Рішення № 59378960, 01.08.2016, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

28.07.16р. Справа № 904/5590/16

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Аптечний склад ОСОБА_1", м. Дніпропетровськ

до Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробничий комплекс "Практика", м. Дніпропетровськ

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Публічного акціонерного товариства "ТАСкомбанк", м. Київ

про визнання недійсними договорів оренди № 1205-11 від 12.05.2011, № 1704-12 від 17.04.2012 та № 1703-К від 17.03.2015

Суддя Воронько В.Д.

Представники:

від позивача: представник ОСОБА_2, довіреність від 11.05.2016; представник ОСОБА_3, довіреність від 01.07.2015;

від відповідача: представник ОСОБА_4, довіреність від 16.05.2016;

від третьої особи: головний юрисконсульт ОСОБА_5, довіреність № 56 від 26.01.2016.

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Аптечний склад ОСОБА_1" (далі - позивач) звернулося до господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробничий комплекс "Практика" (далі - відповідач), у якій заявило вимоги про визнання недійсними договорів оренди:

№ 1205-11, укладеного між сторонами 12.05.2011, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_6 12.05.2011 за реєстровим № 187;

№ 1204-12, укладеного між сторонами 17.04.2012, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_6 17.04.2012 за реєстровим № 153;

№ 1703-К, укладеного між сторонами 17.03.2015.

Позовні вимоги позивач обгрунтовує тим, що відповідачем об'єкт оренди не зданий у встановленому порядку до експлуатації, тому у відповідача відсутнє право на передачу об'єкта нерухомого майна в оренду.

За клопотанням відповідача ухвалою суду від 18.07.2016 до участі у справі у якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача залучено Публічне акціонерне товариство "ТАСкомбанк", м. Київ.

Підставою для цього стало те, що між відповідачем та ПАТ "ТАСкомбанк" був укладений договір № НІ 674 про заставу майнових прав, відповідно до якого відповідач передав банку права вимоги грошових коштів, що належать ТОВ НВК "Практика" за низкою договорів, в тому числі й спірними договорами оренди № 1205-11 від 12.05.2011 та № 1704-12 від 17.04.2012, укладеними з позивачем у справі.

28.07.2016 відповідач до суду надав відзив на позовну заяву, у якому проти позову заперечув, посилається на те, що під час укладання спірних договорів сторонами були узгоджені передбачені законом всі істотні умови щодо об'єкту оренди. Відповідач вважає, що доводи позивача щодо необхідності здійснення процедури прийняття в експлуатацію будівлі складу після проведених будівельних робіт з його переобладнання та отримання свідоцтва на право власності на реконструйований об'єкт грунтуються на помилковому висновку, що виконані будівельні роботи є за своєю суттю реконструкцією. А тому, на думку відповідача, відсутні правові підстави для визнання недійсними договорів оренди №1205-11 від 12.05.2011, №1704-12 від 17.04.2012 та №1703-К від 17.03.2015, оскільки на момент вчинення правочинів вони відповідали вимогам статей 202, 203 та 215 ЦК України. З огляду на що просить суд відмовити у задоволенні позову.

Третя особа у своєму відзиві також підтримала позицію відповідача, позовні вимоги вважає необгрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,

ВСТАНОВИВ:

12.05.2011 між Товариством з обмеженою відповідальністю Науково-виробничий комплекс "Практика" (далі - орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Аптечний склад ОСОБА_1" (далі - орендар, позивач) було укладено договір оренди №1205-11 (далі - договір оренди 1) зі змінами до нього. Вказаний договір посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_6 12.05.2011 за реєстраційним №187 та зареєстрований в Державному реєстрі правочинів 12.05.2011 за №4443003.

Згідно п. 1.1, 1.2 договору оренди 1, в редакції договору про внесення змін № 3 від 04.04.2014, орендодавець зобов'язується передати в оренду, а орендар зобов'язується прийняти, згідно умов цього договору, складські приміщення за адресою: Дніпропетровська область, м. Дніпропетровськ, вулиця Героїв Сталінграда, будинок 151д. Площа, що орендується, складає 1 421,9 м2. Та адміністративно-побутові і офісні приміщення за адресою Дніпропетровська область, м. Дніпропетровськ, вулиця Героїв Сталінграду, будинок 151д. Площа, що орендується, складає 385 м2". Загальна площа, що надається в оренду згідно умов цього договору, після проведення переобладнання приміщення орендарем, становить 2 303,4 м2 (надалі разом вказані складські, антресольні, адміністративно-побутові та офісні приміщення, ганок, рампа, згідно з переліком будівель та споруд, зазначених у технічному паспорті складського приміщення, у подальшому - об'єкт оренди, літери БТ-1, БТ1-4, БТ2-2, БТ5-2, бт2, бт3, згідно технічного паспорту на виробничий будинок (Інвентаризаційна справа № 245Ц, реєстровий номер 7790326),

Сторони домовились, що антресольний поверх площею 496,5 м2, металевий ганок площею 3,8 м2, металева рампа площею 7,9 м2, збудовані при проведенні переобладнання приміщення Орендарем, внаслідок чого змінилась орендна площа об'єкту оренди, що зазначена в п. 1.1., не змінює розмір орендної плати, визначеної положеннями цього договору, у тому числі не є підставою для її коригування внаслідок застосування п. 4.6. та п. 4.7. договору оренди (п. 4.7.1. договору оренди 1, в редакції договору про внесення змін № 3 від 04.04.2014).

За п. 1.3 договору оренди 1, нерухоме майно належить відповідачу на праві приватної власності, на підставі Рішення постійно діючого Третейського суду при Асоціації "ЛЕВЛЕКС" від 23 липня 2008 року, зареєстрованого 13 серпня 2008 року в КП "Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації" Дніпропетровської обласної ради, в електронному Реєстрі прав власності на нерухоме майно за реєстраційним номером 7790326.

Метою оренди відповідно до договору оренди 1 є передача орендарю нерухомого майна у користування за плату на певний строк для здійснення орендарем господарської діяльності - розміщення аптечного складу (пункт 1.4 договору оренди 1).

Зміна цільового призначення об'єкта оренди умовами договору оренди 1 не допускається (пункт 5.1 договору оренди 1).

Строк оренди майна, згідно з пунктом 2.1 договору оренди 1, з урахуванням змін внесених договором про внесення змін №1, становить 150 (сто п'ятдесят) календарних місяців, починаючи з моменту підписання акту орендарем та орендодавцем прийому-передачі майна.

17.04.2012 між позивачем та відповідачем було укладено договір оренди №1704-12 (далі - договір оренди 2) зі змінами до нього, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_6 17.04.2012 за реєстраційним №153.

Відповідно до умов договору оренди 2, орендодавець зобов'язується передати, а орендар прийняти у оренду у будівлі складу приміщення сходової клітини орендованою площею 27,5 (двадцять сім цілих п'ять десятих) м2, за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Героїв Сталінграду, буд, 151д (сто п'ятдесят один "д").

Об'єкт оренди за договором оренди 2, - є невід'ємною частиною об'єкту оренди за Договором оренди 1.

Акт прийому-передачі майна був підписаний стооронами від 20.04.2012.

Метою оренди відповідно до договору оренди 2 є передача орендарю нерухомого майна у користування за плату на певний строк для здійснення орендарем господарської діяльності.

Зміна цільового призначення об'єкта оренди умовами договору оренди 2 не допускається (пункт 5.1 договору оренди 2).

Строк оренди майна згідно з пунктом 2.1 договору оренди 2 становить 139 календарних місяців, починаючи з моменту підписання акту орендарем та орендодавцем прийому-передачі майна.

17.03.2015 між цими ж сторонами був укладений договір оренди №1703-К (далі - Договір оренди 3) зі змінами до нього.

Відповідно до умов договору оренди 3, орендодавець зобов'язується передати, а орендар прийняти у оренду зовнішній ганок зі сходами орендованою площею 13,56 (тринадцять цілих п'ятдесят шість десятих) м2, за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Героїв Сталінграду, буд, 151д (сто п'ятдесят один "д").

Об'єкт оренди за Договором оренди 3, - є невід'ємною частиною об'єкту оренди за договором оренди 1.

Сторонами 17.03.2015 був підписаний Акт прийому-передачі майна.

Метою оренди відповідно до договору оренди 3 є передача орендарю нерухомого майна у користування за плату на певний строк для здійснення орендарем господарської діяльності.

Зміна цільового призначення об'єкта оренди умовами договору оренди 3 не допускається (пункт 5.1 Договору оренди 3).

Строк оренди майна згідно з пунктом 2.1 договору оренди 3 становить 2 роки та 11 календарних місяців, починаючи з моменту підписання акту орендарем та Орендодавцем прийому-передачі майна.

На виконання умов вказаних договорів оренди позивач прийняв у строкове платне користування, а відповідач, в свою чергу, передав, частину приміщень (складські, адміністративно-побутові та антресольний поверх), що розташовані по вул. Героїв Сталінграда, 151Д у м. Дніпропетровську.

Об'єкти оренди, що зазначені у договорах оренди 2 і 3 (ганок і сходова клітина) - невід'ємні частини об'єкту оренди за договором оренди 1, їх окреме використання неможливе, так само як і не можливе окреме вирішення питання щодо недійсності договорів 2 і 3, і саме з цих причин позивачем у позові об'єднано вимоги при визнання недійсними договорів оренди № 1205-11 від 12.05.2011, № 1704-12 від 17.04.2012, №1703-К від 17.03.2015.

У травні 2016 року позивачу стало відомо, що орендований об'єкт не прийнято в експлуатацію згідно вимог чинного законодавства, а отже самі договори суперечать чинному законодавству та, на його думку, мають бути визнані недійсними через недодержання сторонами з вини відповідача вимог чинного законодавства при їх укладенні, що і стало причиною звернення позивача до суду з цим позовом.

Дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши надані докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та необхідність задоволення позову повністю з таких підстав.

Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Господарське зобов'язання виникає, зокрема із господарського договору (ст. 174 Господарського кодексу України).

Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України).

На підставі ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (ч.1 ст. 215 Цивільного кодексу України).

Так, правочин є недійсним при недодержанні його сторонами приписів актів цивільного законодавства, а також у випадку, якщо він суперечить інтересам держави і суспільства.

Як встановлено ч.1 ст. 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до ст. 793 Цивільного кодексу України, договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається у письмовій формі. Договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на три роки і більше підлягає нотаріальному посвідченню.

У відповідності до статті 179 Цивільного кодексу України річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов'язки.

Разом з тим, статтею 181 Цивільного кодексу України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Враховуючи положення частини 1 статті 182 Цивільного кодексу України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

З огляду на порядок набуття права власності на новостворене майно та об'єкти незавершеного будівництва, визначений статтею 331 Цивільного кодексу України, право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, з огляду на проведений правовий аналіз норм цивільного законодавства України, моментом створення об'єкта нерухомого майна у вигляді будинку, будівлі або споруди тощо та виникненням права власності на нього, є завершення його будівництва та прийняття до експлуатації.

Звертаючись до суду з цим позовом позивач зазначає, що після укладення договору оренди № 1 від 12.05.2011, сторонами було досягнуто згоди щодо здійснення реконструкції орендованого об'єкту та добудови до нього антресольного поверху. Після проведення будівельних робіт, сторонами 04.04.2014 було укладено договір про внесення змін № 3 до договору оренди № 1205-11, яким останні погодили, що антресольний поверх площею 496,5 м2, металевий ганок площею 3,8 м2, металева рампа площею 7,9 м2, збудовані при проведенні переобладнання приміщення орендарем, внаслідок чого змінилась орендна площа об'єкту оренди, що зазначена в п. 1.1., не змінює розмір орендної плати, визначеної положеннями цього договору, у тому числі не є підставою для її коригування внаслідок застосування п 4.6. та 4.7.договору оренди.

Згідно приписів п. 7.4.7. договору оренди № 1205-11 орендодавець несе відповідальність за оформлення документів, підтверджуючих право власності на переобладнаний об'єкт оренди, згідно узгодженого з орендодавцем технічного завдання, а також за отримання правовстановлюючих документів, що підтверджують право власності на використання орендованих приміщень після виконання узгодженого з орендодавцем технічного завдання.

Після виконання переобладнання відповідачем 24.02.2016 позивач звернувся до відповідача із листом № 35 з проханням надати документальне підтвердження виконання обов'язку за п. 7.4.7. договору оренди № 1205-11 від 12.05.2011 та оформлення належним чином документів, підтверджуючих право власності на переобладнаний об'єкт та введення його в експлуатацію після виконаного переобладнання. Однак відповіді на зазначений об'єкт надано не було, в зв'язку з чим позивач звернувся за правовою допомогою. 12.05.2016 в його інтересах до Департаменту ДАБІ у Дніпропетровській області було подано адвокатський запит щодо того, чи введені в експлуатацію будівлі та споруди по вул. Героїв Сталінграда, 151Д, на який 26.05.2016 отримано відповідь від Департаменту ДАБІ у Дніпропетровській області, згідно якої будівлі та споруди по вул. Героїв Сталінграда, 151Д у м. Дніпропетровську в експлуатацію не введені.

Крім того, до Департаменту ДАБІ у Дніпропетровській області та Головного архітектурно-планувального управління Дніпропетровської міської ради було подано запит щодо того, чи підлягає введенню в експлуатацію об'єкт (будівлі та споруди) після виконаного переобладнання шляхом добудови до об'єкта антресольного поверху площею 496,5 м2, металевого ганку площею 3,8 м2, металевої рампи площею 7,9 м2, на які отримано відповіді про те, що вказане переобладнання є реконструкцією та підлягає введенню в експлуатацію шляхом реєстрації відповідних декларацій про початок будівельних робіт та про готовність об'єкта до експлуатації (лист Департаменту ДАБІ у Дніпропетровській області від 01.06.2016 за № 1004-14/449/1 та лист ГоловАПУ Дніпропетровської міської ради від 31.05.2016 за № 07/22-106).

Отже, судом встановлено та підтверджено матеріалами справи той факт, що будівлі та споруди, які взагалі не введені в експлуатацію, мали бути введені в експлуатацію не лише станом на момент укладення першого договору оренди 12.05.2011, а й після проведеної реконструкції шляхом добудови антресольного поверху. До того ж листом КП "ДМТБІ" Дніпропетровської міської ради від 03.06.2016 № 7389 підтверджено, що в матеріалах інвентарізаціної справи відсутні відомості про прийняття в експлуатацію об'єктів нерухомого майна, право власності на які визнані рішенням постійно діючого третейського суду при Асоціації "ЛЕВЛЕКС" від 23.07.2008.

Дослідивши рішення третейського суду, яким за відповідачем 23.07.2008 визнано право власності на нерухоме майно по вул. Героїв Сталінграда, 151д, без акту введення в експлуатацію, з огляду на інформацію, надану Департаментом ДАБІ у Дніпропетровській області, суд дійшов висновку про те, що будівництво зазначеного майна було здійснено відповідачем у 2008 році і наразі орендований об'єкт не прийнятий до експлуатації в порядку, передбаченому чинним законодавством України. Цей факт свідчить про те, що нерухоме майно не може використовуватись безпосередньо відповідачем чи передаватись в оренду позивачу, з огляду на що укладені сторонами договори оренди порушують приписи чинного законодавства, а тому їх слід визнати недійсними.

Відповідно до Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, який затверджено Постановою КМУ від 22.09.2004 за № 1243 (в редакції станом на червень 2008 року), прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів полягає у підтвердженні державними приймальними комісіями готовності до експлуатації об'єктів нового будівництва, реконструкції, реставрації, капітального ремонту будівель і споруд як житлово-громадського, так і виробничого призначення, інженерних мереж та споруд, транспортних магістралей, окремих черг пускових комплексів (далі - закінчені будівництвом об'єкти), їх інженерно-технічного оснащення відповідно до затвердженої в установленому порядку проектної документації, нормативних вимог, вихідних даних на проектування.

Згідно п. 6 зазначеної Постанови КМУ, до складу робочої комісії включаються представники генерального підрядника, субпідрядної організації, генерального проектувальника (автор проекту), експлуатаційної організації, інспекції державного архітектурно-будівельного контролю, органів державного санітарно-епідеміологічного нагляду, державного пожежного нагляду, промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду, державного енергетичного нагляду, охорони навколишнього природного середовища, державної інспекції з енергозбереження та інших органів, що здійснюють державний нагляд відповідно до призначення об'єкта.

Згідно п. 27 Постанови КМУ, за результатами роботи державної приймальної комісії складається акт про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта, форма якого затверджується Мінрегіонбудом. Датою введення в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта є дата затвердження акта державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію цього об'єкта органом виконавчої влади чи органом місцевого самоврядування, що утворив комісію (пункт 29 Постанови КМУ).

Так, з вищевикладених нормативно-правових актів слідує, що станом на момент завершення будівництва орендованого об'єкту - будівель і споруд в цілому (липень 2008 року) встановлено обов'язок прийняття зазначеного майна в експлуатацію, так само, як і на цей час встановлено обов'язок відповідача ввести об'єкт в експлуатацію як в цілому (зважаючи на невиконання такого обов'язку у 2008 році), так і зокрема після проведеної реконструкції шляхом добудови антресольного поверху.

Підсумовуючи викладене, суд вважає за доцільне зауважити, що за умови не введення об'єкту нерухомого майна до експлуатації, навіть незважаючи на факт реєстрації права власності на підставі рішення третейського суду при Асоціації "ЛЕВЛЕКС" від 23.07.2008, використання такого майна як самостійно відповідачем, так і шляхом передання в оренду, суперечить чинному законодавству та є незаконним.

На даний час прийняття в експлуатацію об'єктів нерухомості встановлюється Порядком прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №461 від 13.04.2011, відповідно до якого прийняття в експлуатацію об'єктів, що належать до І-ІІІ категорії складності, та об'єктів, будівництво яких здійснено на підставі будівельного паспорта, проводиться шляхом реєстрації Державною архітектурно-будівельною інспекцією та її територіальними органами поданої замовником декларації про готовність об'єкта до експлуатації. Експлуатація об'єктів, не прийнятих в експлуатацію забороняється.

Враховуючи те, що орендований об'єкт, розташований за адресою: вул. Героїв Сталінграда, 151Д у м. Дніпропетровську, не приймався до експлуатації у встановленому законом порядку, використання даного об'єкту у підприємницькій діяльності як самостійно, так і передачі в найм або іншим третім особам до вводу його в експлуатацію є таким, що суперечить ст. 5 Закону України "Про основи містобудування".

За приписами ч. ч. 2, 4, 5, 7 ст. 319 Цивільного кодексу України власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.

Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Статтею 331 Цивільного кодексу України встановлено, що право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Експлуатація самочинно збудованої будівлі порушує визначений законодавством порядок будівництва об'єктів нерухомості, державної реєстрації речових прав на них та фактично нівелює роль цілої системи органів державної влади та контролю, які здійснюють повноваження у цій сфері, покликані забезпечувати відповідність забудови вимогам закону.

Норми законодавства про заборону експлуатації нерухомого майна носять превентивну (попереджувальний) функцію, право власності відповідача не спростовують. Будь-яка самовільна побудова становить небезпеку, оскільки здійснюється без відповідних дозволів, погоджень, контролю та нагляду.

Шкода наноситься публічним інтересам, оскільки ігноруються обов'язки особи прийняти об'єкт в експлуатацію в установленому порядку і права особи, яка здійснює відповідний контроль та нагляд.

Така правова позиція викладена у Постанові ВГСУ від 30 червня 2015 року у справі № 922/5579/14.

З огляду на викладене, реєстрація права власності на об'єкт нерухомості, що не введений в експлуатацію, не звільняє відповідача від обов'язку ввести його в експлуатацію, і не свідчить про можливість використання зазначеного майна у господарській діяльності як відповідача, так і позивача, а отже, укладені договори оренди даного майна є недійсними, адже суперечать чинному законодавству.

Так само не звільняє відповідача від обов'язку ввести в експлуатацію об'єкт оренди по вул. Героїв Сталінграда, 151Д у м. Дніпропетровську і рішення постійно діючого третейського суду від 23 липня 2008 року, навіть з урахуванням того, що на думку відповідача, зазначене рішення може встановлювати готовність об'єкта нерухомого майна до експлуатації.

Відповідно до ч. 3 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Тобто факти, встановлені у рішенні третейського суду, не є такими, що звільняються від повторного доказування, а з урахуванням вимог ст. 34 Господарського процесуального кодексу України щодо належності і допустимості доказів, з огляду на зазначений вище у цьому рішенні порядок прийняття нерухомих об'єктів в експлуатацію, готовність об'єкта до експлуатації може підтверджуватись виключно актом про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта.

Проте, в порушення викладених приписів законодавства відповідач протягом строку дії договорів оренди не вчинив жодних необхідних для прийняття в експлуатацію майна, дій, не надав позивачу акт про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта, чим не лише допустив самостійне використання об'єкта, не прийнятого в експлуатацію, а й передав таке неіснуюче право користування позивачу, порушивши таким чином його законні права як орендодавця та уклавши із ним недійсний договір оренди.

Факт недійсності договорів оренди приміщень у будівлях та спорудах підтверджується тим, що зазначені договори суперечать приписам Постанови КМУ від 13 квітня 2011 року за № 461 "Питання прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів", згідно якої експлуатація закінчених будівництвом об'єктів, не прийнятих в експлуатацію, з 13 квітня 2011 року прямо заборонена чинним законодавством (хоча і до прийняття зазначеної постанови, звичайно ж, використання не введеного в експлуатацію майна суперечило законодавству у сфері регулювання містобудівної діяльності).

Враховуючи викладене, зважаючи на заборону експлуатації майна, не прийнятого до експлуатації, з 13.04.2011 договори оренди від 12.05.2011, 17.04.2012, 17.03.2015, які укладені щодо нерухомого майна, не прийнятого в експлуатацію, а тому їх слід визнати незаконними та недійсними.

Згідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу (далі - ГПК України) України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

У відповідності з приписами ст.ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

На підставі ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Таким чином, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі з підстав про які йдеться вище у цьому рішенні.

Відповідно до вимог статті 49 ГПК України, витрати на оплату судового збору у сумі 4134,00 грн покладаються на відповідача, як на сторону, з вини якої виник спір.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 43, 22, 33, 34, 43, 44, 49, 75, 82, 84 та 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд Дніпропетровської області

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати недійсним договір оренди № 1205-11, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю Науково-виробничий комплекс "Практика" (м. Дніпро, вул. Янтарна, буд. 81, ідентифікаційний код 30608895) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Аптечний склад ОСОБА_1" (м. Дніпро, пр. Гагаріна, буд. 99, ідентифікаційний код 36962419) 12.05.2011, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_6 12.05.2011 за реєстровим № 187.

3. Визнати недійсним договір оренди № 1204-12, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю Науково-виробничий комплекс "Практика" (м. Дніпро, вул. Янтарна, буд. 81, ідентифікаційний код 30608895) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Аптечний склад ОСОБА_1" (м. Дніпро, пр. Гагаріна, буд. 99, ідентифікаційний код 36962419) 17.04.2012, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_6 17.04.2012 за реєстровим № 153.

4. Визнати недійсним договір оренди № 1703-К, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю Науково-виробничий комплекс "Практика" (м. Дніпро, вул. Янтарна, буд. 81, ідентифікаційний код 30608895) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Аптечний склад ОСОБА_1" (м. Дніпро, пр. Гагаріна, буд. 99, ідентифікаційний код 36962419) 17.03.2015.

5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробничий комплекс "Практика" (м. Дніпро, вул. Янтарна, буд. 81, ідентифікаційний код 30608895) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Аптечний склад ОСОБА_1" (м. Дніпро, пр. Гагаріна, буд. 99, ідентифікаційний код 36962419) - витрати по сплаті судового збору у сумі 4134,00 грн, видати наказ позивачу після набрання рішенням законної сили.

В судовому засіданні відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано - 02.08.2016.

Суддя В.Д. Воронько