Рішення № 59349481, 27.07.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.07.2016Справа №910/12300/16

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Зв'язоктехсервіс»доДержавного підприємства «Національна енергетична компанія «Укренерго»простягнення 35 453 860,95 грн.Суддя Босий В.П.

Представники сторін:

від позивача:Маслюк А.А.від відповідача:Левченко Д.Ю.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Зв'язоктехсервіс» (надалі - «Товариство») звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства «Національна енергетична компанія «Укренерго» (надалі - «Підприємство») про стягнення 35 453 860,95 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням господарського суду міста Києва від 17.11.2015 р. у справі №910/23199/15 стягнуто з Підприємства на користь Товариства борг у розмірі 50 939 455,02 грн. та 3% річних у розмірі 3 860 233,77 грн. Відповідачем встановлена заборгованість погашена тільки 04.04.2016 р., а тому позивачем нараховані інфляційні у розмірі 35 453 860,95 грн. за період прострочення виконання грошового зобов'язання з 01.03.2012 р. по 31.03.2016 р.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 08.07.2016 р. порушено провадження у справі, розгляд справи призначено на 27.07.2016 р.

25.07.2016 р. представником відповідача до канцелярії суду подано відзив на позовну заяву, в якому відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував з огляду на те, що ним було сплачено суму заборгованості до моменту звернення позивача із даним позовом до суду, а тому не підлягають задоволенню вимоги про стягнення з Підприємства інфляційних втрат у розмірі 35 453 860,95 грн. Також відповідач у відзиві на позовну заяву вказував на пропуск позивачем строку позовної давності для звернення до суду із даним позовом.

Представник позивача в судове засідання з'явився, вимоги ухвали суду виконав частково, надав пояснення по справі, позовні вимоги підтримав.

Представник відповідача в судове засідання з'явився, вимоги ухвали суду виконав, проти задоволення позовних вимог заперечував з огляду на викладені у відзиві на позовну заяву обставини.

В судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

У судовому засіданні складався протокол згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

29.12.2012 р. між Підприємством (замовник) та Товариством (генпідрядник) був укладений договір підряду №01-2/1186-12 (надалі - «Договір»), за змістом якого генпідрядник зобов'язався у 2012-2013 роках на свій ризик власними або залученими силами з власних матеріальних ресурсів на підставі наданої уповноваженим представником замовника проектної документації, виконати та здати замовнику в установлений цим договором строк закінчені роботи - об'єкт будівництва, а саме: сукупність приміщень і споруд або окремі приміщення (споруди), будівництво яких здійснюється відповідно до робочого проекту «ЛЕП 110 кВ Придунайська - Залізничне та пристанційний вузол (ПС 110 кВ «Придунайська») для приєднання об'єкта альтернативної енергетики до ПС 110 кВ «Залізничне», а також виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов'язується надати генпідрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати проектно-кошторисну ті іншу необхідну дозвільну документацію, затверджену в установленому порядку, прийняти виконані роботи та оплатити їх в порядку та на умовах, визначених цим договором.

Рішенням господарського суду міста Києва від 17.11.2015 р. у справі №910/23199/15 стягнуто з Підприємства на користь Товариства борг у розмірі 50 939 455,02 грн. та 3% річних у розмірі 3 860 233,77 грн.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.02.2016 р. вказане рішення залишене без змін.

04.04.2016 р. відповідачем було сплачено на рахунок позивача грошові кошти у розмірі 54 872 768,79 грн., що підтверджується платіжним дорученням №1 від 04.04.2016 р.

Спір у справі виник у зв'язку з неналежним виконання відповідачем грошового зобов'язання за Договором, у зв'язку з чим позивачем заявлено вимогу про стягнення інфляційних у розмірі 35 453 860,95 грн. за період прострочення виконання грошового зобов'язання з 01.03.2012 р. по 31.03.2016 р.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на корить другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Пунктом 1 частини 2 вказаної статті визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Наявність грошового зобов'язання відповідача по сплаті позивачу грошових коштів у розмірі 50 939 455,02 грн. підтверджується рішенням господарського суду міста Києва від 17.11.2015 р. у справі №910/23199/15.

Згідно з ч. 3 ст. 35 Господарського кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Пунктом 2.6 постанови пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2013 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» не потребують доказування преюдиціальні факти, тобто встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) у процесі розгляду іншої справи, в якій беруть участь ті самі сторони, в тому числі і в тих випадках, коли в іншому спорі сторони мали інший процесуальний статус (наприклад, позивач у даній справі був відповідачем в іншій, а відповідач у даній справі - позивачем в іншій).

Отже, рішення господарського суду м. Києва від 17.11.2015 р. у справі №910/23199/15 має преюдиціальне значення, а встановлені ним факти повторного доведення не потребують.

Статтею 598 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Ці підстави зазначені у статтях 599, 600, 601, 604-609 Цивільного кодексу України, які не передбачають підставою припинення зобов'язання ухвалення судом рішення про задоволення вимог кредитора.

Пунктом 7.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» визначено, що за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум.

Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

Однак при цьому слід мати на увазі, що у разі коли судовим рішенням з боржника стягнуто суму неустойки (штрафу, пені), то правова природа відповідної заборгованості саме як неустойки у зв'язку з прийняттям такого рішення залишається незмінною, і тому на неї в силу припису частини другої статті 550 ЦК України проценти не нараховуються, інфляційні ж нарахування та нарахування трьох процентів річних на цю заборгованість можуть здійснюватися на загальних підставах відповідно до частини другої статті 625 названого Кодексу з дня, наступного за днем набрання законної сили відповідним судовим рішенням.

Згідно ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ч. 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Суд здійснив перерахунок заявлених позивачем до стягнення з відповідача інфляційних з урахуванням встановленого строку настання виконання грошового зобов'язання за Договором, та, враховуючи відсутність підстав для виходу за межі позовних вимог, вважає за можливе стягнути з Підприємства на користь Товариства інфляційні у розмірі 35 453 860,95 грн.

Стосовно посилання відповідача на пропуск позивачем строку позовної давності при зверненні до суду із даним позовом суд відзначає наступне.

Відповідно ст.ст. 256 та 257 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Тобто позовна давність встановлює строки захисту цивільних прав.

За змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Тобто, перш ніж застосовувати наслідки спливу позовної давності, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність сплила і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

При цьому визначення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і правильність обчислення позовної давності, і захист порушеного права.

За ч. 1, 5 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання.

Як встановлено судом, рішенням господарського суду міста Києва від 17.11.2015 р. у справі №910/23199/15 стягнуто з Підприємства на користь Товариства борг у розмірі 50 939 455,02 грн. та 3% річних у розмірі 3 860 233,77 грн., які були повністю сплачені відповідачем на стадії виконавчого провадження.

Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст.264 Цивільного кодексу України позовна давність переривається у разі пред'явлення позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

У вересні 2015 року в зв'язку зі зверненням позивача до суду з позовом про стягнення суми основної заборгованості у справі №910/23199/15, строк позовної давності було перервано. Беручи до уваги те, що зазначене рішення вступило в законну силу і перебіг позовної давності почався заново, звернення позивача 05.07.2016 р. до суду з даним позовом про стягнення інфляційних відбулося у межах строків позовної давності, а тому, зважаючи на обґрунтованість вимог позивача та правильність його розрахунків, позов у відповідній частині підлягає задоволенню.

Із аналізу положень статті 264 Цивільного кодексу України вбачається, що позовна давність - це строк, у межах якого позивач має право скористатися правом на судовий захист своїх прав та інтересів.

Тому звернувшись із цим позовом до суду після ухвалення рішення у справі №910/23199/15, яким позовні вимоги задоволено та яке набрало законної сили, позивач у повній мірі скористався своїм правом на судовий захист.

Аналогічні висновки містяться в постанові Вищого господарського суду України від 25.06.2016 р. у справі №910/18514/15.

За таких обставин, позовні вимоги Товариства про стягнення з Підприємства інфляційних у розмірі 35 453 860,95 грн. є правомірними та обґрунтованими, а тому задовольняються судом у повному обсязі.

Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Зв'язоктехсервіс» задовольнити повністю.

2. Стягнути з Державного підприємства «Національна енергетична компанія «Укренерго» (01032, м. Київ, вул. Симона Петлюри, 25; ідентифікаційний код 00100227) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Зв'язоктехсервіс» (04655, м. Київ, вул. Старокиївська, 10-г; ідентифікаційний номер 32829329) інфляційні у розмірі 35 453 860 (тридцять п'ять мільйонів чотириста п'ятдесят три тисячі вісімсот шістдесят) грн. 95 коп. та судовий збір у розмірі 206 700 (двісті шість тисяч сімсот) грн. 00 коп. Видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 01.08.2016 р.

Суддя В.П. Босий