Постанова № 59345613, 18.07.2016, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

18 липня 2016 р. № 820/3033/16

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді - Панченко О.В.

при секретарі судового засідання - Самігулліної К.В.

за участю:

позивача - ОСОБА_1,

представників позивача - ОСОБА_2, ОСОБА_3,

представників відповідача - Голіус А.О., Ільїна В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області про скасування наказу, поновлення на службі, визнання нечинним дострокового припинення контракту, стягнення середнього заробітку та моральної шкоди,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач - ОСОБА_1, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:

- скасувати наказ по особовому складу Головного управління Державної служби з надзвичайних ситуацій України у Харківській області від 13 березня 2015 року № 92 о/с про звільнення відповідно до Положення про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу із служби у запас збройних сил старшого сержанта служби цивільного захисту ОСОБА_1, старшого пожежного-рятувальника 10-ої державної пожежно-рятувальної частини Головного управління ДСНС України у Харківській області (з постановкою на військовий облік) за пунктом 176 підпунктом 9 (у зв'язку з призовом на строкову військову службу на підставі рішення районної (міської) призовної комісії);

- поновити на службі цивільного захисту у Близнюківському районному секторі Головного управління ДСНС України в Харківській області, на посаді старшого сержанта служби цивільного захисту, старшого пожежного-рятувальника 10-ої державної пожежно-рятувальної частини Головного управління ДСНС України в Харківській області;

- визнати нечинним дострокове припинення (розірвання) Контракту про проходження служби цивільного захисту, укладеного між позивачем та Державною службою України з надзвичайних ситуацій у квітні 2013 року та зобов'язати відновити і продовжити його дію відповідно до пункту 48 Положення про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу від 11.07.2013 року № 593;

- стягнути з Головного управління Державної служби з надзвичайних ситуацій України у Харківській області на користь позивача середньомісячний заробіток з часу звільнення до дня поновлення на роботі (з розрахунку на дату позову) в сумі 52179,41 грн.;

- стягнути з Головного управління Державної служби з надзвичайних ситуацій у Харківській області на користь позивача понесені витрати на правову допомогу в сумі 2000,00 грн.

30.06.2016 року позивач звернувся до суду з уточненою позовною заявою, котра прийнята судом до розгляду, в якій просив суд:

- поновити ОСОБА_1 на службі цивільного захисту у званні старшого сержанта служби цивільного захисту на посаді старшого пожежного-рятувальника 10-ої державної пожежно - рятувальної частини (смт. Близнюки) Головного управління ДСНС України в Харківській області;

- визнати нечинним дострокове припинення (розірвання) контракту про проходження служби в органах і підрозділах цивільного захисту, укладеного 25 квітня 2013 року між ОСОБА_1 та Державною службою України з надзвичайних ситуацій в особі начальника Головного управління Державної служби з надзвичайних ситуацій у Харківській області ОСОБА_6;

- зобов'язати Головне управління Державної служби з надзвичайних ситуацій у Харківській області від імені Державної служби з надзвичайних ситуацій України відновити і продовжити дію контракту про проходження служби в органах і підрозділах цивільного захисту, укладеного 25 квітня 2013 року між ОСОБА_1 та Державною службою України з надзвичайних ситуацій в особі начальника Головного управління Державної служби з надзвичайних ситуацій у Харківській області;

- стягнути з Головного управління Державної служби з надзвичайних ситуацій України у Харківській області на користь ОСОБА_1 середньомісячний заробіток з часу звільнення до дня поновлення на роботі (з розрахунку на дату розгляду справи 01.07.2016 року) в сумі 50365,91 грн.

- інші вимоги адміністративного позову розглядати без змін.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказав, що

Позивач та його представники підтримали доводи, викладені у позові та уточненому позові, наполягали на задоволені позову.

Позивач та його представники вважають, що позивач звільнений із служби цивільного захисту незаконно, оскільки згідно ст.119 ч.3 Кодексу Законів про працю України за працівниками призваними на строкову військову службу до дня фактичної демобілізації зберігається місце роботи, посада і компенсується із бюджету середній заробіток.

Представники відповідача - Головного управління Державної служби з надзвичайних ситуацій у Харківській області, позов не визнали.

У письмових запереченнях на позов вказали, що дія КЗпП України не поширюється на атестованих працівників, яким являвся позивач, оскільки він проходив службу на контрактних умовах і його правовий та соціальний статуси регулювались відповідними законами та підзаконними актами, зокрема Кодексом цивільного захисту, положенням про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового та начальницького складу. КЗпП України регулюються лише трудові відносини працівників органів і підрозділів цивільного захисту, яким не присвоєні спеціальні знання. Позивачу було присвоєно спеціальне звання - старший сержант служби цивільного захисту, останній обіймав посаду старшого пожежного-рятувальника 10-ої державної пожежно - рятувальної частини (смт. Близнюки) Головного управління ДСНС України в Харківській області. Відтак, представники відповідача вважають звільнення позивача законним, а позов таким, що не підлягає до задоволенню.

У судовому засіданні представники відповідача підтримали письмові заперечення на позов, просили суд відмовити у задоволенні позову.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, вислухавши позивача, представників позивача та відповідача, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню частково з наступних підстав та мотивів.

Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 8 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Статтею 9 КАСУ передбачено, що суд вирішує справи на підставі Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Україна є демократичною, правовою державою, у якій визнається і діє принцип верховенства права; Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй; норми Конституції України є нормами прямої дії; органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України; відповідно до Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (частина друга статті 3, частина друга статті 6, частини перша, друга статті 8 Конституції України).

Україна як соціальна, правова держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку особа вільно обирає або на яку вільно погоджується, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, а також право на належні умови праці, своєчасне отримання винагороди; громадянам гарантується захист від незаконного звільнення (стаття 1, частини перша, друга, четверта, шоста, сьома статті 43 Основного Закону України).

Як зазначив Конституційний Суд України, право на працю є природною потребою людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом (абзац третій підпункту 6.1.1 підпункту 6.1 пункту 6 мотивувальної частини Рішення від 29 січня 2008 року N 2-рп/2008).

Наведені конституційні гарантії щодо реалізації права на працю, відповідно, поширюються і на публічну службу.

Судовим розглядом встановлено, підтверджується матеріалами справи, що позивач - ОСОБА_1, згідно контракту про проходження служби цивільного захисту б/н від 25.04.2013 року, укладеного між позивачем та Державною службою України з надзвичайних ситуацій в особі начальника Управління ДСНС України в Харківській області ОСОБА_6 (а.с. 131-133, 134-135) та трудової книжки серії БН № 409651, виданої 05.11.2001 року на ім'я ОСОБА_1, з квітня 2013 року по 11.03.2015 року проходив службу в ДСНС України в Харківській області. (а.с. 40-42).

У березні 2015 року у зв'язку з призовом на строкову військову службу на підставі рішення Лозівського ОРВК та на підставі рапорту позивача - старшого сержанта служби цивільного захисту ОСОБА_1, звільнено зі служби в ДСНС України у запас Збройних Сил (з постановкою на військовий облік) за п. 176 пп. "9" (у зв'язку з призовом на строкову військову службу) згідно "Положення про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового та начальницького складу". (Наказ Управління ДСНС України в Харківській області № 92 о/с від 13.03.2015р. (а.с. 42-43).

Відповідно до наказу № 120 від 07.04.2016р. старшого сержанта ОСОБА_1, стрільця взводу снайперів, звільнено в запас відповідно до п. 1 Указу Президента України від 25 березня 2016 року № 115/2016 "Про звільнення в запас військовослужбовців, які були призвані під час мобілізації на особливий період відповідно до Указу Президента України від 14 січня 2015 року № 15/2015 "Про часткову мобілізацію" та частини 8 статті 26 Закону України військовий обов'язок і військову службу", наказано вважати таким, що справи і посаду здав для зарахування на військовий облік до Лозівського ОМВК Харківської області (а.с. 39).

Таким чином, як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, до призову на військову службу під час мобілізації на особливий період, позивач працював службовцем цивільного захисту пожежником-рятувальником ДПРЧ-10 Головного управління ДСНС України у Харківській області, тобто перебував на публічній службі.

У взаємозв'язку з наведеним та в контексті подальшого перебування позивача у складі Збройних Сил України та виконання у зв'язку з цим його конституційного обов'язку, слід зазначити, що відповідно до положень ст. 65 Конституції України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Відповідно до положень ст. 17 Конституції України, захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України. Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Відтак, Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, які потребують додаткових гарантій з боку держави.

Необхідність додаткових гарантій як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба в Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей.

Порядок проходження служби у Збройних Силах України та інших військових формуваннях врегульовано спеціальними нормативно-правовими актами, які покладають на громадян, які перебувають на такій службі, додаткові обов'язки і відповідальність, встановлюють гарантії військовослужбовцям, реалізуючи таким чином вищезгадані положення Конституції України.

Так, Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» регулюються відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 цього Закону (в редакції, чинній на час прийняття оскаржуваного рішення) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язаній із захистом Вітчизни.

Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне (продовольче, речове), грошове забезпечення (компенсацією за піднайом жилого приміщення), охорону здоров'я та безоплатне лікування.

Держава забезпечує соціальну та професійну адаптацію військовослужбовців, які звільняються з військової служби.

За всіма громадянами, які призвані під час мобілізації на військову службу, гарантовано зберігаються місце роботи, посада, середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, незалежно від підпорядкування та форм власності. Одночасно вони отримують грошове забезпечення як військовослужбовці.

Військовозобов'язані, які були призвані на військову службу під час мобілізації, в особливий період, набувають нового юридичного статусу - військовослужбовці, внаслідок чого на них розповсюджуються пільги, передбачені Законами України «Про військовий обов'язок і військову службу», «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців і членів їх сімей», та інших нормативно-правових актів.

Згідно частини другої, третьої статті 39 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», за громадянами України, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, але не більше одного року, зберігаються місце роботи (посада), середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, незалежно від підпорядкування та форм власності (зміни внесені Законом України від 27.03.2014 р. № 1169-VII, які набрали чинності з 01.04.2014 р.)

Також внесено зміни до статті 119 Кодексу законів про працю України, а саме: встановлено, що працівникам, які призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, але не більше одного року, гарантується збереження місця роботи, посади і середнього заробітку.

Відповідно до Закону України від 15.01.2015 р. № 116-VIII, який набрав чинності 08.02.2015 р., частину 2 статті 39 зазначеного Закону («Призов на військову службу під час мобілізації. Демобілізація»; в редакції, чинній на час прийняття оскаржуваного рішення), викладено у новій редакції, відповідно до якої за громадянами України, які призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію, але не більше одного року, зберігаються місце роботи (посада), середній заробіток на підприємстві, в установі, організації незалежно від підпорядкування та форми власності, місце навчання у навчальному закладі незалежно від підпорядкування та форми власності та незалежно від форми навчання.

Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 119 КЗпП України, за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації, зберігаються місце роботи, посада і компенсується із бюджету середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, в яких вони працювали на час призову, незалежно від підпорядкування та форми власності.

Вказаними нормами не передбачено винятків/виключень щодо можливості звільнення особи, яка призвана на військову службу під час мобілізації на особливий період, відповідно до вимог цього Закону.

Системний аналіз вказаних спеціальних норм дає підстави для висновку, що у разі, якщо особа вже призвана на військову службу під час мобілізації на особливий період, що має місце в даному випадку, вказана особа, незалежно від попередньо займаної посади (місця роботи), надалі не може бути звільнена з посади у строк раніше ніж через рік, незалежно від виникнення у подальшому (після мобілізації) підстав для звільнення, що належить до визначених Конституцією України додаткових конституційних гарантій військовослужбовцям при виконанні конституційного обов'язку при проходженні державної служби особливого характеру, які не можуть бути обмежені в силу наведених вище норм Конституції України.

Виходячи із встановлених обставин та наведених норм законодавства України, у відповідача були відсутні правові підстави для прийняття оскаржуваного рішення, а відтак таке рішення є протиправним та, відповідно, наведене є самостійною та достатньою підставою для його скасування.

Вирішуючи спір суд також відзначає, що законодавцем в жодному законі не оговорено, що на особу, котра добровільно виявила бажання виконати свій конституційний обов'язок щодо проходження військової служби під час мобілізації на особливий період, не розповсюджуються приписи статті 39 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».

Окремо суд зауважує, що опитаний під час розгляду в якості свідка - гр. ОСОБА_7, котрий на час звільнення позивача виконував обов'язки Т.в.о. начальника Близнюківського районного сектора Головного управління ДСНС України у Харківській області, пояснив суду, що під час звільнення ОСОБА_1, були певні труднощі у визначенні підстав звільнення останнього та йому було обіцяно, що після повернення з АТО та демобілізації, позивача буде прийнято на роботу в ДСНС.

Доводи представників відповідача про непоширення норм ч. 3 ст. 119 КЗпП України на спірні правовідносини через проходження служби в органах цивільного захисту згідно контракту і регулювання умов його служби нормами Кодексу цивільного захисту Укаїни, Положення про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 11 липня 2013 року, Дисциплінарного статуту служби цивільного захисту, суд вважає безпідставними, адже цими нормами не врегульовано питання проходження військової служби під час особливого періоду, що регламентовано нормами Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо питань соціального захисту, які проходять військову службу під час особливого періоду».

Отже, позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими і підлягають задоволенню.

Разом з тим, позовні вимоги про зобов'язання Головного управління ДСНС України в Харківській області поновити ОСОБА_1 на службі цивільного захисту у званні старшого сержанта служби цивільного захисту на посаді старшого пожежного-рятувальника 10-ої державної пожежно - рятувальної частини (смт. Близнюки) Головного управління ДСНС України в Харківській області; визнання нечинним дострокового припинення (розірвання) контракту про проходження служби в органах і підрозділах цивільного захисту, укладеного 25 квітня 2013 року між ОСОБА_1 та Державною службою України з надзвичайних ситуацій в особі начальника Головного управління Державної служби з надзвичайних ситуацій у Харківській області ОСОБА_6; зобов'язання Головне управління Державної служби з надзвичайних ситуацій у Харківській області від імені Державної служби з надзвичайних ситуацій України відновити і продовжити дію контракту про проходження служби в органах і підрозділах цивільного захисту, укладеного 25 квітня 2013 року між ОСОБА_1 та Державною службою України з надзвичайних ситуацій в особі начальника Головного управління Державної служби з надзвичайних ситуацій у Харківській області; стягнення з Головного управління Державної служби з надзвичайних ситуацій України у Харківській області на користь ОСОБА_1 середньомісячного заробітку з часу звільнення до дня поновлення на роботі (з розрахунку на дату розгляду справи 01.07.2016 року) в сумі 50365,91 грн. не підлягають задоволенню, так як це є втручанням в дискреційні повноваження відповідача, що не може бути виправдано з підстав доцільності та необхідності врегулювання спірних відносин.

Отже, уявлення позивача про існування підстав для задоволення позову у обраний спосіб не є підставою для задоволення такого позову, оскільки відповідно до приписів ч. 1. ст. 2 КАС України, особа звертається до суду саме за захистом своїх порушених або оспорюваних прав та охоронюваних законом інтересів.

За таких підстав, права позивача слід поновити шляхом скасування оскаржуваного наказу № 92 о/с від 13 березня 2015 року.

Стосовно стягнення на користь позивача витрат на правову допомогу в сумі 2000 грн., суд зазначає наступне:

Згідно ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України, витрати, пов'язані з оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, які надають правову допомогу за договором, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги, передбачених законом. У разі звільнення сторони від оплати надання їй правової допомоги витрати на правову допомогу здійснюються за рахунок Державного бюджету України. Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах" визначено, що розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено рішення судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 % встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Позивач має право на відшкодування витрат тільки, якщо встановлено, що вони були фактично і необхідно понесені та є розумними.

Суд відзначає, що у наданому позивачем договорі про надання правової допомоги від 11.05.2016р. б/н, не міститься чітких умов щодо предмету послуг, їх вартості та необхідного часу виконання, пов'язаних саме з цією справою.

Таким чином, позивачем не доведено обставин та підстав, з якими наведені вище норми процесуального закону зумовлюють можливість відшкодування витрат на правову допомогу, у зв'язку з чим у задоволенні цієї вимоги також слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 11, 12, 51, 71, ст. 158, ст. 159, ст. 160, ст. 161ст. 162, ст. 163, ст. 167, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області про скасування наказу, поновлення на службі, визнання нечинним дострокового припинення контракту, стягнення середнього заробітку та моральної шкоди - задовольнити частково.

Визнати незаконним та скасувати наказ по особовому складу Головного управління Державної служби з надзвичайних ситуацій України у Харківській області від 13 березня 2015 року № 92 о/с про звільнення відповідно до Положення про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу із служби у запас збройних сил старшого сержанта служби цивільного захисту ОСОБА_1, старшого пожежного-рятувальника 10-ої державної пожежно-рятувальної частини Головного управління ДСНС України у Харківській області (з постановкою на військовий облік) за пунктом 176 підпунктом 9 (у зв'язку з призовом на строкову військову службу на підставі рішення районної (міської) призовної комісії).

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Постанова набирає законної сили згідно з ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова чи ухвала суду не набрала законної сили.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду згідно з ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: шляхом подачі через Харківський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її проголошення (у разі застосування судом ч. 3, ст. 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні - з дня отримання копії постанови, у разі повідомлення суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених ч.4 ст.167 цього Кодексу, про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду) апеляційної скарги з одночасним надсиланням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції.

Повний текст постанови виготовлений 25 липня 2016 року.

Суддя Панченко О.В.