Постанова № 59352872, 29.07.2016, Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

Справа № 344/6219/16-а

Провадження № 2-а/344/298/16

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 липня 2016 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі:

головуючої - судді Бабій О.М.,

секретаря Струк Л.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Івано-Франківського міського суду справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в м. Івано-Франківську про визнання неправомірними дій та зобов'язання поновити виплату пенсії довічно по інвалідності,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся в суд з наведеним адміністративним позовом. Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що відповідачем йому призначено пенсію за по інвалідності довічно. До 2014 року позивач проживав в м. Івано-Франківську, надалі позивач виїхав на постійне проживання до Ізраїлю у зв'язку з чим виплату пенсії йому було припинено. Рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 року визнано не конституційними положення п. 2 ч. 1 ст. 49 другого речення ст. 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та такими, що втратили чинність з дати прийняття рішення. По приїзду в Україну 05.04.2016 року позивач звернувся до відповідача із заявою про поновлення виплати пенсії. Однак, відповідач відмовив у поновленні виплати пенсії. Тому позивач змушений звернутись з вказаним позовом до суду для захисту своїх прав.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав з мотивів наведених в позовній заяві, просив позов задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнала з мотивів наведених у письмових запереченнях.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши письмові докази у справі, судом встановлено, що публічно-правовий спір між сторонами виник з приводу захисту порушеного права пенсіонера на пенсію.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. Частиною 2 статті 11 КАС України передбачено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

У відповідності до п. 4 ч. 1 ст. 18 КАС України місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні усі адміністративні справи щодо спорів фізичних осіб з суб'єктами владних повноважень з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 пенсіонером по інвалідності та до січня 2015 року отримував пенсію, сторони вказані факти визнають, а тому вони доказуванню не підлягають.

Позивач є громадянином України відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України «Про громадянство України», що підтверджується довідкою Управління державної міграційної служби України в Івано-Франківській області.

Позивач постійно проживав до квітня 2016 року на території Держави Ізраїль.

З січня 2015 року виплата пенсій позивачу була припинена у зв'зяку з його виїздом на постійне місце проживання за кордон.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Як вбачається із ст. 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 року № 25-рп/2009 визнано не конституційними положення п. 2 ч.1 ст. 49 та друге речення ст. 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Тому, 05 квітня 2016 року позивач звернувся до відповідача із заявою про поновлення та виплату пенсії (а.с.19-20).

Листом від 14.04.2016 року відповідач відмовився поновити позивачу виплату пенсії, оскільки:

на даний час угода між Україною та Державою Ізраїль про соціальне забезпечення не ратифікована ВРУ;

заява про поновлення виплати раніше призначеної пенсії подається пенсіонером особисто до орану, що призначає та виплачує пенсію;

для поновлення пенсії необхідним є документ про місце проживання (реєстрації) (а.с.21).

Суд вважає такі дії відповідача щодо відмови у поновленні виплати пенсій позивачу неправомірними, виходячи з наступних норм чинного законодавства України.

Відповідно до ст. 147 Конституції України, Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України і дає офіційне тлумачення Конституції України та законів України.

Положення п. 2 ч.1 ст. 49 та друге речення ст. 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визнані неконституційними та втратили силу з моменту проголошення Конституційним Судом рішення.

Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України, закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Відповідно до ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Статтею 22 Конституції України закріплено, що конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами (ст. 25 Конституції України).

Відповідно до ч. 2 ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.

Отже, після ухвалення рішення Конституційним Судом України у позивача відновилось право на отримання раніше призначеної, але припиненої до виплати, пенсії, а у відповідача появився обов'язок відновити виплату раніше призначеної пенсії.

Відповідно до ч. 1 ст. 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми нестриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.

Згідно п. 15 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії здійснюється за документами, що є у пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на момент призначення цього виду пенсії.

Відповідно до ч. 1 ст. 44 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Отже, є безпідставними твердження відповідача про те, що позивач особисто мав подати заяву про поновлення виплати пенсії.

Крім того, таку заяву позивачем було подано особисто 05.04.2016 року.

Щодо твердження представника відповідача про те, що Україна не ратифікувала угоду з Державою Ізраїль про соціальне забезпечення, то суд вважає за необхідне наголосити представнику.

В своєму рішенні Конституційний Суд України від 07.10.2009 року зазначив, що «Оспорюваними нормами Закону конституційне право на соціальний захист поставлене в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій, право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами".

Конституційний Суд України запропонував парламенту переглянути усі інші відповідні нормативно-правові акти, що містять аналогічні положення.

Крім того, слід наголосити на тому, що невиконання Верховною радою України обов'язків щодо ратифікації угоди з Державою Ізраїль, не може погіршувати становище громадян України, порушувати їх права, які гарантовані Конституцією України.

Відповідно до ст. 14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод: «користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою".

В ст. 1 Першого протоколу також визначено, що: "Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів".

Також необгрунтованим є твердження представника відповідача про те, що позивачу не може бути відновлено виплату пенсії оскільки в нього немає зареєстрованого місця проживання на території м. Івано-Франківська чи області виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про громадянство України», документами, що підтверджують громадянство України, є: паспорт громадянина України; паспорт громадянина України для виїзду за кордон; тимчасове посвідчення громадянина України; дипломатичний паспорт; службовий паспорт; посвідчення особи моряка; посвідчення члена екіпажу; посвідчення особи на повернення в Україну.

Частиною 3 ст. 2 Протоколу № 4 Конвенції визначено, що кожна людина має право на вільне пересування і свободу вибору місця проживання. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Кожен громадянин України, в тому числі і позивачі, мають право на вільний вибір місця свого проживання зі збереженням усіх конституційних прав, в тому числі і права на пенсійне забезпечення.

Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до яких громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Суд також вважає, що позивачем правомірно заявлено вимогу про поновлення виплати пенсії з 05 квітня 2016 року, оскільки право на поновлення пенсії у позивача виникло ще 07.10.2009 року на підставі Рішення Конституційного Суду України.

Аналогічна думка викладена в Рішенні Європейського суду з прав людини від 07.11.2013 року, по аналогічній справі «Пічкур проти України» (рішення стало остаточним 07 лютого 2014 року).

За таких обставин суд приходить до висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню, окрім вимоги про здійснення виплати пенсії в подальшому, оскільки суд здійснює поновлення прав особи, права якої порушено на даний час, а не прав, які можуть бути порушені в майбутньому.

На підставі викладеного, відповідно до ст. 14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ст. 1 Першого протоколу, ст. 2 Четвертого протоколу, ст.ст. 19, 22, 25, 46, 152 Конституції України, п. 3.3 Рішення Конституційного суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 07.10.2009 року, справа № 1-32/2009, ст. 5 Закону України «Про громадянство України», ч. 2 ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», ст. 44, 46, 49, 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», ст. ст. 2, 6-12, 90, 94 КАС України, керуючись ст. ст. 158-163, 167 КАС України, суд,

П О С Т А Н О В И В :

Адміністративний позов ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в м. Івано-Франківську про визнання неправомірними дій та зобов'язання поновити виплату пенсії довічно по інвалідності задовольнити частково.

Визнати дії Управління Пенсійного фонду України в м. Івано-Франківську щодо відмови ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, жителю АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер - НОМЕР_1, в поновленні виплати пенсії довічно по інвалідності 2 групи - неправомірними.

Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в м. Івано-Франківську поновити та здійснювати ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, жителю АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер - НОМЕР_1, виплату пенсії довічно по інвалідності 2 групи загального захворювання з 05 квітня 2016 року.

В задоволенні решти вимог позову відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, жителя АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер - НОМЕР_1, - 551 грн. 20 коп. судового збору.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, але якщо апеляційна скарга не була подана в строк, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається через Івано-Франківський міський суд протягом 10 днів з дня її проголошення

Повний текст постанови виготовлено 29.07.2016 року.

Суддя Бабій О.М.