Рішення № 59392262, 26.07.2016, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

ЄУН 336/338/16Головуючий у 1-й інстанції Артемова Л.Г.№22-ц/778/2852/16Суддя-доповідач ОСОБА_1

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 липня 2016 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі

головуючого судді Гончар М.С.

суддів Каракуші К.В., Стрелець Л.Г.

при секретарі Бурак А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 05 травня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання малолітньої дитини та додаткових витрат

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_3 звернулась до суду із вищезазначеним позовом, в якому просила стягнути з відповідача на її користь:

- аліменти на утримання сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірі 1/3 частини всіх видів заробітку (доходу) відповідача щомісяця, але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня подачі нею позовної заяви та до досягнення сином повноліття;

- аліменти у розмірі 6000,00 грн. за минулий період з 01.08.2015 року по 31.01.2016 року;

- додаткові витрати, повязані із лікуванням сина у розмірі 5088,37 грн., починаючи з 01.01.2015 року і по сьогоднішній день.

В обґрунтування свого позову позивач зазначала, що з 03.02.2012 року по серпень 2014 року перебувала з відповідачем у зареєстрованому шлюбі, від якого має неповнолітню дитину: сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, який проживає з нею та знаходиться на її утриманні. Сторони досягли усної домовленості про те, що відповідач буде добровільно надавати аліменти у розмірі 1000,00 грн. щомісяця, проте, відповідач допомогу на утримання дитини не надає з серпня 2015 року по цей час.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 05 травня 2016 року (а.с. 103-105) позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання малолітньої дитинита додаткових витрат задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, місце народження: м.Запоріжжя, РНОКПП НОМЕР_1, адреса реєстрації за місцем проживання: ІНФОРМАЦІЯ_3, на користь ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_4, РНОКПП НОМЕР_2, яка зареєстрована за місцем проживання за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_5:

- аліменти на утримання малолітнього сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірі 1/4 частини зі всіх видів заробітку (доходу) відповідача, щомісяця, але не менше ніж 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 18.01.2016 року до досягнення дитиною повноліття;

- аліменти на утримання малолітнього сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, за минулийперіод з 01.08.2015 року по 31.01.2016 року, - в розмірі 2444,40 грн.,

-додаткові витрати, що повязані із лікуванням дитини - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_6, за період з 01.01.2015 року по 18.01.2016 року, - в розмірі5088,37 грн.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, місце народження: м. Запоріжжя, РНОКПП НОМЕР_1, адреса реєстрації за місцем проживання: ІНФОРМАЦІЯ_3, судовий збір в розмірі551,20 грн.в дохід держави.

Допущено негайне виконання рішення суду в частині стягнення аліментів - у межах суми платежу за один місяць.

Позивач ОСОБА_3 із зазначеним рішенням суду першої інстанції погодилась, останнє в апеляційному порядку не оскаржувала.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції в частині, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судом першої інстанції при його ухваленні, відповідач ОСОБА_2 у своїй апеляційній скарзі (а.с.114-117) просив:

- змінити рішення суду першої інстанції в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 аліментів на утримання сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_7, за минулий період з 01.08.2015 року по 31.01.2016 року у розмірі 2444,40 грн. та додаткових витрат, повязаних з лікуванням дитини ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_7, за період з 01.01.2015 року по 18.01.2016 року у розмірі 5088,37 грн. відмовити у задоволенні позовних вимог;

- в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 аліментів на утримання сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_7, у розмірі ? з усіїх видів його заробітку (доходу) щомісяця, але не менше ніж 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку з 18.01.2016 року і до досягнення дитиною повноліття залишити без змін.

Заслухавши у судовому засіданні 26 липня 2016 року доповідь судді - доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі, зокрема:

- позивача ОСОБА_3, яка у тому числі на запитання колегії суддів зазначала, що відповідач дійсно платив на утримання дитини за минулий період аліменти на її карту, проте у розмірі меншому, ніж 1000,00 грн. щомісяця, про що була усна домовленість сторін, письмових доказів цієї домовленості сторін немає; чому вона не зверталась до суду з позовом до відповідача про стягнення аліментів на утримання дитини з серпня 2015 року по січень 2016 року, не може пояснити суду; дитина дійсно має хворобу органічне ураження головного мозку, лікувалась у лікаря-невролога Запорізької обласної дитячої лікарні ОСОБА_5, приймала ліки, які призначались їй лікарем, що підтверджується належними письмовими доказами, наявними у матеріалах цієї справи;

- відповідача ОСОБА_2, який у тому числі на запитання колегії суддів пояснив, що він не спростовує той факт, що позивач ОСОБА_3 дійсно понесла додаткові витрати на лікування дитини за період з 01.01.2015 року по 18.01.2016 року, половина від яких становить 5088,37 грн., дитина хворіє, але він не визнає наявність у дитини хвороби, яка віднесена до психіатричних, та вважає за необхідне провести відповідну експертизу поза межами цієї справи відносно дитини з метою спростування зазначеного діагнозу; він не ухилявся від сплати аліментів на користь позивача на утримання дитини за минулий період з 01.08.2015 року по 31.01.2016 року, навпаки він перераховував аліменти на користь позивача на картку останньої у розмірі, якому мав можливість надавати, на загальну суму десь 5000,00 грн., всього з 2014 року він сплатив позивачу аліментів на дитину біля 19000,00 грн., що підтверджується наявними у цій справі належними письмовими доказами, які суд першої інстанції чомусь не прийняв до уваги; факт наявності домовленості із позивачкою про щомісячний розмір аліментів у 1000,00 грн. він не визнає,

перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що апеляційна скарга відповідача ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції (ст. 303 ч. 1 ЦПК України).

Згідно ст. 307 ч. 1 ЦПК за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право:

- постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін (п.1),

- скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог (п. 2),

- змінити рішення (п.3).

Апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (ст. 308 ч. 1 ЦПК України).

Відповідно до ст. 309 ч. 1 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: неповне зясування обставин, що мають значення для вирішення справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Встановлено, що суд першої інстанції, задовольняючи частково позов позивача у цій справі, керувався ст.ст. 180, 181, 182, 183, 191 Сімейного кодексу України, ст.ст. 59, 60-61, 80, 88, 208, 209, 212-215, 367 ЦПК України та виходив із обґрунтованості та доказаності позовних вимог позивача у цій справі в частині їх задоволення.

Проте, з такими висновками суду першої інстанції можна погодитись лише частково.

Так, правильним і законним є рішення суду першої інстанції у цій справі в оскаржуємій частині в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 на утримання сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_7, додаткових витрат, повязаних з лікуванням дитини за період з 01.01.2015 року по 18.01.2016 року у розмірі 5088,37 грн.

Оскільки, останні підтверджені у цій справі позивачем ОСОБА_2 належними письмовими доказами (діагноз «резидуально - органическое поражение ЦНС ст. гиперактивности с аутистическим спектром нарушений», призначення лікаря невролога Запорізької обласної клінічної дитячої лікарні ОСОБА_5 а.с.8- 10, консультативний висновок дитячого психіатра ОСОБА_6, діагноз: «расстройство аутистического спектра» а.с.11, направлення Кушугумської міської поліклініки відносно дитини до невролога та психіатра обласної дитячої лікарні, висновок спеціаліста а.с. 54, висновок спеціаліста Запорізької обласної криничної дитячої лікарні а.с. 55, фіскальні чеки на придбання ліків а.с. 56-57).

Крім того, розмір понесених додаткових витрат позивача ОСОБА_3 на лікування дитини, половину від яких становить сума 5088,37 грн., яку позивач просила стягнути з відповідача у цій справі на свою користь, відповідачем ОСОБА_2 взагалі не оспорювався у цій справі.

Обставини, визнані сторонами у справі, не підлягають доказуванню в силу вимог ст, 61 ч. 1 ЦПК України.

Відповідач ОСОБА_2 у суді першої інстанції у цій справі не визнавав наявність саме вищезазначеної хвороби у дитини у цій справі, а, відповідно, вважав, що витрати позивача на її лікування були зайвими.

Разом із тим, ОСОБА_2 не надав суду першої інстанції у цій справі будь-яких належних, допустимих доказів в обґрунтування своїх заперечень в цій частині позовних вимог позивача.

Хоча кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ст. 10 ч. 3 ЦПК України).

Підстави для звільнення відповідача ОСОБА_2 від доказування, передбачені ст. 61 ЦПК України, у цій справі у цій частині позовних вимог позивача відсутні.

Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях (ст. 60 ч. 4 ЦПК України).

В силу вимог ст. 308 ч. 2 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення з одних лише формальних міркувань.

Відповіді лікувальних закладів (а.с.49-50, 70-71) про те, що позивач із дитиною у період часту 2015-2016 року нібито до них взагалі не зверталась, консультації не надавались, суд першої інстанції правильно не прийняв до уваги у цій справі.

Оскільки, вони суперечать вищезазначеним належним письмовим доказам у цій справі, не узгоджуються з останніми, у тому числі із записами в амбулаторній карті дитини, яка також оглядалась судом першої інстанції у цій справі та була повернута позивачу із матеріалів справи лише апеляційним судом за клопотанням останньої (а.с.133, 141).

Разом із тим, рішення суду першої інстанції в оскаржуємій частині в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 аліментів на утримання сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_7, за минулий період з 01.08.2015 року по 31.01.2016 року у розмірі 2444,40 грн. у цій справі прийнято з порушенням вимог ст. ст. 213-214 ЦПК України, оскільки суд першої інстанції у порушення вимог ст. 10 ч. 4 ЦПК України не сприяв повному та всебічному зясуванню обставин цієї справи у цій частині позовних вимог позивача.

Має місце недоведеність обставин у цій частині позовних вимог, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважав встановленими; висновки суду першої інстанції у цій частині не відповідають обставинам справи; мають місце порушення та неправильне застосування норм матеріального права; внаслідок чого, в цій частині, суд першої інстанції неправильно вирішив спір у цій частині позовних вимог позивача.

Так, в силу вимог ст. 191 ч. 2 СК України аліменти за минулий час можуть бути присуджені, якщо позивач подасть суду докази, що він вживав заходів щодо одержання аліментів з відповідача, але не міг їх одержати у звязку з ухиленням останнього від їх сплати.

Як було встановлено судом у цій справі, відповідач ОСОБА_2 взагалі сплачував на користь позивача ОСОБА_3 аліменти на утримання дитини за минулий період з 01.08.2015 року по 31.01.2016 року у добровільному порядку залежно від своїх майнових можливостей шляхом перерахування коштів на карту позивача у добровільному порядку, що підтверджується наявними у цій справі письмовими доказами (а.с.32-41).

Крім того, позивач ОСОБА_3 цей факт у суді у цій справі визнала, тому ці обставини, навіть, не підлягали доказуванню у цій справі в силу вимог ст. 61 ч. 1 ЦПК України.

Однак, позивач наполягала у цій справі, що розмір аліментів за минулий період мав бути більшим 1000,00 грн. щомісяця, як про це начеб - то домовлялись сторони у цій справі.

При цьому, позивач ОСОБА_3 не надала суду у матеріали цієї справи будь-які належні письмові докази на підтвердження зазначеної домовленості батьків відносно розміру аліментів (нотаріально посвідчений договір батьків про розмір аліментів на дитину чи договір батьків про аліменти на дитину при розлученні подружжя тощо).

Відповідач ОСОБА_2 у цій справі позов позивача у цій частині позовних вимог не визнав.

Тому, позивач ОСОБА_3 мала його довести у цій справі у цій частині її позовні вимоги належними письмовими доказами, до яких не відноситься надана суду першої інстанції позивачем переписка сторін (а.с. 86-96).

Таким чином, позивач ОСОБА_3 не довела суду у цій справі у суді першої інстанції, що вона вживала заходів щодо одержання аліментів з відповідача, але не могла їх одержати у звязку з ухиленням останнього від їх сплати, а відповідно, не довела того, що вона має право на стягнення з відповідача аліментів на утримання дитини за минулий період з 01.08.2015 року по 31.01.2016 року взагалі та у тому числі у розмірі 2444,40 грн., який був помилково стягнутий судом першої інстанції оскаржуємим рішенням у цій справі.

При вищевикладених обставинах, апеляційну скаргу ОСОБА_2 слід задовольнити частково, рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 05 травня 2016 року в оскаржуємій частині в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 аліментів на утримання малолітнього сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, за минулийперіод з 01.08.2015 року по 31.01.2016 року, - в розмірі 2444,40 грн. слід скасувати; ухвалити у цій частині нове рішення, яким у задоволенні вказаних позовних вимог позивача у цій справі відмовити; в решті рішення суду першої інстанції в оскаржуємій частині залишити без змін.

В решті рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку не оскаржено та апеляційним судом не переглядалось.

Керуючись ст.ст. 303, 307- 309, 316 - 317 ЦПК України, колегія суддів

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 05 травня 2016 року в оскаржуємій частині в частині стягнення з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1) на користь ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2) аліментів на утримання малолітнього сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, за минулийперіод з 01.08.2015 року по 31.01.2016 року, - в розмірі 2444,40 грн. скасувати.

Ухвалити у цій частині нове рішення, яким у задоволенні вказаних позовних вимог позивача у цій справі відмовити.

В решті рішення суду першої інстанції в оскаржуємій частині залишити без змін.

Судове рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржено в частині, яка була предметом апеляційного перегляду, безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий суддяСуддяСуддяОСОБА_1ОСОБА_7ОСОБА_8