Ухвала суду № 59363427, 02.08.2016, Апеляційний суд Київської області

Справа № 367/3888/15-ц Головуючий у І інстанції Карабаза Н. Ф.Провадження № 22-ц/780/3353/16 Доповідач у 2 інстанції Сліпченко О. І.Категорія 26 02.08.2016

УХВАЛА

Іменем України

02 серпня 2016 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Київської області у складі:

головуючого: Сліпченка О.І.,

суддів: Мережко М.В., Журби С.О.,

за участю секретаря: Якимчук Ю.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 30 липня 2015 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,-

Заслухавши доповідь судді Апеляційного суду, вислухавши учасників процесу, перевіривши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів,-

встановила:

У червні 2015 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» (далі - ПАТ КБ «Приватбанк») звернулося до суду із вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що 17 січня 2007 року між закритим акціонерним товариством комерційним банком «Приватбанк» (далі - ЗАТ КБ «Приватбанк») та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № KIV0АК00051336, відповідно до умов якого останній отримав кредит у розмірі 13 493,44 доларів США з терміном повернення коштів до 17 січня 2014 року.

У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору утворилася заборгованість, розмір якої станом на 27 травня 2015 року становив 27 626,11 доларів США і складався з: 7 278,90 доларів США - заборгованості за кредитом, 4 669, 47 доларів США - заборгованості по відсоткам за користування кредитом, 793,38 доларів США - заборгованості по комісії за користування кредитом, 14 884,36 доларів США - пені за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором.

Указану заборгованість позивач просив стягнути з відповідача у судовому порядку.

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 30 липня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 25 листопада 2015 року, у задоволенні позову ПАТ КБ «Приватбанк» відмовлено.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 березня 2016 року ухвалу апеляційного суду Київської області від 25 листопада 2015 року скасовано та справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

У апеляційній скарзі ПАТ КБ «Приватбанк» просить скасувати ухвалені у справі судові рішення ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

При цьому апелянт звертав увагу на те, що в матеріалах справи достатньо доказів для задоволення позову.

ПАТ КБ «Приватбанк» належним чином повідомлений про час розгляду справи, представника до суду не направив. Напередодні судового засідання ПАТ КБ «Приватбанк» подав заяву про відкладення розгляду справи в зв'язку з відпусткою його представника. З урахуванням того, що ПАТ КБ «Приватбанк» є юридичною особою, заздалегідь був повідомлений судом про час розгляду справи та був не позбавлений можливості направити іншого представника, колегія суддів прийшла до висновку про відсутність поважності причин неявки, що згідно ст.305 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

Апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Відповідно до ст.ст. 10, 11, 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд розглядає справу в межах заявлених вимог на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у цих сторін виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 214 ЦПК під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення відповідає.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволені позову суд першої інстанції обґрунтовував свої висновки тим, що у відповідача ОСОБА_2 відсутня заборгованість за кредитним договором.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції.

Під час розгляду справи судом було встановлено, що 17 січня 2007 року між ЗАТ КБ «Приватбанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «Приватбанк», та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № KIV0АК00051336, відповідно до умов якого останній отримав кредит у розмірі 13 493,44 доларів США з терміном повернення коштів до 17 січня 2014 року (а. с. 9, 10).

На забезпечення виконання зобов'язань за цим договором між ЗАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_2 17 січня 2007 року було укладено договір застави, предметом якого був автомобіль марки «Chevrolet Lacetti», реєстраційний номер НОМЕР_1, 2007 року випуску.

Встановлено, що вказаний автомобіль 11 червня 2009 року був вилучений працівниками банку у відповідача для його подальшої реалізації з метою погашення заборгованості ОСОБА_2 за кредитним договором від 17 січня 2007 року, для чого 23 березня 2009 року він видав довіреність на ім'я працівника ПАТ КБ «Приватбанк» ОСОБА_3 (а. с. 32). Після продажу банком заставного автомобіля на підтвердження відсутності у відповідача заборгованості перед позивачем йому була видана керуючим Вишнівським відділенням Київського ГРУ Приватбанка довідка від 29 квітня 2010 року № 19.1.2.00-13/77 про те, що ОСОБА_2 погасив заборгованість за вказаним вище кредитним договором (а. с. 33). Прийнявши в якості доказу довідку від 29 квітня 2010 року № 19.1.2.00-13/77, місцевий суд вважав, що відсутні підстави для задоволення позову ПАТ КБ «Приватбанк».

Згідно із ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Відповідно до ст. ст. 58, 59, 60 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

При цьому відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Вирішуючи даний спір, місцевий суд посилаючись на довідку (а.с. 33) як на належний і допустимий доказ на підтвердження того, що відповідач виконав свої зобов'язання за кредитним договором у повному обсязі.

Позивач вказаний доказ не спростував та в обґрунтування заявленого ним позову та наявної заборгованості відповідача надав відповідний розрахунок заборгованості та виписку про рух коштів, в якому відображені періоди здійснення погашення заборгованості за кредитним договором, періоди та на яку суму зменшилося сальдо за кредитом (тіло кредиту), період (кількість днів знаходження кредиту на простроченні) виникнення прострочення за тілом кредиту та її розмір, розмір відсоткової ставки, яка нараховується за користування кредитними коштами, розмір пені, що нараховується за невиконання умов кредитного договору та період (кількість днів за які нараховувалася пеня), період за який здійснювалося погашення відсотків та їх розмір, розмір та період нарахування відсотків на поточну заборгованість та прострочену заборгованість (з зазначенням періоду виникнення прострочення), сума та період нарахування пені, сума пені, що сплачена, сума та періоди нарахування комісії, загальна заборгованість за відсотками, сума комісії, що нарахована.

При цьому, як зазначалося вище автомобіль, який перебував у заставі банку був переданий банку відповідачем ще -10.06. 2009 року.

Доказів того, що відповідача, згідно до умов договору, повідомляли про результати продажу предмета застави - автомобіля та відповідно договір про реалізацію вказаного автомобіля позивачем не надано.

Без врахування цих даних з позовними вимогами банк звернувся лише - 17.06.2015 року.

Крім того, позивачем у касаційній скарзі (а.с. 88) вказувалось, що в липні 2012 року Банк звернувся з позовом до відповідача про звернення стягнення на предмет застави, а саме: автомобіль CHEVROLET, модель: Lacetti NA353, рік випуску: 2007, тип ТЗ: легкоковий універсал, № кузова/шасі: НОМЕР_3, реєстраційний номер: НОМЕР_1, що належить на праві власності Відповідачу ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, ПІН НОМЕР_2) у зв'язку з тим, що станом на 06.07.2012р. у відповідача виникла заборгованість за кредитним договором kiv0AK00051336 від 17.01.2007 в сумі 11441.70 Доларів США. Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 08.08.2012 р. (справа №2/0417/5760/2012) позов задоволено.

Разом з тим, в матеріалах справи такого рішення не має. Більш того, на час перегляду колегією суддів оскаржуваного рішення, рішення на яке посилався позивач в Єдиному державному реєстрі судових рішень - відсутнє.

Таким чином, судом першої інстанції було правильно встановлено, що у ОСОБА_2 відсутня заборгованість за кредитним договором.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов'язок із доказування, оскільки ст. 60 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях. Згідно вимог із ч. 2 ст. 59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 27 ЦПК України), так і обов'язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу.

Вимоги ст. ст. 60, 179, 213, 214, 301 ЦПК України зобов'язують суд з'ясувати обставини, що обґрунтовують заявлені вимоги, на підставі наданих на їх підтвердження доказів.

Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ст. 60 ЦПК України).

За вимогами ч. 1 ст. 131 ЦПК України, сторони зобов'язані подати свої докази суду до або під час попереднього судового засідання у справі, а якщо попереднє судове засідання у справі не проводиться - до початку розгляду справи по суті.

Таким чином, за загальними вимогами процесуального права, закріпленими у ст. ст. 57-60, 131-132, 137, 177, 179, 185, 194, 212-215 ЦПК України, визначено обов'язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки та також указано, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Колегія суддів також вважає, що при вищенаведених обставинах справи суд першої інстанції надав належну оцінку всім доводам сторін у справі, що є складовою вимогою ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 04.XI.50).

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, розглядаючи спір повно та всебічно дослідив і оцінив обставини справи, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, та прийшов до обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.

Докази та обставини, на які посилається апелянт в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Підстав для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення колегія суддів не вбачає.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 303, 307, 308 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» - відхилити.

Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 30 липня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: