Рішення № 59371541, 27.07.2016, Апеляційний суд Донецької області (м. Маріуполь)

22-ц/775/584/2016(м)

263/9917/15-ц

Головуючий у 1 інстанції Скрипниченко Т.І. Категорія 19 Суддя-доповідач Мальцева Є.Є.

Р І Ш Е Н Н Я

І м е н е м У к р а ї н и

27 липня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області у складі:

головуючого судді - Мальцевої Є.Є.,

суддів - Зайцевої С.А., Принцевської В.П.,

секретар - Папоян К.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Маріуполі справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 25 травня 2016 року за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання права власності на предмет іпотеки та визнання недійсними заяв,

ВСТАНОВИЛА :

В серпні 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом про визнання права власності на об'єкт нерухомості за договором іпотеки. В обгрунтування позову зазначав, що між ним та відповідачем ОСОБА_3 було укладено договір іпотеки від 15.12.2008 року із змінами від 11.03.2009 року та 02.04.2010 року про забезпечення виконання зобов'язань за договором позики шляхом передачі в іпотеку квартири відповідача АДРЕСА_1 із строком повернення позики до 02.10.2010 року, за умовами якого у зв'язку з невиконанням договору іпотеки у рахунок погашення боргу право власності на квартиру переходе від відповідача до позивача. Відповідач свої зобов'язання щодо повернення суми боргу не виконала, сума боргу складає 460 000 грн., проценти складають 2 990 000 грн. за період з 02.04.2010 року по 02.09.2015 року, інфляційні втрати складають 397 440 грн., 3% річних 69 000 грн., пеня 4 128 500 грн., а всього 8046940 грн. Оскільки відповідач частково сплачувала борг, розписки про сплату перебувають у відповідача, тому позивач зменшує борг і визначає в розмірі 7 800 000 грн.. Просить суд в рахунок погашення суми основного боргу в розмірі 460000 грн визнати за ним право власності на предмет іпотеки - квартиру відповідача АДРЕСА_1.

Також вказує в позовній заяві, що договір іпотеки та зміни до нього були зареєстровані в Державному реєстрі іпотек, але 19.05.2012 року нотаріусом було здійснено записи про вилучення записів про передачу квартири в іпотеку на підставі заяви позивача про проведення з боку відповідача повного розрахунку, заяви позивача про вилучення обтяжень об'єкту нерухомого майна та повідомлення позивача про виключення запису з Державного реєстру, складені 19.05.2012 року. Однак ОСОБА_2 вважає, що зобов'язання по договору іпотеки тривають, оскільки відповідач фактично не погасив борг, а зазначені заяви та повідомлення, на підставі яких нотаріусом розірвано договір іпотеки, позивач просить визнати недійсними, оскільки були складені ним без його волевиявлення під погрозами та примусом. З цього питання він звертався до органів міліції, якими порушено кримінальне провадження за фактом викрадення позивача та проводиться досудове розслідування.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 25 травня 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором іпотеки відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_2, посилаючись на незаконність оскаржуваного рішення, просив рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. В скарзі зазначав, що судом не було досліджено обставини по справі відповідно до ст. 231 ЦК України, а саме помилково відмовлено в задоволені позовних вимог про стягнення заборгованості, які фактично не заявлялися, а розрахунок боргу за договором іпотеки наводився ним в обгрунтування вимог про недійсність заяв, на підставі яких припинено договір іпотеки , як доказ існування такого боргу та про визнання права власності на предмет іпотеки в рахунок погашення боргу по договору іпотеки. Вказує також, що не було вирішене питання щодо дійсно заявлених позовних вимог: він просив визнати за ним право власності на предмет іпотеки, а суд відмовив йому у стягненні заборгованості за договором іпотеки. Вказував, що висновки суду про відсутність боргу відповідача перед ним судом є безпідставними, не відповідають дійсним обставинам, які судом повністю не встановлені. Наголошував, що висновок суду про пропуск ним загального трирічного строку позовної давності також є неправильним, оскільки такий строк згідно умов договору становить 5 років, тому позивач в межах такого строку звернувся до суду з даним позовом. Крім того, вважає, обставини складання ним під примусом заяви та повідомлення від 19.05.2012 року судом першої інстанції не досліджені також, тому висновок суду не відповідає обставинам справи, на які він посилається.

У відповідності до ч.2 ст. 305 ЦПК України апеляційний суд розглянув справу у відсутності ОСОБА_3, належним чином повідомленої про час та місце розгляду справи в апеляційному суді телефонограмою через свого представника.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи ОСОБА_2, який просив задовольнити апеляційну скаргу, скасувати рішення суд і ухвалити нове рішення про задоволення його вимог, заперечення представника відповідача - ОСОБА_4, який просив відхилити апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання недійсними його заяви від 19.05.2012 року про повний розрахунок із відповідачем по договору іпотеки, його ж заяви про вилучення обтяження нерухомого майна від 19.05.2012 року та про визнання недійсним повідомлення позивача про виключення запису з Державного реєстру іпотек від 19.05.2012 року, що дало підстави вважати договір іпотеки виконаним; одночасно просив визнати за ним право власності на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1, що належить відповідачу, у рахунок погашення боргу за договором іпотеки і додатковим договором до нього від 02.04.2010 року.

Відмовляючи у задоволені позову, суд виходив з того, що вимоги про визнання недійсними заяв позивача про проведення з боку відповідача повного розрахунку, позивача про вилучення обтяжень об'єкту нерухомого майна та повідомлення позивача про виключення запису з Державного реєстру від 19.05.2012 року, є безпідставними, недоведеними, тому для задоволення вимог про визнання права власності на предмет іпотеки також підстави відсутні.

Як встановлено судом і підтверджується матеріалами справи, 15 грудня 2008 року між ОСОБА_3 (Іпотекодавець) та ОСОБА_2 (Іпотекодержатель) був укладений договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Донецької області ОСОБА_14 за реєстровим № 8215 (далі - Договір іпотеки) (а.с.4-6).

Як зазначено в п. 1.1. Договору іпотеки, цим договором забезпечується виконання зобов'язання, що виникло у Іпотекодавця на підставі договору позики грошей від 15 грудня 2008 року, укладеного між Іпотекодавцем і Іпотекодержатем у простій письмовій формі, (надалі - Основний договір) та додатковими договорами до нього , які можуть бути укладені в майбутньому.

Зміст основного зобов'язання за договором позики грошей, що забезпечено іпотекою: позикодавець (за цим договором - Іпотекодержатель) на умовах позики згідно зі ст.ст. 1046 - 1053 ЦК України передав у борг позичальнику (за цим договором Іпотекодавець) грошові кошти в розмірі 204000 грн. зі строком повернення боргу до 15 червня включно 2009 року, і визначені умови повернення позики.

Згідно з умовами п.1.3. цього договору позики в забезпечення виконання зобов'язань за основним договором Іпотекодавець передає в іпотеку квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (далі предмет Іпотеки).

Відповідно до п.2.1. договору іпотеки сторони оцінюють предмет іпотеки в сумі 204000 грн. Оцінка предмета іпотеки проведена за згодою сторін з урахуванням ринкових цін та обсягу можливих витрат, пов'язаних з його реалізацією.

Відповідно до п. 4.1. Договору іпотеки сторони домовилися, що у разі невиконання або неналежного виконання Боржником Основного зобов'язання (Договору позики) Іпотекодержатель задовольняє свої вимоги за Основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на Предмет іпотеки.

Звернення стягнення на предмет іпотеки буде здійснюватися на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно із Застереженням про задоволення вимог Іпотекодержателя (п.5 Договору) - на розсуд Іпотекодержателя. (а.с. 5)

Згідно з п. 6.1 Договору іпотеки при виконанні усіх умов Договору позики (Основного зобов'язання), забезпеченого Предметом іпотеки, Іпотекодержатель, на вимогу Іпотекодавця, зобов'язується протягом двох діб здійснити дії для зняття заборони на відчуження Предмету іпотеки.

У зв'язку з укладенням Договору іпотеки, 15 грудня 2008 року приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Донецької області ОСОБА_14 накладено заборону відчуження зазначеної в договорі квартири АДРЕСА_1», яка належить ОСОБА_3 до припинення чи розірвання договору іпотеки, реєстровий номер 8216 (а.с.7 зворот).

11 березня 2009 року між ОСОБА_3 (Іпотекодавець) та ОСОБА_2 (Іпотекодержатель) був укладений Додатковий договір до Договору іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Донецької області ОСОБА_14 за реєстром № 8215, реєстровий номер 1492 (а.с.7), відповідно до якого внесені в пункти 1.1., 1.2., 2.1. та в розділ 5 в цілому Договору іпотеки зміни та доповнення, та пункти викладені в новій редакції, яка передбачає зміну суми основного боргу на суму 210000 грн з виплатою відсотків за ставкою в розмірі 6 % щомісяця та зміну умов погашення боргу. Додатковим договором встановлено оцінка Предмету іпотеки в сумі 285 600 грн..Також сторони домовилися, що що звернення стягнення на предмет іпотеки буде здійснено шляхом позасудового врегулювання на підставі Застереження , внесеного в договір, про задоволення вимог Іпотекодержателя. В разі невиконання умов цього договору Іпотекодавцем, застереження про задоволення вимог Іпотекодержателя, яке вважається та має силу договору про задоволення вимог Іпотекодержателя, визначає позасудові способи звернення стягнення на предмет іпотеки для задоволення вимог Іпотекодержателя згідно зі ст. 36 Закону України «Про іпотеку. Сторони домовилися про порядок звернення стягнення на предмет іпотеки:

5.2. Цим застереженням сторони домовилися, що звернення стягнення на предмет іпотеки буде здійснюватися наступними позасудовими способами:

5.2.1.Способом передачі Іпотекодержателю права власності на Предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому ст. 37 Закону України «Про іпотеку» (цей Договір буде правовою підставою для реєстрації права власності Іпотекодержателя ОСОБА_2 на предмет іпотеки).

5.2.2. Способом надання права Іпотекодержателю від свого імені продати Предмет іпотеки будь-якій особі в рахунок виконання Основного зобов'язання боржником у порядку, встановленому ст.38 Закону України «Про іпотеку» (цей Договір іпотеки є правовою підставою для посвідчення такого договору (договорів) купівлі - продажу нотаріусом).

5.5. Сторони домовилися про те, що вся технічна, правовстановлююча, та інша документація на Предмет іпотеки зберігається у Іпотекодержателя до виконання всіх умов цього Договору».

02 квітня 2010 року між ОСОБА_3 (Іпотекодавець) та ОСОБА_2 (Іпотекодержатель) був укладений Додатковий договір до Договору іпотеки, посвідченого приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Донецької області ОСОБА_14 за реєстром № 8215, реєстровий номер 1182 (а.с.8), відповідно до якого внесені в пункти 1.1., 1.2. ,2.1. в цілому Договору іпотеки зміни та доповнення, та зазначені пункти викладені в новій редакції: «1.1. Цим договором забезпечується виконання зобов'язання, що виникло у Іпотекодавця на підставі договору позики грошей від 15 грудня 2008 року, додаткового договору до нього від 11 березня 2009 року та від 02 квітня 2010 року, укладеними між Іпотекодавцем та Іпотекодержателем у простій письмовій формі (надалі - Основний договір) та додатковими договорами до них, які можуть бути укладені в майбутньому». «1.2. Зміст основного зобов'язання за договором позики грошей та додаткового договору до нього, що забезпечено іпотекою: Позикодавець (за цим договором - Іпотекодержатель) на умовах позики згідно зі ст.ст. 1046 - 1053 ЦК України передав у борг позичальнику (за цим договором Іпотекодавець) грошові кошти в розмірі 460000 грн. з виплатою відсотків за ставкою в розмірі 8,4 % щомісяця , в разі сплати відсотків в строки, зазначені в договорі позики та додатковому договорі до нього, зі строком повернення боргу до 02 жовтня 2010 року.». «2.1. Сторони оцінюють Предмет іпотеки в суму 460000 грн.. Оцінка предмета іпотеки проведена за згодою сторін з урахуванням ринкових цін та обсягу можливих витрат, пов'язаних з його реалізацією».

Крім того, зі справи вбачається, що 02 квітня 2010 року між ОСОБА_2 і ОСОБА_3 було укладено договір позики б/н, відповідно до умов якого остання отримала позику в сумі 460000 грн. зі строком повернення до 02 жовтня 2010 року. У п.2 цього договору зазначено: «Позика надається під заставу майна: квартири АДРЕСА_1 Відповідно до п.1.9. вищевказаного договору позики, позика в сумі 460000 грн. отримана та перерахована ОСОБА_3, про що остання засвідчила своїм підписом договір позики та суми отриманої в цей день. У п.2 цього Договору позики зазначено: «Позика надається під заставу майна: квартири 67, яка знаходиться по вул. Зелінського, буд. 17 «б» в м. Маріуполі відповідно до договору іпотеки від 02 квітня 2010 року, реєстраційний номер 1182, посвідченого нотаріусом ОСОБА_14 Документи на заставлене майно будуть знаходитися у заставодержателя до повного погашення боргу позичальником. Згідно п.2.2. даного договору, при неможливості повернути борг у встановлений строк, право розпорядження майном, яким забезпечено виконання договору позики переходить до ОСОБА_2. (а.с. 106)

Між тим, рішенням Апеляційного суду Донецької області від 08 червня 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення суми боргу за договором позики - застави від 02.04.2010 року та про визнання права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1, відмовлено (а.с.148-152).

19 травня 2012 року ОСОБА_2 подав приватному нотаріусу Маріупольського міського нотаріального округу ОСОБА_13 заяву, реєстровий номер 488, в якій зазначив, що ОСОБА_3 здійснила повний розрахунок з ним згідно договору іпотеки, посвідченого приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу ОСОБА_14 15 грудня 2008 року за реєстром № 8215 . В заяві вказав, що будь-яких претензій, які б стосувалися розрахунків за вищевказаним договором іпотеки він до ОСОБА_3 не має. (а.с.27)

Одночасно позивач звернувся із заявою про вилучення обтяження об'єкта нерухомого майна, а саме спірної квартири, та з повідомленням про виключення запису з Державного реєстру іпотек на підставі заяви про повний розрахунок (а.с.28,29).

На підставі поданої ОСОБА_2 заяви про повний розрахунок із ним відповідачем ОСОБА_3, приватним нотаріусом ОСОБА_13, за реєстром № 491 було знято заборону відчуження з АДРЕСА_3 та вилучено з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна запис про обтяження об'єкта цього нерухомого майна (а.с. 79-82).

Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_2 наполягав на тому, що ОСОБА_3 не виконала перед ним своїх зобов'язань за договором позики, який забезпечений договором про іпотеку. В апеляційному суді він пояснював, що підтвердженням існування боргу є той факт, що він продовжує нараховувати відповідачу штрафні санкції за неповернення грошей, про що свідчить його розрахунок, наведеній в позовній заяві.

Як пояснив в апеляційному суді представник відповідача, ОСОБА_3 здійснила з позивачем повний розрахунок за Договором позики, виконання якого забезпечувалось Договором іпотеки від 15 грудня 2015 року, зі змінами внесеними додатковими Договорами іпотеки до нього від 11 березня 2009 року та від 02 квітня 2010 року.

Такі обставини також встановлені рішенням Апеляційного суду Донецької області від 08 червня 2016 року про відмову у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення суми боргу за договором позики - застави від 02.04.2010 року та про визнання права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1.

Представник відповідача також пояснив, що оскільки позивач надав письмову заяву у встановленій законом формі про відсутність претензій до відповідача, після чого сплинув час, протягом якого ОСОБА_2 ніяких претензій до ОСОБА_3 не пред'являв, необхідності у зберіганні розписок на підтвердження повернення боргу ОСОБА_2 не виникало.

Відмовляючи у задоволені позовних вимог щодо визнання заяв та повідомлення позивача від 19.05.2012 року недійсними, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано доказів щодо застосування насилля відносно нього з боку відповідача з метою примусу складання таких заяв, та не зазначено, ким саме таке насилля застосоване під час складання заяви.

З таким висновком суду першої інстанції колегія суддів погоджується.

У зв'язку із позовними вимогами про визнання недійсними заяв позивача про повний розрахунок, що потягнули за собою нотаріальні дії по припиненню договірних відносин іпотеки, суд першої інстанції проаналізував норми ст.ст. 202, 203, 215, 236 ЦК України, і дійшов до правильного висновку про те, що позивачем не доведені підстави для визнання таких заяв недійсними, виходячи з наступного.

Згідно зі змістом заяви ОСОБА_2 від 19.05.2012 року, нотаріально посвідченої приватним нотаріусом ОСОБА_13, він заявив, що ОСОБА_3 здійснила повний розрахунок з ним згідно договору іпотеки, посвідченого приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу ОСОБА_14 15 грудня 2008 року за реєстром № 8215, і без будь-якого примусу стверджує, що претензій, які б стосувалися розрахунків за вищевказаним договором іпотеки він до ОСОБА_3 не мав. (а.с.27)

Також він звернувся із заявою про вилучення обтяження об'єкта нерухомого майна, а саме спірної квартири, та з повідомленням про виключення запису з Державного реєстру іпотек на підставі заяви про повний розрахунок (а.с.28,29).

З пояснень суду першої інстанції свідка ОСОБА_13 - нотаріуса, що виконувала нотаріальні дії щодо складання вказаних спірних заяв та повідомлення від 19.05.2012 року, вбачається, що позивач в цей день прийшов до контори у незвичайному вигляді, виглядав неохайно, але добровільно просив виконати нотаріальні дії, й вона оформила відповідні документи. Перешкод для складання заяв не було, тому у нотаріуса не було підстав для відмови у оформленні документів. Свідок пояснила, що внесла відповідні записи до реєстру, нотаріальні дії не зупиняла. Після виконання нотаріальних дій зателефонувала до ОСОБА_2, щоб з'ясувати, що відбувалося, останній зазначив, що його примусили приїхати до контори.

Допитана в суді першої інстанції свідок ОСОБА_8 пояснила, що вона гуляла із дітьми біля нотаріальної контори. Там вона зустріла ОСОБА_3, яка їй сказала, що позичала гроші у ОСОБА_2 та оформлювала іпотеку. Свідок побачила двох чоловіків та ОСОБА_2, які вийшли з автомобілю. ОСОБА_2 був одягнутий у домашній костюм, так він ніколи не ходив, вважає, що до нотаріуса його привезли силою. Вона заходила до нотаріуса у кабінет, бачила, як у нотаріуса він тримався за живіт, синців та пошкоджень не бачила. Після нотаріуса свідок посадила ОСОБА_9 до таксі, де він сказав, що його били.

Свідок ОСОБА_10 пояснив, що він бачив, як у його дворі якісь чоловіки допомогли якомусь чоловікові сісти до автомобілю та закрили за ним двері, що йому вдалося незвичайним, міліцію не викликав.

Проаналізувавши пояснення свідків ОСОБА_11 та ОСОБА_8, суд не прийняв їх як належні докази по справі, оскільки вони не є об'єктивними і незалежними, базуються на поясненнях самого позивача, є суперечливими, спростовуються поясненнями свідка ОСОБА_13, яка пояснювала, що під час вчинення нею нотаріальних дій по оформленню заяв та повідомлення від імені позивача нею не було виявлено перешкод для вчинення таких дій.

Доводи позивача про те, що зазначені дії пов'язані із поданням заяв, вчинені внаслідок застосування до нього фізичного і психологічного тиску належно перевірені судом першої інстанції, і вони не узгоджуються з матеріалами кримінального провадження № 12014050770005133 за фактом викрадення ОСОБА_2 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.146 КК України, дослідженого судом першої інстанції . Зазначене кримінальне провадження почате 26 грудня 2014 року, відмітки про закінчення його не має, остаточне процесуальне рішення не прийнято . Згідно з витягу з ЄРДР відомості внесено 26 грудня 2014 року за заявою ОСОБА_2, фабула злочину зазначена як викрадення особи невідомими особами.

Отже, колегія суддів не може погодитися із доводами ОСОБА_2 відносно того, що судом першої інстанції не досліджені належним чином обставини, на які він посилається в обгрунтування вимог про недійсність його звернення 19 травня 2012 року до нотаріуса із заявами про повний розрахунок з ним ОСОБА_3, про вилучення обтяження об'єкта нерухомого майна та з повідомленням про виключення з Державного реєстру іпотек здійснено внаслідок застосування до нього фізичного чи психологічного тиску. Доказів примусу з метою подачі саме вказаних заяв на підтвердження проведення розрахунку з ОСОБА_3, матеріали справи не містять, і в ході розгляду справи апеляційним судом вони також не знайшли свого підтвердження.

Заочним рішенням Орджонікідзевського районного суду м.Маріуполя від 11 лютого 2016 року були задоволені вимоги ОСОБА_2, до ОСОБА_3 про визнання недійсними тих же заяв, що були предметом позовних вимог в справі, що переглядається колегією суддів, однак, ухвалою Орджонікідзевського районного суду м.Маріуполя від 29 червня 2016 року заочне рішення скасовано, справа призначена до розгляду. (а.с176).

На підставі пп. 1.1. п.1. Глави 15 Розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, ( далі - Порядок), нотаріус накладає заборону щодо відчуження житлового будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого майна та майнових прав, що підлягають державній реєстрації, за місцезнаходженням (місцем реєстрації) цього майна або за місцезнаходженням (місцем реєстрації) однієї із сторін правочину, в зв'язку з яким накладається заборона.

За пп. 4.2. п.4. Глави 15 Розділу ІІ Порядку, накладені заборони щодо відчуження житлового будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого майна та майнових прав на нерухомість підлягають обов'язковій реєстрації в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна відповідно до вимог чинного законодавства України.

Відповідно до пп.5.1. п.5. Глави 15 Розділу ІІ Порядку, нотаріус, який наклав заборону, знімає заборону відчуження майна, крім іншого, при одержанні повідомлення кредитора про погашення позики.

За пп.7.3. п.7 Глави 1 Розділу ІІ Порядку, якщо нотаріус, який посвідчив договір, позбавлений можливості посвідчити договір про його зміну або розірвання (у разі смерті, заміщення нотаріуса, у разі неможливості виконання ним своїх обов'язків, припинення нотаріусом діяльності, передачі документів до державного нотаріального архіву або з будь-яких інших причин), договір про зміну або розірвання договору може бути посвідчений іншим нотаріусом.

Відповідно до пп.6.2. п.6 Глави 15 Розділу ІІ Порядку, відомості про зняття заборони відчуження нерухомого майна підлягають обов'язковій реєстрації в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна в порядку, установленому Положенням про Єдиний реєстр заборон відчуження об'єктів нерухомого майна.

За п.п.2.1.1 Положення про Єдиний реєстр заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 09 червня 1999 року № 31/5, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, підставами для внесення до Реєстру заборон відомостей про зняття заборони та арештів на об'єкти нерухомого майна є зняття державною нотаріальною конторою або приватним нотаріусом - Реєстратором заборони відчуження на об'єкти нерухомого майна.

Відповідно до п.63 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 червня 2011 року № 703, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, в разі припинення обтяження нерухомого майна іпотекою, заявник у строк, що не перевищує 10 робочих днів, зобов'язаний подати органові державної реєстрації прав заяву про державну реєстрацію для проведення державної реєстрації припинення обтяження нерухомого майна іпотекою.

З урахуванням наведеного вище, твердження позивача щодо порушення нотаріусом ОСОБА_13 норм закону при вчиненні 19 травня 2012 року нотаріальних дій, є безпідставними. Доводи апеляційної скарг ОСОБА_2 про те, що нотаріус незаконно виконала нотаріальні дії замість нотаріуса, який посвідчував договір іпотеки, суперечать вказаним положенням Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, оскільки 19 травня 2012 року припадало на вихідний день, і нотаріальні дії проводилися в другій половині дня, коли нотаріус ОСОБА_14 не працювала - всі ці обставини вже встановлені рішенням Апеляційного суду Донецької області від 08.06.2016 року (а.с.148-152). А доводи про те, що нотаріус нібито неправомірно не встановила його особу при виконання нотаріальних дій, що свідчить про незаконність складеної ним 19.05.2912 року заяви про повний розрахунок з відповідачем, і як наслідок, її недійсність , також спростовуються змістом вказаної заяви і поясненнями свідка ОСОБА_13 про відсутність перешкод для нотаріальних дій.

Неможливо прийняти до уваги й доводи позивача щодо непроведення з ним відповідачем розрахунку за Договором позики від 02 квітня 2010 року, з посиланням на відсутність у останньої письмових розписок про отримання ним від ОСОБА_3 грошових коштів та наявність у самого позивача правовстановлюючих документів на квартиру - предмет іпотеки.

Відповідно до п.6.1. Договору іпотеки від 15 грудня 2008 року, зі змінами, внесеними додатковими договорами від 11 березня 2009 року та від 02 квітня 2010 року, при виконанні усіх умов Договору позики (Основного зобов'язання), забезпеченого Предметом іпотеки, Іпотекодержатель, на вимогу Іпотекодавця, зобов'язується протягом двох діб здійснити дії для зняття заборони на відчуження Предмету іпотеки.

Тому зверненням до нотаріуса із заявою про повний розрахунок ОСОБА_3 згідно Договору іпотеки від 15 грудня 2008 року, яким було забезпечено виконання останньою зобов'язання, що виникло у неї за Договором позики від 02 квітня 2010 року, і підтвердженням відсутності у нього будь-яких матеріальних претензій, які б стосувалися розрахунків за вищевказаним Договором іпотеки, а також зверненням із заявою про вилучення обтяження на передану в іпотеку квартиру та повідомленням про виключення запису з Державного реєстру іпотек, ОСОБА_2 письмово було підтверджено виконання ОСОБА_3 зобов'язань за Договором позики, що узгоджується з положеннями п. 6.1 Договору іпотеки.

Той факт, що ОСОБА_2 утримує правовстановлюючі документи та технічну документацію переданої в іпотеку квартири та невиконання ним положення п.1.4. Договору іпотеки від 15 грудня 2008 року щодо повернення їх Іпотекодателю, не може слугувати підставою для висновку про невиконання ОСОБА_3 зобов'язань за Договором позики.

Таким чином, оскільки судом першої інстанції правильно встановлено, що немає законних підстав для визнання недійсними заяви позивача від 19.05.2012 року про повний розрахунок із ОСОБА_3, його ж заяви про вилучення обтяження нерухомого майна від 19.05.2012 року та визнання недійсним повідомлення ОСОБА_2 про виключення запису з Державного реєстру іпотек від 19.05.2012 року, та які, на думку позивача, підтверджували обставини існування кредитних відносин між ним та ОСОБА_3, і такий висновок позивачем не спростований, відповідно, є правильним і висновок суду щодо відмови в вимогах про визнання права власності на предмет іпотеки.

Однак, слід звернути увагу на те, що під час ухвалення рішення, згідно ст. 214 ЦПК України, суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими ґрунтувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (порушення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розділити між сторонами судові витрати та інше.

Проте оскаржуване рішення повністю таким вимогам не відповідає.

Судом першої інстанції застосовано загальний трирічний строк позовної давності до вимог позивача. Виходячи з того, що 19.05.2012 року позивачем були складені заяви, які він оспорює, під тиском насилля, і з цього часу у нього виникло право на позов, з яким він звернувся до суду тільки 20.08.2015 року, тобто більше ніж через три роки, суд вважав строк звернення до суду з такими вимогами пропущеним, що є підставою для відмови в позові.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 заперечує проти рішення суду, вказує, що строк позовної давності для його звернення до суду не сплинув, і суд помилково відмовив йому у позові у зв'язку із пропуском строку звернення до суду.

Відповідно до положень ч.3,4 статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення; сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Між тим, в п.11 Постанови Пленуму Верховного суду України №14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» роз'яснено, що встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

За таких обставин є помилковим висновок суду першої інстанції про відмову в позові ОСОБА_2 у зв'язку із пропуском строку позовної давності, оскільки судом відмовлено в позові по суті позовних вимог за безпідставністю.

Крім того, відповідно до положень статті 215 ЦПК України рішення суду складається з вступної, описової, мотивувальної, резолютивної частини із зазначенням, зокрема, висновку суду про задоволення позову або відмову в позові повністю або частково; висновку суду по суті позовних вимог; розподілу судових витрат; строку і порядку набрання рішенням законної сили та його оскарження.

З позовної заяви ОСОБА_2 вбачається, що він звернувся до суду з позовом про визнання права власності на предмет іпотеки та визнання недійсними заяв, але щодо змісту позову вказав, що це є вимоги про стягнення боргу за договором іпотеки.

Згідно з положеннями п.13 Постанови №14 Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» резолютивна частина рішення повинна мати вичерпні, чіткі, безумовні й такі, що випливають зі встановлених фактичних обставин, висновки по суті розглянутих вимог і залежно від характеру справи давати відповіді на інші питання, зазначені у статтях 215-217 ЦПК України. У ній, зокрема, має бути зазначено висновок суду про задоволення позову або відмову в позові повністю або частково (при відмові в позві слід точно зазначити кому відносно кого та в чому відмовлено).

Тому заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги щодо того, що судом в резолютивній частині оскаржуваного рішення формально відмовлено в задоволені позовних вимог, зазначених позивачем в назві позовної заяви, а не тих, які фактично заявлялися.

Отже, враховуючи наведене, приймаючи до уваги, що неправильне застосування процесуального закону не призвело до неправильного вирішення спору, оскаржуване рішення підлягає зміні з виключенням з мотивувальної частини рішення посилання суду на пропуск позивачем строку позовної давності як на підставу для відмови в позовних вимогах та ухваленням рішення із зазначенням в резолютивній частині про відмову в позові ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання недійсними заяви ОСОБА_2 від 19.05.2012 року про повний розрахунок із ОСОБА_12, його ж заяви про вилучення обтяження нерухомого майна від 19.05.2012 року та про визнання недійсним повідомлення ОСОБА_2 про виключення запису з Державного реєстру іпотек від 19.05.2012 року; визнання за ним права власності на квартиру АДРЕСА_1 у рахунок погашення боргу за договором від 02.04.2010 року.

Разом з тим, доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не було вирішене питання щодо дійсно заявлених позовних вимог, не є слушними, суперечать змісту оскаржуваного рішення, з якого вбачається, що судом розглянуті всі вимоги позивача без виключення.

Доводи апеляційної скарги про доведеність позову спростовуються встановленими судом обставинами, і не можуть вплинути на рішення суду по суті.

Таким чином, переглядаючи справу в межах позовних вимог, заявлених в суді першої інстанції, та доводів апеляційного оскарження, відповідно до положень ч.1 ст.303 ЦК України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції - зміні.

Керуючись ст.ст.307,309,313,314,316 ЦПК України, колегія суддів

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 25 травня 2016 року змінити.

Виключити з мотивувальної частини рішення посилання суду на пропуск позивачем строку позовної давності як на підставу для відмови в позовних вимогах.

В позові ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання недійсними заяви ОСОБА_2 від 19.05.2012 року про повний розрахунок із ОСОБА_12, його ж заяви про вилучення обтяження нерухомого майна від 19.05.2012 року та про визнання недійсним повідомлення ОСОБА_2 про виключення запису з Державного реєстру іпотек від 19.05.2012 року; визнання за ним права власності на квартиру АДРЕСА_1 у рахунок погашення боргу за договором від 02.04.2010 року - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Судді: