Ухвала суду № 59377802, 26.07.2016, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 липня 2016 р.Справа № 820/12129/15Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Дюкарєвої С.В.

Суддів: Жигилія С.П., Перцової Т.С.

за участю: секретаря судового засідання - Мороз Є.В.

представника позивача - ОСОБА_1

представника відповідача - ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Київської обєднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 12.05.2016р. по справі № 820/12129/15

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Техносервіс Промгруп"

до Київської обєднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Техносервіс Промгруп", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області, в якому просив суд: скасувати податкові повідомлення - рішення відповідача від 17.08.2015 №0002222201 про збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 156054,00 грн.; від 17.08.2015 №0002212201 про збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток на 148250,00 грн.; від 17.08.2015 №0002232201 про застосування штрафних санкцій у сумі 510,00 грн.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 22 березня 2016 року, постановленою без виходу до нарадчої кімнати, замінено на підставі ст.55 КАС України відповідача - Державну податкову інспекцію у Київському районі м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області на Київську об'єднану державну податкову інспекцію м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 12 травня 2016 року адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Техносервіс Промгруп" - задоволено.

Скасовано податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області від 17.08.2015 № НОМЕР_1, від 17.08.2015 № НОМЕР_2, від 17.08.2015 №0002232201.

Сягнуто з Київської об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області за рахунок бюджетних асигнувань витрати по оплаті судового збору на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕХНОСЕРВІС ПРОМГРУП" (код ЄДРПОУ 38384339, поштовий індекс 61023, м. Харків, вул. Чернишевська, 97) у розмірі 4572,22 грн. (чотири тисячі п'ятсот сімдесят дві гривні 22 копійки).

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом першої інстанції, при прийнятті оскаржуваної постанови, норм матеріального та процесуального права, відповідач просить постанову Харківського окружного адміністративного суду від 12 травня 2016 року скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції приписів п. 44.1 ст. 44, п. 85.2 ст. 85, п.п. 138.2, 138.4 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п. 198.3, п. 198.6 Податкового кодексу України, що призвело до неправильного вирішення справи, з підстав викладених в апеляційній скарзі.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, що податковим органом винесено наказ про проведення документальної планової виїзної перевірки ТОВ "ТЕХНОСЕРВІС ПРОМГРУП" від 21.11.2014 №1674, який був направлено на адресу позивача, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.

При цьому, також податковим органом винесено наказ від 08.12.2014 №1760, яким визначено перенесення терміну проведення планової виїзної перевірки ТОВ "ТЕХНОСЕРВІС ПРОМГРУП", до дати отримання документів, які були вилучені правоохоронними органами на підставі ухвали Київського районного суду від 01.10.2013 та протоколу обшуку від 04.10.2013, або забезпечення доступу до них.

Проте, як вбачається з матеріалів справи наказом від 10.07.2015 № 787 поновлено проведення документальної виїзної перевірки ТОВ "ТЕХНОСЕРВІС ПРОМГРУП".

На підставі зазначеного наказу та направлення на перевірку від 15.07.2015 №837, №838 контролюючим органом проведено планову виїзну перевірку ТОВ "ТЕХНОСЕРВІС ПРОМГРУП" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 31.10.2012 по 31.12.2013, валютного та іншого законодавства за період з 31.10.2012 по 31.12.2013.

За результатами перевірки складено акт від 04.08.2015 №2158/20-31-22-01-07/38384339 (т.1 а.с.12-46), яким встановлено порушення: п.138.1, п.138.2 ст. 138 ПК України в результаті чого занижено податок на прибуток в сумі 118600 грн., в т.ч. за 2013 року в сумі 118600 грн. п.198.3 ст. 198 ПК України в результаті чого занижено податок на додану вартість у сумі 124843 грн., в т.ч. за квітень 2013 року в сумі 115676 грн. та листопад 2013 року в сумі 9167 грн.; п. 176.2 ст. 176 ПК України, подання інформації у звіті за формою №1-ДФ не в повному обсязі про суми доходу сплаченого фізичній особі - суб'єкту підприємницької діяльності при виплаті доходів за пакет комп'ютерної програми "М.Е.Док" за 1 квартал 2013 року, не відображення у звіті за формою №1-ДФ сум поворотної фінансової допомоги наданої співробітниками підприємства.

На зазначений акт позивачем було подано заперечення до ДПІ у Київському районі м. Харкова ГУ ДФС у Харківській області.

Рішенням ДПІ у Київському районі м. Харкова ГУ ДФС у Харківській області від 17.08.2015 №492/15/20--31-22-01-13 визначено, що висновки викладені в акті перевірки від 04.08.2015 №2158/20-31-22-01-07/38384339 є вірними та такими, що відповідають вимогам чинного законодавства (т.1 а.с.60-65).

При цьому, як встановлено в ході судового розгляду, при оскарженні висновків акту перевірки від 04.08.2015 № 2158/20-31-22-01-07/38384339 позивачем додано відновлені документи стосовно взаємовідносин з контрагентами - постачальниками, які були вилучені правоохоронними органами на підставі ухвали суду та складеного протоколу обшуку.

На підставі зазначеного податковим органом було проведено позапланову виїзну перевірку ТОВ "ТЕХНОСЕРВІС ПРОМГРУП" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 31.10.2012 по 31.12.2013, валютного та іншого законодавства за період з 31.10.2012 по 31.12.2013.

За результатами перевірки контролюючим органом складено акт від 06.10.2015 №539/20-31-22-01-07/38384339 (т.1 а.с.101-125), згідно висновків якого встановлено порушення позивачем вимог податкового законодавства, а саме: п.п.14.1.27 п.14.1 ст.14, п.п.138.1.1 п.138.1 ст. 138, п.п.138.2 ст. 138, п.п.139.1.1 п139.1 ст. 139, п.п.139.1.9 п.139.1 ст. 139 ПК України, в результаті чого занижено податок на прибуток в сумі 118600 грн., в т.ч. за 2013 рік в сумі 118600 грн.; п.198.1 ст.198, п.198.3 ст. 198, п.198.6 ст.198 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість у сумі 124843 грн., в т.ч. за квітень 2013 року в сумі 115676 грн. та листопад 2013 року в сумі 9167 грн.

На підставі висновків, викладених в акті перевірки від 04.08.2015 №2158/20-31-22-01-07/38384339 контролюючим органом винесено податкові повідомлення - рішення:

- від 17.08.2015 №0002212201, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 148250 грн., в т.ч. за основним платежем в розмірі 11860 та штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 29650 грн. (т.1 а.с.67);

- від 17.08.2015 №0002222201, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 156540 грн., в т.ч. за основним платежем в розмірі 124843 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 31211 грн. (т.1 а.с.69);

- від 17.08.2015 №0002232201, яким нараховано штрафні санкції в розмірі 510 грн. (т.1 а.с.68).

Зазначені податкові повідомлення - рішення були оскаржені позивачем в адміністративному порядку до ГУ ДФС у Харківській області.

Рішенням ГУ ДФС у Харківській області від 16.10.2015 №3439/10/20-40-10-04-14 залишено без змін податкові повідомлення - рішення від 17.08.2015 №0002212201, №0002222201, №0002232201, а скарга ТОВ "ТЕХНОСЕРВІС ПРОМГРУП" - без задоволення (т.1 а.с.60-65).

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що податковим органом не було доведено належними і допустимими доказами обставин та фактів, на які він посилається в обґрунтування відповідності нормам чинного законодавства прийнятих ним оскаржуваних рішень.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов до висновку, що податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області від 17.08.2015 № НОМЕР_1, від 17.08.2015 № НОМЕР_2, від 17.08.2015 №0002232201 винесено відповідачем з порушенням норм чинного законодавства України, що стало підставою для їх скасування в повному обсязі.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Завданням адміністративного суду є перевірка правомірності (легальності) даних рішень з огляду на чіткі критерії, які зазначені у частині 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, передбаченим частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, перевіряється судом з урахуванням закріпленого статтею 9 Кодексу адміністративного судочинства України принципу законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, покладених суб'єктом владних повноважень в основу спірних рішень, а також відображених суб'єктом владних повноважень в акті перевірки суджень на відповідність вимогам ч. 3 ст. 2 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно пункту 22.1 статті 22 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші об'єкти, визначені податковим законодавством, з наявністю яких податкове законодавство пов'язує виникнення у платника податкового обов'язку.

Відповідно до підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Таким чином, показник валових витрат безпосередньо впливає на об'єкт оподаткування.

Склад валових витрат та порядок їх визначення ст.ст.138, 139 ПК України.

Згідно п.138.1 ст. 138 ПК України - витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно п.138.2 ПК України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.

Пунктом 138.8 ст. 138 ПК України встановлено, що собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загально - виробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

Згідно п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України, не включаються до складу витрат, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового Кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 Податкового Кодексу України).

Водночас згідно п. 198.3 ст. 198 Податкового Кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також відвід того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

В пункті 198.6 статті 198 Податкового кодексу України зазначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) (пункт 201.7 статті 201 Податкового кодексу України).

Згідно пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна, відповідно до абзацу першого пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Із системного аналізу вказаних правових норм, можливо дійти до висновку, що для отримання права на податковий кредит із сум податку на додану вартість, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник ПДВ повинен мати податкові накладні, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання у власній господарській діяльності.

Крім того, слід зазначити, що за змістом частини 2 статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що господарська операція - це дія або подія, що викликає зміни у структурі активів і зобов'язань, власному капіталі підприємства. Таким чином, юридичний аспект вчинених господарських дій або подій не входять до складу поняття "господарська операція" (бухгалтерський чи економічний ефект).

Із положень частин першої, третьої статті 9 вказаного Закону вбачається, що бухгалтерський облік полягає, зокрема, у складанні та прийнятті до обліку первинних документів, які фіксують факти здійснення господарських операцій, складені на їх підставі зведених облікових документів, систематизація інформації первинних документів на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку.

Первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форму); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Таким чином, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку.

Як вбачається з акту перевірки від 04.08.2015 №2158/20-31-22-01-07/38384339, у перевіряємому періоді позивач мав фінансово - господарські відносини з ТОВ "УКРТОРГ2012" та ТОВ "Науково - виробниче об'єднання "СХІДБУД".

Судом встановлено, що на виконання умов договору підряду від 19.03.2013 №244, укладеного між позивачем та ПАТ "Харківська ТЕЦ-5", між ТОВ "ТЕХНОСЕРВІС ПРОМГРУП" (покупець) та ТОВ "УКРТОРГ2012" (постачальник) укладено договір поставки від 01.04.2013 (т. 1 а.с.93-94). Згідно п.п.1.1 зазначеного договору поставки - постачальник зобов'язується в порядку і терміни, встановлені цим договором, передати у власність покупцеві товар, в певній кількості, відповідної якості та по узгодженій ціні, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити його на умовах, визначених в цьому договорі. Згідно п. п.3.2 вказаного договору поставки - поставка товару здійснюється на умовах СРТ (відповідно до Міжнародних правил тлумачення торгових термінів "ІНКОТЕРМС 2010"). За домовленістю сторін, поставка може здійснюватися на інших умовах. Така домовленість оформлюється додатковою письмовою угодою до цього договору.

На підставі специфікації до договору поставки (т.1 а.с.65), ТОВ "ТЕХНОСЕРВІС ПРОМГРУП" прийняло товар - труби 426*8ДЕСТ 10705-80, труби 219*8 ДЕСТ 10705-80, що підтверджується видатковими накладними (т.1 а.с. 66, т.2 а.с.147), сплатило його вартість, що не заперечується відповідачем у висновках акту перевірки від 06.10.2015 №539/20-31-22-01-07/38384339, а ТОВ "УКРТОРГ2012" виписало податкові накладні (т.1 а.с.97-98), що підтверджують сплату позивачем податку на додану вартість у ціні придбаних ним за вказаним договорам ТМЦ.

На підтвердження транспортування поставленого товару позивачем до матеріалів справи надано товарно - транспортні накладні (а.с.99-100).

На час укладання та виконання зазначеного вище договору ТОВ "ТЕХНОСЕРВІС ПРОМГРУП" та його контрагент ТОВ "УКРТОРГ2012" були зареєстровані як юридичні особи та є платниками податку на додану вартість.

Також, між ТОВ "ТЕХНОСЕРВІС ПРОМГРУП" (замовник) та ТОВ "Науково - виробниче об'єднання "СХІДБУД" (підрядник), укладено договір підряду від 21.11.2013 №21/11 КИП (т.1 а.с.147-149). Згідно п.п.1.1 вказаного договору підряду - замовник доручає та оплачує, а підрядник приймає на себе виконання зобов'язань по наступним роботам: з розширення схеми підігрівачів сирої води загального стаціонарного обладнання турбінного відділення (інв. №00000083) згідно проекту 5Х-229-682 с коригуванням розділу КВПіА за адресою: ПАТ"ХАРКІВСЬКА ТЕЦ-5", село Подвірки, Дергачівський район, Харківська область, 623271, згідно погодження сторонами кошторисів, що додаються, які є невід'ємною частиною цього договору.

На підтвердження реальності виконання робіт та їх сплати, позивачем надано первинні документи: договірні ціні, відомості ресурсів, акти приймання виконаних будівельних робіт, розрахунків загальновироблених витрат до акту, податкові накладні, виписки із банку, оборотно - сальдові відомості по рахунку (т.1 а.с.150-233, т.2 а.с.1-14).

На час укладання та виконання зазначеного вище договору ТОВ "ТЕХНОСЕРВІС ПРОМГРУП" та його контрагент ТОВ "Науково - виробниче об'єднання "СХІДБУД" були зареєстровані як юридичні особи та є платниками податку на додану вартість, що встановлено в ході розгляду справи та не заперечується сторонами (т. 1 а.с.47-51, т.3 а.с. 74).

Як встановлено судом з пояснень представника позивача, придбані будівельні роботи були використані у власній господарській діяльності для виконання підрядних робіт за договорами підряду укладених між позивача та ПАТ "Харківська ТЕЦ-5".

На підтвердження виконання вказаної господарської операції позивачем до матеріалів справи надано первинні документи, а саме: договори підряду, календарний план, акти приймання виконаних будівельних робіт, акти приймання виконаних будівельних робіт, договірні ціні, відомості ресурсів, розрахунки загальновироблених витрат до акту, довідка про вартість виконаних будівельних робіт (т.2 а.с.15-114).

В ході судового розгляду встановлено, що придбання позивачем ТМЦ та отримання будівельних робіт у контрагентів ТОВ "УКРТОРГ2012" та ТОВ "Науково - виробниче об'єднання "СХІДБУД" було необхідно для здійснення господарської діяльності, а саме: надання підрядних робіт, а також з використанням придбаних для цього ТМЦ.

Отже, зазначена закупівля ТМЦ та послуг у контрагентів безпосередньо повязана з господарською діяльністю підприємства, оскільки придбані товари забезпечують умови для надання будівельних послуг контрагенту - замовнику та відповідно надання будівельних робіт.

Слід зазначити, що позивачем надані всі належні первинні документи, що підтверджують реальність та факт придбання послуг та робіт, які призначені для використання у господарській діяльності ТОВ "ТЕХНОСЕРВІС ПРОМГРУП". При цьому, оформлені сторонами вищезазначених договорів первинні документи відповідають вимогам ч. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", а податкові накладні - пп. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що господарські операції за вищезазначеними договорами, укладеними між позивачем з ТОВ "УКРТОРГ2012" та ТОВ "Науково - виробниче об'єднання "СХІДБУД", повністю підтверджені відповідними первинними документами.

При цьому, як вбачається з акту перевірки від 06.10.2015 № 539/20-31-22-01-07/38384339, під час перевірки у контролюючого органу не виникло зауважень до наданих позивачем первинних документів. Акт перевірки містить посилання на те, що під час проведення перевірки підприємством були надані оригінали первинних документів по взаємовідносинам з ТОВ "УКРТОРГ2012" за квітень 2013 року:договір поставки, видаткові накладні, податкові накладні, товарно-транспорті накладні, але в ході перевірки не надані подорожні листи, документи, що підтверджують факт навантаження, вивантаження, зберігання, документи, що підтверджують якість товару.

Колегія суддів з цього приводу вважає за необхідне зазначити, що подорожній лист, документи, що підтверджують факт навантаження та вивантаження товару не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджує обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей, оскільки предметом перевірки не є надання транспортних послуг. Дослідження та правомірність формування валових витрат, податкового кредиту за договорами поставки має ґрунтуватись на підставі первинних документів, за якими фіксується фактичне постачання (отримання) товару, тобто видаткових та податкових накладних, що цілком відповідає умовам договору, укладеного між позивачем та ТОВ "УКРТОРГ2012".

Також, колегія суддів не приймає посилання відповідача на ненадання до перевірки документів, що підтверджують якість товару, як підставу для висновку про безтоварність операцій з ТОВ "УКРТОРГ2012"

Під час судового розгляду справи встановлено, що товарність господарських операцій між позивачем та його контрагентами підтверджено дослідженими належним чином оформленими первинними документами в їх сукупності. Сертифікати якості - документи, які підтверджують якість товарів, за своїм змістом не можуть доводити або спростовувати факт поставки товарів, оскільки містять виключно інформацію стосовно відповідності товарів стандартам та технічним умовам і не є первинними документами в розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", що фіксують факти здійснення господарських операцій.

Також безпідставними є посилання відповідача на те, що ТОВ "УКРТОРГ2012" має стан платника - 16 (припинено, ліквідовано, закрито) та знято з обліку 28.04.2014 року, оскільки господарські відносини між позивачем та ТОВ "УКРТОРГ2012" мали місце в квітні 2013 року.

З приводу посилання відповідача на висновки акту ДПІ в Дзержинському районі м. Харкова від 05.06.2014 №2252/20-30-22-01/38158516 "Про результати позапланової виїзної перевірки ТОВ "Науково - виробниче об'єднання "СХІДБУД" з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ "СК "ВАРДАТ СЕРВІС" за період липень 2013 рок - січень 2014 року та покупцями даних товарів, робіт, послуг", колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що що Податковий кодекс України не ставить право позивача на податковий кредит у залежність від факту сплати ПДВ постачальником товарів (послуг) (по ланцюгу) до бюджету.

Платник податку на додану вартість (покупець товару, послуг) не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням усіма постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит чи бюджетне відшкодування за можливу неправомірну діяльність будь-кого з контрагентів. Отже, платник податків, який придбав товар та або/послуги в особи, що порушує вимоги податкового законодавства, не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію та не знав про певні порушення правил ведення господарської діяльності та оподаткування своїм контрагентом або постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання .

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит та праві на отримання бюджетного відшкодування. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

Разом з цим, колегія суддів зазначає, що у відповідності до ч. 1 ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Згідно ч. 4 ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Предметом доказування у відповідній категорії спорів є реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування.

За змістом ст.ст. 138, 198 Податкового кодексу України, для декларування валових витрат та податкового кредиту з ПДВ платник податків має підтвердити понесення ним витрати на придбання товарів та нарахований постачальниками товарів (робіт, послуг) ПДВ належним чином складеними податковими накладними, платіжними документами та іншими первинними документами, а також довести зв'язок такого придбання з власною оподатковуваною господарською діяльністю.

Отже, в силу закону отримання податковим органом акту перевірки, довідки зустрічної звірки або акту про неможливість проведення зустрічної звірки, в котрих викладені висновки про наявність ознак фіктивної господарської діяльності, відсутність факту реального вчинення господарських операцій, вчинення контрагентом платника податків нікчемного правочину або відображення в звітності показників господарських операцій, які фактично не відбулись, не звільняє такий податковий орган від виконання обов'язку по самостійному встановленню та доведенню факту вчинення платником податків порушення закону, акт перевірки контрагента або акт про неможливість проведення зустрічної звірки тощо, не має преюдиціального значення при розгляді справи судом та не є документом, що достовірно та безсумнівно підтверджують обставини фактичної дійсності.

Таким чином, не можуть бути єдиним та безумовним свідченням правомірності висновків податкового органу результати актів перевірок контрагента позивача та їх контрагентів по ланцюгу постачання або результати автоматизованого співставлення податкових зобов'язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України.

Згідно ч. 2 ст.161 КАС України при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 цього Кодексу.

31.01.2011р. Верховним Судом України винесена постанова у справі у за позовом Закритого акціонерного товариства Мукачівський лісокомбінат до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення. В рішенні Верховного суду України по цій справі зазначено, що у постановах Верховного Суду України від 9 вересня 2008 року у справі N 21-500во08, від 1 червня 2010 року у справі N 21-573во10 Судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Колегія суддів також звертає увагу на приписи ч.2 ст.8 КАС України, яка зобов'язує суд застосовувати принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

В Рішеннях Європейського суду з прав людини у справах «Інтерсплав проти України» (2007 рік, заява № 803/02). «Булвес» АД проти Болгарії» (2009 рік, заява № 3991/03) і «Бізнес Супорт Центр проти Болгарії» (2010 рік. заява № 6689/03) визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати. Якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкту, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (рішення Європейського Суду з прав людини від 09.01.2007 у справі "Інтерсплав проти України").

Під час розгляду справи судом досліджені наявні в матеріалах справи документи та встановлено, що фактичні дії позивача під час укладення договорів з вказаними вище особами, їх виконання та відображення відповідних господарських операцій в податковому обліку не свідчать про протиправність дій позивача, наявність у нього мети, яка б суперечила інтересам держави та суспільства, була спрямована на порушення публічного порядку.

Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі "Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та "Вуліч проти Швеції" Суд визначив, що "…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.".

В той же час, відповідачем під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності, не надано доказів узгодженості дій позивача з недобросовісними платниками податків (постачальниками по ланцюгу придбання товару) з метою незаконного отримання податкової вигоди, як і не доведено правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, а тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо обґрунтованості позовних вимог та наявності підстав для його скасування.

У відповідності до ст. 159 КАС України судове рішення повинне бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що постанова суду першої інстанції відповідає вимогам ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги відповідача колегією суддів не встановлено.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 198 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Відповідно до ч.1 ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову чи ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Київської обєднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 12.05.2016р. по справі № 820/12129/15 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)ОСОБА_3Судді(підпис) (підпис) ОСОБА_4 ОСОБА_5 Повний текст ухвали виготовлений 01.08.2016 р.