Рішення № 59379705, 28.07.2016, Господарський суд Рівненської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33013, м. Рівне, вул. Набережна, 26А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

28 липня 2016 р. Справа № 918/404/16

Господарський суд Рівненської області у складі судді Горплюка А.М. розглянувши матеріали справи

за позовом Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Філії "Центр управління промисловістю" публічного акціонерного товариства "Українська залізниця"

до відповідача ОСОБА_1 підприємства "Рівненський облавтодор" відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України"

про стягнення в сумі 192 163 грн. 08 коп.

В засіданні приймали участь:

Від позивача: ОСОБА_2 (довіреність НАТ 004543 від 18.12.2015р.).

Від відповідача: ОСОБА_3 (довіреність №55/16 від 04.05.2016р.).

Суть спору: Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі Філії "Центр управління промисловістю" публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" звернулося до Господарського суду Рівненської області з позовною заявою до ОСОБА_1 підприємства "Рівненський облавтодор" відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" про стягнення в сумі 195 334,75 грн., з яких 110 983 грн. 61 коп. основний борг, 81 350 грн. 99 коп. інфляційні втрати, 3 000 грн. 15 коп. 3% річних.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що в 2013 році Державне підприємство "Управління промислових підприємств Державної адміністрації залізничного транспорту України" в особі відокремленого структурного підрозділу без права юридичної особи Клесівське карєруправління поставило ОСОБА_1 підприємству "Рівненський облавтодор" відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" щебеневу продукцію, однак відповідач отриману продукцію в повному обсязі не оплатив, внаслідок чого утворилась заборгованість, яку позивач просить стягнути в судовому порядку.

Ухвалою суду від 03.06.2016р. позовну заяву прийнято до розгляду та порушено провадження, справу призначено до слухання на 16.06.2016р.

У зв'язку із перебуванням у відпустці 16.06.2016р. судді Горплюка А.М. судове засідання у справі №918/404/16 призначене на 16.06.2016р. о 10:20 год. не відбулося.

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 17.06.2016р. у справі №918/404/16, враховуючи, що відпали обставини, які унеможливили проведення судового засідання, справу було призначено до розгляду на 30.06.2016р.

30.06.2016р. відповідач, через відділ канцелярії та документального забезпечення суду, подав письмові заперечення, в яких визнав суму основного боргу в розмірі 109 308 грн. 19 коп. Посилаючись на статтю 530 ЦК України, заперечив проти стягнення інфляційних втрат та 3% річних.

В судовому засіданні 30.06.2016р. оголошувалась перерва до 21.07.2016р.

21.07.2016р. позивач, через відділ канцелярії та документального забезпечення суду, подав письмові пояснення, у відповідності до яких зменшив розмір позовних вимог та просить стягнути з відповідача 109 308 грн. 19 коп. основного боргу, 80 122 грн. 90 коп. інфляційних втрат та 2 732 грн. 70 коп. 3% річних

Відповідно до ч. 4 ст. 22 ГПК України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках передбачених ст. 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Пунктами 3.10, 3.11 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" розяснено, що під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві.

Таким чином, оскільки до закінчення судового розгляду позивачем до канцелярії суду подано заяву про зменшення розміру позовних вимог, суд розглядає справу з урахуванням вказаної заяви.

В судовому засіданні 21.07.2016р. оголошувалась перерва до 28.07.2016р.

В судовому засіданні 28.07.2016р. представник позивача підтримав позовні вимоги з підстав вказаних у позовній заяві та з урахуванням письмових пояснень. У свою чергу, представник відповідача заперечив проти позовних вимог в частині інфляційних втрат та 3% річних, суму основного боргу визнав.

Суд вбачає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду заяви.

В результаті розгляду матеріалів справи господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається із матеріалів справи, Державне підприємство "Управління промислових підприємств Державної адміністрації залізничного транспорту України" в особі відокремленого структурного підрозділу без права юридичної особи Клесівське карєруправління протягом травня серпня 2013 року поставило ОСОБА_1 підприємству "Рівненський облавтодор" відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" щебеневу продукцію на суму 121 337 грн. 89 коп., що підтверджується видатковими накладними № 0324/05 від 19.05.2013р. на суму 12 473 грн. 35 коп., № 000510/05 від 06.06.2013р. на суму 19 384 грн. 80 коп., № 000511/05 від 06.06.2013р. на суму 1 902 грн. 19 коп., № 0464/05 від 06.06.2013р. на суму 38 858 грн. 40 коп., № 000528/05 від 11.06.2013р. на суму 9 108 грн. 00 коп., № 000580/05/05 від 20.06.2013р. на суму 1 550 грн. 78 коп., № 00679/05 від 11.07.2013р. на суму 2 383 грн. 10 коп., № 0794/05 від 31.07.2013р. на суму 1 829 грн. 52 коп., № 0816/05 від 04.08.2013р. на суму 13 313 грн. 35 коп. та № 0855/05 від 11.08.2013р. на суму 20 534 грн. 40 коп. (а.с. 7-25)

Вказані видаткові накладні підписані сторонами, містять необхідні реквізити, передбачені п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 р. № 88, тому є належними доказоми того, що фактично відбулась господарська операція (в даному випадку передача/прийняття товарів).

Відповідач прийняв від позивача товар, а саме щебеневу продукцію на суму 121 337 грн. 89 коп., без зауважень.

Проте, відповідач, в порушення умов домовленостей, повністю не розрахувався за отриманий товар. На момент розгляду справи борг відповідача перед позивачем становить 109 308 грн. 19 коп. В матеріалах справи відсутні докази погашення відповідачем вказаної заборгованості.

На підставі частини 2 статті 625 ЦК України, позивач за період з 19 серпня 2013 року по 26 травня 2016 року нарахував відповідачу 3% річних в розмірі 2 732 грн. 70 коп. та інфляційні втрати в розмірі 80 122 грн. 90 коп. (розрахунок а.с. 55-56).

Розглянувши матеріали справи, встановивши обставини справи і давши їм оцінку, господарський суд вважає, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Статтею 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обовязків, зокрема є договори та інші правочини.

За загальним правилом господарський договір викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками.

Разом з тим, згідно зі ст.181 ГК України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Таким чином, між сторонами виникли правовідносини купівлі-продажу, які регулюються нормами гл. 54 Цивільного кодексу України та гл. 30 Господарського кодексу України.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Нормою ч. 1 ст. 692 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Зі змісту наведеної норми вбачається, що за загальним правилом, обов'язок покупця оплатити товар виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на товар. Це правило діє, якщо спеціальними правилами або договором купівлі продажу не встановлено інший строк оплати. Відтак обов'язок відповідача оплатити товар (з огляду на приписи статті 692 ЦК України) виникає з моменту його прийняття. Такою ж є правова позиція Верховного Суду України (постанови ВСУ від 19.08.2014 р. у справі №3-78гс14, від 30.09.2014 р. у справі №3-121гс14, від 07.10.2014 р. у справі №3-125гс14).

Також, згідно із п. 1.7 постанови Пленуму ВГСУ від 17.12.2013 р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 ЦК України.

Відповідач прийнятий від позивача товар на суму 109 308 грн. 19 коп. не оплатив, доказів оплати суду не надав. За наведених обставин, позовна вимога про стягнення з відповідача 109 308 грн. 19 коп. основного боргу є підставною та підлягає до задоволення.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У звязку із невиконанням відповідачем зобовязання з оплати отриманого товару, позивачем заявлено позовну вимогу про стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 2 732 грн. 70 коп. та 80 122 грн. 90 коп. інфляційних втрат за період з 19 серпня 2013 року по 26 травня 2016 року.

Згідно з п. 3.1. постанови Пленуму ВГСУ від 17.12.2013 р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Відповідно до п. 4.1. постанови Пленуму ВГСУ від 17.12.2013 р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Враховуючи викладене та перевіривши правильність здійсненого позивачем розрахунку 3% річних та інфляційних втрат, суд встановив, що інфляційні втрати становлять 98 705 грн. 30 коп., 3% річних становлять 9 092 грн. 05 коп., однак враховуючи, що суд не може вийти за межі позовних вимог, суд задовольняє заявлені позивачем вимоги про стягнення 3% річних в розмірі 2 732 грн. 70 коп. та інфляційні втрати в розмірі 80 122 грн. 90 коп. за період з 19 серпня 2013 року до 26 травня 2016 року

Статтями 33 та 34 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

У відповідності до статті 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обовязковим.

З огляду на вищевикладене в сукупності вбачається, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 109 308 грн. 19 коп. заборгованості, 80 122 грн. 90 коп. інфляційних втрат та 2 732 грн. 70 коп. 3% річних стверджуються матеріалами справи і підлягають.

Судом також встановлено, що позивачем сплачено судовий збір у більшому розмірі, ніж це передбачено чинним законодавством. Так, за подання позовної заяви, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, позивач повинен був сплатити 2 882 грн. 45 коп. судового збору.

Згідно з платіжним дорученням № 1772 від 27.05.2016р. позивачем сплачено 2 930 грн. 02 коп. судового збору, що на 47 грн. 57 коп. більше від встановленого Законом України "Про судовий збір" розміру.

Відповідно до п. 1.ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила, за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

У цьому випадку судовий збір повертається в розмірі зайво сплаченої суми. Повернення сплаченої суми судового збору здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної фінансової політики (ч.ч. 2, 3 ст. 7 Закону України "Про судовий збір").

Щодо судового збору в розмірі 2 882 грн. 45 коп., то останній відповідно до ст. 49 ГПК України покладається на відповідача.

Керуючись ст.ст. 49, 81-1, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з ОСОБА_1 підприємства "Рівненський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України " (33028, м. Рівне, вул. Остафова, 7, код ЄДРПОУ 31994540) на користь Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Філії "Центр управління промисловістю" публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (03038, м. Київ, вул. Тверська, буд. 5, код ЄДРПОУ 40075815) 109 308 грн. 19 коп. заборгованості, 80 122 грн. 90 коп. інфляційних втрат, 2 732 грн. 70 коп. 3% річних та 2 882 грн. 45 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення підписане суддею "02" серпня 2016р.

Суддя Горплюк А.М.