Постанова № 59376097, 29.07.2016, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

29 липня 2016 року 16:59 №826/7528/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Кобилянського К.М., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1доДержавної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення,В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1.) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (далі по тексту - відповідач, ДПІ у Шевченківському районі ГУ ДФС у м. Києві) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 26.04.2016 №0001651201.

Позовні вимоги мотивовано тим, що грошові кошти, отримані за продаж частки у статутному капіталі товариства, що є резидентом України, є доходом з джерелом походження з України, а тому підлягає оподаткуванню за правилами пункту 170.2 статті 170 Податкового кодексу України.

Відповідач проти позову заперечив та зазначив, що позивач отримав дохід від продажу корпоративних прав з джерел за межами України, а тому зобов'язаний був здійснити його оподаткування в силу приписів підпункту 170.11.1 пункту 170.11 статті 170 Податкового кодексу України.

В судовому засіданні сторони подали клопотання про розгляд справи без їхньої участі, а тому суд, керуючись частиною 4 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, перейшов до розгляду справи у порядку письмового провадження.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Посадовою особою ДПІ у Шевченківському районі ГУ ДФС у м. Києві на підставі підпункту 78.1.4 пункту 78.1 статті 78, пункту 79.2 статті 79 Податкового кодексу України та на підставі наказу від 22.03.2016 №212 проведено документальну позапланову невиїзну перевірку фізичної особи ОСОБА_1 за період з 01.01.2014 по 31.12.2014.

Перевіркою встановлено порушення ОСОБА_1:

підпункту 14.1.55 пункту 14.1 статті 14, пункту 163.1 статті 163, пункту 167.1 статті 167, підпункту 168.2.1 пункту 168.2 статті 168, пункту 170.11 статті 170, пункту 171.2 статті 172 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податкових зобов'язань з податку на доходи фізичних осіб в розмірі 654761,98 грн.

За наслідками перевірки ДПІ у Шевченківському районі ГУ ДФС у м. Києві складено акт від 15.04.2016 №612/13-06/НОМЕР_1.

Не погодившись з висновками акта перевірки позивачем подав заперечення на нього.

За результатами розгляду зазначених заперечень відповідач листом від 29.04.2016 року №6004/В/26-59-13-06-23 висновки акта визнано такими, що відповідають дійсності.

На підставі акта перевірки 29.04.2016 відповідачем в прийнято податкове повідомлення - рішення №0001651201, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб 818452,48 грн., у тому числі: 654761,98 грн. - основний платіж, 163690,50 грн. штрафні (фінансові) санкції.

Вважаючи податкове повідомлення - рішення відповідача від 29.04.2016 №0001651201 протиправним та таким, що підлягають скасуванню, ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом.

Оцінивши за правилами статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає, що позов підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Як встановлено судом, ОСОБА_1 згідно протоколу №1 загальних зборів часників ТОВ «Різорт Ріал Істейт» від 19.11.2013 спільно із фізичною особою, громадянкою України ОСОБА_2 заснували товариство з обмеженою відповідальністю «Різорт Ріал Істейт».

ОСОБА_1 вніс внесок (вклад) до статутного капіталу названого товариства у грошовій формі у розмірі 71742825,00 грн., що становить 99,99% розміру статутного капіталу ТОВ «Різорт Ріал Істейт» та відповідає 9999 голосам при голосуванні на зборах.

Факт здійснення позивачем зазначеного внеску сторонами не заперечується, а тому в силу приписів частини 3 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України можуть не доказуватися перед судом.

10.09.2014 між позивачем та Компанією «Реефіон Лімітед», яка є юридичною особою, належним чином зареєстрованою згідно законодавства Республіки Кіпр, було укладено договір купівлі - продажу частики у статутному капіталі ТОВ «Різорт Ріал Істейт».

Відповідно до умов договору позивач продав частину належної йому частки у статутному капіталі ТОВ «Різорт Ріал Істейт» в розмірі 50% номінальною вартістю 35875000,00 грн.

20.10.2014 між названими сторонами було підписано Додаткову угоду №1 до Договору купівлі - продажу частики у статутному капіталі ТОВ «Різорт Ріал Істейт», згідно з якою позивач продає Компанії «Реефіон Лімітед» частку, розмір якої становить 5,37% статутного капіталу ТОВ «Різорт Ріал Істейт» номінальною вартістю 3852975,00 грн. Ціна частки, яка підлягає сплаті Компанією «Реефіон Лімітед» ОСОБА_1 складає 297413,98 доларів США, оплата здійснюється шляхом перерахування на банківський рахунок фізичної особи.

Згідно виписки по особовому рахунку фізичної особи ОСОБА_1 кошти надійшли 15.10.2014 у сумі 297413,97 доларів США. З призначенням платежу - згідно Договору купівлі - продажу частки у статутному капіталі (корпоративних прав) ТОВ «Різорт Ріал Істейт».

Пунктом 15.1 статті 15 Податкового кодексу України у редакції, яка була чинна на час виникнення спірних правовідносин (далі по тексту - ПК України) закріплено, що платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.

Відповідно до підпунктів 162.1.1 та 162.1.2 пункту 162.1 статті 162 ПК України платниками податку на доходи фізичних осіб є фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи, а також фізична особа - нерезидент, яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні.

Згідно з пунктом 163.1 статті 163 ПК України об'єктом оподаткування резидента є:

загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід;

доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання);

іноземні доходи - доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України.

Згідно з визначенням, закріпленим у підпункті 14.1.55 пункту 14.1 статті 14 ПК України, дохід, отриманий з джерел за межами України, - будь-який дохід, отриманий резидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності за межами митної території України, включаючи проценти, дивіденди, роялті та будь-які інші види пасивних доходів, спадщину, подарунки, виграші, призи, доходи від виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими та трудовими договорами, від надання резидентам в оренду (користування) майна, розташованого за межами України, включаючи рухомий склад транспорту, приписаного до розташованих за межами України портів, доходи від продажу майна, розташованого за межами України, дохід від відчуження інвестиційних активів, у тому числі корпоративних прав, цінних паперів тощо; інші доходи від будь-яких видів діяльності за межами митної території України або територій, непідконтрольних контролюючим органам.

Тим часом, відповідно до підпункту 14.1.54 пункту 14.1 статті 14 ПК України дохід з джерелом їх походження з України - будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України (включаючи виплату (нарахування) винагороди іноземними роботодавцями), її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні, у тому числі, але не виключно, доходи у вигляді:

а) процентів, дивідендів, роялті та будь-яких інших пасивних (інвестиційних) доходів, сплачених резидентами України;

б) доходів від надання резидентам або нерезидентам в оренду (користування) майна, розташованого в Україні, включаючи рухомий склад транспорту, приписаного до розташованих в Україні портів;

в) доходів від продажу рухомого та нерухомого майна, доходів від відчуження корпоративних прав, цінних паперів, у тому числі акцій українських емітентів;

г) доходів, отриманих у вигляді внесків та премій на страхування і перестрахування ризиків на території України;

ґ) доходів страховиків - резидентів від страхування ризиків страхувальників - резидентів за межами України;

д) інших доходів від діяльності, у тому числі пов'язаних з повною або частковою переуступкою прав та обов'язків за угодами про розподіл продукції на митній території України або на територіях, що перебувають під контролем контролюючих органів (у зонах митного контролю, на спеціалізованих ліцензійних митних складах тощо);

е) спадщини, подарунків, виграшів, призів;

є) заробітної плати, інших виплат та винагород, виплачених відповідно до умов трудового та цивільно-правового договору;

ж) доходів від зайняття підприємницькою та незалежною професійною діяльністю.

Аналіз вищенаведених правових норм свідчить про те, що дохід, отриманий резидентом від продажу корпоративних прав на території України є доходом з джерелом його походження з України, а тому оподаткування операцій з продажу корпоративних прав українських емітентів повинно регулюватися положеннями пункту 170.2 статті 170 ПК України.

Відповідно до підпункту 170.2.1 пункту 170.2 статті 170 ПК України облік загального фінансового результату операцій з інвестиційними активами ведеться платником податку самостійно, окремо від інших доходів і витрат. Для цілей оподаткування інвестиційного прибутку звітним періодом вважається календарний рік.

Інвестиційний прибуток розраховується як позитивна різниця між доходом, отриманим платником податку від продажу окремого інвестиційного активу, та його вартістю, що визначається із суми витрат на придбання такого активу з урахуванням норм підпунктів 170.2.4 - 170.2.6 цього пункту (крім операцій з деривативами) (підпункт 170.2.2 пункту 170.2 статті 170 цього Кодексу).

Відповідно до підпункту 170.2.6 пункту 170.2 статті 170 ПК України до складу загального річного оподатковуваного доходу платника податку включається позитивне значення загального фінансового результату операцій з інвестиційними активами за наслідками такого звітного (податкового) року.

Згідно з пунктом 167.1 статті 167 ПК України ставка податку становить 15 відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) (крім випадків, визначених у пунктах 167.2 - 167.6 цієї статті) у тому числі, але не виключно у формі заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв'язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами, якщо база оподаткування для місячного оподатковуваного доходу не перевищує десятикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного податкового року (далі у цьому пункті мінімальна заробітна плата).

При цьому сума доходу від продажу інвестиційних активів не перевищує суму, визначену в абзаці 1 підпункту 169.4.1 пункту 169 статті 169 ПК України, то такий дохід не підлягає оподаткуванню та не включається до загального річного оподатковуваного доходу (підпункт 170.2.8 пункту 170.2 статті 170 ПК України).

Таким чином, оцінюючі спірні правовідносини, суд має встановити, чи є дохід отриманий платником податків від продажу корпоративних прав доходом з джерелом його походження з України, а також встановити, чи виникає у зв'язку із цими правовідносинами у платника податків об'єкт оподаткування податком на доходи фізичних осіб.

Позивачем подано до ДПІ у Шевченківському районі ГУ ДФС у м. Києві податкову декларацію про майновий стан та доходи за 2014 рік, в якій задекларував суми отриманого доходу та витрати від продажу частки у статутному капіталі (корпоративних прав) ТОВ «Різорт Ріал Істейт» в розмірі 3852975,00 грн.

Як вбачаться з матеріалів справи, позивачем, який є резидентом, було продано частку в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Різорт Ріал Істейт» на користь Компанії «Реефіон Лімітед» (юридична особа, створена та діє на підставі законодавства Кіпру) за суму 3852975,00 грн.

Зважаючи на викладене вище, відповідачем зроблено висновок, що вказаний дохід це є іноземний дохід, відповідно останній має оподатковуватися відповідно до пункту 170.11 статті 170 ПК України.

Проте, суд не може погодитися з такими висновками відповідача з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач отримав дохід з відчуження корпоративних прав ТОВ «Різорт Ріал Істейт» на території України.

ТОВ «Різорт Ріал Істейт» здійснює свою діяльність на території України.

Згідно касових ордерів позивач зробив внесок до статутного фонду ТОВ «Різорт Ріал Істейт» в сумі 71742825,00 грн., що становить 99,99 % статутного капіталу вказаного товариства.

Отже, дохід отриманий позивачем від відчуження корпоративних прав ТОВ «Різорт Ріал Істейт» слід вважати доходом отриманим з джерелом його походження з України, оскільки він отриманий він діяльності платника на території України.

Як встановлено судом, продаж частки в статутному капіталі ТОВ «Різорт Ріал Істейт» номінальною вартістю 3852975,00 грн., що становить 5,37 % статутного капіталу товариства, здійснено позивачем за вартістю, що відповідає частці розміру внеску, що був здійснений позивачем при формуванні статутного капіталу.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що об'єкту оподаткування податком на доходи не виникло, оскільки сума отриманого доходу дорівнювала сумі понесених витрат.

Такі висновки суду узгоджуються з позицією Вищого адміністративного суду України, висловленою в ухвалах від 23.09.2015 у справі №826/5921/15 та від 17.05.2016 у справі №826/691/15.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що податкове повідомлення - рішення від 29.04.2016 №0001651201 є протиправним, а тому підлягає скасуванню.

Частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: 1) суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; 2) суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно із частиною 1 статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Відповідно до статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Доказів, які б спростовували твердження позивача, відповідач суду не надав.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог та необхідність їх часткового задоволення.

Відповідно до частини 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 2-7, 69-71, 94, 160-163, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 29.04.2016 №0001651201.

3. Стягнути з Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (ПНПП НОМЕР_1) судові витрати в сумі 6 890 (шість тисяч вісімсот дев'яносто) грн. 00 коп.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя К.М. Кобилянський