Рішення № 59379358, 26.07.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.07.2016Справа №910/10472/16

За позовом Приватного підприємства «Херсонтеплогенерація»

до Публічного акціонерного товариства «Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»

про визнання договору недійсним

Суддя Маринченко Я.В.

Представники сторін:

від позивача - не з'явився;

від відповідача - Мельник В.В. (представник за довіреністю).

ВСТАНОВИВ:

У червні 2016 Приватне підприємство «Херсонтеплогенерація» звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства «Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» про визнання недійсним договору №1805/14-ТЕ-33 від 09.12.2013 купівлі-продажу природного газу.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що умови спірного договору, а саме п.9.3, щодо строку позовної давності тривалістю у п'ять років є вкрай невигідними для нього, як покупця та спірний пункт був навмисно внесений в договір відповідачем з метою подальшого нарахування та стягнення пені у судовому порядку за період тривалістю 5 років. На даний час відповідач ініціював ряд судових позовів про стягнення з позивача штрафних санкцій, посилаючись саме на положення п. 9.3. договору. Стягнення штрафних санкцій за період тривалістю п'ять років призведе до зриву опалювального сезону.

Також, на думку позивача, вищезазначені умови спірного договору формування ціни, порядку обліку природного газу, розрахунків та відповідальності суперечить примірному договору про постачання природного газу за нерегульованим тарифом підприємствам теплоенергетики на виробництво теплової енергії для надання населенню послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1087 від 07.10.2009.

На підставі викладеного позивач просить визнати недійсним договір №1805/14-ТЕ-33 від 09.12.20113 купівлі-продажу природного газу, укладений між ПАТ «НАК «Нафтогаз України» та ПП «Херсонтеплогенерація».

В ході розгляду справи позивачем було подано заяву про зменшення розміру позовних вимог.

В обґрунтування вказаної заяви позивач посилається на те, що визнанню недійсним підлягає не весь договір в цілому, який вже виконаний сторонами в повному обсязі, а лише пункт 9.3 спірного договору в якому зазначено, що строк у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав , за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафу, відсотків річних, інфляційних нарахувань встановлюється тривалість у п'ять років.

На думку позивача, зазначений пункт спірного договору був навмисно сформований таким чином, з метою подальшого нарахування та стягнення пені у судовому порядку за період тривалістю п'ять років.

Судом вищевказана заява позивача прийнята до розгляду, та отже, у відповідності до ст.ст. 22, 55 Господарського процесуального кодексу України, мають місце нові позовні вимоги, з яких підлягає вирішенню спір по даній справі.

Представник позивача в судове засідання не з'явився, проте через загальний відділ діловодства господарського суду міста Києва надіслав клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку із неможливістю прибуття уповноваженого представника в судове засідання через обмежене фінансування Приватного підприємства «Херсонтеплогенерація».

Відповідач в судовому засіданні заперечив проти задоволення позовних вимог в повному обсязі з підстав викладених у відзиві на позовну заяву, зокрема зазначив, що відповідно до ст.627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Разом з тим, проект договору може бути розроблений з ініціативи будь-якої із сторін у строки, погоджені сторонами.

Також зазначив, що при укладенні договору на основі типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, або у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, сторони не можуть відступати від змісту типового договору, однак можуть конкретизувати його умови.

Додатково зазначив, що підставами визнання правочину недійсним, зокрема є недодержання однією стороною чи всіма сторонами вимог щодо волевиявлення учасника правочину, щодо настання реальних правових наслідків правочину. Порушення вимог закону, допущені стороною (сторонами) після укладення правочину, не можуть спричиняти його недійсність. Позивач підписуючи оспорюваний договір погодився з усіма умовами, викладеними в договорі.

Разом з тим, відповідно до ст.259 ЦК України, позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Враховуючи, що збільшення позовної давності визначено умовами договору, а саме п.9.3. договору, у письмовій формі, та з огляду на права сторін, передбачені ст.259 ЦК України, зазначений пункт договору та договір в цілому не суперечать нормам чинного законодавства, а тому не може бути визнаним недійсним.

На підставі викладеного відповідач просить відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Відповідно до вимог ст. 75 ГПК України, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника позивача за наявними у ній матеріалами, що містять достатньо відомостей про права і взаємовідносини сторін.

Розглянувши матеріали справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 09.12.2013 року між Приватним підприємством «Херсонтеплогененація» (покупець) та Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (продавець) було укладено договір №1805/14-ТЕ-33 купівлі-продажу природного газу, відповідно до якого продавець зобов'язується передати у власність покупцю у 2014 році природний газ, ввезений на митну територію України ПАТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711210000, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити цей природний газ, на умовах цього договору (п.1.1. договору).

Згідно з п. 5.2 договору ціна за 1000 куб. м газу становить 1118,97 грн. з урахуванням збору у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на природній газ, тарифів на транспортування, розподіл і постачання природного газу за регульованим тарифом та без урахування податку на додану вартість. До сплати за 1000 куб. м природного газу - 1118,97 грн., крім того ПДВ - 17% - 190,22 грн., всього з ПДВ - 1309,20 грн.

Відповідно до п.6.1. договору оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу.

Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Згідно з п.7.3 договору, у разі невиконання покупцем умов пункту 6.1 цього договору, продавець має право в односторонньому порядку розірвати цей договір.

Пунктом 9.3. договору сторони погодили, що строк у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав, за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафу, інфляційних нарахувань, відсотків річних, встановлюється тривалістю у 5 (п'ять) років.

Договір відповідно до п.11 набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, і діє в частині реалізації газу до 31 грудня 2014, а в частині проведення розрахунків - до повного їх здійснення.

Відповідно до ч.1 ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За змістом ст.627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Згідно зі ст.204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Як на тяжкі обставин, які змусили позивача підписати договір на вкрай невигідних для нього умовах, позивач посилається на неможливість відмовитися від укладення спірного договору у зв'язку із прийнятою 06.01.2008 року Кабінетом Міністрів України постановою №41 в якій зазначено, що ПАТ «НАК «Нафтогаз України» є єдиним імпортером природного газу.

Виходячи зі змісту ст.233 Цивільного кодексу України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину. При визнанні такого правочину недійсним застосовуються наслідки, встановлені статтею 216 Цивільного кодексу України. Сторона, яка скористалася тяжкою обставиною, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки і моральну шкоду, що завдані їй у зв'язку з вчиненням цього правочину.

Разом з тим, відповідно до п. 3.10 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 р. «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» ознаками правочину, що підпадає під дію статті 233 Цивільного кодексу України, є вчинення особою правочину на вкрай невигідних для себе умовах, під впливом тяжкої для неї обставини і добровільно, тобто за відсутності насильства, обману чи помилки, можливо, навіть з ініціативи самого позивача. Доведення того, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено або було б вчинено на інших умовах, покладається на позивача.

При цьому, як вбачається із доводів позивача, позивачем не доведено, що за інших обставин, а саме відсутності Постанови КМУ №41 від 06.01.2008, спірний договір не було б укладено або зазначений договір укладався б на інших умовах.

Крім того, позивач не був позбавлений права запропонувати відповідачеві власно розроблений проект договору.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позивачем не надано жодних належних доказів на підтвердження обставин, які в силу вимог ст.233 Цивільного кодексу України, є підставами для визнання недійсним спірного договору, а саме не надано суду належних та допустимих доказів, що даний договір був укладений проти волі позивача та здійснювався під тиском тяжких обставин, які змусили позивача вчинити правочин, а саме підписати договір на вкрай невигідних умовах.

За таких обставин, правові підстави для визнання договору №1805/14-ТЕ-33 купівлі-продажу природного газу від 09.12.2013 відсутні, а отже позовні вимоги Приватного підприємства «Херсонтеплогенерація» задоволенню не підлягають.

Згідно зі ст.33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження викладених у позові обставин.

На підставі положень ст.49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача в повному обсязі.

Враховуючи вкладене та керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення підписано 01.08.2016

Суддя Я.В. Маринченко