповідач тільки досягла 20-річного віку, не працює, не має самостійного доходу тому не мала можливості позичити позивачу таку значну суму.

Зазначили, що той факт, що договір є фіктивним підтверджується аудиозаписом розмови між матірю відповідача та батьком позивача, тому просили суд позов задовольнити.

Відповідач ОСОБА_3 та її представник адвокат ОСОБА_4 в судовому засіданні позовні вимоги не визнали, зазначили, що оспорюваний договір вчинений з дотриманням всіх вимог законодавства і є реальним, оскільки належні їй кошти були передані позивачу і вона, як позикодавець розраховує на їх повернення по минуванню терміну (25.03.2018року), обумовленому в договорі, а у разі невиконання позичальником своїх зобовязань буде змушена звертатись до суду за захистом своїх прав, тому просили суд в задоволенні позовних вимог відмовити.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору приватний нотаріус Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області ОСОБА_5 в судове засідання не зявилася, про час та місце слухання справи повідомлена належним чином, причини неявки суду невідомі.

Суд, вислухавши пояснення учасників процесу, свідка ОСОБА_7, дослідивши письмові докази по справі, звукозапис прийшов до наступного.

Відповідно до договору позики, укладеного 25.09.2015 року між ОСОБА_3, як позичкодавцем, та ОСОБА_1, як позичальником, відповідач передав у власність позивачу кошти в розмірі 321900 грн., що еквівалентно 15000 доларів США за курсом НБУ на день укладання цього договору, з зобовязанням повернути позичкодавцеві у строк до 25.03.2018 року ( а.с. 12 ).

Вказаний договір було посвідчено приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області ОСОБА_5 25.09.2015 року.

Відповідно до ч. 1ст. 202 ЦК Україниправочин - це дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обовязків.

Відповідно дост.203 ЦК Українизміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним та відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямованими на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно дост. 6 ЦК Українисторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1ст. 627 ЦК України).

Частиною 1ст. 638 ЦК Українивизначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору

Згідно зіст. 234 ЦКУкраїнифіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, що зумовлювалися цим правочином.

Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаний. При вчиненні фіктивного правочину сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Причому такі цілі можуть бути протизаконними (наприклад, укладення громадянином ОСОБА_8 дарування майна зі своїм родичем з метою приховання цього майна від конфіскації), або фіктивний правочин може взагалі не мати правової мети. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків, незалежно від того, в якій формі він вчинений, у тому числі у разі його нотаріального посвідчення та державної реєстрації.

Викладена правова позиція стосується тих правочинів, сторони яких дійсно мали на меті досягти відповідного правового результату. Отже, позивач, який звертається з вимогою про визнання правочину фіктивним, має довести відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки.

Для визнання правочину фіктивним ознака вчинення його лише для вигляду має бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не можна визнати фіктивним.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 24 вересня 2014 року у справі № 6-116цс14, згідно зіст. 234 ЦК Українифіктивний правочин - це правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлені цим правочином. Якщо сторонами вчинено правочин для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, він є не фіктивним, а удаваним (ст. 235 ЦК України).

Пунктом 24постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»розяснено, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Подані позивачем тадолучені до справи докази,а саме:

- договір купівлі-продажу від 05.05.2015 року укладений між ОСОБА_9, як продавцем, та ОСОБА_7 (братом позивача), як покупцем, про купівлю останнім земельної ділянки № 17, яка знаходиться в м. Миколаєві по вулиці Козацька шоста, призначеної для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,1 га, кадастровий номер якої 4810136600:04:007:0012 ( а.с. 7-9);

- договір купівлі-продажу, укладений 22.09.2015 року між ОСОБА_7, як продавцем, та ОСОБА_3, як покупцем, відповідно до якого ОСОБА_7 передав належну йому на підставі вищевказаного договору купівлі-продажу від 05.05.2015 року земельну ділянку у власність покупця ( а.с. 9-11);

- рішення виконкому Миколаївської міської ради за № 348 від 22.04.2016 року, яким визначено участь ОСОБА_7 у вихованні дитини - ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_1, надано батьку можливість спілкуватися з дитиною кожного буднього тижня з 17 год. 00 хв. до 18 год. 00 хв. та кожної суботи місяця з 10 год. 00 хв. до 12 год. 00 хв. без присутності матері, надано батькам право змінювати порядок спілкування з дитиною за їх взаємною згодою ( а.с. 43 ).

- ухвала судді Ленінського районного суду м. Миколаєва про відкриття провадження по цивільній справі № 489/1026/16-ц за позовом ОСОБА_11 до ОСОБА_7 про стягнення аліментів та визначення місця проживання дитини ( а.с. 44 ), булидосліджені в судовому засіданні у повному обсязі ісуд дійшов висновку про те, що вони не дають підстав для беззаперечного висновку про наявність умислу всіх сторін правочинута фіктивність укладеного сторонами договору позики.

Як роз'яснено у п.27Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року за №2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», виходячи з принципу процесуального рівноправ'я сторін та враховуючи обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів.

Вирішальним фактором принципу змагальності сторінє обов'язок сторін у доказуванні, які користуються рівними правами щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом переконливості цих доказів.

Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, суд робить висновок про її недоведеність.

В судовому засіданні також було досліджено звукозапис розмови двох осіб, сторони погодилися, що вона відбулася між батьком позивача та матірю відповідача, але ОСОБА_3 зазначила, що нічого не знала про цю розмову і вона взагалі не стосується оспорюваного договору.

Суд вважає, що даний звукозапис не може бути доказом недійсності договору позики від 25.09.2015 року, позаяк розмова ведеться не між сторонами договору, мова їде про відносини між іншими особами та щодо вже повернутих грошей.

Суд також критично оцінює доводи позивача, що оспорюваний договір укладений ним під впливом обману та зловживання довірою з боку матері відповідача ОСОБА_6, оскільки безспірних доказів введення його в оману ОСОБА_1 суду не надав, а у висновку ІП Ленінського відділу поліції ГУ Національної поліції в Миколаївській області від 23.02.2016 року зазначається, що майном позивача ніхто не заволодів і в чому полягають шахрайські дії з боку ОСОБА_6 не встановлено ( а.с. 13), тим більш, що оспорюється договір позики в порядку ст. 234 ЦК України, а не відповідно до положень 230 ЦК України.

Щодо показів свідка ОСОБА_7 та враховуючи те, що договір позики мав бути і був укладений сторонами в письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця. З зазначених підстав суд не сприймає як належний доказ показання свідка вказаного свідка про те, що гроші позивачу відповідачем не були передані.

Проаналізувавши зазначені вище обставини у їх сукупності суд приходить до висновку, що достатньої кількості належних, допустимих та безспірних доказів щодо укладання фіктивного договору позики між сторонами, відповідач не надав, а тому зазначений правочин не може бути визнаний недійсним.

Керуючись ст. ст.10, 11, 60, 88, 209, 212- 215 ЦПК України, суд-

В И Р І Ш И В :

ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог до ОСОБА_3 про визнання договору позики недійсним відмовити.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Миколаївської області через Вознесенський міськрайонний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягомдесяти днів після його проголошення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

СуддяВисоцька Г.А.