Рішення № 59379679, 27.07.2016, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" липня 2016 р.Справа № 916/515/16

Господарський суд Одеської області у складі :

судді Никифорчука М.І.

при секретареві Кравченко С.В.

за участю представників сторін :

від позивача: ОСОБА_1 за довіреністю від 04.08.2015р.;

від відповідача: О.Б. Максимець, адвокат;

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу № 916/515/16:

За позовом: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4

до відповідача Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5

про витребування майна та компенсації моральної шкоди, -

в с т а н о в и в :

Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 (далі - Позивач) звернулась до господарського суду Одеської області, з урахуванням заяви про зміну предмета позову, з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 (далі - Відповідач) про стягнення завданої позивачу шкоди у розмірі 1740000 грн. та стягнення 100000 грн. моральної шкоди, з урахуванням заяви про зміну пердмету позову від 30.03.2016р.

Свої вимоги позивач грунтує наступним.

На основі рішення виконавчого комітету Затишанської селищної ради Фрунзівського району Одеської області № 62 від 26.10.2006р. «Про оформлення права власності на 39/100 частки будівлі єдиного майнового комплексу магазина «ІНФОРМАЦІЯ_1» відповідачу, який має статус суб'єкта підприємницької діяльності і як набувач майна діяв з використанням цього правового статусу, цим органом місцевого самоврядування було видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 20.10.2006 року, а саме на 39/100 частки єдиного комплексу магазина «ІНФОРМАЦІЯ_1», та комунальним підприємством «Фрунзівське бюро технічної інвентаризації» відповідно до п.5 Заключних положень Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, п.1,3 Тимчасового положення про порядок реєстрації права власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції від 7.02.2002 року №715 (у редакції, яка була чинною на час реєстрації) було здійснено державну реєстрацію права власності на цей об'єкт.

В 2006 році відповідач передав, а позивач прийняв даний об'єкт нерухомого майна для використання по його цільовому призначенню - здійснення роздрібної торгівлі товарами.

У процесі здійснення самостійної, систематичної, на власний ризик підприємницької діяльності в магазині позивач визначав конкретний асортимент, ціну, строк поставки та умови оплати товару, приймав товар по кількості і якості, виконував зобов'язання про оплату товару за власні кошти, проводив інвентаризацію товарів та звірку фактичних їх залишків з даними обліку, щомісячно нарахував та сплачував заробітну плату продавцям.

В окремих випадках товарні накладні були сформовані на відповідача, виходячи з простого легітимного дозволу поставки товарів в магазин, який належить відповідачу. Однак товарні накладні, розрахункові, платіжні та інші документи на поставку та купівлю-продажу товарів приймав та оплачував позивач.

Як зазначає Позивач, з 03.12.2015 року по сьогоднішній час він та продавці не можуть потрапити у приміщення магазину, який відповідач власноручно закрив на замок. В даному магазині знаходяться належні позивачу товари побутової хімії та техніки, господарські, галантерейні та промислові товари (далі - Товар)

Позивач зазначає, що загальна вартість товарів складається із суми вартості товарів за всіма накладними, які додаються до позовної заяви, яка складає 1242040 гривень з урахуванням вартості проданого товару у розмірі 626878 гривень за період з 26.02.2015 року по 04.12.2015 року включно.

З приводу чинення перешкод у користуванні магазином та товарами, що там знаходяться, позивач звертався до Фрунзівського РО УМВД України в Одеської області, щодо неправомірних дій з боку відповідача. При цьому позивач зазначає, що навить після цього відповідач не пропускає позивача в магазин, чим порушує право приватної власності останнього на товари.

Відповідач мотивує свої дії тим, що товари, що знаходяться в магазині, є його власністю. При цьому, відповідач не надав доказів, що містять інформацію про обставини, які спроможні служити аргументом у процесі встановлення належності йому товарів. При цьому позивач зазначає, що оформлення товарних накладних (в окремих випадках) на відповідача не свідчить про наявність об'єктивного зв'язку між цим фактом та належністю товарів.

Позивач зазначає, що такі дії відповідача є незаконними, оскільки згідно ст.321 ЦК право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмеженим у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійснення лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Таким чином, відповідач мав право лише звернутися до суду для вирішення спору, який виник між сторонами, а не самовільно закривати магазин на замок та забороняти позивачу володіти своїм майном. Такі дії можуть бути здійснені лише судом в порядку накладення арешту на майно, заборони вчиняти певні дії. Ніяких обмежень щодо користування майном позивача з боку судових органів не було.

Суб'єктивне право власності є абсолютним правом, яке включає право володіння, користування та розпорядження майном.

Наведене свідчить, що власник втратив можливості мати фізичний доступ до товарів.

Відповідач володіє приміщенням магазину, закрив його на замок, що позбавляє повністю позивача тих правових можливостей, що надає йому право володіння майном, яке є його власністю, включаючи можливості ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд майном.

Право володіння захищається шляхом пред'явлення віндикаційного позову.

Відповідно до ст.387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави, заволоділа ним і в якої майно знаходиться та є індивідуально визначеним.

Зазначений засіб захисту права власності застосовується в тому випадку, коли власник фактично позбавлений можливості володіти, користуватися та розпоряджатися належною йому річчю, тобто коли річ (майно) незаконно вибуває з його володіння.

Підставою віндикаційного позову є обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна з чужого незаконного володіння, зокрема, факти, що підтверджують право власності на витребуване майно.

У даному випадку до обставин, якими позивач обґрунтовує позовні вимоги, входять, зокрема, факти, з яких вбачається, що відповідач виконав дії, спрямовані на заперечення наявного у позивача право власності, тобто такі дії, що свідчать про порушення і існуючого у позивача права власності.

Наявність у позивача суб'єктивного матеріального права, на захист якого подано позов, тобто факту належності товару позивачу підтверджується інвентаризаційними описами товарів, що знаходяться в магазині, від 16.07.2014 року та від 26.02.2015 року, сличительними відомостями результатів інвентаризації товарів від 16.07.2014 року та від 26.02.2015 року, книгою находження та руху товарів і готівки, рахунками - фактурами, товарними накладними, чеками, письмовими поясненнями продавців, що є належними та допустимими доказами наявності права власності на товари.

Таким чином вказані позивачем у позовній заяві підстави, що тягнуть за собою визначенні законом правові наслідки, підтверджують його право власності, факт вибуття майна з його володіння, наявність майна у незаконному володінні відповідача, відсутність у відповідача правових підстав для володіння майном.

30 березня 2016р. Позивач надав заяву про зміну предмету позову, згідно якої зазначає, що в результаті протиправного заволодіння чужим майном без еквівалентної заміни, тобто без рівноцінної компенсації товарів грошовими коштами, відповідач одержав фактичну можливість володіти, користуватися та розпоряджатися товарами як своїми власними, а позивач як власник цих товарів такої можливості позбавлений.

При цьому позивач зазначає, що з 6 березня 2016 року відповідач здійснює продаж товарів, що належать позивачу, а грошові кошти отримані від їх реалізації звертає на свою користь.

Вартість товарів, якими заволодів відповідач виражається у грошовій оцінці (ціні) конкретного товару за роздрібними цінами, що існують на момент реалізації.

На думку позивача, розмір збитків, визначений відповідно до реальної вартості втрачених товарів складає 1714015 грн. (1242040 грн. - оптова ціна плюс 471975 грн. торгівельної націнки до оптової ціни товару).

В зв'язку із реалізацією товарів відповідачем позивач втратив можливість індивідуалізувати товари, які визначені родовими ознаками.

На підстав викладеного, керуючись ст.ст. 11, 16, 23, 386, 386, 387, 1166, 1167 ЦК України, з урахуванням заяви про зміну предмету позову, позивач просить стягнути з відповідача завдану позивачу матеріальну шкоду у розмірі 1740000 грн. та 100000 грн. моральної шкоди.

Відповідач з вимогами не згоден повністю, про що зазначив у своїй заяві, в якій у задоволенні позову просив відмовити повністю.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 09.03.2016р. позовну заяву Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 до відповідача Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 про витребування майна та компенсації моральної шкоди передано за встановленою підсудністю до Господарського суду міста Києва.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 23.03.2016 матеріали справи №916/515/16 направлено за виключною підсудністю до господарського суду Одеської області.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.03.2016р., справу № 916/515/16 передано на розгляд судді Никифорчуку М.І.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 04.04.2016р. суддя Никифорчук М.І. прийняв до свого провадження справу № 916/515/16 та призначив розгляд справи на 27.04.2016р. о 10:20.

01.04.2016р. до господарського суду надійшов запит Одеського апеляційного господарського суду про направлення справи № 916/525/16 до Одеського апеляційного господарського суду у зв'язку з надходженням апеляційної скарги ФОП ОСОБА_4 на ухвалу суду від 09.03.16 по справі № 916/515/16 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 про витребування майна та компенсації моральної шкоди.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 04.04.2016р. провадження у справі № 916/515/16 зупинено до розгляду Одеським апеляційним господарським судом апеляційної скарги ФОП ОСОБА_4

29 квітня 2016 р. до господарського суду Одеської області надійшли матеріали справи № 916/515/16 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 до відповідача Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 про витребування майна та компенсації моральної шкоди.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 29.04.2016р. провадження у справі № 916/515/16 поновлено з 18.05.2016р.

В засіданні суду 04.07.2016р. оголошена перерва на 11.07.2016р. за правилами ст. 77 ГПК України.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 11.07.2016р. строк розгляду спору по справі № 916/515/16 продовжено на 15 днів до 29 липня 2016 р.

В засіданні суду 27.07.2016р. оголошена вступна та резолютивна частини рішення в порядку ст. 85 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши представників сторін, дослідивши та проаналізувавши надані докази, проаналізувавши приписи законодавства, що регулюють правовідносини по даному спору, господарський суд прийшов до наступного висновку.

Відповідно до вимог ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Ці дані встановлюються письмовими і речовими доказами.

У відповідності до ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори-основний вид правомірних дій -це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Вказані позивачем обставини, якими він обгрунтовує позовні вимоги, спрямовані на захист суб'єктивного матеріального права позивача на належні йому товари.

При цьому на думку позивача цілком доведеними є обставини, які підтверджують право власності позивача на вказані товари, факт вибуття товарів з його володіння, наявність майна у незаконному володінні відповідача.

Вказані обставини підтверджується інвентаризаційними описами товарів, рахунками-фактурами, товарними накладними, чеками, письмовими поясненнями прдавців, що є належними та допустимими доказами наявності права власності на товари.

Відповідно до ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави, заволоділа ним.

На підтвердження викладених у позові обставин, позивачем надана велика кількість рахунків-фактур, товарних накладних, чеків, проте дослідити кожну позицію товару та ідентифікувати саме цей товар, належний позивачу та який знаходиться в магазині «ІНФОРМАЦІЯ_2», який складає 39/100 частки будівлі єдиного майнового комплексу «ІНФОРМАЦІЯ_1», який розташований за адресою: АДРЕСА_1 суд не може, оскільки, на думку суду, вказані докази не містять достатньої інформації для ідентифікації товару.

Проте, згідно пояснень позивача, індивідуалізація товарів, які визначені родовими ознаками, що відрізняє їх з-поміж інших однорідних товарів, відбулася шляхом відокремлення від ідентичних товарів в приміщенні вищевказаногомагазину та ідентифікації відповідним чином по найменуванню, кількості та товарними характеристиками у відповідних документах.

Таким чином, на обґрунтування наявності у позивача права власності на товари, надано суттєвий перелік доказів, але вказані докази не можуть точно підтвердити ані факт вибуття товарів з володіння позивача, ані факт наявності майна у незаконному володінні відповідача.

Крім цього, подані відповідачем документи про придбання ним майна, виготовлені з використанням технічних засобів, не беруться судом до уваги, оскільки вони не стосуються періоду часу, за яким позивачем визначено кількість і вартість майна, та не можуть вважатися належними доказами.

Враховуючи викладене господарський суд вважає, що позивачем не доведено повністю факт вибуття товарів з його володіння та наявності майна у незаконному володінні відповідача, тому господарський суд не вбачає підстав для задоволення позову у визначений позивачем спосіб шляхом відшкодування збитків.

Щодо вимог стягнення моральної шкоди господарський суд зазначає наступне.

Відповідно до п.п. 3, 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України N 4 від 31.03.1995р. „Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", із змінами, - Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках.

Як свідчать матеріали справи, жодних доказів заподіяння позивачеві з боку відповідача моральних переживаннях у зв'язку з порушеннях його права власності на майно позивачем не надано. При цьому господарський суд зазначає, що позивач як фізична особа - підприємець здійснює підприємницьку діяльність на власний ризик. Тобто він не застрахований від будь-якого негативних наслідків його діяльності.

Також господарський суд зазначає, що позивачем не надано обґрунтованого розрахунку суми моральної шкоди яку він вимагає стягнути з відповідача, а лише зазначена сума.

За таких обставин господарський суд не находить правових підстав для задоволення вимог про стягнення з відповідача моральної шкоди.

З приведених обставин суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні позову повністю.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 - відмовити повністю.

Рішення господарського суду Одеської області набирає чинності у порядку ст. 85 ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано 01 серпня 2016 р.

Суддя М.І. Никифорчук