Постанова № 59376054, 26.07.2016, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

26 липня 2016 року № 826/27344/15

Окружний адміністративний суд міста Києва в складі головуючого судді Качура І.А., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області, Головного управління Національної поліції в Київській області, треті особи: Бориспільський міський відділ ГУМ ВС України в Київській області, Бориспільського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Київській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення коштів.

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернувся ОСОБА_1 (далі по тексту також - позивач) з позовом до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області (надалі також - відповідач1), Головного управління Національної поліції в Київській області, треті особи: Бориспільський міський відділ ГУМ ВС України в Київській області (надалі також - відповідач2), треті особи: Бориспільський міський відділ ГУМ ВС України в Київській області, Бориспільського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Київській області, в якому з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог просив:

- визнати протиправним та скасувати наказ ГУМВС України в Київській області №591 о/с від 06.11.2015 р., в частині звільнення ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ;

- поновити ОСОБА_1 на службі в органах внутрішніх справ України в Міністерстві внутрішніх справ України на рівнозначній посаді старшого оперуповноваженого сектора боротьби з незаконним обігом наркотиків Бориспільського міського відділу Головного управління МВС України в Київській області;

- стягнути з Головного управління Національної поліції України в Київській області 50000 гривень завданої моральної шкоди;

- зобов'язати Головне управління Національної поліції України в Київській області виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування позовних вимог позивач покликався на те, що при прийнятті оскаржуваного наказу про звільнення ОСОБА_1, з органів внутрішніх справ України відповідачі діяли не на підставі, поза межами повноважень та у спосіб, не передбачений чинним законодавством України. Зокрема, зазначав, що при звільненні позивача не було дотримано вимог ст.ст. 22, 43 Конституції України, ст. 49 - 2 Кодексу законів про працю, з огляду на вищевикладене, позивач вважав оскаржуваний протиправним, та таким, що підлягає скасуванню.

Відповідач проти задоволення позову заперечував з огляду на необґрунтованість та безпідставність позовних вимог та зазначав, що звільнення ОСОБА_1, з посади відбулось у повній відповідності до приписів законодавства.

В судовому засіданні за згодою сторін ухвалено про продовження вирішення справи у письмовому провадженні відповідно до ч. 4 ст. 122 КАС України.

Розглянувши документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про те, що позов задоволенню не підлягає з огляду про наступне.

Фактичні обставини справи свідчать, що ОСОБА_1, перебував на службі в органах внутрішніх справ України з 2001 р. на різних посадах. Останнім місцем служби є посада старшого оперуповноваженого сектора боротьби з незаконним обігом Бориспільського міського відділу Головного управління МВС України в Київській області.

Наказом ГУМВС України в Київській області №591 о/с від 06.11.2015 р. на підставі п. «г» ст. 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом ОВС України та п. 10, 11 розділу XI Закону України «Про Національну поліцію», ОСОБА_1, звільнено з посади старшого оперуповноваженого сектора боротьби з незаконним обігом Бориспільського міського відділу Головного управління МВС України в Київській області через скорочення штатів.

Позивач категорично не погоджуючись із правомірністю наказу №591 о/с від 06.11.2015 р., звернувся з даним позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва.

Вирішуючи спір по суті, суд виходив із наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Приписами ч. 3 ст. 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Зазначені критерії є вимогами для суб'єкта владних повноважень, який приймає відповідне рішення, вчиняє дії чи допускається бездіяльності.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.92 Конституції України права і свободи людини і громадянина та їх гарантії, основні обов'язки громадянина визначаються виключно законами України, згідно з ч.6 ст.43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Однією із правових гарантій захисту громадян від незаконного звільнення з роботи є встановлений законами України вичерпний перелік підстав для звільнення працівників.

Спірні відносини регулюються Законом України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 р. № 580-VIII (далі - Закон № 580-VIII) та Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 р. № 114 (далі - Положення № 114).

При цьому суд зазначає, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціальних законів, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних відносин, та коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про Національну поліцію» (надалі також - Закон № 580-VIII), Національна поліція України (далі - поліція) - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку. Діяльність поліції спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ України згідно із законом.

Порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, їх права і обов'язки визначено Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 № 114 (далі - Положення).

Відповідно до п. 8 Положення дострокове звільнення зі служби осіб середнього, старшого і вищого начальницького складу, які не досягли граничного віку перебування на службі в органах внутрішніх справ, провадиться, зокрема: у зв'язку із скороченням штатів - у разі відсутності можливості використання на службі.

Згідно п "г" п. 64 Положення особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік): через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі.

Пунктом 8 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону № 580-VIII встановлено, що з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.

З наведеної вище норми, вбачається, що позивач попереджений про звільнення через скорочення штатів в силу Закону, відтак доводи позивача про неналежність попередження відповідачем про наступне вивільнення, - спростовані в ході судового розгляду справи.

При цьому, вжиття роботодавцем заходів для працевлаштування працівника в новоутвореній установі відповідно до вказаного Закону не є обов'язком роботодавця.

Водночас, за правилами п.9 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону № 580-VIII, працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що замішуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції. Посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції.

Працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів.

Перебування працівників міліції на лікарняному чи у відпустці не є перешкодою для їх звільнення зі служби в органах внутрішніх справ відповідно до «Прикінцевих та перехідних положень» цього Закону.

Під час судового розгляду справи судом не встановлено, а позивачем не доведено подання у визначений Законом України «Про Національну поліцію» період рапорту про подальше проходження служби у поліції.

Так, зважаючи на викладене, на переконання суду, позивач не скористався наданим йому Законом № 580 - VIII правом на подачу заяви про прийняття на службу до поліції до 06.11.2015р., що в силу даного Закону вважається відсутністю згоди на проходження служби в поліції.

Згідно п. 10 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону № 580 - VIII працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів.

Відповідно до пп. «з» п.63 Положення № 114 особи рядового і молодшого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі.

Крім того, суд критично ставиться до тверджень позивача про наявність у нього переваженого права на залишення на роботі в органах внутрішніх справ, оскільки судом не встановлено, що позивач у встановлені Законом № 508-VIII граничні терміни - до 06.11.2015р. виявляв бажання на проходження служби в поліції шляхом подачі відповідного рапорту чи заяви.

Водночас, при апелюванні на порушення його переважного права на залишення на роботі, позивач звертається до норм Кодексу законів про працю.

Однак, суд звертає увагу на те, що правовідносини у сфері державної служби регулюються Законом, який є спеціальним актом вищої юридичної сили в системі законодавства про державну службу та визначає особливості правового регулювання у цій сфері, а тому його положенням у процесі правозастосування надається перевага над положеннями Кодексу законів про працю України. При цьому, положення Кодексу законів про працю України застосовуються лише у випадку не урегульованості або неповної урегульованості трудових правовідносин осіб, які мають статус державного службовця.

Статтею 9 Закону України «Про державну службу» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що регулювання правового становища державних службовців, що працюють в апараті органів прокуратури, судів, дипломатичної служби, митного контролю, служби безпеки, внутрішніх справ та інших, здійснюється відповідно до цього Закону, якщо інше не передбачено законами України.

Так, спеціальним актом вищої юридичної сили в системі загального законодавства та визначає особливий порядок звільнення у межах спірних правовідносин, є Закон України «Про Національну поліцію», а тому його положенням у процесі правозастосування надається перевага над положеннями Кодексу законів про працю України. При цьому, положення Кодексу законів про працю України застосовуються лише у випадку не урегульованості або неповної урегульованості трудових правовідносин осіб, які мають статус державного службовця.

З огляду на викладене, застосуванню у межах спірних правовідносин підлягають саме положення Закону України «Про Національну поліцію».

Таким чином, системний аналіз приписів чинного законодавства та фактичних обставин справи в сукупності свідчить, що при прийнятті відповідачем оскаржуваного наказу, останній діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з огляду про що позовні вимоги про визнання протиправним та скасування наказу від 06.11.2015р. №591 о/с в частині звільнення ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ, є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

При цьому, зважаючи на те, що в ході судового розгляду справи суд дійшов до висновку про правомірність наказу від 06.11.2015 № 591 о/с про звільнення позивача з посади, позовні вимоги про поновлення останнього на посаді старшого оперуповноваженого сектора боротьби з незаконним обігом наркотиків Бориспільського міського відділу Головного управління МВС України в Київській області та стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу, як похідні, задоволенню не підлягають.

Крім того, позовна вимога про стягнення з Головного управління Національної поліції України в Київській області моральної шкоди визнається судом необґрунтованою в силу правомірності наказу від 06.11.2015 № 591 о/с, а отже також є такою, що не підлягає задоволенню.

Згідно частини 1 статті 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд прийшов до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову в цілому.

Керуючись статтями 69, 70, 71, 128, 158-163, 167 КАС України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

В задоволенні позову відмовити.

Постанова набирає законної сили згідно ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185 -187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.А. Качур