Рішення № 5932154, 24.04.2009, Господарський суд Чернігівської області

24.04.09

УКРАЇНА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Чернігівської області

14000, м. Чернігів, тел. (0462) 77-99-18

проспект Миру, 20

Іменем України

РІШЕННЯ

“ 21 ” квітня 2009 року справа № 18/209/23

Позивач: Чернігівська міська рада

14000, м. Чернігів, вул. Магістратська, 7

Відповідач: Субєкт підприємницької діяльності фізична особа ОСОБА_1

14000, АДРЕСА_2

про зобовязання вчинити дії

Суддя А.С.Сидоренко

Представники сторін:

від позивача: Вовк П.І. нач. юр. від., дов. від 23.06.2008р. № 3-16/593

від відповідача: ОСОБА_3 адвокат, дов. нотар. посв. від 21.10.2008р.

Рішення виноситься після перерви, оголошеної в судовому засіданні з 14.04.2009р. по 21.04.2009р., на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

В судовому засіданні 21.04.2009р., на підставі ч. 2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

СУТЬ СПОРУ:

Чернігівською міською радою (надалі Позивач) заявлено позов до субєкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_1 (надалі Відповідач) про зобовязання відновити стан земельної ділянки площею 0,1645 га по АДРЕСА_1 шляхом знесення обєкту незавершеного будівництва за її рахунок.

На підставі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, Позивач неодноразово змінював позовні вимоги. Згідно останньої заяви від 08.04.2009р. № 731/09, Позивач просить суд зобовязати Відповідача знести самочинно збудовану прибудову (обєкт незавершеного будівництва) до власного обєкту нерухомого майна, розташовану на 218,5 м2 орендованої земельної ділянки по АДРЕСА_1 за його рахунок.

В обґрунтування позовних вимог Позивач посилається на здійснення Відповідачем самовільної забудови частини земельної ділянки без згоди орендодавця та без погодження, у встановленому законодавством порядку, проекту забудови. Позивач, як власник земельної ділянки, заперечує проти визнання права власності на обєкт незавершеного будівництва за Відповідачем, який здійснює його будівництво самочинно, а тому, на підставі ч. 4 ст. 376 Цивільного кодексу України, вимагає від Відповідача знести майно.

Відповідач проти позову заперечив, вважаючи позовні вимоги безпідставними. В обґрунтування своїх заперечень Відповідач посилається на те, що рішенням виконавчого комітету Чернігівської міської ради від 23.05.2005р. № 101 йому було дозволено проводити будівельні роботи згідно розробленої проектно кошторисної документації для реконструкції власної будівлі (колишня міська лазня по АДРЕСА_1) під магазин салон для продажу меблів з надбудовою третього поверху, прибудовою ресторану, кафе та влаштування автономного джерела теплопостачання. 08.09.2005р. Позивачем було ухвалено рішення, яким дозволено Відповідачу розроблення проекту відведення по зміні цільового призначення земельної ділянки загальною площею 0,1645 га по АДРЕСА_1. Також, Відповідач посилається на отримання ним погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,1645 га по зміні цільового використання з боку інших інстанцій, зокрема, Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Чернігівській області, Чернігівської обласної санітарно епідеміологічної станції, Управління архітектури та містобудування Чернігівської міської ради. Таким чином, всі свої дії Відповідач погоджував з відповідними інстанціями. До того ж, відповідне рішення щодо зміни цільового призначення земельної ділянки було ухвалено безпосередньо Позивачем. На думку Відповідача, своїми діями Позивач створює перешкоду в реалізації Відповідачем права на користування земельною ділянкою. Стосовно вимог Позивача щодо зобовязання відновити стан земельної ділянки шляхом знесення обєкту незавершеного будівництва, Відповідач зазначає, що такі вимоги порушують його право власності, оскільки спірний обєкт нерухомості, розташований на земельній ділянці площею 0,1645 га по АДРЕСА_1 був придбаний ним згідно договору купівлі продажу від 18.02.2005р., тобто обєкт нерухомості не був споруджений безпосередньо Відповідачем.

Розглянувши подані документи і матеріали, вислухавши пояснення повноважних представників сторін, зясувавши фактичні обставини справи, дослідивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 зареєстрована в якості субєкта підприємницької діяльності Новозаводською районною у місті Чернігові радою 19.11.1998р.

Згідно договору купівлі продажу нежитлової будівлі від 18.02.2005р., укладеного між ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_1, остання отримала у власність нежитлову будівлю: приміщення лазні № 1, приміщення літ. «А-2», загальною площею 1051,0 м2, що знаходиться в АДРЕСА_1 на земельній ділянці, яка належить територіальній громаді міста Чернігова.

На підставі п. 473 рішення ХVІ сесії Чернігівської міської ради IV скликання від 12.04.2005р., між сторонами був укладений договор оренди земельної ділянки від 12.04.2005р. відповідно до умов якого Позивач (Орендодавець) надав в платне користування Відповідачеві (Орендарю) земельну ділянку, розташовану в АДРЕСА_1, загальною площею 0,1645 га, в т.ч. 0,0060 га проїзд загального користування, для експлуатації приміщення лазні строком на 5 років.

Відповідно до п. 9.2 договору оренди земельної ділянки орендар має право за згодою орендодавця зводити у встановленому законодавством порядку житлові, виробничі, культурно побутові та інші будівлі та споруди.

Рішенням виконавчого комітету Чернігівської міської ради від 28.02.2005р. № 33 (в редакції рішення від 18.07.2005р. № 157) Відповідачу дозволено проектно пошукові роботи для реконструкції власної будівлі бувшої міської лазні по АДРЕСА_1 під магазин салон для продажу меблів з надбудовою третього та мансардного поверхів з улаштуванням ресторану, кафе з прибудовою гаражного боксу до існуючих гаражів за письмовою згодою банку „Надра” на вилучення частки земельної ділянки на користь СПД ОСОБА_1

Рішенням виконавчого комітету Чернігівської міської ради від 23.05.2005р. № 101 Відповідачу дозволено будівельні роботи згідно з розробленою проектно кошторисною документацією для виконання підготовчих робіт для реконструкції власної будівлі бувшої міської лазні по АДРЕСА_1 під магазин салон для продажу меблів з надбудовою третього поверху, прибудовою ресторану, кафе та влаштуванням автономного джерела теплопостачання.

08 вересня 2005 року ХVІІ сесія Чернігівської міської ради ІV скликання прийняла рішення, пунктом 277.4 якого дозволила Відповідачу розроблення проекту відведення по зміні цільового призначення земельної ділянки площею 0,1645 га по АДРЕСА_1, замість: „експлуатація лазні” для реконструкції та експлуатації магазину-салону із продажу меблів.

На орендованій земельній ділянці Відповідачем були розпочаті роботи по будівництву прибудови до власного обєкту нерухомого майна.

В квітні 2008 року СПД ОСОБА_1 звернулася до господарського суду з позовом до виконавчого комітету Чернігівської міської ради про визнання права власності на об'єкт самочинного будівництва побудовану прибудову до будівлі АДРЕСА_1.

Рішенням господарського суду Чернігівської області від 19.06.2008р. по справі № 15/116, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 10.09.2008р., СПД ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Приймаючи рішення по цій справі господарський суд вказав, що „з наданих суду доказів вбачається, що спірний обєкт є обєктом незавершеного будівництва, вказане будівництво здійснюється самочинно на земельній ділянці, що не відведена для цієї мети, а тому відсутні підстави відповідно до закону для винесення рішення про визнання права власності на вказаний обєкт незавершеного будівництва. Надані позивачем докази не підтверджують його вимог”.

Приймаючи рішення по даній справі, господарський суд виходить з наступного:

відповідно до ст. 14 Конституції України право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Приписом ч. 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статей 142 144 Конституції України до матеріальної основи органів місцевого самоврядування належить, зокрема, земля, управління якою здійснюють територіальні громади через утворені ними органи місцевого самоврядування, які в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.

Згідно ст. 60 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні” територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації.

У відповідності з пунктом „б” ст. 80 Земельного кодексу України суб'єктами права власності на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

Землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об'єкти комунальної власності (ст. 83 Земельного кодексу України).

Статтею 93 Земельного кодексу України визначено, що право оренди земельної ділянки це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Земельні ділянки можуть передаватися в оренду, зокрема, громадянам та юридичним особам України. Відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються законом.

Таким законом є Закон України «Про оренду землі»відповідно до ст. 13 якого договір оренди землі це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

В ст. 15 Закону України «Про оренду землі» визначені істотні умови договору оренди землі, до яких, зокрема, відносяться: об'єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду.

У розділі ІV Закону України «Про оренду землі»встановлені права та обовязки орендодавців та орендарів, а саме в ст. 24 передбачено, зокрема, право орендодавця вимагати від орендаря використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором оренди, дотримання додержання державних стандартів, норм і правил, у тому числі місцевих правил забудови населених пунктів та обовязок не вчиняти дій, які б перешкоджали орендареві користуватися орендованою земельною ділянкою, а у ст. 25 передбачено, зокрема, право орендаря самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі та право за письмовою згодою орендодавця зводити в установленому законодавством порядку жилі, виробничі, культурно-побутові та інші будівлі і споруди та закладати багаторічні насадження.

Частинами 1, 2 ст. 376 Цивільного кодексу України визначено, що житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Правові та організаційні основи планування, забудови та іншого використання територій визначаються Законом України „Про планування і забудову територій”.

У відповідності з ч. 1 ст. 23 цього Закону, забудова територій передбачає здійснення нового будівництва, реконструкції, реставрації, капітального ремонту, впорядкування об'єктів містобудування, розширення та технічного переоснащення підприємств (далі будівництво). Будівництво об'єктів містобудування здійснюється згідно з законодавством, державними стандартами, нормами та правилами, регіональними і місцевими правилами забудови, містобудівною та проектною документацією.

Статтею 24 Закону України „Про планування і забудову територій” встановлено, що фізичні та юридичні особи, які мають намір здійснити будівництво об'єктів містобудування на земельних ділянках, що належать їм на праві власності чи користування, зобов'язані отримати від виконавчих органів відповідних рад, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, у разі делегування їм таких повноважень відповідними радами, дозвіл на будівництво об'єкта містобудування (далі дозвіл на будівництво).

Дозвіл на будівництво дає право замовникам на отримання вихідних даних на проектування, здійснення проектно-вишукувальних робіт та отримання дозволу на виконання будівельних робіт у порядку, визначеному цим Законом.

Дозвіл на будівництво об'єкта містобудування не дає права на початок виконання будівельних робіт без одержання відповідного дозволу місцевої інспекції державного архітектурно-будівельного контролю.

Відповідно до ст. 29 Закону України „Про планування і забудову територій”, дозвіл на виконання будівельних робіт це документ, що засвідчує право забудовника та підрядника на виконання будівельних робіт, підключення об'єкта будівництва до інженерних мереж та споруд, видачу ордерів на проведення земляних робіт.

Дозвіл на виконання будівельних робіт надається інспекціями державного архітектурно-будівельного контролю, які ведуть реєстр наданих дозволів.

Здійснення будівельних робіт на об'єктах містобудування без дозволу на виконання будівельних робіт або його перереєстрації, а також здійснення не зазначених у дозволі будівельних робіт вважається самовільним будівництвом і тягне за собою відповідальність згідно з законодавством.

Під час судового розгляду справи було встановлено, що будівництво прибудови до власного обєкту нерухомого майна було здійснено Відповідачем в порушення вимог законодавства та умов договору оренди землі без отримання від інспекції державного архітектурно-будівельного контролю дозволу на виконання будівельних робіт та без належно затвердженого проекту.

За таких обставин дане будівництво являється самочинним.

Дана обставина також підтверджується рішенням господарського суду Чернігівської області від 19.06.2008р. по справі № 15/116, яке набрало законної сили, та висновком експертів судової будівельно технічної експертизи від 07.02.2008р. № 1763/1764 ц, призначеної господарським судом Чернігівської області по справі № 15/160 (10/162).

З огляду на приписи статті 9 Конституції України, статті 19 Закону України „Про міжнародні договори України” і статті 4 Господарського процесуального кодексу України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами зазначених документів, ратифікованих законами України.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України „Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції” Україна повністю визнає на своїй території дію приписів даної Конвенції щодо визнання обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції.

Водночас статтею 17 Закону України „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (див. рішення Суду у справах: Sovtransavto Holding v. Ukraine, no. 48553/99, параграф 77, від 25.07.2002; Ukraine-Tyumen v. Ukraine, no. 22603/02, параграфи 42 та 60, від 22.11.2007).

Враховуючи, що рішення господарського суду Чернігівської області від 19.06.2008р. по справі № 15/116, за правилами ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, набрало законної сили з дня прийняття судом апеляційної інстанції постанови про залишення його без змін, судом при винесенні рішення по даній справі беруться до уваги висновки апеляційного суду, вміщені у вищевказаному судовому рішенні, щодо здійснення будівництва Відповідачем самочинно.

Висновком судової будівельно технічної експертизи від 30.01.2009р. № 03-09, призначеної господарським судом Чернігівської області по даній справі встановлено, що площа обєкта незавершеного будівництва самовільно збудованої прибудови становить 218,5 м2.

У відповідності з ч. 4 ст. 376 Цивільного кодексу України, якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

Позивач, як власник земельної ділянки, під час розгляду господарським судом Чернігівської області справи № 15/116 заперечив проти визнання права власності на обєкт незавершеного будівництва за Відповідачем, який здійснює його будівництво самочинно, однак після винесення судом рішення про відмову у задоволенні позовних вимог СПД ОСОБА_1 майно не було знесено нею.

Згідно ч. 2 ст. 152 Земельного кодексу України, власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі. Заперечення Відповідача не спростовують висновків суду про здійснення ним самочинного будівництва.

За правилами ст. 49 Господарського процесуального кодексу України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав державне мито покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу при задоволенні позову покладаються на відповідача.

Зважаючи на ненадання Позивачем доказів про сплату витрат за проведення судової експертизи, господарський суд покладає на Відповідача лише державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Керуючись ст. 376 Цивільного кодексу України, ст. 152 Земельного кодексу України, ст. ст. 23, 24, 29 Закону України „Про планування і забудову територій”, ст. ст. 4, 49, 82 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Зобовязати субєкта підприємницької діяльності фізичну особу ОСОБА_1 (АДРЕСА_2, код НОМЕР_1) знести самочинно збудовану прибудову (обєкт незавершеного будівництва) до власного обєкту нерухомого майна нежитлового приміщення лазні № 1, розташовану на 218,5 м2 орендованої земельної ділянки по АДРЕСА_1.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Стягнути з субєкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_1, АДРЕСА_2 (код НОМЕР_1, відомості про розрахункові рахунки відсутні) на користь Чернігівської міської ради, м. Чернігів, вул. Магістратська, 7 (код 04062015, відомості про розрахункові рахунки відсутні) 85 грн. 00 коп. державного мита та 118 грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Суддя (підпис) А.С.Сидоренко

Рішення підписано 24 квітня 2009 року.

Суддя (підпис) А.С.Сидоренко