Рішення № 59380733, 27.07.2016, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 липня 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва у складі:

головуючого - судді Гаращенка Д.Р.

суддів Пікуль А.А., Соколової В.В.

при секретарях Ільченко В.В., Хоменко О.С.

розглянувши у судовому засіданні справу, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 22 березня 2016 року у справі за позовом Приватного акціонерного товариства «Білицький завод «Теплозвукоізоляція» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги, -

ВСТАНОВИЛА:

Представник ПрАТ «Білицький завод «Теплозвукоізоляція» звернувся до суду з заявою про видачу судового наказу про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги з ОСОБА_1, яка була задоволена 25.08.2015р.

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 17 листопада 2015 року судовий наказ було скасовано.

У грудні 2015 року представник ПрАТ ««Білицький завод «Теплозвукоізоляція» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги, в якому просив стягнути заборгованість по сплаті за утримання житла та плати за користування комунальними послугами у сумі 1 354,92 та витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 218 грн.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що балансоутримувачем житлового будинку по вул. Бахмацька, 20 в м. Києві є ПрАТ «Білицький завод «Теплозвукоізоляції», який перебуває в процедурі банкрутства в стадії санації, ухвалою господарського суду Київської області від 28.04.2014р. по справі №Б8/180-10 призначено керуючим санацією ПрАТ «Білицький завод «Теплозвукоізоляції» арбітражного керуючого Лахненка Є.М. Між позивачем та відповідачем існують відносини з приводу надання житлово-комунальних послуг, однак, за відповідачем за період з серпня 2012 року по грудень 2015 року, числиться заборгованість за спожиті житлово-комунальні послуги в розмірі 1354,92 грн. Незважаючи на неодноразові попередження про необхідність своєчасної оплати, відповідач борг не сплатив, тому основний борг станом на 01.12.2015 року становить 1354,92 грн.

Справа № 759/19827/15-ц№ апеляційного провадження: 22-ц/796/6839/2016Головуючий у суді першої інстанції: Ключник А.С .Доповідач у суді апеляційної інстанції: Гаращенко Д.Р. Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 22 березня 2016 року позов задоволено.

Стягнуто з відповідача 1 354,92 грн. заборгованості по житлово-комунальним послугам та 1 158 грн. витрат по сплаті судового збору.

Не погоджуючись рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на його незаконність і необґрунтованість, неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просила рішення скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.

В обґрунтування заявлених вимог апелянт послалася на те, що судом першої інстанції не врахував, що між сторонами не укладено договору про надання житлово-комунальних послуг, а тому на думку апелянта, вимоги позивача є безпідставними.

Крім того, суд незрозуміло з яких підстав відмовився долучати до матеріалів справи докази сторони відповідача, зокрема, квитанції по оплаті послуг, що призвело до зобов'язання відповідача сплатити двічі за послуги 2012 року, а також акти, якими було встановлено, що температура в квартирі під час опалювального сезону складала всього 13-14 градусів, що не відповідає санітарним нормам.

Судом також не враховано, що відповідач має пільги по сплаті комунальних послуг у розмірі 50%, як член загиблого під час Великої вітчизняної війни.

Крім того, апелянт звертає увагу колегії суддів на той факт, що суд першої інстанції незаконно стягнув з неї витрати по сплаті судового збору, оскільки вона являється інвалідом 2-ї групи. Доводи суду про те, що не було надано оригіналу посвідчення не відповідають дійсності, оскільки суд не вимагав його пред'явлення.

Представник апелянта в судовому засіданні підтримала апеляційну скаргу та просила її задовольнити.

Представники ПрАТ «Білицький завод «Теплозвукоізоляція» заперечували проти задоволення апеляційної скарги та просили залишити рішення суда першої інстанції без змін.

Вислухавши доповідь судді-доповідача, представників сторін, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до наступного висновку.

Судом встановлено, що житловий будинок за адресою: вул. Бахмацька, 20 в м. Києві станом на 19.01.2015 року знаходився на балансі ПрАТ «Білицький завод «Теплозвукоізоляція», відповідно до довідки № 16 від 19.01.2015 року виданої головним бухгалтером ПрАТ «Білицький завод «Теплозвукоізоляція» - ОСОБА_5 (а.с. 9).

З довідки форми №3, виданої ПрАТ «Білицький завод «Теплозвукоізоляція» від 18.12.2015 року, вбачається, що в квартирі АДРЕСА_1 зареєстрована ОСОБА_1 (а.с 10).

Ухвалою господарського суду Київської області від 28.04.2014 року по справі №Б8/180-10 призначено керуючим санацією ПрАТ «Білицький завод «Теплозвукоізоляція» арбітражного керуючого Лахненка Є.М. (а.с. 14-15).

26.06.2014 року постановою Київського апеляційного господарського суду, ухвалу господарського суду Київської області від 28.04.2014 року, скасовано.

Постановою Вищого господарського суду України від 06.08.2014 року по справі №Б8/180-10 постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.06.2014 року у справі ЖБ8/180-10 скасовано, ухвалу Господарського суду Київської області від 28.04.2014 року у справі № Б8/180-10 залишено в силі (а.с. 16-17).

Згідно розрахунку заборгованості за житлово-комунальні послуги, по житловому приміщенні квартирі №53, що розташована за адресою м. Київ, вул. Бахмацька, 20, власником якої є ОСОБА_1 числиться заборгованість у розмірі 1354,92 грн. за період з серпня 2012 року по грудень 2015 року. Згідно даного розрахунку, відповідач оплату за надані послуги здійснює періодично, проте, не в повному обсязі (а.с. 11-13).

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, на основі повно та всебічно з'ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень підтверджених доказами, перевірених в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, розглянувши справу в заявлених межах, суд приходить до висновку про те, що вимоги позивача є обґрунтованими, доведеними та такими, що підлягають задоволенню; обставини, що спростовують позовні вимоги, судом не встановлені.

Колегія суддів не повністю погоджується з рішення суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції відповідає не повністю, оскільки суд не в повному обсязі сприяв повному та всебічному з'ясуванню обставин справи, що призвело до частково помилкового рішення суду.

Так, судом першої інстанції не було долучено до матеріалів справи та досліджено докази оплати за житлово-комунальні послуги відповідачем у період з серпня 2012 року по грудень 2015 року, а саме квитанції про оплату.

Як вбачається з наданих апелянтом квитанції, які були долучені до матеріалів справи та досліджені колегією суддів, за період з серпня 2012 року по грудень 2015 року ОСОБА_1 було сплачено 1 366,82 грн.

Згідно ж з наданими позивачем даними, у вказаний період ОСОБА_1 було нараховано 2 542,81 грн., як оплату за житлово-комунальні послуги.

Таким чином, борг відповідача за заявлений період складає 1272,41 грн. (2 542,81-1 366,82), в той час як суд першої інстанції, не залучивши надані відповідачем докази, помилково стягнув з неї 1 354,92 грн.

Отже, в цій частині рішення суду першої інстанції підлягає зміні, вказавши суму, яка підлягає стягненню, у розмірі 1 272,41 грн. замість 1 354,92 грн.

Крім того, судом першої інстанції безпідставно було стягнуто з відповідача на користь позивача витрати за сплату судового збору, виходячи з наступного.

Так, згідно ч.2 ст.88 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від оплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п.9 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір», від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх інстанціях звільняються, зокрема,інваліди 1 та 2 груп.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем, під час розгляду справи в суді першої інстанції, надавалася копія посвідчення ОСОБА_1, відповідно до якого вона являється інвалідом 2 групи (а.с.59).

Колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги та критично ставиться до висновків суду першої інстанції в тому, що представником відповідача не було надано оригіналу документу, що став підставою для звільнення від сплати судового збору.

Згідно ч.4 ст.10 ЦПК України, суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Всупереч наведеній нормі, суд першої інстанції не роз'яснив стороні відповідача про необхідність надати суду оригінал документу для звільнення її від сплати судового збору, що призвело до помилково рішення суду в частині стягнення судових витрат з відповідача на користь позивача, адже, в даному випадку, такі компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, в цій частині рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухвалення нового рішення, про компенсацію ПрАТ «Білицький завод «Теплозвукоізоляція» витрат на сплату судового збору за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Слід також звернути увагу, що судом першої інстанції вказано суму судового збору, що підлягає стягненню на користь позивача у розмірі 1 158 грн., в той час, як вбачається з матеріалів справи, позивачем було сплачено тільки 1 096,2 грн., що підтверджується відповідними квитанціями на суму 1 036,2 (а.с.4) та на суму 60 грн. (а.с.27).

Щодо доводів апелянта про незаконність рішення суду першої інстанції в цілому, оскільки між сторонами не укладено договору про надання житлово-комунальних послуг, а тому вимоги позивача є безпідставними, то колегія суддів їх відхиляє, виходячи з наступного.

Відповідно до п.1 ч.3 ст.20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов'язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору.

Згідно п.3 ч.2 ст.21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», виконавець зобов'язаний, підготувати та укласти із споживачем договір на надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором.

Тобто, законодавцем покладено обов'язок по укладанню договору на надання житлово-комунальних послуг, як на споживача, так і на виконавця.

Враховуючи викладене, відсутність договору не звільняє споживача від оплати за надані проте не оплачені житлово-комунальні послуги.

Колегія суддів також не може прийняти до уваги і доводи апелянта про те, що позивачем не належно надається послуга по опаленню, виходячи з наступного.

Згідно з ч. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18.12.2009 р. встановлено, що відповідно до положень ст. 10-11 ЦПК України суд розглядає справи в межах заявлених позивачем вимог та зазначених і доведених ним обставин.

Згідно ч.1 ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Положенням ст.10 ЦПК України встановлено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Відповідно до положень ч.3 ст.10 та ч.ч.1,4 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Згідно ч.4 ст.60 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідачем не надано суду доказів того, що вона має право не сплачувати позивачу за послуги з опалення.

В даній справі предметом є саме стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги.

В рамках даної справи не розглядається питання про належність надання зазначеної житлово-комунальної послуги ПрАТ «Білицький завод «Теплозвукоізоляція».

Дане питання має інший порядок вирішення та може бути предметом розгляду в іншій справі.

Доказів же того, що у встановленому законом порядку, було визнано неналежним надання ПрАТ «Білицький завод «Теплозвукоізоляція» послуг з опалення в будинку, в якому проживає ОСОБА_1, суду надано не було, а судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Отже, апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, а рішення Святошинського районного суду м. Києва від 22 березня 2016 року зміні в частині визначення суми заборгованості та скасування з ухваленням нового рішення в частині стягнення з відповідача витрат на сплату судового збору.

Керуючись ст.ст.218, 303-305, 307, 309, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 22 березня 2016 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь Приватного акціонерного товариства «Білицький завод «Теплозвукоізоляція» заборгованості за житлово-комунальні послуги за період з серпня 2012 року по грудень 2015 року - змінити, вказавши суму, яка підлягає стягненню, у розмірі 1 272,41 грн. замість 1 354,92 грн.

Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 22 березня 2016 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь Приватному акціонерному товариству «Білицький завод «Теплозвукоізоляція» судових витрат по справі у вигляді судового збору - скасувати та ухвалити нове рішення в цій частині наступного змісту:

Компенсувати Приватному акціонерному товариству «Білицький завод «Теплозвукоізоляція» витрати на сплату судового збору у розмірі 1 096,2 грн. за рахунок держави у порядку, встановленом Кабінетом Міністрів України.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена протягом 20 днів з дня набрання нею законної сили до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий

Судді