Постанова № 59345885, 29.07.2016, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

29 липня 2016 року № 826/24027/15

Окружний адміністративний суд м. Києва, у складі: судді Добрянської Я.І., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу:

за позовом Благодійної організації «Благодійний фонд «Авто на АТО»

до відповідача-1 Центр №3 надання послуг, пов'язаних з використанням АМТ, підпорядкований УДАІ ГУ МВС України в м. Києві,

відповідача-2 Управління державної автомобільної інспекції Головного управління МВС України у м. Києві,

відповідача-3 Регіональний сервісний центр Міністерства внутрішніх справ в м. Києві,

третя особа - Міністерство внутрішніх справ України,

про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити дії,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Благодійна організація «Благодійний фонд «Авто на АТО» звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до відповідачів Центру №3 надання послуг, пов'язаних з використанням АМТ, підпорядкований УДАІ ГУ МВС України в м. Києві, Управління державної автомобільної інспекції Головного управління МВС України у м. Києві, Регіональний сервісний центр Міністерства внутрішніх справ в м. Києві, третя особа - Міністерство внутрішніх справ України, в якій просить:

- визнати протиправним рішення про відмову у перереєстрації автомобіля Центру №3 надання послуг, пов'язаних з використанням АМТ, підпорядкований УДАІ ГУ МВС України в м. Києві, отриманого 09.09.2015 р.;

- зобов»язати Центр №3 надання послуг, пов'язаних з використанням АМТ, підпорядкований УДАІ ГУ МВС України в м. Києві, відшкодувати на користь позивача збитки у розмірі 900 грн.

В обґрунтування позовних вимог серед іншого зазначено про те, що відповідачем протиправно відмовлено у перереєстрації транспортного засобу, отриманого у власність позивачем від ОСОБА_2 за договором дарування, з огляду на відсутність нотаріального посвідчення згаданого договору дарування. Разом з тим, кошти в сумі 900 грн., які просить стягнути позивач, є коштами, сплаченими ним за нотаріальне оформлення цього договору.

Під час судового засідання представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві, просив їх задовольнити.

Присутній в судовому засіданні представник Регіонального сервісного центру Міністерства внутрішніх справ в м. Києві проти задоволення позову заперечила з підстав необґрунтованості, просила відмовити у його задоволенні.

Інші представники до судового засідання не прибули, про причини неявки суд не повідомили, заперечень та/або інших письмових пояснень до суду не скерували, з огляду на що за результатами судового засідання, дослідивши наявні у справі матеріали, суд прийшов до висновку про можливість продовження розгляду справи у порядку письмового провадження на підставі наявних у ній доказів.

Отже, розглянувши наявні у справі документи та матеріали, заслухавши пояснення присутніх представників, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, а також вивчивши норми чинного законодавства та позицію судів вищих інстанцій з приводу такого спору Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

07.09.2015 р. між ОСОБА_2 (Дарувальник) та Благодійною організацією «Благодійний фонд «Авто на АТО» (Обдаровуваний) укладено договір дарування автомобіля №1, відповідно до якого Дарувальник подарував, а Обдаровуваний прийняв у дар автомобіль, що має такі характеристики: марка -М-2140, 1977 р. випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_3, тип ТЗ - легковий седан -В, колір червоний, реєстраційний номер НОМЕР_1.

Відповідно до п. 1.2 договору - автомобіль належить Дарувальнику на підставі свідоцтва про реєстрацію ТЗ серії НОМЕР_2, виданого МРЕВ - 6 м. Києва 31.10.1997 р. Згідно до п. 1.2 договору сторони оцінюють дар в сумі 7000 грн.

08.09.2015 р. позивач звернувся із письмовою заявою до Центру №3 надання послуг, пов'язаних з використанням АМТ, підпорядкований УДАІ ГУ МВС України в м. Києві, щодо проведення перереєстрації транспортного засобу, долучивши, зокрема, договір дарування автомобіля від 07.09.2015 р. №1 на підтвердження правомірності отримання транспортного засобу.

Водночас 09.09.2015 р. Центр №3 надання послуг, пов'язаних з використанням АМТ, підпорядкований УДАІ ГУ МВС України в м. Києві повідомив про відмову позивачу у перереєстрації автомобіля АЗЛК номерний знак НОМЕР_1 на підставі п. 8 Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07.09.1998 р. №1388 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 23.12.2009 р. №1371), з огляду на те, що наданий позивачем договір дарування не завірений належним чином та не визнає набуття права власності, а тому позивачу необхідно звернутися до компетентних органів України.

Зважаючи на вказану обставину, позивач звернувся із письмовим запитом від 15.09.2015 р. №2/9-15 до Управління державної автомобільної інспекції Головного управління МВС України у м. Києві про надання роз»яснення щодо встановленого порядку завірення (засвідчення) договорів дарування транспортних засобів між фізичними та юридичними особами та переліку документів, що визначають набуття права власності на транспортний засіб за договором дарування.

У відповідь листом від 21.09.2015 р. №10/224із Управлінням державної автомобільної інспекції Головного управління МВС України у м. Києві, здійснюючи серед іншого посилання на положення Декрету КМУ «Про державне мито» та наказу МЮУ від 22.02.2012 р. №296/5, зазначено, що оскільки автомобіль є рухомим майном, яке має особливу цінність, договір дарування автомобіля укладається у письмовій формі, разом з тим, для реєстрації автомобіля слід укладати договір у письмовій нотаріально засвідченій формі, що передбачено вказаними вище декретом та наказом.

Окрім цього, у листі зазначено, що заява на проведення реєстрації чи перереєстрації транспортного засобу подається особисто власником або його представником.

У справі наявна копії рахунку від 07.10.2015 р. та платіжного доручення від 07.10.2015 р. №3, за якими БФ «Авто на АТО» здійснено оплату на корить приватного нотаріуса ОСОБА_3 коштів в сумі 900 грн. в оплату нотаріальних дій та надання додаткових послуг технічного та правового характеру (посвідчення договору дарування автомобіля від 07.10.2015 р.).

Отож, беручи до уваги зазначені вище обставини, позивач звернувся за захистом своїх порушених прав та інтересів у судовому порядку до Окружного адміністративного суду міста Києва.

Дослідивши наявні у справі докази, проаналізувавши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, суд дійшов до висновку про задоволення позовних вимог, зважаючи на наступне.

Єдина на території України процедура державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів (далі - транспортні засоби), оформлення та видачі реєстраційних документів і номерних знаків, встановлюється Порядком державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 07.09.1998 р. №1388 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 23.12.2009 р. №1371) (в чинній на час спірних правовідносин редакції) (далі - Порядок №1388).

Відповідно до п. 2 Порядку №1388 цей Порядок є обов'язковим для всіх юридичних та фізичних осіб, які є власниками транспортних засобів, виробляють чи експлуатують їх. Представники власників транспортних засобів виконують обов'язки та реалізують права таких власників у межах наданих їм повноважень.

Згідно до п. 3 Порядку №1388 державна реєстрація транспортних засобів проводиться підрозділами Державтоінспекції з метою здійснення контролю за відповідністю конструкції та технічного стану транспортних засобів установленим вимогам стандартів, правил і нормативів, дотриманням законодавства, що визначає порядок сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), використанням транспортних засобів в умовах воєнного і надзвичайного стану, а також для ведення їх обліку та запобіганню вчиненню щодо них протиправних дій.

Державний облік зареєстрованих транспортних засобів передбачає реєстрацію, накопичення, узагальнення, зберігання і передачу інформації про такі засоби та відомостей про їх власників, які вносяться до Єдиного державного реєстру Державтоінспекції.

Порядок ведення Єдиного державного реєстру Державтоінспекції та надання інформації з нього затверджується МВС.

Положеннями п. 7 цього Порядку передбачено, що власники транспортних засобів та особи, що експлуатують такі засоби на законних підставах, або їх представники (далі - власники) зобов'язані зареєструвати (перереєструвати) транспортні засоби протягом десяти діб після придбання (одержання) або митного оформлення, або тимчасового ввезення на територію України, або виникнення обставин, що є підставою для внесення змін до реєстраційних документів. Строк державної реєстрації продовжується у разі подання документів, які підтверджують відсутність можливості своєчасного її проведення власниками транспортних засобів (хвороба, відрядження або інші поважні причини).

Експлуатація транспортних засобів, що не зареєстровані (не перереєстровані) у підрозділах Державтоінспекції (крім транспортних засобів, зареєстрованих до набрання чинності цим Порядком) та без номерних знаків, що відповідають державним стандартам, а також ідентифікаційні номери складових частин яких не відповідають записам у реєстраційних документах або знищені чи підроблені, забороняється.

Водночас у відповідності до абз. 1 п. 8 Порядку №1388 державна реєстрація (перереєстрація) транспортних засобів проводиться на підставі заяв власників, поданих особисто, і документів, що посвідчують їх особу, підтверджують правомірність придбання, отримання, ввезення, митного оформлення (далі - правомірність придбання) транспортних засобів, відповідність конструкції транспортних засобів установленим вимогам безпеки дорожнього руху, а також вимогам, які є підставою для внесення змін до реєстраційних документів. Не допускаються до державної реєстрації транспортні засоби з правим розташуванням керма (за винятком транспортних засобів, які були зареєстровані в підрозділах Державтоінспекції до набрання чинності Законом України "Про дорожній рух").

Для державної реєстрації транспортних засобів, що перебували в експлуатації і зняті з обліку в підрозділах Державтоінспекції, крім зазначених у цьому пункті документів, що підтверджують правомірність їх придбання, подається свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу (технічний паспорт) та копія реєстраційної картки, що додається до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу на пластиковій основі, з відміткою підрозділу Державтоінспекції про зняття транспортного засобу з обліку. Переобладнання (крім переобладнання для роботи на газових паливах), відчуження, передача права користування і (або) розпорядження придбаних транспортних засобів, не зареєстрованих у підрозділах Державтоінспеції, не допускається (абз. 12 п. 8 Порядку №1388).

Перереєстрація транспортних засобів проводиться у разі отримання свідоцтва про реєстрацію замість утраченого або не придатного для користування, зміни їх власників, місця стоянки, місцезнаходження або найменування власників - юридичних осіб, місця проживання або прізвища, імені чи по батькові фізичних осіб, які є власниками транспортних засобів, а також у разі зміни кольору, переобладнання транспортного засобу чи заміни кузова, інших складових частин, що мають ідентифікаційні номери (абз. 1 п. 33 Порядку №1388).

При перереєстрації транспортних засобів у разі зміни їх власників зняття з обліку таких транспортних засобів не проводиться (абз. 2 п. 33 Порядку №1388).

Як передбачено нормою абз. 5 п. 33 Порядку №1388 для проведення перереєстрації транспортних засобів, зазначених в абзаці другому цього пункту, до підрозділів Державтоінспекції подаються засвідчені підписами сторін, що скріплені печатками, акти приймання-передачі транспортних засобів із зазначенням їх кольору, марки, моделі, року випуску, ідентифікаційних номерів складових частин (далі - реквізити), а для проведення перереєстрації транспортних засобів у разі їх відчуження - документи, що встановлюють право власності на транспортні засоби, разом із зазначеними актами.

Відповідно до ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність (ч. 1).

Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування (ч. 2).

Дарунком можуть бути рухомі речі, в тому числі гроші та цінні папери, а також нерухомі речі (ч. 1 ст. 718 ЦК України).

Частиною 4 ст. 719 ЦК України встановлено, що договір дарування рухомих речей, які мають особливу цінність, укладається у письмовій формі. Передання такої речі за усним договором є правомірним, якщо суд не встановить, що обдаровуваний заволодів нею незаконно.

Статтею 207 ЦК України встановлено вимоги до письмової форми правочину.

Так, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку (ч. 1).

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства. Обов'язковість скріплення правочину печаткою може бути визначена за письмовою домовленістю сторін (ч. 2).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів (ч. 3).

Якщо фізична особа у зв'язку з хворобою або фізичною вадою не може підписатися власноручно, за її дорученням текст правочину у її присутності підписує інша особа. Підпис іншої особи на тексті правочину, що посвідчується нотаріально, засвідчується нотаріусом або посадовою особою, яка має право на вчинення такої нотаріальної дії, із зазначенням причин, з яких текст правочину не може бути підписаний особою, яка його вчиняє. Підпис іншої особи на тексті правочину, щодо якого не вимагається нотаріального посвідчення, може бути засвідчений відповідною посадовою особою за місцем роботи, навчання, проживання або лікування особи, яка його вчиняє (ч. 4).

Відповідно до ч. 1 ст. 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти: 1) правочини між юридичними особами; 2) правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу; 3) правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу; 4) інші правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма.

Положення ст. 209 ЦК України визначають правочини, що потребують нотаріального посвідчення.

Так, ч. 1 цієї статті передбачено, що правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін.

Нотаріальне посвідчення правочину здійснюється нотаріусом або іншою посадовою особою, яка відповідно до закону має право на вчинення такої нотаріальної дії, шляхом вчинення на документі, в якому викладено текст правочину, посвідчувального напису (ч. 2).

Нотаріальне посвідчення може бути вчинене на тексті лише такого правочину, який відповідає загальним вимогам, встановленим статтею 203 цього Кодексу (ч. 3).

На вимогу фізичної або юридичної особи будь-який правочин з її участю може бути нотаріально посвідчений (ч. 4).

Аналогічні за змістом положення містяться у роз»ясненнях Міністерства юстиції України від 19.04.2011 р. «Щодо форми правочинів».

В той же час згідно до ст. 1 Декрету КМУ від 21.01.1993 р. №7-93 «Про державне мито» (в чинній на час спірних правовідносин редакції) платниками державного мита на території України є фізичні та юридичні особи за вчинення в їхніх інтересах дій та видачу документів, що мають юридичне значення, уповноваженими на те органами.

Державне мито відповідно до п. 3 ст. 2 Декрету справляється за вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами і виконавчими комітетами сільських, селищних, міських Рад народних депутатів, а також за видачу дублікатів нотаріально засвідчених документів.

Так, згідно до п. 3 ст. 3 Декрету за нотаріальні дії, вчинювані державними нотаріальними конторами і виконавчими комітетами сільських, селищних, міських Рад народних депутатів: г) за посвідчення договорів відчуження транспортних засобів, інших самохідних машин і механізмів - дітям, одному з подружжя, батькам доходів громадян - 1 неоподатковуваний мінімум, іншим особам - 5 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Відповідно до п.п. 6.1 п. 6 глави 2 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 р. №296/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22.02.2012 р. за №282/20595, договори про відчуження транспортних засобів, інших самохідних машин і механізмів (далі - транспортні засоби) посвідчуються за умови подання документів, які підтверджують право власності цього майна на ім'я відчужувачів, та перевірки відсутності обтяжень за даними Державного реєстру обтяжень рухомого майна. У разі перебування транспортних засобів у податковій заставі договір про їх відчуження посвідчується за умови письмової згоди відповідного податкового органу.

В той же час нормою ч. 1 ст. 54 Закону України від 02.09.1993 р. №3425-XII «Про нотаріат» (в чинній на час виникнення спірних правовідносин редакції) (далі - Закон №3425) нотаріуси та посадові особи органів місцевого самоврядування, які вчиняють нотаріальні дії, посвідчують угоди, щодо яких законодавством встановлено обов'язкову нотаріальну форму, а також за бажанням сторін й інші угоди.

Аналогічного змісту положення наведено Верховним судом України у п. 9 постанови від 31.01.1992 р. №2 «Про судову практику в справах за скаргами на нотаріальні дії або відмову в їх вчиненні». Так, Верховним судом України зауважено, що судам необхідно враховувати, що нотаріуси, а також посадові особи виконавчих комітетів сільських, селищних, міських рад, на яких рішенням виконавчого комітету відповідної Ради покладено вчинення нотаріальних дій, зобов'язані посвідчувати не тільки угоди, щодо яких законодавством встановлена обов'язкова нотаріальна форма, а й інші угоди, які сторони бажають укласти в такій формі (ст. 54 Закону України «Про нотаріат»).

Вимоги щодо обов»язкової нотаріальної форми договору дарування транспортного засобу, укладеного між фізичною та юридичною особами, законодавством, як вбачається з наведеного вище, не передбачено, а тому, нотаріальне посвідчення такого договору можливе у відповідності до вимог ч. 1 ст. 54 Закону №3425, однак лише за бажанням сторін такого договору.

Так, істотною при вирішенні даного спору по суті є обставина, що будь-яких інших зауважень до форми та/або змісту укладеного сторонами договору дарування транспортного засобу, аніж відсутності нотаріального посвідчення такого договору, суб»єктом владних повноважень при відмові у перереєстрації такого транспортного засобу здійснено не було.

А відтак, виходячи із аналізу наведених вище законодавчих положень, на переконання суду, примус органом державної влади сторін (сторони) договору, нотаріальне посвідчення якого не є обов»язковим, до здійснення такого посвідчення є безпідставним втручанням у реалізацію вільного волевиявлення сторін (сторони) такого договору, закріпленого законом. Разом з тим, у розумінні положень абз. 1 п. 8 Порядку №1388 документом, що підтверджує правомірність отримання транспортного засобу у власність є договір дарування (в тому числі без нотаріального посвідчення, яке можливе за бажанням сторін).

Доцільним також в ракурсі спірних правовідносин у даній справі, на переконання суду, є зауважити, що вирішуючи будь-які питання, наслідком яких може стати втручання у права людини або обмеження існуючого права, у тому числі права на працю, держава (в тому числі у особі органів державної влади) повинна дотримуватись балансу інтересів, який у вигляді сформованого принципу відображений у практиці Європейського суду з прав людини.

Так, зокрема, у рішенні по справі «Тетяна Жданок проти Латвії» (case of Zdanoka v. Latvia) встановлено, що «для того, щоб гарантувати стабільність та ефективність демократичної системи, від держави може вимагатись вжиття специфічних заходів. У той же час, демократія є поняттям, заснованим на компромісі, що вимагає різних поступок з боку окремих осіб, які повинні інколи бути готові обмежити деякі із своїх свобод так, щоб забезпечити більшу стабільність держави у цілому. Однак, щоразу, коли держава має намір послатись на принцип "демократії, здатної себе захистити" для виправдання свого втручання у права людини, вона повинна уважно оцінити обсяг і наслідки такого заходу, а також те, чи дотриманий баланс між вимогами захисту демократичного суспільства, з одного боку, та захисту прав людини - з іншого» (рішення Великої палати, 2006 р.).

Натомість, у рішенні від 10.12.2009 р. у справі «Михайлюк та Петров проти України» (Mikhaylyuk and Petrov v. Ukraine), заява №11932/02, зазначено: Суд нагадує, що вираз «згідно із законом» насамперед вимагає, щоб оскаржуване втручання мало певну підставу в національному законодавстві; він також стосується якості відповідного законодавства і вимагає, щоб воно було доступне відповідній особі, яка, крім того, повинна передбачати його наслідки для себе, а також це законодавство повинно відповідати принципу верховенства права (див., серед багатьох інших, рішення у справі «Полторацький проти України» (Poltoratskiy v. Ukraine) від 29 квітня 2003 року, заява № 38812/97, п. 155).

Відповідно до ст. 8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 1).

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини (ч. 2).

Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується (ч. 3).

Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини (ч. 4).

В той же час у відповідності до ч. 2 ст. 21 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше вимоги про відшкодування шкоди вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.

Отже, здійснивши аналіз наведених вище законодавчих положень, дослідивши наявні у справі документи, а також встановивши фактичні обставини справи, заслухавши пояснення присутніх представників сторін, суд прийшов до висновку про обґрунтованість викладених у позовній заяві вимог.

Між тим, суд вважає за доцільне зауважити, що згідно додатку 2 до постанови Кабінету Міністрів України від 16.09.2015 р. №730 «Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ» Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Києві включено до Переліку територіальних органів Міністерства внутрішніх справ, що ліквідуються.

Згідно додатку до постанови Кабінету Міністрів України від 28.10.2015 р. №889 «Про утворення територіальних органів з надання сервісних послуг Міністерства внутрішніх справ» утворено як юридичну особу публічного права територіальний орган з надання сервісних послуг Міністерства внутрішніх справ Регіональний сервісний центр МВС в м. Києві.

Вказаний сервісний центр, згідно до Положення, затвердженого наказом МВС України від 07.11.2015 р. №1409, забезпечує надання інформації на підставі запитів адміністраторів та користувачів інформації, необхідної для виконання покладених на них завдань, контролює діяльність ТМЦ МВС щодо реєстрації/обліку транспортних засобів, скасування в установленому законодавством України порядку реєстрації/обліку та накладення правових обмежень на транспортні засобі та їх складові частини, що мають ідентифікаційні номери тощо.

У відповідності до п. 6 Порядку здійснення заходів, пов'язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.10.2011 р. №1074, права та обов'язки органів виконавчої влади переходять у разі ліквідації органу виконавчої влади і передачі його завдань та функцій іншим органам виконавчої влади - до органів виконавчої влади, визначених відповідним актом Кабінету Міністрів України.

Однак станом на час вирішення даної справи УДАІ ГУ МВС України в місті Києві (ідентифікаційний номер 24523569) згідно інформації Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань перебуває у стані припинення (запис від 03.11.2015 р.). В той же час запис про державну реєстрацію припинення юридичної особи стосовно УДАІ ГУ МВС України в місті Києві у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відсутній.

А відтак, враховуючи наведене у сукупності, а також виходячи з наявних у справі доказів, а також керуючись ч. 2 ст. 11 КАС України, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог, визнання протиправним та скасування рішення Центру №3 надання послуг, пов'язаних з використанням АМТ, підпорядкованого УДАІ ГУ МВС України в м. Києві, про відмову у перереєстрації автомобіля отриманого 09.09.2015 р., зобов»язати УДАІ ГУ МВС України в м. Києві, відшкодувати на користь позивача майнову шкоду у розмірі 900 грн., заподіяну протиправним рішенням відповідача про відмову у перереєстрації транспортного засобу.

Згідно з вимогами ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Також згідно з ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно до ч. 1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи вищенаведене в сукупності та керуючись ст.ст. 2, 71, 86, 94, 97, 158-163, ч. 1 ст. 267 КАС України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позовну заяву Благодійної організації «Благодійний фонд «Авто на АТО» задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення б/н б/д Центру №3 надання послуг, пов'язаних з використанням АМТ, підпорядкованого Управлінню Державної автомобільної інспекції Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві, про відмову у перереєстрації автомобіля, отриманого 09.09.2015 р.

3. Зобов»язати Управління Державної автомобільної інспекції Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві відшкодувати на користь Благодійної організації «Благодійний фонд «Авто на АТО» майнову шкоду у розмірі 900 грн.

4. Присудити на користь Благодійної організації «Благодійний фонд «Авто на АТО» за рахунок бюджетних асигнувань Управління Державної автомобільної інспекції Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві сплачений судовий збір в сумі 2436 грн. (дві тисячі чотириста тридцять шість грн.).

Строк і порядок набрання судовим рішенням законної сили встановлені у статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України.

Суддя Я.І. Добрянська