Постанова № 59385143, 28.07.2016, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 33/774/448/16 Головуючий у І-й інстанції - Смольняков О.О.

Справа № 203/2807/16 -п Суддя-доповідач - Піскун О.П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 липня 2016 року суддя судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області Піскун О.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпрі, апеляційну скаргу особи, яка притягнута до адміністративної відповідальності ОСОБА_2 на постанову судді Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 07 липня 2016 року у справі про адміністративне правопорушення, якою:

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Дніпропетровська, громадянина України, не працюючого, проживаючого за адресою АДРЕСА_1,

визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених за ст. 124, ч. 4 ст. 130 КУпАП, -

В С Т А Н О В И Л А :

Цією постановою ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених за ст. 124, ч. 4 ст. 130 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами строком на 2 роки.

При обставинах вказаних в оскаржуваній постанові, 05.06.2016 року приблизно о 17-00 годин, по вул. Комсомольська, 74-Б, у м. Дніпропетровську, водій ОСОБА_2, керуючи транспортним засобом «Dacia Logan» д/н НОМЕР_1, під час руху заднім ходом не переконався у безпеці руху, чим здійснив зіткнення з транспортним засобом «Citroen C4» д/н НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_3, та вжив алкогольні напої після ДТП за його участю, чим порушив п. 10.9 ПДР України. Внаслідок ДТП автомобілям завдано механічні пошкодження та матеріальні збитки, та п. 2.9 «а» ПДР України. Водій пройшов тест на приладі «Драгер» № 0522 - (0,48%).

Не погоджуючись з вищевказаною постановою, ОСОБА_2, подав апеляційну скаргу, в якій не оспорюючи правильності кваліфікації дій останнього, просить врахувати обставини, та пом'якшити рішення Кіровського суду.

В обґрунтування апеляційної скарги, зазначає, що він готовий нести покарання і дуже жалкує, що допустив подію ДТП. Просив врахувати, що він є інвалідом ІІ групи, не працює, оскільки йому запропонували роботу, але він не встиг оформитись із за складного перелому та має батьків, яким по 80 років.

В судовому засіданні, апеляційного суду ОСОБА_2, підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги, просив її задовольнити, та пом'якшити покарання.

В суді апеляційної інстанції, ОСОБА_3, заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, просила постанову судді першої інстанції залишити без змін.

Суд апеляційної інстанції, вислухавши пояснення учасників ДТП, вивчивши матеріали справи, дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду в межах апеляційної скарги, дійшов наступного висновку.

Висновок суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_2 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 та ч. 4 ст. 130 КУпАП, відповідає фактичним обставинам справи, є законним та обґрунтованим, та апелянтом не оспорюється.

Відповідно до ч. 7 ст. 294 КУпАП, апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги.

Доводи апеляційної скарги, стосовно наявності пом'якшуючих відповідальність обставин, а саме той факт, що ОСОБА_2 є інвалідом ІІ групи по загальним захворюванням, не працює, та хоч і мають місце, але не виправдовують його поведінки та не є безумовною підставою для зміни йому адміністративного стягнення на більш м'яке. Матеріалами адміністративної справи підтверджено, що ОСОБА_2 має 2 групу інвалідності по загальному захворюванню до 01.05.2017 року. Підтвердження того факту, що правопорушник користується транспортним засобом в зв'язку з інвалідністю, в матеріалах справи відсутнє.

В суді апеляційної інстанції ОСОБА_2 пояснив, що після того як він скоїв ДТП, поставив свій автомобіль та на маршрутному таксі поїхав у своїх справах. Повернувшись назад, випив пива та зателефонував потерпілій.

Отже обставин, які б вказували про заборону застосовувати до правопорушника такий вид стягнення, як позбавлення його спеціального права, передбачених ст.30 КУпАП, як в суді першої так і апеляційної інстанції, не встановлено.

Відповідно до вказаної норми закону, позбавлення права керування засобами транспорту не може застосовуватись до осіб, лише тих, які користуються цими засобами в зв'язку з інвалідністю, чого не встановлено по даній справі.

Факт того, що у правопорушника на утриманні знаходяться пристарілі батьки, не підтверджений доказами наявними в матеріалах справи.

З огляду на викладене, апеляційний суд приходить до висновку, що суддя першої інстанції обґрунтовано і законно визнав винним ОСОБА_2 у скоєнні ним адміністративних правопорушень, передбачених ст. 124 та ч. 4 ст. 130 КУпАП та керуючись вимогами ч.2 ст. 36 КУпАП за сукупністю скоєних адміністративних правопорушень обґрунтовано і законно застосував до ОСОБА_2 вид та строк адміністративного стягнення у вигляді позбавлення його права керування транспортними засобами строком на два роки, що в повній мірі буде сприяти його вихованню в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобіганню вчинення ним нових правопорушень, тоді як доводи апеляційної скарги не дають законних підстав для скасування постанови судді першої інстанції.

Накладаючи стягнення у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами строком на 2 роки, суд першої інстанції дотримався вимог ст. 33 КУпАП і призначив його за сукупністю адміністративних правопорушень відповідно до ч. 2 ст. 36 КУпАП в межах санкції за більш серйозне правопорушення із числа скоєних, передбаченою ч. 4 ст. 130 КУпАП, в межах найнижчої межі встановленої санкції зазначеної статті, врахувавши при цьому характер вчиненого правопорушення, який свідчить про грубе порушення порядку користування правом керування транспортними засобами, особу правопорушника та ступінь його вини, майновий стан.

Слід відмітити, що стягнення у виді 2 років позбавлення правопорушника спеціального права, яке було застосовано до ОСОБА_2, є мінімальним, передбаченим ч.4 ст.130 КУпАП. Можливості застосувати до правопорушника стягнення передбачене нижче вказаної межі, чинний КУпАП, не передбачає.

При розгляді справи судом першої інстанції порушень ст. ст. 279, 280 КУпАП не допущено, докази перевірені на їх допустимість, належність та достатність відповідно до ст. 252 КУпАП, а всі обставини, що мають значення для вирішення справи, суд з наведенням відповідних мотивів встановив та правильно кваліфікував вчинені правопорушення.

Неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, які б були підставою для зміни постанови суду, апеляційним переглядом не встановлено.

Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову судді першої інстанції - без змін.

Керуючись ст. 294 Кодексу України про адміністративні правопорушення,-

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Постанову судді Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 07 липня 2016 року у справі про адміністративне правопорушення, якою ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень, за ст. 124, ч. 4 ст. 130 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами строком на 2 роки - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя апеляційного суду

Дніпропетровської області : О.П. Піскун