Ухвала суду № 59378156, 21.07.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 липня 2016 року м. Київ К/800/10383/16

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді - Загороднього А.Ф.,

суддів: Головчук С.В., Кочана В.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області

на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 25 грудня 2015 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 01 березня 2016 року

у справі № 823/5272/15

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Національної поліції в Черкаській області, Управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області

третя особа: Черкаська обласна організація професійної спілки атестованих працівників органів внутрішніх справ, Лисянський РВ УМВС України в Черкаській області

про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити певні дії, -

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до ГУ Національної поліції в Черкаській області, Управління МВС України в Черкаській області, третя особа: Черкаська обласна організація професійної спілки атестованих працівників органів внутрішніх справ, Лисянський РВ УМВС України в Черкаській області, в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати наказ УМВС України в Черкаській області від 06 листопада 2015 року № 312 о/с про звільнення з органів внутрішніх справ в запас Збройних Сил України за підпунктом «г» пункту 64 (через скорочення штатів) Положення про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ;

- зобов'язати УМВС України в Черкаській області поновити позивача на посаді помічника начальника районного відділу - оперативного чергового чергової частини штабу Лисянського районного відділу;

- зобов'язати УМВС України в Черкаській області нарахувати та виплатити позивачу матеріальне та грошове забезпечення за час вимушеного прогулу;

- зобов'язати ГУ Національної поліції призначити позивача на вакантну посаду старшого інспектора чергового Лисянського відділення Звенигородського відділу поліції.

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 25 грудня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 01 березня 2016 року, позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ УМВС України в Черкаській області від 06 листопада 2015 року № 312 о/с; поновлено позивача на посаді помічника начальника районного відділу - оперативного чергового чергової частини штабу Лисянського районного відділу УМВС України в Черкаській області; стягнуто з УМВС України в Черкаській області на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 6 508,25 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Управління МВС України у Черкаській області, не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій подало касаційну скаргу, в якій посилаючись на допущені судами порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судові рішення та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Перевіривши доводи касаційної скарги, рішення судів першої та апеляційної інстанцій щодо правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 проходив службу в органах внутрішніх справ на посаді помічника начальника районного відділу - оперативного чергового чергової частини штабу Лисянського районного відділу.

Наказом УМВС України в Черкаській області від 06 листопада 2015 року № 312 о/с звільнено позивача з органів внутрішніх справ в запас Збройних Сил за підпунктом «г» пункту 64 Положення про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ (через скорочення штатів).

Підставою звільнення позивача зазначено Закон України «Про Національну поліцію» від 2 липня 2015 року №580-VIII.

Задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про те, що відповідачем, при прийнятті оспорюваного наказу порушено норми Положення про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ та пункту 13 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», оскільки відповідачем не було враховано наявність у позивача переважного права залишення на службі в органах МВС України та не запропоновано йому будь-яку рівнозначну посаду.

Відповідно до пункту 1 Розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Національну поліцію», зокрема, пункти 1, 2, 3, 7 - 13, 15, 17 - 18 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону, набирають чинності з дня, наступного за днем його опублікування.

Вказаний Закон України «Про Національну поліцію» опублікований в Голосі України 06 серпня 2015 року № 141-142, і відповідно, пункти 1, 2, 3, 7 - 13, 15, 17 - 18 цього Закону набирають чинності з 07 серпня 2015 року.

Так, пунктом 8 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Національну поліцію» передбачено, що з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.

Згідно пунктів 9, 10 «Прикінцеві та перехідні положення» працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції. Посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції. Працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів.

Можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) установи, що ліквідується, не виключає, а передбачає зобов'язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи. При цьому, у випадку незаконного звільнення працівника з роботи, його порушене право повинно бути відновлене шляхом поновлення його на посаді, з якої його було незаконно звільнено.

Разом з тим, як досліджено судами, зобов'язання по працевлаштуванню позивача, як працівника ліквідованої установи, відповідачами виконано не було.

Також, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що згідно посвідчення від 14 серпня 2015 року серії МВ № 024048 позивач має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій.

Відповідно до пункту 13 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» учасникам бойових дій надаються пільги, зокрема, переважне право на залишення на роботі при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці та на працевлаштування у разі ліквідації підприємства, установи, організації.

Однак, відповідачі в порушення вимог пункту 13 частини першої статті 12 зазначеного Закону, не врахували переважне право позивача на залишення на роботі при скороченні штату.

Враховуючи викладене, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли вірного висновку щодо звільнення позивача з порушенням встановленого законодавством порядку, і відповідно, правомірно визнали протиправним і скасували наказ УМВС України в Черкаській області від 06 листопада 2015 року № 312 о/с в частині звільнення ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ в запас Збройних Сил України за підпунктом «г» пункту 64 Положення про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ та поновили позивача на посаді, з якої його було звільнено.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 28 жовтня 2014 року у справі № 21-484а14.

Також, з урахуванням приписів пункту 24 Положення про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, суди попередніх інстанцій правомірно стягнули з УМВС України в Черкаській області на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 6 508,25 грн.

Отже, доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права, що призвело або могло б призвести до невірного вирішення спору, а тому оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим, і підстави для його скасування відсутні.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ухвалив:

Касаційну скаргу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області залишити без задоволення.

Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 25 грудня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 01 березня 2016 року - без змін.

Ухвала підлягає перегляду Верховним Судом України у порядку, строки та з підстав, передбачених главою третьою розділу ІV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий А.Ф. Загородній

Судді С.В. Головчук

В.М. Кочан