Постанова № 59345727, 29.07.2016, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

29 липня 2016 року № 826/22854/15

Окружний адміністративний суд м. Києва, у складі судді Добрянської Я.І., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу:

за позовом ОСОБА_1

до відповідача Державної податкової інспекції у Солом»янському районі Головного управління ДФС у м. Києві

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 16.09.2015 р. №0001161701,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач ОСОБА_1 звернулась в Окружний адміністративний суд міста Києва з позовом до відповідача Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі - ДПІ, податковий орган), в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 16.09.2015 р. №0001161701.

Позивач не погоджується із оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням, вважає його протиправним та просить скасувати, посилаючись при цьому на положення Закону України від 09.04.2015 р. №321-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо кредитних зобов»язань», яким внесено зміни до п.п. 165.1.29 п. 165.1 ст. 165 та п.п. 165.1.55 п. 165.1 ст. 165 Податкового кодексу України (ПК). Так, з огляду на наведене, на переконання позивача, оскільки оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийнято ДПІ після набрання чинності нової редакції п.п. 165.1.55 п. 165.1 ст. 165 ПК, самостійне донарахування податковим органом податку з доходів фізичних осіб є неправомірним, зважаючи на звільнення від оподаткування прощених (анульованих) кредитором суми основного боргу за банківським кредитом, процентів, комісії та/або штрафних санкцій (пені).

Окрім цього, позивач також зазначає про порушення податковим органом під час проведення документальної позапланової перевірки п. 78.4 ст. 78, п. 79.2 ст. 79 ПК. Зокрема, як йдеться у позовній заяві, перевірка розпочата без доказів отримання позивачем повідомлення та наказу про проведення перевірки. При цьому позивач стверджує, що фактично повідомлення та наказ про проведення перевірки ДПІ скеровано за помилковою адресою, за якою позивач на момент спірних правовідносин не проживала. А тому, на думку позивача, не є доказом у справі акт, оформлений ДПІ за результатами такої перевірки.

Поряд з цим позивач зазначає, що фактичного отримання додаткового блага нею отримано не було ні в якій формі, належних доказів отримання такого доходу відповідачем не надано. При цьому у позовній заяві також зауважено, що з суми прощеної (анульованої) заборгованості за кредитним договором доходом позивача може вважатися лише та сума, яка фактично надана банком позивачу у вигляді кредиту, тобто тіло кредиту, а штрафні санкції за неналежне виконання умов договору у вигляді пені, які нараховані банком відповідно до умов договору та анульовані за його рішенням, не можуть вважатися доходом платника податків, що підлягає оподаткуванню податком з доходів фізичних осіб.

До суду надійшли письмові заперечення ДПІ на адміністративний позов, в яких зазначено про безпідставність та необґрунтованість позовних вимог. Як йдеться у запереченнях, ДПІ на адресу позивача рекомендованим листом з повідомленням про вручення направлено лист від 25.05.2015 р. №4395/Б/26-58-17-0509 про надання пояснень та їх документальних підтверджень щодо отримання доходів у 2013 р. за ознакою « 126» як дохід, отриманий платником податку як додаткове благо та « 104» як частина доходів від операцій з продажу (обміну) об»єктів нерухомого майна згідно до ст. 172 ПК.

Також відповідачем зазначено про повідомлення позивача належним чином про проведення перевірки шляхом надсилання на її адресу відповідних наказу та повідомлення на перевірку, які, як йдеться у позовній заяві (а.с. 126) отримані платником податків особисто 15.08.2015 р., з огляду на що, за переконанням податкового органу, перевірку позивача проведено у визначених ПК рамках та за наявності достатніх для її проведення підстав.

Разом з тим, посилаючись на норму п.п. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 ПК, ДПІ стверджує, що в разі повідомлення кредитором боржника про анулювання (прощеного) боргу та включення суми анульованого (прощеного) боргу до податкового розрахунку суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платника податку, за підсумками звітного періоду, якому такий борг анульовано (прощено), у боржника виникає обов»язок самостійної сплати податку з таких доходів та відображення їх у річній податковій декларації.

При цьому також ДПІ не погоджується із доводами позивача в частині необхідності застосування до спірних правовідносин положень Закону України від 09.04.2015 р. №321-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо кредитних зобов»язань», так як даний закон вступив у законну силу 07.05.2015 р., разом з тим оподаткований дохід позивачем, за словами ДПІ, отримано у 2013 році, що підтверджується листом ТОВ «Кей-Колект» від 11.07.2014 р. №143-14002.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.11.2015 р. №826/22854/15 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, ТОВ «Кей-Колект» та витребувано ряд документів у справі.

У відповідь на зазначену ухвалу ТОВ «Кей-Колект» листом вх. від 23.12.2015 р. №01-5/115365/15 через відсутність документів у зв»язку із тим, що справа позивача була закрита, скеровано до суду податковий розрахунок сум доходу, нарахованого та сплаченого на користь платників податків, і сум отриманого з них податку, та копію довіреності представника.

Ухвалою від 09.12.2015 р. судом залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, ПАТ "УкрСиббанк" та витребувано ряд документів у справі.

На виконання даної ухвали ПАТ "УкрСиббанк" листом від 28.01.2016 р. №33-31/2471 скеровано до суду письмові пояснення та документи на їх підтвердження, в яких серед іншого зазначено, що анулювання бору позивача за кредитним договором з боку банку не проводилось, при цьому вимоги за цим кредитним договором ПАТ "УкрСиббанк" було уступлено ТОВ «Кей-Колект».

За результатами судового засідання у справі суд, дослідивши наявні документи та заслухавши пояснення представника позивача, прийшов до висновку про можливість продовження розгляду справи в порядку письмового провадження.

Разом з тим, ухвалою від 09.02.2016 р. судом повторно витребувано у ТОВ "Кей Колект" належним чином засвідчені копії документів у справі. Зазначену ухвалу 16.03.2016 р. отримано уповноваженим представником ТОВ «Кей-Колект», однак жодних документів та/або письмових пояснень на виконання даної ухвали до суду не надійшло.

Згідно до ч. 1 ст. 41 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності осіб, які беруть участь у справі (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши наявні у справі матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

11.09.2006 р. між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» (далі - Банк) та Позивачем (Позичальник) укладено договір за №11037976000 про надання споживчого кредиту.

Так, згідно до п.п. 1 цього договору Банк зобов»язується надати Позичальнику, а Позичальник зобов»язується прийняти, належним чином використовувати і повернути Банку кредит (грошові кошти) в іноземній валюті в сумі 136708 швейцарських франків (що в еквіваленті за курсом НБУ на дату укладення договору становить 554892,99 грн.) та сплатити проценти, комісії в порядку і на умовах, визначених цим договором.

Надання кредиту у відповідності до п.п. 1.2.1 договору здійснюється у термін - 11.09.2006 р.

Згідно до п.п. 1.2.2 договору позичальнику будь-якому випадку зобов»язаний повернути Банку кредит у повному обсязі в терміни, встановлені графіком погашення кредиту (Додаток №1 до Договору), але в будь-якому випадку не пізніше 11.09.2027 р., якщо тільки не застосовується інший термін повернення кредиту, встановлений на підставі додаткової угоди сторін або до встановленого банком терміну (достроково) відповідно до умов розділу 11 цього договору на підставі будь-якого з п.п. 2.3., 4.9, 5.3, 5.5, 5.6, 5.10, 7.4, 9.2, 9.14 договору.

Відповідно до п.п. 1.3.1 договору за використання коштів протягом 30 календарних днів, рахуючи з дати видачі кредиту, процентна ставка встановлюється у розмірі 7,990% річних. По закінченню цього строку та кожного наступного місяця кредитування процентна ставка підлягає перегляду відповідно до умов п. 9.2 даного Договору.

Кредит надається шляхом зарахування банком коштів на поточний рахунок Позичальника №26208052751700, МФО 351005 у Банку для подальшого використання за цільовим призначенням.

Згідно до п. 2.1 у забезпечення виконання зобов»язань Позичальника за даним договором Банком приймається застава нерухомості, а саме: двокімнатної квартири загальною площею 73.4 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та є власністю позивача, а також порука ОСОБА_3

27.10.2006 р. між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» (далі - Банк) та Позивачем укладено договір за №11066519000 про надання споживчого кредиту в сумі 157096 доларів США, що в еквіваленті за курсом НБУ на дату укладення договору 793334,80 грн., термін повернення кредиту 27.10.2027 р.

На забезпечення цього кредитного договору від 27.10.2008 р. №11066519000 та кредитного договору від 27.10.2006 р. №11066540000 між АКІБ «УкрСиббанк» та позивачем було укладено договір іпотеки №27982, за умовами якого іпотекодавець (позивач) передає в іпотеку нерухоме майно - чотирикімнатну квартиру, загальною площею - 110,30 кв.м., житловою площею - 64,40 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (п. 1.1 договору).

Згідно договору купівлі-продажу квартири від 01.03.2013 р., укладеного між МБФ «Українська фундація громадського здоров»я» (Покупець) та ОСОБА_1 (Продавець), продавець передає у власність, а покупець приймає у власність квартиру під номером АДРЕСА_2, загальною площею 110,30 кв.м., що складається з 4 кімнат.

За договором факторингу від 12.12.2011 р. №1, укладеним між ПАТ «УкрСиббанк» (Клієнт) та ТОВ «Кей-Колект» (Фактор), Клієнт зобов»язується передати у власність Фактору, а Фактор - прийняти права вимоги та в їх оплату надати грошові кошти в розпорядження Клієнта за плату та на умовах, визначених цим договором (п. 1.1).

Одночасно з відступленням права вимоги до Фактора переходять усі права Клієнта за усіма договорами забезпечення (п. 1.4).

При цьому у п. 1.6 даного договору зауважено, що для уникнення сумнівів, відступлення прав вимоги за цим договором здійснюється виключно на умовах «як є» і без права вимоги до Клієнта. Таким чином, після здійснення відступлення відповідно до умов цього договору Клієнт не має права вимагати сплати боржниками і гарантами будь-яких сум за первинними договорами і договорами забезпечення, Фактор бере на себе усі ризики і вигоди від права вимоги, якщо інше не передбачено законодавством України у кожному з зазначених випадків.

Сума фінансування визначається як сума цін відступлення прав вимоги за кожним первинним договором, зазначених у додатку 1 до цього договору (п. 2.1).

Права вимоги переходять від Клієнта до Фактора у дату відступлення, після чого Фактор одержує право вимагати від боржників і гарантів виконання усіх зобов»язань за первинними договорами і договорами забезпечення (п. 3.1).

Відступлення прав вимоги засвідчується складанням сторонами акта приймання-передачі прав вимоги за формою згідно з додатком 2 до цього договору. Акт приймання-передачі прав вимоги складається сторонами виключно після одержання Клієнтом суми фінансування.

Разом з тим у відповідності до п. 3.3 цього договору, після складання зазначеного вище акта приймання - передачі прав вимоги Клієнт, тобто ПАТ «УкрСиббанк», втрачає право на будь-які платежі боржників і гарантів в оплату їх заборгованості за первинними договорами і договорами забезпечення. У разі звернення боржників і гарантів до Клієнта з приводу виконання зобов»язань за відступленими Факторові правами вимоги Клієнт повідомляє їх про необхідність виконання зобов»язань на користь Фактора.

При цьому згідно до п. 3.4 договору будь - які грошові суми, отримані Клієнтом в рахунок погашення заборгованості за первинними договорами і договорами забезпечення після дати відступлення вважаються такими, що належать Фактору, і Клієнт зобов»язаний перерахувати всі такі грошові суми Фактору або на його користь не пізніше 15 робочих днів з дня отримання таких грошових сум, якщо це не суперечить законодавству.

12.12.2011 р. між ПАТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Кей-Колект» оформлено акт приймання-передачі прав вимоги на виконання договору факторингу від 12.12.2011 р. №1.

Згідно наявної у справі виписки з Додатку №1 «Перелік первинних договорів» договору факторингу від 12.12.2011 р. №1, ПАТ «УкрСиббанк» передано ТОВ «Кей-Колект» право вимоги за кредитним договором від 11.09.2006 р. №11037976000, боржником за яким є ОСОБА_1

При цьому, як вбачається, фактичний розмір невиконаного грошового зобов»язання за кредитним договором у гривневому еквіваленті станом на 12.12.2011 р. становить 113892,21 грн., фактичний розмір заборгованості за кредитним договором у валюті кредиту станом на 12.12.2011 р. (заборгованість за тілом) становить 113 892,21 швейцарських франків, нараховані несплачені відсотки у валюті кредиту станом на 12.12.2011 р. у розмірі 8505,54 швейцарських франків. Відсоткова ставка за кредитним договором дорівнює 7,49 %.

Водночас за договором факторингу від 13.02.2012 р. №2, укладеним між ПАТ «УкрСиббанк» (Клієнт) та ТОВ «Кей-Колект» (Фактор), Клієнт зобов»язується передати у власність Фактору, а Фактор - прийняти права вимоги та в їх оплату надати грошові кошти в розпорядження Клієнта за плату та на умовах, визначених цим договором (п. 1.1).

Умови вказаного договору факторингу за змістом є подібними до умов договору факторингу від 12.12.2011 р. №1.

Так, на виконання договору факторингу від 13.02.2012 р. №2 ПАТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Кей-Колект» оформлено акт приймання-передачі прав вимоги.

Згідно наявної у справі копії виписки з Додатку №1 «Перелік первинних договорів» договору факторингу від 13.02.2012 р. №2, ПАТ «УкрСиббанк» передано ТОВ «Кей-Колект» право вимоги за кредитним договором від 27.10.2006 р. №11066519000, боржником за яким є ОСОБА_1

При цьому, як вбачається, фактичний розмір невиконаного грошового зобов»язання за кредитним договором у гривневому еквіваленті станом на 13.02.2012 р. становить 1172386,79 грн., фактичний розмір заборгованості за цим кредитним договором у валюті кредиту станом на 13.02.2012 р. (заборгованість за тілом) становить 131929,34 доларів США, нараховані несплачені відсотки у валюті кредиту станом на 13.02.2012 р. у розмірі 14804,26 доларів США. Відсоткова ставка за кредитним договором дорівнює 10,30 %.

Відповідно до повідомлення вих. від 28.02.2013 р. №083-9843 ТОВ «Кей-Колект» повідомило ОСОБА_1 про прийняття рішення про анулювання кредитної заборгованості позивача, що станом на 28.02.2013 р. становить 64070 доларів США 72 цента, що за курсом НБУ станом на 28.02.2013 р. складає 512117,26 грн.

Попри це повідомленням вих. від 04.03.2013 р. №083-9861 ТОВ «Кей-Колект» повідомлено позивача про рішення щодо анулювання її кредитної заборгованості, яка станом на 01.03.2013 р. становить 53409 швейцарських франків 84 сантима, що за курсом НБУ станом на 01.03.2013 р. складає 459073,92 грн.

Разом з тим у повідомленнях ТОВ «Кей-Колект» попереджено позивача про необхідність сплати нею податку на доходи фізичних осіб з огляду на анульовану суму заборгованості. Зазначені повідомлення отримані позивачем особисто 01.04.2013 р., про що свідчить розписки у справі (а.с. 150).

Також представником позивача надано до суду (а.с. 41) довідку від 24.09.2015 р. №54-4-36/114, якою повідомлено ОСОБА_1 про те, що стан кредитної заборгованості на 24.09.2015 р. за кредитним договором від 11.09.2006 р. №11037976000 є наступним: залишок основної кредитної заборгованості - 0, фактично сплачено: процентів в сумі 76573,98 швейцарських франки, основного боргу в сумі 250600,21 швейцарських франки, комісій - 0, пені - 0.

Тобто, при сумі кредиту за кредитним договором від 11.09.2006 р. №11037976000 в розмірі 136708 швейцарських франків, позивачем фактично сплачено суму коштів всього у розмірі 327174,19 швейцарських франків (76573,98+250600,21), що явно перевищує суму коштів, отриману в кредит.

Між тим у вказаній довідці (а.с. 50) також зазначено про те, що стан кредитної заборгованості на 24.09.2015 р. за кредитним договором від 27.010.2006 р. №11066519000 є наступним: залишок основної кредитної заборгованості - 0, фактично сплачено: процентів в сумі 111213,10 доларів США, основного боргу в сумі 289025,34 доларів США, комісій - 0, пені - 0.

Тобто, при сумі кредиту за кредитним договором від 11.09.2006 р. №11066519000 в розмірі 157096 доларів США позивачем фактично сплачено суму коштів всього у розмірі 400238,44 доларів США (111213,10+289025,34), що явно перевищує суму коштів, отриману в кредит.

Таким чином, судом встановлено, що в результаті реалізації договірних правовідносин між ТОВ «Кей-Колект» та позивачем останнім було повернуто фактору суму більшу, ніж була отримана нею в якості кредиту, тобто у позивача внаслідок вказаних правовідносин фактично не відбулось збільшення загального майнового стану чи приросту її активів у тій чи іншій формі, а відтак, відповідно у позивача відсутній об'єкт оподаткування в розумінні положень ст.14, п.163.1 ст.163, п.164.1 ст.164 ПК України.

Між тим, як вбачається з матеріалів справи, ДПІ на адресу позивача скеровано лист від 25.05.2015 р. №4395/Б/26-58-17-05-09 про надання пояснень та документальних підтверджень щодо отримання нею доходу у 2013 р., при цьому попереджено, що невиконання вимог даного запиту є підставою для проведення позапланової невиїзної перевірки (а.с. 157).

Згідно наданого до суду корінця поштового повідомлення повідомлення отримано особисто позивачем 27.05.2015 р. (а.с. 156), при цьому адресою, за якою скеровано поштове відправлення, є: АДРЕСА_2.

У справі наявні наказ від 13.08.2015 р. №1034 начальника ДПІ про призначення на підставі п.п. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, п.п. 78.1.1, п. 78.1.4 п. 78.1 ст. 78, ст. 79 ПК документальної позапланової невиїзної перевірки ОСОБА_1 з 25.08.2015 р. тривалістю 5 робочих днів, а також повідомлення від 13.08.2015 р. №747/Л/26-58-17-01-11.

Дані наказ та направлення скеровані 13.08.2015 р. (а.с. 153) на адресу позивача: АДРЕСА_2.

Разом з тим, як встановлено судом, зареєстрованою адресою місця проживання ОСОБА_1 з 12.04.2013 р. згідно відмітки Солом»янського РВ ГУДМС України в м. Києві є адреса: АДРЕСА_1.

Водночас, як вже встановлено судом, квартиру під номером АДРЕСА_2, позивачем згідно договору купівлі-продажу квартири від 01.03.2013 р. продано МБФ «Українська фундація громадського здоров»я».

Таким чином, фактично наказ та направлення на перевірку скеровані податковим органом за помилковою адресою.

Між тим, за результатами проведеної документальної позапланової невиїзної перевірки з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на доходи фізичних осіб фізичної особи-платника податку ОСОБА_1 за період з 01.01.2013 р. по 31.12.2013 р. ДПІ оформлено акт перевірки від 02.09.2015 р. №4507/26-58-17-01-17-НОМЕР_1.

Так, в ході перевірки податковим органом встановлено (а.с. 27) недекларування позивачем доходу в сумі 971191,18 грн. за ознакою « 126», адже, як йдеться у акті, згідно даних за формою 1-ДФ платнику податків нараховано та виплачено дохід, отриманий як додаткове благо (сума боргу платника податку, анульованого кредитором за його самостійним рішенням) на суму 971191,18 від ТОВ «Кей-Колект».

При цьому, як вбачається зі змісту акту, беручи до уваги лист товариства від 11.07.2014 р. №143-14002 про прийняття рішення щодо анулювання заборгованості, відповідачем констатовано порушення позивачем п.163.1.1 ст. 163, абз. «д» п.п.164.2.17 п.164.2 ст.164, п. 176.1 ст. 176, п. 179.1 ст. 179 ПК, тобто не задекларовано в річній декларації про майновий стан і доходи за 2013 р. отриманий дохід як додаткове благо у вказаній вище сумі.

Відтак, за результатами перевірки відповідачем донараховано 164873,10 грн. податку на доходи фізичних осіб та 41218,28 грн. штрафних санкцій, з огляду на що винесено податкове повідомлення рішення від 16.09.2015 р. №0001161701.

Варто відмітити, що і в акті перевірки, і у податковому повідомленні-рішенні в якості адреси місця проживання позивача зазначено адресу: АДРЕСА_2.

З огляду на неприбуття позивача до ДПІ для підписання акту перевірки відповідачем складено акт від 02.09.2015 р. №1618/26-58-17-01-17.

При цьому відправлення акта перевірки ДПІ здійснено позивачу за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 138). Водночас податкове повідомлення-рішення від 16.09.2015 р. №0001161701, як вбачається з матеріалів справи, скеровано ДПІ за адресою позивача: АДРЕСА_2 (а.с. 134).

Тобто, фактично акт перевірки та оскаржуване податкове повідомлення-рішення також скеровані податковим органом позивачу за невірною адресою, адже зареєстрованою адресою місця проживання ОСОБА_1 з 12.04.2013 р., як уже зазначалось судом, є адреса: АДРЕСА_1.

Дослідивши наявні у справі докази, проаналізувавши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, суд дійшов до висновку про задоволення позовних вимог, зважаючи на наступне.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до п. 75.1 ст. 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.

Камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні контролюючого органу виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків, та даних системи електронного адміністрування податку на додану вартість (даних органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, даних Єдиного реєстру податкових накладних та даних митних декларацій) (п.п. 75.1.1).

Документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна планова перевірка проводиться відповідно до плану-графіка перевірок.

Не є предметом документальної планової перевірки питання трансфертного ціноутворення, визначені статтею 39 цього Кодексу.

Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи контролюючого органу і проводиться за наявності хоча б однієї з обставин, визначених цим Кодексом.

Документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об'єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка.

Документальною невиїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні контролюючого органу (п.п. 75.1.2.).

Згідно до п.п. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 ПК України документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких обставин: за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит контролюючого органу, в якому зазначаються порушення цим платником податків податкового, валютного та іншого законодавства протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту.

Документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником контролюючого органу рішення про її проведення та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом (п. 79.1 ст. 79 ПК України).

Документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу виключно на підставі рішення керівника контролюючого органу, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

Виконання умов цієї статті надає посадовим особам контролюючого органу право розпочати проведення документальної невиїзної перевірки (п. 79.2 ст. 79 ПК України).

Присутність платників податків під час проведення документальних невиїзних перевірок не обов'язкова (п. 79.3 ст. 79 ПК України).

Як передбачено нормою п. 45.1 ст. 45 ПК України, платник податків - фізична особа зобов'язаний визначити свою податкову адресу. Податковою адресою платника податків - фізичної особи визнається місце її проживання, за яким вона береться на облік як платник податків у контролюючому органі. Платник податків - фізична особа може мати одночасно не більше однієї податкової адреси.

Таким чином, беручи до уваги встановлені під час судового розгляду обставини справи, суд приходить до висновку, що відповідач розпочав позапланову невиїзну документальну перевірку позивача з порушенням вимог п. 79.2 ст. 79 ПК України в частині вручення копії наказу про проведення такої перевірки та письмового повідомлення про дату, час та місце її проведення.

При цьому, на переконання суду, недотримання податковим органом підстав, з якими п.п. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 ПК України пов'язує можливість призначення податкової перевірки та порядку повідомлення платника про проведення такої перевірки, передбаченого п. 79.2 ст. 79 ПК України, а відтак, і з необхідністю невизнання розглядуваної перевірки як юридичного факту, що свідчить про відсутність у податкового органу компетенції на винесення податкового повідомлення-рішення за результатами такої перевірки.

Окрім наведеного суд вважає за доцільне зазначити наступне.

Згідно з п.162.1 ст.162 КАС України платниками податку з доходів фізичних осіб є: фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи; фізична особа - нерезидент, яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні; податковий агент.

Відповідно до п.п.14.1.180 п.14.1 ст.14 ПК України податковий агент щодо податку на доходи фізичних осіб - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ), самозайнята особа, представництво нерезидента - юридичної особи, інвестор (оператор) за угодою про розподіл продукції, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або не грошовій формі) зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV цього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність податковим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IV цього Кодексу.

Положеннями п.163.1 ст.163 ПК України передбачено, що об'єктами оподаткування резидента є: загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання); іноземні доходи - доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України.

За змістом п.164.1 ст.164 ПК України базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом. Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.

Загальний місячний оподатковуваний дохід складається із суми оподатковуваних доходів, нарахованих (виплачених, наданих) протягом такого звітного податкового місяця (пп.164.1.2 .164.1 ст.164 ПК України).

Тобто види доходів, які включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку, визначені п.164.2 ст.164 ПК України.

В силу абз. «д» пп. 164.2.17 п.164.2 ст.164 ПК України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 цього Кодексу) у вигляді суми боргу платника податку, анульованого (прощеного) кредитором за його самостійним рішенням, не пов'язаним з процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності. Якщо кредитор повідомляє платника податку - боржника рекомендованим листом з повідомленням про вручення або шляхом укладення відповідного договору, або шляхом надання повідомлення боржнику під підпис особисто про анулювання (прощеного) боргу та включає суму анульованого (прощеного) боргу до податкового розрахунку суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, за підсумками звітного періоду, у якому такий борг було анульовано (прощеного), такий боржник самостійно сплачує податок з таких доходів та відображає їх у річній податковій декларації.

Враховуючи зазначене вище, обов'язок щодо самостійної сплати податку з доходу у вигляді суми боргу, анульованого кредитором за його самостійним рішенням, отриманого як додаткове благо, виникає у платника податку за наявності таких умов: а) отримання платником податку доходу, у вигляді суми боргу такого платника податку, анульованого кредитором за його самостійним рішенням; б) надіслання платнику податку повідомлення про анулювання боргу; в) включення кредитором суми анульованого боргу до податкового розрахунку суми доходу, нарахованого на користь платника податку, за підсумками звітного періоду; г) відображення платником податків отриманого доходу у річній податковій декларації.

В свою чергу, в силу пп. 14.1.47 п. 14.1 ст. 14 ПК України додаткові блага - кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку податковим агентом, якщо такий дохід не є заробітною платою та не пов'язаний з виконанням обов'язків трудового найму або не є винагородою за цивільно-правовими договорами (угодами), укладеними з таким платником податку (крім випадків, прямо передбачених нормами цього Кодексу).

У відповідності до п. 3.3. Порядку заповнення та подання податковими агентами Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 24.12.2010 р. №1020, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 13.01.2011 р. за №46/18784, у графі 3 «Сума виплаченого доходу» відображається сума фактично виплаченого доходу платнику податку податковим агентом.

А відтак, основною ознакою доходу платника податку, як об'єкта та бази оподаткування податком з доходу фізичних осіб, в тому числі у вигляді додаткового блага, є фактичне отримання такого доходу платником податку в грошовій, матеріальній чи нематеріальній формі.

З урахуванням викладеного, суд вважає помилковими посилання відповідача на положення абз. д) пп.164.2.17 п.164.2 ст.164 ПК України, як на безумовну підставу для донарахування позивачу податкових зобов'язань з податку на доходи фізичних осіб, оскільки вказана норма повинна застосовуватись в кореспонденції з положеннями ст.14, п.163.1 ст.163, п.164.1 ст.164 ПК України і не може їм суперечити.

Крім цього, відповідно до пп.165.1.29 ст.165 ПК України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включається основна сума кредиту, що отримується платником податку (протягом строку дії договору), у тому числі фінансового кредиту, забезпеченого заставою, на визначений строк та під проценти.

З аналізу вказаної норми вбачається, що протягом дії кредитного договору отримані платником податку від банку кошти не можуть бути включені до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу такого платника.

Одночасно відповідно до положень абз. д) пп.164.2.17 п.164.2 ст. 164 ПК України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається сума боргу платника, анульованого кредитором до закінчення строку позовної давності, перебіг якого розпочинається за правилами цивільного законодавства після спливу строку на виконання зобов'язання.

З огляду на вищевикладене суд приходить до висновку, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); добросовісно.

Частиною 1 ст. 11 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, коли судом здійснюється розгляд справ про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, у яких обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23.07.2002 р. у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.».

Проте відповідач як суб'єкт владних повноважень доказів, які б спростовували доводи позивача не надав, в той же час правомірність прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення відповідачем під час судового розгляду доведено не було.

Між тим, вирішуючи даний спір по суті, суд вважає за доцільне звернути увагу, що правові відносини у сфері оподаткування безпосередньо стосуються питань власності, платника податків, адже за результатами оподаткування сукупна вартість відповідного майна такого платника зменшується на розмір конкретної суми податку.

Водночас згідно до ч. 1 ст. 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти

своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших

зборів або штрафів.

Тобто, будь-яке втручання органу влади у захищене право не суперечитиме загальній нормі, викладеній у першому реченні ч. 1 ст. 1 Протоколу, лише якщо забезпечено «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи.

А відтак, під час вирішення судових спорів у податкових правовідносинах встановленню судом підлягає питання щодо забезпечення такого справедливого балансу, із врахуванням того, що згадане втручання задовольнило вимогу законності і не було свавільним (див. рішення у справі «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy) [GC], №33202/96, п. 107, ECHR 2000-I). Вимога законності, яка випливає з Конвенції, означає вимогу дотримання відповідних положень національного закону і принципу верховенства права (див. рішення у справі «Ентрік проти Франції» (Hentrich v. France) від 22.09.1994 року, серія А, №296-A, сс. 19- 20, п. 42; . рішення у справі «Ятрідіс проти Греції» (Jatridis v. Greece) [ВП], № 31107/96, пункт 58, ЄСПЛ 1999-II, рішення у справі «Щокін проти України», заяви №23759/03 та №37943/06, 14.10.2010 р. №14/01/2011).

Відповідно до ст. 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Водночас, як встановлено судом при винесенні рішення у справі, звертаючись 01.10.2015 р. до суду із позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Солом»янському районі Головного управління ДФС у м. Києві від 16.09.2015 р. №0001161701 на суму 206091,38 грн. (з них: 164873,10 грн. - основного зобов»язання, 41218,28 грн. штрафних санкцій), позивачем сплачено судовий збір в сумі 551,20 грн. згідно квитанції від 28.09.2015 р. №6601 (а.с. 4).

Разом з тим, ставки сплати судового збору встановлено ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" в редакції, чинній на час звернення позивача до суду.

Так, за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру фізичною особою або фізичною особою - підприємцем встановлюється ставка судового збору в розмірі 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру мінімальної заробітної плати (487,20 грн.) та не більше 5 розмірів мінімальної заробітної плати (6090 грн.).

Відповідно до листа Вищого адміністративного суду України від 18.01.2012 р. №165/11/13-12 адміністративними позовами майнового характеру є вимоги щодо протиправності рішень про визначення грошових зобов'язань платників податків, про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, про стягнення адміністративно-господарських та інших штрафних санкцій тощо.

Тобто, розмір судового збору за звернення до суду із даним позовом становить: 206091,38 грн. Х 1% = 2060,91 грн.

Однак позивачем на рахунок Окружного адміністративного суду м. Києва, котрий відповідно здійснює розгляд даної позовної заяви, судовий збір у повному обсязі сплачено не було.

З огляду на вказану обставину, суд вважає за необхідне стягнути з позивача судовий збір в сумі 1509,71 грн. (2060,91 грн. - 551,20 грн.), при цьому зауваживши, що платiжними реквiзитами для перерахування судового збору в гривнях є наступні реквізити:

Отримувач коштів УДКСУ у Печерському р-ні м.Києва

Код отримувача (код за ЄДРПОУ) 38004897

Банк отримувача ГУ ДКСУ у м. Києві

Код банку отримувача (МФО) 820019

Рахунок отримувача 31218206784007

Код класифікації доходів бюджету 22030101.

Призначення платежу *;101;_____(код клієнта за ЄДРПОУ для юридичних осіб (доповнюється зліва нулями до восьми цифр, якщо значущих цифр менше 8), реєстраційний номер облікової картки платника податків - фізичної особи (завжди має 10 цифр) або серія та номер паспорта громадянина України, в разі якщо платник через свої релігійні переконання відмовився від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомив про це відповідний орган Міністерства доходів і зборів України і має відповідну відмітку у паспорті); Судовий збір, за позовом ______ (ПІБ чи назва установи, організації позивача), Окружний адміністративний суд міста Києва (назва суду, де розглядається справа).

При заповненні платіжного документа у графі "Код платника" платником судового збору - юридичною особою зазначається код ЄДРПОУ, а платником - фізичною особою - ідентифікаційний код, а при його відсутності, у зв'язку з релігійними переконаннями, зазначаються його паспортні дані.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 69-71, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити у повному обсязі.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Солом»янському районі Головного управління ДФС у м. Києві від 16.09.2015 р. №0001161701 на суму 206091,38 грн. (з них: 164873,10 грн. - основного зобов»язання, 41218,28 грн. штрафних санкцій).

3. Присудити на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в сумі 551,20 грн. (п»ятсот п»ятдесят одну грн. 20 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Державної податкової інспекції у Солом»янському районі Головного управління ДФС у м. Києві.

4. Стягнути з ОСОБА_1 судовий збір в сумі 1509,71 грн. (одна тисяча п»ятсот дев»ять грн. 71 коп.) на реквізити Окружного адміністративного суду міста Києва.

Строк і порядок набрання судовим рішенням законної сили встановлені у статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України.

Суддя Я.І. Добрянська