Рішення № 59392219, 26.07.2016, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

ЄУН 334/1010/15Головуючий у 1-й інстанції Лисенко Л.І.Пр. № 22-ц/778/2167/16Суддя-доповідач ОСОБА_1

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 липня 2016 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі

головуючого судді Гончар М.С.

суддів Каракуші К.В., Стрелець Л.Г.

за участі секретаря Бурак А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на заочне рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 20 серпня 2015 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Банк «ОСОБА_3 та Кредит» від імені якого діє Філія «Запорізьке РУ» Публічного акціонерного товариства «Банк «ОСОБА_3 та Кредит» (надалі ОСОБА_3) до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності

ВСТАНОВИЛА:

Банк звернувся до суду із вищезазначеним позовом, який у подальшому уточнив (а.с.56-58) та в якому просив в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 за кредитним договором № 9-648-038 К від 12.03.2008 року в сумі 7332959,55 грн. звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на це іпотечне майно за Банком, а саме:

- житловий будинок № 34-2, що розташований за адресою: Запорізька область м. Запоріжжя вул. Михайлова, загальною площею 150,6 кв.м та житловою площею 81,1 кв.м житловий будинок літ. «А», житлова прибудова літ. «А 1», гараж літ. «Д», водопровід літ. «З», замощення літ. «Ш», яма зливна № 8, паркан № 11, ворота № 9, хвіртки № 10, паркан № 12, паркан № 14, який розташований на земельній ділянці 1303 кв.м, що належить відповідачу ОСОБА_2 та передане ним в іпотеку згідно іпотечного договору № 9-648-038/1 від 12.03.2008р. за узгодженою ціною 958002,00 грн.

- земельну ділянку площею 0,1000 га, що знаходиться по вул. Михайлова № 34-2 у м. Запоріжжі, кадастровий номер 2310100000:04:025:0158, та земельну ділянку площею 0,0303 га, що знаходиться по вул. Михайлова № 34-2 у м. Запоріжжі, кадастровий номер 2310100000:04:025:0159, що належать відповідачу ОСОБА_2 та передане ним в іпотеку згідно іпотечного договору № 9-648-038/2 від 12.03.2008р. за ціною 412191,00 грн.,

а також стягнути з відповідача на користь Банку витрати по сплаті судового збору.

В обґрунтування свого позову ОСОБА_3 зазначав, що 12.03.2008 р. між Відкритим акціонерним товариством «Банк «ОСОБА_3 та Кредит», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Банк «ОСОБА_3 та Кредит», і відповідачем ОСОБА_2 був укладений договір про відкриття кредитної лінії № 9-648-038к, згідно з умовами якого ОСОБА_3 надав відповідачу в тимчасове користування на умовах забезпеченості, поворотності, строковості, платності ресурси в сумі 1 000 000,00 грн. з оплатою по процентній ставці 17,5% річних. Відповідно до додаткових угод № 1 від 16.05.2008 року, № 3 від 01.09.2008р., № 4 від 30.10.2008р. до кредитного договору внеслися зміни що стосувалися процентної ставки та іншого. Уклавши вказаний договір, відповідач зобовязався повністю повернути кредит до 12 березня 2023 року шляхом щомісячного погашення заборгованості відповідно до Додатку № 1. Відповідно до п.3.4 кредитного договору банк має право зупинити видачу кредитних ресурсів, відмовити позичальнику у продовженні дії цього договору, а також вимагати дострокового повернення кредитних ресурсів, сплати нарахованих процентів по ним, неустойки відповідно до умов цього договору, якщо позичальник несвоєчасно або не в повному обсязі здійснював зарахування грошових коштів на погашення заборгованості за кредитом та/або на сплату процентів, відповідно до пунктів 3.2, 4.3, 4.4. У випадку вимоги банку про дострокове повернення кредитних ресурсів та сплату процентів позичальник зобовязаний здійснити повне погашення заборгованості за цим договором, тобто повернути отримані кредитні ресурси та сплатити всі проценти протягом 10 банківських днів з моменту отримання вимоги банку. Банк може повідомляти позичальника по телеграфу, шляхом відправлення рекомендованих листів з повідомленням або шляхом доставки нарочним позичальником за вказаною адресою. Дострокове повернення кредитних ресурсів та сплата процентів не звільняють позичальника від відповідальності, передбаченої розділом 6 цього договору, за порушення умов цього договору. В забезпечення виконання зобовязання по кредитному договору між Банком та відповідачем ОСОБА_2 були укладені іпотечні договори: Договір іпотеки нерухомого майна № 9-648-031/1 від 12.03.2008р., відповідно до умов якого відповідач передав в іпотеку житловий будинок № 34-2, що розташований за адресою: Запорізька область, м. Запоріжжя, вул. Михайлова, загальною площею 150,6 кв.м. та житловою площею 81,1 кв.м. Житловий будинок літ. «А», житлова прибудова літ. «А 1», гараж літ. «Д», водопровід літ. «З», замощення літ. «Ш», яма зливна № 8, паркан № 11, ворота № 9, хвіртки № 10, паркан № 12, паркан № 14, який розташований на земельній ділянці 1303 кв.м. Договір № 9-648-038/2 від 12.03.2008р., відповідно до умов якого відповідач передав у іпотеку: земельну ділянку площею 0,1000 га, що знаходиться по вул. Михайлова № 34-2 у м. Запоріжжі, кадастровий номер 2310100000:04:025:0158; земельну ділянку площею 0,0303 га, що знаходиться по вул. Михайлова № 34-2 у м. Запоріжжі, кадастровий номер 2310100000:04:025:0159. Станом на 26.05.2014 року загальна сума заборгованості за кредитним договором становить 7 332 959,55 грн., з яких:

- сума строкової заборгованості по основному боргу кредиту 573 099,65 грн.;

- сума простроченої заборгованості по основному боргу кредиту 426 900,35 грн.;

- сума строкової заборгованості по відсоткам 10 958,90 грн.;

- сума простроченої заборгованості по відсоткам 1 133 472,29 грн.;

- пеня за прострочення заборгованості по основному боргу кредиту, відсоткам 5 188 528,36 грн.

У звязку із невиконанням зобовязань по кредитному договору, банк був змушений звернутися до Ленінського районного суду м. Запоріжжя з позовом до відповідача про стягнення кредитної заборгованості. Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 14.12.2010 року (справа № 2-3568/10) було задоволено позов, стягнуто з відповідача ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором в сумі 1 394 678,10 грн. Зазначене рішення набуло законної сили 27.12.2010р.

Заочним рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 20 серпня 2015 року, з урахуванням ухвали суду першої інстанції від 19 травня 2016 року про виправлення описки (а.с.143), позов Банку задоволено.

В рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 за кредитним договором № 9-648-038К від 12.03.2008р. в сумі 7 332 959,55 грн. звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме: житловий будинок № 34-2, що розташований за адресою: Запорізька область м. Запоріжжя вул. Михайлова, загальною площею 150,6 кв. м та житловою площею 81,1 кв.м. Житловий будинок літ. «А», житлова прибудова літ. «А 1», гараж літ. «Д», водопровід літ. «З», замощення літ. «Ш», яма зливна № 8, паркан № 11, ворота № 9, хвіртки № 10, паркан № 12, паркан № 14, який розташований на земельній ділянці 1303 кв.м, що належить ОСОБА_2 іпн НОМЕР_1, яке передане в іпотеку згідно іпотечного договору № 9-648-038/1 від 12.03.2008р. шляхом визнання права власності на зазначене майно за Публічним акціонерним товариством «ОСОБА_3 та Кредит» (04050 м. Київ вул. Артема, 60 код ЄДРПОУ 09807856) за узгодженою ціною 958002,00 грн.; земельну ділянку площею 0,1000 га, що знаходиться по вул. Михайлова №34-2 у м. Запоріжжі, кадастровий номер 2310100000:04:025:0158; земельну ділянку площею 0,0303 га, що знаходиться по вул. Михайлова № 34-2 у м.Запоріжжі, кадастровий номер 2310100000:04:025:0159, що належить ОСОБА_2, іпн НОМЕР_1, шляхом визнання права власності на зазначене майно за Публічним акціонерним товариством «Банк «ОСОБА_3 та Кредит» (04050 м. Київ вул. Артема, 60 код ЄДРПОУ 09807856) за узгодженою ціною 412191,00 грн.

Стягнуто з ОСОБА_2, іпн НОМЕР_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Банк «ОСОБА_3 та Кредит» (04050 м. Київ вул. Артема, 60 код ЄДРПОУ 09807856, к/р № 32001170801 в Головному управлінні НБУ по м.Києву і області, МФО 321024) витрати по сплаті судового збору в сумі 243,60 грн.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 14 січня 2016 року заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення залишено без задоволення.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судом першої інстанції при його ухваленні, відповідач ОСОБА_2 у своїй апеляційній скарзі просив заочне рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Ухвалою апеляційного суду апеляційне провадження за цією скаргою відповідача відкрито (а.с. 119), справу призначено до апеляційного розгляду (а.с. 121).

У судовому засіданні 12 травня 2016 року розпочато по суті розгляд цієї справи апеляційним судом, суддя-доповідач доповів матеріали справи, представники сторін надали свої пояснення з приводу апеляційної скарги відповідача ОСОБА_2 у цій справі.

Однак, ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 12 травня 2016 року (а.с. 133-134) апеляційним судом знято дану справу із апеляційною скаргою з апеляційного розгляду та повернуто до суду першої інстанції для усунення недоліків, які було встановлено апеляційним судом вже під час апеляційного розгляду.

31 травня 2016 року зазначена справа повернута судом першої інстанції до апеляційного суду після усунення недоліків (а.с.143-144) та призначена апеляційним судом до розгляду на 16 липня 2016 року з урахуванням навантаженості судді-доповідача, колегії суддів, яка має постійний склад, відпустки колегії суддів з 06 червня 2016 року по 24 червня 2016 року включно, наявності святкових та вихідних днів у період з 25 червня 2016 року по 28 червня 2016 року включно.

У судове засідання 26 липня 2016 року належним чином повідомлений про час і місце розгляду цієї справи апеляційним судом, у тому числі через свого представника за довіреністю (а.с.95) ОСОБА_4, що узгоджується з вимогами ст. 76 ч. 5 ЦПК України (а.с. 149-150), відповідач ОСОБА_2 не зявився, про причини своєї неявки апеляційний суд не сповістив, клопотань про відкладення розгляду цієї справи апеляційному суду не подавав.

При вищевикладених обставинах, колегія суддів апеляційного суду визнала неповажною причину неявки відповідача ОСОБА_2 у дане судове засідання та на підставі ст. 305 ч.2 ЦПК України ухвалила розглядати дану справу у даному судовому засіданні за відсутністю останнього за присутністю його представника за довіреністю (а.с.95) ОСОБА_4 та представника Банку за довіреністю (а.с. 152) ОСОБА_5

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача ОСОБА_2 за довіреністю (а.с.95) ОСОБА_4 та представника Банку за довіреністю (а.с. 152) ОСОБА_5 у судовому засіданні 26 липня 2016 року, враховуючи надані раніше апеляційному суду у цій справі у судовому засіданні 12 травня 2016 року (а.с.130-131) пояснення іншого представника Банку за довіреністю (а.с.102) ОСОБА_6, яка у тому числі на запитання колегії суддів апеляційного суду зазначала, що ОСОБА_3 не звертав стягнення на вищезазначене майно боржника в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором шляхом визнання права власності на це майно за Банком у позасудовому порядку, передбаченому ст. 37 Закону України «Про іпотеку», оскільки вважав це недоцільним, але суд має враховувати при вирішенні цієї справи постанову Пленуму ВССУ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» № 5 від 30.03.2012 року, яка дозволяє звернення стягнення на майно боржника шляхом визнання за Банком права власності на це майно саме за рішенням суду; перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що апеляційна скарга відповідача ОСОБА_2 підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно із п. 2 ч.1 ст. 307 ЦПК за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право його скасувати і ухвалити нове рішення по суті.

Відповідно до ст. 309 ч. 1 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є: неповне зясування обставин, що мають значення для вирішення справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Встановлено, що задовольняючи позов позивача у цій справі у повному обсязі, суд першої інстанції керувався ст. ст. ст. 3 - 4, 10, 57, 60 - 61, 88, 174, 218 ЦПК України, ст. ст. 509, 526, 530, 549-551, 589-590, 610-612, 615, 1048, 1049, 1050 ЦК України, ст.ст. 7, 12, 33, 36, 37, 38, 39, 40 Закону України «Про іпотеку», ст.ст. 24-26, 28 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» та виходив із обґрунтованості та доказаності позовних вимог Банку у цій справі.

Проте з такими висновками суду першої інстанції повністю погодитись не можна з огляду на наступне.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини,якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Рішення суду першої інстанції у цій справі вказаним вимогам не відповідає.

Не дивлячись на те, що судом першої інстанції було правильно встановлено, що 12.03.2008 р. між Відкритим акціонерним товариством «Банк «ОСОБА_3 та Кредит», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство«Банк «ОСОБА_3 та Кредит», і відповідачем ОСОБА_2 був укладений договір про відкриття кредитної лінії № 9-648-038к (а.с. 10-11), згідно з умовами якого, банк надав відповідачу в тимчасове користування на умовах забезпеченості, поворотності, строковості, платності ресурси в сумі 1000000,00 грн. з оплатою по процентній ставці 17,5% річних.

Відповідно до додаткових угод № 1 від 16.05.2008 року (а.с.13-14), № 2 від 29.08.2008 року (а.с.15-16), № 3 від 01.09.2008р. (а.с.17-18), № 4 від 30.10.2008р. (а.с.19-20) до кредитного договору внеслися зміни що стосувалися процентної ставки та іншого.

Уклавши вказаний договір, відповідач зобовязався повністю повернути кредит до 12 березня 2023 року шляхом щомісячного погашення заборгованості відповідно до Додатку № 1 (а.с.12).

В забезпечення виконання зобовязання по кредитному договору між Банком та відповідачем ОСОБА_2 були укладені іпотечні договори:

Договір іпотеки нерухомого майна № 9-648-031/1 від 12.03.2008р. (а.с. 21-22), відповідно до умов якого відповідач передав в іпотеку житловий будинок № 34-2, що розташований за адресою: Запорізька область, м. Запоріжжя, вул. Михайлова, загальною площею 150,6 кв.м та житловою площею 81,1 кв.м Житловий будинок літ. «А», житлова прибудова літ. «А1», гараж літ. «Д», водопровід літ. «З», замощення літ. «Ш», яма зливна № 8, паркан № 11, ворота № 9, хвіртки № 10, паркан № 12, паркан № 14, який розташований на земельній ділянці 1303 кв.м, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_7, реєстровий № 890.

Договір № 9-648-038/2 від 12.03.2008р. (а.с. 24-27), відповідно до умов якого відповідач передав у іпотеку: земельну ділянку площею 0,1000 га, що знаходиться по вул. Михайлова № 34-2 у м. Запоріжжі, кадастровий номер 2310100000:04:025:0158; земельну ділянку площею 0,0303 га, що знаходиться по вул. Михайлова № 34-2 у м. Запоріжжі, кадастровий номер 2310100000:04:025:0159, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_7, реєстровий № 892.

Згідно із розрахунком Банку станом на 26.05.2014 року загальна сума заборгованості відповідача перед Банком за вищезазначеним кредитним договором становить 7332959,55 грн., з яких: сума строкової заборгованості по основному боргу кредиту 573099,65 грн.; сума простроченої заборгованості по основному боргу кредиту 426900,35 грн.; сума строкової заборгованості по відсоткам 10958,90 грн.; сума простроченої заборгованості по відсоткам 1133472,29 грн.; пеня за прострочення заборгованості по основному боргу кредиту, відсоткам 5188528,36 грн. (а.с.7-9).

Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 14.12.2010 року (справа № 2-3568/10, а.с. 34-35) було задоволено позов Банку, стягнуто з відповідача ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором в сумі 1394678,10 грн. Зазначене рішення набуло законної сили 27.12.2010р.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

На підставі ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобовязання.

На підставі ст.ст. 1048, 1049 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики и позичальник зобовязаний повернути позикодавцеві позику у строк в порядку, що встановлені договором.

Ч. 2 ст. 1050 ЦК України визначено, якщо договором встановлений обовязок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

Ст. 615 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобовязання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобовязання, якщо це встановлено договором. Одностороння відмова від зобовязання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобовязання.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про Іпотеку» іпотекодержатель має право за рахунок предмета іпотеки задовольнити свою вимогу за основним зобовязанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобовязання.

Відповідно до ст.33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Однак, суд першої інстанції у цій справі у порушення вимог ст. 10 ч. 4 ЦПК України не сприяв повному всебічному зясуванню обставин цієї справи.

Висновки суду першої інстанції у цій справі суперечать правовій позиції ВСУ, викладеній 30 березня 2016 року у справі № 6-1851цс15, яка є обовязковою для загальних судів в силу вимог ст. 360-7 ЦПК України.

Так, за змістом правової позиції ВСУ, викладеної 30 березня 2016 року у справі № 6-1851цс15:

«Частиною другою статті 16 ЦК України передбачено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів судом може бути визнання права, в тому числі права власності на майно. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до частини третьої статті 33 Закону України "Про іпотеку"звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Згідно із частиною третьою статті 36 Закону України "Про іпотеку" договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору, за своїми правовими наслідками, може передбачати передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України "Про іпотеку".

Порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду врегульоване статтею 39 цього Закону, якою передбачено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону.

Можливість виникнення права власності за рішенням суду ЦК України передбачає лише у статтях 335 та 376 ЦК України. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 ЦК України).

Стаття 392 ЦК України, у якій йдеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

При вирішенні даної категорії справ судам слід встановити наявність чи відсутність згоди іпотекодавця на позасудовий спосіб врегулювання питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань, а також здійснення виконавчого напису нотаріусом, як правову підставу для реєстрації права власності іпотекодержателя, якщо такі умови передбачені умовами договору іпотеки».

Як встановлено судом, пунктами 11.3.1 вищезазначених іпотечних договорів між Банком та ОСОБА_2 (а.с.21, 25) передбачено, що задоволення вимог Банку, як іпотекодержателя, здійснюється шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання зобовязання за кредитним договором у порядку, встановленому ст. 37 Закону України «Про іпотеку», тобто у позасудовому порядку.

За змістом ст. 37 Закону України «Про іпотеку»:

«Іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки.

Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді.

Іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності. У разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов'язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.

Право іншої особи з вищим пріоритетом щодо строкового користування нерухомим майном, набутим у власність іпотекодержателем, зберігає чинність відповідно до умов договору, яким обумовлено таке користування. Права та вимоги третіх осіб на предмет іпотеки, набутий у власність іпотекодержателем, які мають нижчий пріоритет, ніж вимога іпотекодержателя, втрачають чинність.

До особи, яка на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя або застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, включеного до іпотечного договору, набула право власності на предмет іпотеки (обєкт нерухомого майна, обєкт незавершеного будівництва та майнові права на них), розміщений на земельній ділянці, яка перебуває в оренді іпотекодавця, переходить право оренди на таку земельну ділянку, а зазначений договір про задоволення вимог іпотекодержателя або застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, включене до іпотечного договору, є документом, що посвідчує перехід права оренди земельної ділянки до нового власника предмета іпотеки і заміну особи орендаря у договорі оренди землі та підлягає державній реєстрації у встановленому законодавством порядку».

Проте, Банк не звертав стягнення на вищезазначене майно боржника в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором шляхом визнання права власності на це майно за Банком у позасудовому порядку, передбаченому ст. 37 Закону України «Про іпотеку», оскільки вважав це недоцільним.

При вищевикладених встановлених судом фактичних обставинах справи, ОСОБА_3 не довів суду у цій справі, що він має право в рахунок погашення вищезазначеної заборгованості за вищезазначеним кредитним договором на вищезазначене іпотечне майно відповідача саме шляхом визнання права власності за Банком на вищезазначене іпотечне майно боржника за рішенням суду у цій справі.

Посилання Банку в обґрунтування свого позову у цій справі на постанову Пленуму ВССУ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» № 5 від 30.03.2012 року при вищенаведених обставинах є безпідставними.

Відповідач ОСОБА_2 позов позивача у цій справі не визнав.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ст. 10 ч. 3 ЦПК України).

Підстави для звільнення Банку, як позивача, від доказування, передбачені ст. 61 ЦПК України, у цій справі відсутні.

В силу вимог ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, обєктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Згідно із ст. 58 ч. 1 ЦПК України належними доказами є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до ст. 59 ч. 2 ЦПК України Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (допустимість доказів).

Банк, як позивач, не надав суду першої інстанції належних, допустимих доказів в обґрунтування свого позову цій справі.

Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях (ст. 60 ч. 4 ЦПК України).

В силу вимог ст. 303 ч. 1 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді в першій інстанції.

Однак, апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обовязковою підставою для скасування рішення (ст. 303 ч. 3 ЦПК України).

При вищевикладених обставинах, рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам ст.ст. 213-214 ЦПК України щодо його законності та обґрунтованості, апеляційну скаргу ОСОБА_2 слід задовольнити, заочне рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 20 серпня 2015 року у цій справі слід скасувати, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову Банку до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності слід відмовити.

Крім того, в силу вимог ст. 88 ч. ч. 1,5 ЦПК України у разі відмови Банку у задоволенні його позову у цій справі, останній не має права на компенсацію за рахунок відповідача ОСОБА_2 судових витрат, повязаних із розглядом цієї справи судами першої та апеляційної інстанцій.

Також колегія суддів апеляційного суду вважає за доцільне розяснити Банку, що відмова у зверненні стягнення на майно боржника в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором у цій справі у вищезазначений спосіб не є перешкодою для подачі Банком у подальшому позову до суду окремо від цієї справи для звернення стягнення на майно боржника в інший передбачений законом та іпотечним договором спосіб.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 316 - 317 ЦПК України, колегія суддів

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Заочне рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 20 серпня 2015 року у цій справі скасувати.

Ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Банк «ОСОБА_3 та Кредит» від імені якого діє Філія «Запорізьке РУ» Публічного акціонерного товариства «Банк «ОСОБА_3 та Кредит» до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності відмовити.

Судове рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржено безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий суддяСуддяСуддяОСОБА_1 ОСОБА_8ОСОБА_9