Постанова № 59376292, 01.08.2016, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 серпня 2016 року місто Київ №826/2475/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Літвінової А.В., розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом

товариства з обмеженою відповідальністю «Спецтехкомплекс»

до

державної податкової інспекції у Солом’янському районі головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві

про

визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 27.09.2013 №0006172208 та №0006182208

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Спецтехкомплекс» звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до державної податкової інспекції у Солом’янському районі головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 27.09.2013 №0006172208 та №0006182208.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 10.06.2015 №К/800/32215/14 задоволено частково касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Спецтехкомплекс», скасовано постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.04.2014 №826/2475/14 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 02.06.2014 №826/2475/14, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Судом касаційної інстанції було зазначено, що судами першої та апеляційної інстанції передчасно зроблено висновок про відсутність реальності господарських взаємовідносин позивача та його контрагента.

Розгляд справи здійснено із врахуванням частини п’ятої статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України.

Так, Окружним адміністративним судом міста Києва сторін зобов’язано із врахуванням ухвали Вищого адміністративного суду України від 10.06.2015 №К/800/32215/14 надати суду необхідні документи для повного та всебічного з’ясування всіх обставин справи та підготувати письмові пояснення з приводу спірних правовідносин.

Розгляд справи №826/2475/14 здійснено у письмовому провадженні, відповідно до приписів частини четвертої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Державною податковою інспекцією у Солом’янському районі головного управління Міндоходів у місті Києві (на час розгляду справи в суді - державна податкова інспекція у Солом’янському районі головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві) проведено документальну позапланову виїзну перевірку товариства з обмеженою відповідальністю «Спецтехкомплекс» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на прибуток та з податку на додану вартість при взаємовідносинах з товариством з обмеженою відповідальністю «Басмер Лтд» за період з 01.11.2012 по 30.11.2012.

Перевіркою встановлено порушення товариством з обмеженою відповідальністю «Спецтехнокомплекс»:

- підпункту пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України (зі змінами та доповненнями), в результаті чого занижено податок на прибуток за 2012 рік 782 250,00 грн.;

- пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (зі змінами та доповненнями), в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 745 000,00 грн., у тому числі за листопад 2012 року на суму 745 000,00 грн.

За результатами перевірки державною податковою інспекцією у Солом’янському районі головного управління Міндоходів у місті Києві складено акт від 11.09.2013 №1251/26-58-22-08-09/35892854 та прийнято податкові повідомлення-рішення:

- від 27.09.2013 №0006172208, яким товариству з обмеженою відповідальністю «Спецтехнокомплекс» збільшено суму грошового зобов’язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 1 173 375,00 грн., у тому числі: за основним платежем – 782 250,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) – 391 125,00 грн.;

- від 27.09.2013 №0006182208, яким товариству з обмеженою відповідальністю «Спецтехнокомплекс» збільшено суму грошового зобов’язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на загальну суму 1 117 500 грн., у тому числі: за основним платежем – 745 000,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) – 372 500,00 грн..

Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України, у редакції на час виникнення спірних правовідносин, до складу валових витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, входять: витрати операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II Кодексу.

Підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, у редакції на час виникнення спірних правовідносин, визначено, що не включаються до складу валових витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з і пунктом 185.1 стаття 185 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

- придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

- придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

- отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

- ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг. Датою виникнення права замовника на віднесення сум до податкового кредиту з договорів (контрактів), визначених довгостроковими відповідно до пункту 187.9 статті 187 Податкового кодексу України, є дата фактичного отримання замовником результатів робіт (оформлених актами виконаних робіт) за такими договорами (контрактами).

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 Податкового кодексу України) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 Податкового кодексу України, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно з абзацом 11 статті 1 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за номером 168/704, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Зазначена позиція суду узгоджується із позицією Вищого адміністративного суду України, викладеною у листі від 02.06.2011 №742/11/13-11.

Як вбачається з акту перевірки державної податкової інспекції у Солом’янському районі головного управління Міністерства доходів і зборів у місті Києві від 11.09.2013 №1251/26-58-22-08-09/35892854 висновки щодо порушення позивачем приписів податкового законодавства зроблено з огляду на відсутність факту реальності господарських операцій між товариством з обмеженою відповідальністю «Спецтехнокомплекс» та його контрагентом - товариством з обмеженою відповідальністю «Басмер Лтд».

З матеріалів справи вбачається, що між товариством з обмеженою відповідальністю «Спецтехнокомплекс» (підрядник) та товариством з обмеженою відповідальністю «Басмер Лтд» укладено договір субпідряду від 27.09.2012 №1/10-27, відповідно до якого субпідрядник зобов’язується на свій ризик, власними і притягненими силами і засобами, зі своїх та/або залучених матеріалів виконати послуги з асфальтування прибудинкових територій, міжквартальних проїздів та благоустрою в місті Києві, відповідно до затвердженої проектно-кошторисної документації, а підрядник зобов’язується прийняти і сплатити виконані послуги відповідно до умов цього договору.

Також, розділом п’ятим даного договору визначено, що виконання послуг оформлюється актами КБ2в та КБ3в, та підписуються представниками обох сторін (пункт 5.1). Приймання-передача виконаних послуг оформлюється актом, та підписується представниками обох сторін (пункт 5.2).

Позивачем на підтвердження виконання умов даного договору та руху активів в процесі здійснення господарської операції надано суду копії: договору субпідряду від 27.09.2012 №1/10-27; актів приймання виконаних будівельних робіт (за примірною формою КБ-2в); локальних кошторисів; податкової накладної.

У свою чергу, висновки контролюючого органу в акті перевірці державної податкової інспекції у Солом’янському районі головного управління Міністерства доходів і зборів у місті Києві від 11.09.2013 №1251/26-58-22-08-09/35892854 грунтуються на акті державної податкової інспекції у Печерському районі головного управління Міністерства доходів і зборів у місті Києві від 16.04.2013 «Про неможливість проведення зустрічної звірки товариства з обмеженою відповідальністю «Басмер Лтд» щодо підтвердження господарських відносин з платником податків за період діяльності з 01.10.2012 по 31.03.2013».

Разом з тим, відповідно до ухвали Вищого адміністративного суду України від 10.06.2015 №К/800/32215/14, акт про неможливість проведення зустрічної звірки суб’єкта господарювання складається не за результатами проведення зустрічної звірки чи перевірки суб’єкта господарювання, а у разі встановлення фактів, що не дають змогу провести зустрічну звірку суб’єкта господарювання, з огляду на що зазначений акт може бути лише носієм інформації щодо наявності фактів, які унеможливлюють проведення зустрічної звірки та не може містити інформацію щодо фінансово-господарських відносин суб’єктів господарювання.

При цьому, судом касаційної інстанції звернуто увагу на те, що згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців місцезнаходженням товариства з обмеженою відповідальністю «Басмер Лтд» є адреса: 03110, місто Київ, проспект Червонозоряний, буд. 55, офіс 23 (арк. справи 17-20), тоді як в акті державної податкової інспекції у Печерському районі головного управління Міністерства доходів і зборів у місті Києві від 16.04.2013 №1379/22.8/38290555, на який посилається відповідач як на підтвердження правомірності своїх висновків, адресою товариства з обмеженою відповідальністю «Басмер Лтд» вказано: 01042, м. Київ, вул. Тверський тупік, буд. 6/8.

Згідно із приписами пункту 45.2 статті 45 Податкового кодексу України, податковою адресою юридичної особи (відокремленого підрозділу юридичної особи) є місцезнаходження такої юридичної особи, відомості про що містяться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Відповідачем не надано суду доказів, що на час складання акту державної податкової інспекції у Печерському районі головного управління Міністерства доходів і зборів у місті Києві від 16.04.2013, товариство з обмеженою відповідальністю «Басмер Лтд» було зареєстровано за адресою: 01042, м. Київ, вул. Тверський тупік, буд. 6/8. Як і не наведено відповідачем правових підстав щодо відображення в акті про неможливість проведення зустрічної звірки інформації щодо фінансово-господарських відносин суб’єктів господарювання.

При цьому, фактично зміст господарських операцій між товариством з обмеженою відповідальністю «Спецтехнокомплекс» та товариством з обмеженою відповідальністю «Басмер Лтд» за договором субпідряду від 27.09.2012 №1/10-27, контролюючим органом не досліджувався під час перевірки позивача.

Слід наголосити на тому, що презумпція добросовісності платника податків означає, що подані платником контролюючому органу документи податкової звітності є дійсними, повно та об'єктивно відтворюють господарські операції, що є об'єктом оподаткування та/або фінансові показники яких впливають на податковий обов'язок платника податків, якщо інше не буде доведено контролюючим органом. У площині процесуального регулювання презумпції добросовісності платника податків відповідає обов'язок доведення контролюючим органом правомірності прийнятого рішення в судовому процесі, порушеному за позовом платника податків про скасування рішення як неправомірного (частина друга статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України). У разі надання контролюючим органом доказів, які спростовують дійсність чи повноту даних поданої платником податків податкової звітності, платник податків відповідно до встановленого частиною першою статті 71 зазначеного Кодексу обов'язку кожної сторони довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення (крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу), повинен довести наявність законних підстав, для врахування задекларованих в податковому обліку даних при визначенні суми його податкового обов'язку.

Слід також врахувати, що наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Суд звертає увагу, що з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку, право на податковий кредит та віднесення сум понесених витрат до складу валових витрат товариства не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами.

Відповідно до статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Законодавством України не передбачена відповідальність юридичної особи за зобов'язаннями іншої юридичної особи, в тому числі за податковими зобов'язаннями.

Таким чином, недотримання контрагентом позивача податкової дисципліни має правові наслідки саме для цього контрагента, оскільки порушення платником вимог податкового законодавства тягне застосування заходів відповідальності саме до такого платника та не може негативно впливати на податковий облік інших осіб (зокрема, його контрагентів) за відсутності факту причетності останніх до таких правопорушень та за наявності факту здійснення господарської операції.

Аналогічна правова позиція була висловлена також Вищим адміністративним судом України, зокрема, в ухвалах суду від 10.02.2015 №К/800/60809/14, від 17.02.2015 № К/800/11240/14, від 10.03.2015 №К/800/22500/14, від 17.06.2015 К/800/17269/13, від 30.07.2015 К/9991/11391/12, 12.11.2015 К/9991/71691/12.

Судом також враховуються рішення Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), “Булвес” АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), які відповідно до статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” підлягають застосуванню судами як джерела права, у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Враховуючи ухвалу Вищого адміністративного суду України від 10.06.2015 №К/800/32215/14, а також те, що висновки контролюючого органу в межах спірних правовідносин зроблені на припущеннях, тобто без дослідження реального руху активів в процесі здійснення господарських операцій позивача та його контрагента, відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів, що фінансово-господарські операції між товариством з обмеженою відповідальністю «Спецтехкомплекс» та товариством з обмеженою відповідальністю «Басмер Лтд» не були спрямовані на настання реальних наслідків фінансово-господарської діяльності; доказів того, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 27.09.2013 №0006172208 та №0006182208 прийняті обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин справи, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Спецтехкомплекс» про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень від 27.09.2013 №0006172208 та №0006182208 підлягають задоволенню.

Згідно з вимогами статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Керуючись статтями 69-71, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Позов задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Солом’янському районі головного управління Міндоходів у місті Києві від 27.09.2013 №0006172208 та №0006182208.

Постанова набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Літвінова А.В.