Ухвала суду № 59324379, 27.07.2016, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/5493/16 Справа № 200/1345/15-ц Головуючий у 1 й інстанції - Єлісєєва Т. Ю. Доповідач - Демченко Е.Л.

Категорія 31

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 липня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого - судді Демченко Е.Л.

суддів - Волошина М.П., Куценко Т.Р.

при секретарі - Синенко Є.А.

розглянувши в відкритому судовому засіданні в м.Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_2 на заочне рішення Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 04 листопада 2015 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальних збитків, завданих внаслідок ДТП, -

в с т а н о в и л а:

У січні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з уточненим позовом до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальних збитків, завданих внаслідок ДТП, мотивуючи тим, що 29 листопада 2012 року в м.Дніпропетровську на вул.Запорізьке шосе, в районі електроопори №112, з вини водія ОСОБА_2, який керував автомобілем «Фольксваген Пасат», реєстраційний номер НОМЕР_1, та цивільно-правова відповідальність якого була зареєстрована в ПрАТ «Страхова компанія «Україна», відбулася дорожньо-транспортна пригода, в результаті якої належному йому автомобілю «Форд Фьюжин», реєстраційний номер НОМЕР_2, заподіяні технічні ушкодження.

Зазначав, що з метою визначення розміру заподіяної шкоди проведено автотоварознавче дослідження №4110/14/2014 від 31 жовтня 2014 року, відповідно до висновку якого його автомобілю «Форд Фьюжин», реєстраційний номер НОМЕР_2, завдана матеріальна шкода у розмірі 85.047 грн.85 коп.

Вказував, що 04 грудня 2012 року звернувся з письмовою заявою до ПрАТ «СК «Україна», в якій повідомив про настання страхового випадку.

Посилаючись на те, що ніякої грошової компенсації від ПрАТ «СК «Україна» або ОСОБА_2 не отримав, а тому, уточнив позовні вимоги, просив суд постановити рішення, яким стягнути з ОСОБА_2 на його користь в рахунок відшкодування матеріальної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди 85.847 грн.85 коп.

Заочним рішенням Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 04 листопада 2015 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволені. Вирішено питання стосовно судових витрат.

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_2 ставить питання про скасування рішення суду та ухвалення нового рішення, про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_3 у розмірі 3.203 грн.60 коп., зазначаючи, що рішення постановлене з порушенням норм матеріального й процесуального права.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів находить, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню із наступних підстав.

Судом встановлено і це підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_3 є власником автомобіля «Форд Фьюжин», реєстраційний номер НОМЕР_2 (а.с.7).

29 листопада 2012 року, приблизно о 17 годині 55 хвилин, перед перехрестям вул.Запорізьке шосе та вул.Панікахі у м.Дніпропетровську між автомобілями «Форд Фьюжин», реєстраційний номер НОМЕР_3, під керуванням позивача ОСОБА_3 і «Фольксваген Пассат», реєстраційний номер НОМЕР_1, під керуванням відповідача ОСОБА_2, сталася дорожньо-транспортна пригода.

Під час даної дорожньо-транспортної пригоди транспортні засоби було пошкоджено.

З аналізу завданих механічних ушкоджень, зафіксованих у схемі ДТП, вбачається, що зіткнення відбулось саме у момент коли автомобіль «Форд Фьюжин», виконуючи розворот, знаходився перпендикулярно по відношенню до загального потоку транспорту, про що свідчать пошкодження лівих дверей автомобіля, а автомобіль «Фольксваген Пассат», не врахувавши траєкторію руху автомобіля «Форд Фьюжин», допустив із ним зіткнення своєю передньою частиною, що підтверджується пошкодженнями переднього бамперу, капоту та переднього правого крила.

Постановою Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 26 грудня 2012 року, яка є чинною га даний час, провадження по адміністративній справі відносно ОСОБА_3 у скоєнні правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП, закрито за відсутності в його діях складу вказаного адміністративного правопорушення (а.с.5)

Зазначеною вище постановою Кіровського районного суду м.Дніпропетровська було встановлено, що ОСОБА_3, керуючи автомобілем «Форд Фьюжин», реєстраційний номер НОМЕР_3, зайнявши крайнє положення на проїзній частині та включивши сигнал повороту, тобто діючи відповідно до Правил дорожнього руху України, почав здійснювати поворот ліворуч та під час цього відбулось зіткнення з автомобілем «Фольксваген Пассат», реєстраційний номер НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_2, який в порушення вимог 1.3 додатку №2 «34. Дорожня розмітка» Правил дорожнього руху України, рухався по суцільним лініям розмітки в попутному напрямку.

Постановою апеляційного суду Дніпропетровської області від 13 травня 2015 року постанова Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 26 грудня 2012 року залишена без змін та зазначено, що зіткнення відбулося саме у момент коли автомобіль «Форд Фьюжин», виконуючи розворот, знаходився перпендикулярно по відношенню до загального потоку транспорту, про що свідчать пошкодження лівих дверей автомобіля, а автомобіль «Фольксваген Пассат», не врахувавши траєкторію руху автомобіля «Форд Фьюжин», допустив зіткнення своєю передньою частиною, що водій автомобіля «Форд Фьюжин», реєстраційний номер НОМЕР_3, ОСОБА_3 виконав усі вимоги правил дорожнього руху, щодо початку руху та зміни його напрямку, зокрема, зайняв відповідне крайнє положення на проїзній частині, надав перевагу зустрічному транспорту, та при наявності з ліва дорожньої розмітки 1.3. мав право розраховувати, що іншими учасниками дорожнього руху буде дотримано право: заборони перетину суцільної лінії дорожньої розмітки, котра поділяє потоки транспорту у кожному із напрямків (а.с.97-98).

Відповідно до ч.4 ст.61 ЦПК вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов'язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою. У зв'язку із цим у разі прийняття судом постанови про закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення, наприклад, через закінчення строків накладення адміністративного стягнення (ст.38 КУпАП), суд повинен звернути увагу на те, чи містить така постанова суду відповіді на питання про те, чи мала місце дорожньо-транспортна пригода та чи сталася вона з вини відповідача. Відсутність складу злочину, наприклад, у разі відмови у порушенні кримінальної справи, закриття кримінальної справи за правилами Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року чи закриття кримінального провадження за правилами Кримінального процесуального кодексу України 2012 року не означає відсутність вини для цивільно-правової відповідальності. При цьому постанова (ухвала) слідчого, прокурора, суду про відмову в порушенні кримінальної справи або її закриття, закриття кримінального провадження є доказом, який повинен досліджуватися та оцінюватися судом у цивільній справі у порядку, передбаченому ЦПК.

Відповідно до висновку експертного дослідження за №4110/14/14 від 31 жовтня 2014 року вартість ремонтно-відновлювальних робіт транспортного засобу «Форд Фьюжин», реєстраційний номер НОМЕР_3, пошкодженого в наслідок ДТП становить 85.047 грн.85 коп. (прямі збитки для відновлення попереднього стану автомобіля), 53.203 грн.60 коп. розмір матеріальної шкоди (з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу деталей) (а.с.8-23).

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3 та стягуючи з відповідача збитки, завдані внаслідок вчинення ДТП, суд першої інстанції виходив з того, що дії ОСОБА_2 є протиправними та такими, що фактично спричинили ДТП і пошкодження транспортних засобів, тобто знаходяться у причинному зв'язку із наслідками ДТП, а тому він повинен відшкодувати завдану позивачу матеріальну шкоду.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.1188 ЦК України шкода, завдана майну одної особи з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Відповідно до ст.1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Відповідно до ч.2 ст.1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренда і т.п.) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використовування, зберігання або зміст якого створює підвищену небезпеку.

Як роз'яснив пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і у кримінальних справ в п.4 постанови «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішення спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» від 01 березня 2013 року №4, суди, розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, повинні мати на увазі, що відповідно до ст.ст.1166,1187 ЦК шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов'язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.22 ЦК України реальними збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.

Згідно з п.2.4 Методики вартість матеріального збитку (реальні збитки) визначається як вартісне значення витрат, яких зазнає власник у разі пошкодження або розукомплектування колісного транспортного засобу (далі КТЗ), з урахуванням фізичного зносу та витрат, яких зазнає чи може зазнати власник для відновлення свого порушеного права користування КТЗ (втрати товарної вартості).

Відповідно до п.8.3 Методики вартість матеріального збитку визначається як сума вартості відновлювального ремонту з урахуванням значення коефіцієнта фізичного зносу складників КТЗ та величини втрати товарної вартості.

Отже, за змістом указаних положень законодавства величина втрати товарної вартості входить до вартості матеріального збитку (реальних збитків).

Пунктом 1.6 Методики визначено, що величина втрати товарної вартості це умовна величина зниження ринкової вартості КТЗ, відновленого за нормативними вимогами після пошкодження, порівняно з ринковою вартістю подібного непошкодженого КТЗ.

Пунктом 8.6 Методики передбачено два випадки, коли в разі пошкодження КТЗ і відповідного ремонту виникає фізичний знос, яким характеризується величина втрати товарної вартості: 1) унаслідок передчасного погіршення товарного (зовнішнього) вигляду; 2) унаслідок зниження міцності чи довговічності окремих елементів складових частин, захисних властивостей покриттів або застосування для ремонту складових частин, які були в ужитку чи в ремонті.

Отже, показник передчасного погіршення товарного (зовнішнього) вигляду транспортного засобу є однією зі складових показника величини втрати товарної вартості транспортного засобу.

Втрата товарної вартості транспортного засобу розглядається в Методиці як економічне поняття, що охоплює, серед іншого, і втрату товарного (зовнішнього) вигляду.

Ураховуючи зміст викладеного, втрату товарної вартості можна визначити як зменшення вартості транспортного засобу, викликане передчасним погіршенням товарного (зовнішнього) вигляду автомобіля та (або) його експлуатаційних якостей у результаті зниження міцності чи довговічності окремих деталей, вузлів й агрегатів, з'єднань і захисних властивостей покриттів унаслідок ДТП і подальшого ремонту. Передчасні зміни геометричних параметрів, фізико-хімічних властивостей, конструктивних матеріалів і характеристик інших процесів транспортного засобу, які є результатом проведення окремих видів ремонтних робіт, призводять до погіршення зовнішнього (товарного) вигляду, функціональних та експлуатаційних характеристик і зниження безвідмовності й довговічності транспортного засобу. Втрата товарного (зовнішнього) вигляду транспортного засобу є однією з причин фізичного зносу (у разі пошкодження КТЗ і відповідного ремонту), яким характеризується величина втрати товарної вартості.

Економічна характеристика втрати товарного вигляду дозволяє віднести витрати на його відновлення до конкретних виявів реальних збитків.

Відповідно до п.8.6.1 Методики величина втрати товарної вартості нараховується у разі потреби проведення ремонтних робіт з відновлення пошкоджених складових частин усіх типів КТЗ.

Відновлювальний ремонт (або ремонт) це комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності КТЗ чи його складника(ів) та відновлення їхніх ресурсів. Ремонт здійснюється методами відновлення чи заміни складових частин. Складова частина КТЗ (складник) деталь, складова одиниця чи комплектувальний виріб, які відповідають вимогам конструкторської документації (пункт 1.6 Методики).

Тобто величина втрати товарної вартості нараховується в разі потреби проведення ремонтних робіт, що здійснюються як методами відновлення, так і методами заміни пошкодженої: деталі, складової одиниці чи комплектувального виробу, які відповідають вимогам конструкторської документації, усіх типів КТЗ.

Пунктом 8.6.2 Методики визначено вичерпний перелік випадків, коли величина втрати товарної вартості КТЗ не нараховується, зокрема в разі заміни окремих складників, що не потребують фарбування та не погіршують зовнішній вигляд КТЗ (скло, фари, бампери, декоративні накладки, пневматичні шини, зовнішня і внутрішня фурнітура тощо) (підпункт «е»).

Отже, нарахування втрати товарної вартості передбачено, коли провадиться ремонт окремих деталей, вузлів і агрегатів, а також у разі заміни деталей, якщо це впливає на зовнішній вигляд й експлуатаційні якості транспортного засобу. Втрата товарної вартості не нараховується у разі заміни деталей, вузлів і агрегатів, що не потребують фарбування, за умови, що це не впливає на зовнішній вигляд й експлуатаційні якості автомобіля (заміна двигуна на новий, заміна фар, ліхтарів, скла, шин тощо). Якщо ж у разі заміни деталей, вузлів і агрегатів буде потрібне фарбування, то за умови, що це впливає на зовнішній вигляд транспортного засобу, втрата товарної вартості нараховується.

Таких по суті висновків дійшов і Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, постановляючи ухвали від 23 січня й 27 березня 2013 року, 29 жовтня 2014 року та 28 січня 2015 року в справах за позовом про відшкодування шкоди, завданої внаслідок ДТП.

У висновку про оцінку КТЗ може міститись інформація про причину фізичного зносу, який виникає в разі пошкодження КТЗ і відповідного ремонту, а також про те, чи внаслідок передчасного погіршення товарного (зовнішнього) вигляду нараховано величину втрати товарної вартості (пункт 8.6 Методики), чи збігається величина втрати товарного вигляду з величиною втрати товарної вартості, що має значення для вирішення справи про відшкодування шкоди, пов'язаної із втратою товарного вигляду (товарної вартості), і підлягає встановленню судом. У цьому випадку підлягають з'ясуванню також питання про необхідність фарбування окремих складників КТЗ у разі їх заміни та про те, чи погіршує зовнішній вигляд КТЗ така заміна (підпункт «е» пункту 8.6.2 Методики).

Колегія суддів приходить до висновку, що ухвалюючи рішення про відшкодування майнової шкоди, суд першої інстанції з огляду на підстави та зміст позовних вимог застосував до спірних правовідносин положення Методики та врахував принцип повного відшкодування шкоди потерпілому з'ясувавши фактичний розмір заподіяних позивачу збитків.

Доводи апеляційної скарги стосовно того, що позивач зобов'язаний був звернутися до страховика, у зв'язку з чим йому потрібно відмовити у задоволенні позову, не можуть бути прийняті до уваги виходячи з наступного.

Завдання потерпілому шкоди особою, цивільна відповідальність якої застрахована, внаслідок дорожньо-транспортної пригоди породжує деліктне зобов'язання, в якому праву потерпілого (кредитора) вимагати відшкодування завданої шкоди в повному обсязі кореспондується відповідний обов'язок боржника (особи, яка завдала шкоди). Водночас така дорожньо-транспортна пригода слугує підставою для виникнення договірного зобов'язання згідно з договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, в якому потерпілий так само має право вимоги до боржника - в договірному зобов'язанні ним є страховик.

Разом із тим, зазначені зобов'язання не виключають одне одного. Деліктне зобов'язання - первісне, основне зобов'язання, в якому діє загальний принцип відшкодування шкоди в повному обсязі, підставою його виникнення є завдання шкоди. Натомість страхове відшкодування - виплата, яка здійснюється страховиком відповідно до умов договору, виключно в межах страхової суми та в разі, якщо подія, в результаті якої завдана шкода, буде кваліфікована як страховий випадок. Одержання потерпілим страхового відшкодування за договором не обов'язково припиняє деліктне зобов'язання, оскільки страхового відшкодування може бути недостатньо для повного покриття шкоди, й особа, яка завдала шкоди, залишається зобов'язаною. При цьому, потерпілий стороною договору страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів не є, але наділяється правами за договором на його, третьої особи, користь страховик зобов'язаний виконати обов'язок зі здійснення страхового відшкодування.

Особа здійснює свої права вільно, на власний розсуд (ч.1 ст.12 ЦК України). Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї (ч.2 ст.14 ЦК України).

Відповідно до ст.511 ЦК України зобов'язання не створює обов'язку для третьої особи. У випадках, встановлених договором, зобов'язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора.

Згідно з ч.ч.1,4 ст.636 ЦК України договором на користь третьої особи є договір, в якому боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок на користь третьої особи, яка встановлена або не встановлена у договорі. Якщо третя особа відмовилася від права, наданого їй на підставі договору, сторона, яка уклала договір на користь третьої особи, може сама скористатися цим правом, якщо інше не випливає із суті договору.

З огляду на вищенаведене, право потерпілого на відшкодування шкоди за рахунок особи, яка завдала шкоду, є абсолютним і не може бути припинене чи обмежене договором, стороною якого потерпілий не був, хоч цей договір і укладений на користь третіх осіб. Закон надає потерпілому право одержати страхове відшкодування, але не зобов'язує одержувати його. При цьому відмова потерпілого від права на одержання страхового відшкодування за договором не припиняє його права на відшкодування шкоди в деліктному зобов'язанні.

Таким чином потерпілому як кредитору належить право вимоги в обох видах зобов'язань, деліктному та договірному. Він вільно, на власний розсуд обирає спосіб здійснення свого права шляхом звернення вимоги виключно до особи, яка завдала шкоди, про відшкодування цієї шкоди, або шляхом звернення до страховика, у якого особа, яка завдала шкоди, застрахувала свою цивільну відповідальність, із вимогою про виплату страхового відшкодування, або шляхом звернення до страховика та в подальшому до особи, яка завдала шкоди, за наявності передбачених ст.1194 ЦК України підстав.

До такого правого висновку прийшов Верховний Суд України у своїй постанові від 20 січня 2016 року №6-2808-цс15 та постанові від 29 червня 2016 року №6-192цс16.

Відповідно до ст.360-7 ЦПК України, рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішенням Верховного Суду України.

Оскільки викладена правова позиція прийнята за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах то вона підлягає застосування у вищевикладеній ситуації.

Інші доводи, приведені в апеляційній скарзі, зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками районного суду, яким у досить повному обсязі з'ясовані права та обов'язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені і їм дана належна оцінка, а відповідно до ст. 212 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування чи зміни рішення - не встановлено, тому апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду відповідає вимогам ст.ст.213,214 ЦПК України і його в слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст.303,307,308,313,314,315,317 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Заочне рішення Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 04 листопада 2015 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий: Демченко Е.Л.

Судді: Волошин М.П.

Куценко Т.Р