Рішення № 59319759, 20.07.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м. Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/9890/16 20.07.16 р.

За позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до 1) Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2

2) Державної служби інтелектуальної власності України

про визнання недійсними патентів на промисловий зразок та зобов'язання

вчинити дії

Суддя Зеленіна Н.І.

При секретарі судового засідання Ліпіній В.В.,

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_3 за довіреністю №б/н від 01.06.2016 р.;

від відповідача-1: ОСОБА_4 з довіреністю № б/н від 05.05.2016 р.;

від відповідача-2: Ресенчук В.М. за довіреністю № 1-8/8570 від 21.11.2014 р.

У судовому засіданні 20.07.2016 р. проголошено вступну та резолютивну частини рішення у відповідності до положень ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до господарського суду міста Києва з позовною заявою до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 та Державної служби інтелектуальної власності України про визнання недійсними патентів на промисловий зразок та зобов'язання вчинити дії.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 31.05.2016 р. порушено провадження у справі, розгляд справи призначено на 30.06.2016 р.

У поданій позовній заяві містилась заява про вжиття заходів до забезпечення позову.

31.05.2016 р. від позивача через відділ діловодства суду надійшло клопотання про забезпечення позову в новій редакції, у якій заявник виклав вимоги заяви у новій редакції.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 31.05.2016 р. задоволено заяву Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про вжиття заходів до забезпечення позову; з метою забезпечення позову заборонено Державній фіскальній службі України та всім її територіальним митним органам призупиняти митне оформлення вантажів згідно ст. ст. 399-400 Митного Кодексу України за заявою власника патентів № НОМЕР_1, НОМЕР_2, НОМЕР_3.

21.06.2016 р. від відповідача надійшло клопотання, у якому відповідач, зокрема, просив припинити провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України та скасувати вжиті судом заходи до забезпечення позову.

Ухвалою від 22.06.2016 р. скасовано заходи до забезпечення позову.

30.06.2016 р. від позивача вдруге надійшла заява про забезпечення позову.

У судовому засіданні 30.06.2016 р. від відповідача-2 надійшов відзив на позовну заяву.

У судовому засіданні 30.06.2016 р. оголошувалась перерва до 20.07.2016 р.

20.07.2016 р. від позивача надійшли клопотання про залучення до участі у справі третіх осіб та про призначення судової експертизи.

Представник позивача у судовому засіданні підтримав подану заяву про вжиття заходів до забезпечення позову та клопотання про залучення до участі у справі третіх осіб і про призначення судової експертизи.

Представники відповідачів проти задоволення вказаних заяви та клопотань позивача заперечили та підтримали клопотання відповідача-1 про припинення провадження у справі.

Розглянувши заяву про вжиття заходів до забезпечення позову, залучення до участі у справі третіх осіб та про призначення судової експертизи, суд встановив наступне.

Відповідно до статті 66 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї власної ініціативи має право вжити, передбачених статтею 67 цього Кодексу, заходів до забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Згідно зі ст. 67 Кодексу, позов забезпечується: накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві; забороною відповідачеві вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

У пункті 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" від 26 грудня 2011 року № 16 судам роз'яснено, що особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 ГПК, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову. У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Згідно зі ст. 6 Закону України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі", правова охорона надається винаходу (корисній моделі), що не суперечить публічному порядку, принципам гуманності і моралі та відповідає умовам патентоздатності. Об'єктом винаходу (корисної моделі), правова охорона якому (якій) надається згідно з цим Законом, може бути: продукт (пристрій, речовина, штам мікроорганізму, культура клітин рослини і тварини тощо); процес (спосіб), а також нове застосування відомого продукту чи процесу.

Статтею 7 вказаного Закону передбачено, зокрема, що винахід відповідає умовам патентоздатності, якщо він є новим, має винахідницький рівень і є промислово придатним. Корисна модель відповідає умовам патентоздатності, якщо вона є новою і промислово придатною. Винахід (корисна модель) визнається новим, якщо він не є частиною рівня техніки.

За приписами ст. 28 Закону України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі", права, що випливають з патенту, діють від дати публікації відомостей про його видачу. Патент надає його власнику виключне право використовувати винахід (корисну модель) за своїм розсудом, якщо таке використання не порушує прав інших власників патентів. Патент надає його власнику виключне право забороняти іншим особам використовувати винахід (корисну модель) без його дозволу, за винятком випадків, коли таке використання не визнається згідно з цим Законом порушенням прав, що надаються патентом. Власник патенту може передавати на підставі договору право власності на винахід (корисну модель) будь-якій особі, яка стає його правонаступником, а щодо секретного винаходу (корисної моделі) - тільки за погодженням із Державним експертом. Власник патенту має право дати будь-якій особі дозвіл (видати ліцензію) на використання винаходу (корисної моделі) на підставі ліцензійного договору, а щодо секретного винаходу (корисної моделі) такий дозвіл надається тільки за погодженням із Державним експертом.

У поданій 30.06.2016 р. заяві позивач просить суд вжити заходи до забезпечення позову шляхом заборони Державній фіскальній службі України та всім її територіальним митним органам призупиняти митне оформлення вантажів згідно ст. ст. 399-400 Митного Кодексу України за заявою власника патентів № НОМЕР_1, №29288, №29289.

Частиною 1 ст. 399 Митного кодексу України визначено, що у разі якщо орган доходів і зборів на підставі даних митного реєстру об'єктів права інтелектуальної власності, які охороняються відповідно до закону, виявляє ознаки порушення прав інтелектуальної власності щодо товарів, пред'явлених до митного контролю та митного оформлення, їх митне оформлення призупиняється, а товари підлягають розміщенню на складі цього органу.

Статтею 400 Кодексу передбачено, що за наявності достатніх підстав вважати, що внаслідок переміщення через митний кордон України товарів, щодо яких правовласником не подано заяву про сприяння захисту належних йому майнових прав на об'єкт права інтелектуальної власності відповідно до статті 398 цього Кодексу, можуть бути порушені такі права, орган доходів і зборів може за власною ініціативою призупинити митне оформлення зазначених товарів. Вичерпний перелік відповідних підстав визначається Кабінетом Міністрів України (ч. 1 ст. 400).

Суд, дослідивши зібрані у матеріалах справи докази, встановивши обставини справи та доводи, що являються підставами для подання даної заяви, враховуючи суб'єктний склад учасників судового процесу, дійшов висновку про непов'язаність заявлених до вжиття заходів забезпечення позову з предметом позовних вимог, заявлених до кожного з відповідачів.

Крім того, у матеріалах справи міститься лист Житомирської митниці Державної фіскальної служби України №41/7/06-70-08 від 10.06.2016 р., з якої вбачається, що призупинення митного оформлення товарів, що відповідають промисловим зразкам, захищеним патентами № НОМЕР_1, №29288, №29289, згідно ст. 400 Митного Кодексу України, не здійснювалось.

Вказані обставини не дають достатніх підстав вважати, що невжиття таких заходів, у разі задоволення позовних вимог, значно утруднить або зробить неможливим виконання такого рішення, а заходи забезпечення позову спроможні забезпечити належне виконання судового рішення у разі задоволення позову.

Крім того, судом враховано, що ухвалою господарського суду міста Києва від 31.05.2016 р. задоволено заяву Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про вжиття заходів до забезпечення позову; з метою забезпечення позову заборонено Державній фіскальній службі України та всім її територіальним митним органам призупиняти митне оформлення вантажів згідно ст. ст. 399-400 Митного Кодексу України за заявою власника патентів № НОМЕР_1, НОМЕР_2, НОМЕР_3.

Проте, ухвалою від 22.06.2016 р., яка набрала у встановленому законом порядку законної сили, вжиті заходи до забезпечення позову скасовано.

У той же час, станом на час розгляду заяви позивача про забезпечення позову, поданої 30.06.2016 р., обставини, що стали підставами для скасування заходів до забезпечення позову, вжитих ухвалою від 31.05.2016 р., не змінились і не припинили свою дію.

За таких обставин, суд відмовляє у задоволенні заяви позивача про вжиття заходів до забезпечення позову.

Щодо поданого клопотання про призначення у справі судової експертизи, суд зазначає наступне.

Положеннями ст. 41 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу. Учасники судового процесу мають право пропонувати господарському суду питання, які мають бути роз'яснені судовим експертом. Остаточне коло цих питань встановлюється господарським судом в ухвалі. Проведення судової експертизи доручається державним спеціалізованим установам чи безпосередньо особам, які відповідають вимогам, встановленим Законом України "Про судову експертизу". Особа, яка проводить судову експертизу (далі - судовий експерт) користується правами і несе обов'язки, зазначені у статті 31 цього Кодексу. Сторони і прокурор, який бере участь в судовому процесі, мають право до початку проведення судової експертизи заявити відвід судовому експерту в порядку та з підстав, зазначених у частинах п'ятій і шостій статті 31 цього Кодексу.

Розглянувши зазначене клопотання позивача, суд вважає його передчасним з огляду на те, що таке клопотання може бути задоволено під час розгляду справи по суті заявлених вимог, та з огляду на подання відповідачем-1 клопотання про припинення провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, та відмовляє у його задоволенні.

Розглянувши клопотання про залучення до участі у справі третіх осіб, суд встановив наступне.

Статтею 27 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за клопотанням сторін, прокурора. Якщо господарський суд при прийнятті позовної заяви, вчиненні дій по підготовці справи до розгляду або під час розгляду справи встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права і обов'язки осіб, що не є стороною у справі, господарський суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору. У справах щодо майна господарських організацій, у статутному капіталі яких є корпоративні права держави, господарський суд залучає орган державної влади, що здійснює управління корпоративними правами, до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору. У заявах про залучення третіх осіб і у заявах третіх осіб про вступ у справу на стороні позивача або відповідача зазначається, на яких підставах третіх осіб належить залучити або допустити до участі у справі. Питання про допущення або залучення третіх осіб до участі у справі вирішується господарським судом, який виносить з цього приводу ухвалу. Треті особи, які не заявляють самостійних вимог, користуються процесуальними правами і несуть процесуальні обов'язки сторін, крім права на зміну підстави і предмета позову, збільшення чи зменшення розміру позовних вимог, а також на відмову від позову або визнання позову.

Позовні вимоги у даній справі мотивовані тим, що за відповідачем-1 - Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 зареєстровано патенти № НОМЕР_1, № НОМЕР_2, № НОМЕР_3 на промислові зразки "бордюр для квітника", "постамент для пам'ятника" та "плита надгробна", які, як зазначає позивач, не відповідають умовам надання правової охорони, оскільки сукупність суттєвих ознак бордюра для квітника, постамента для пам'ятника та плити надгробної стали загальнодоступними у світі до дати подання заявки до відповідної установи, а саме до 05.08.2014 року.

При цьому, у матеріалах справи наявний витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, у якому містяться відомості про припинення господарської діяльності Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, долучений до матеріалів справи відповідачем-1, а також Спеціальний витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, виконаний судом, відповідно до якого підтверджуються відомості про припинення господарської діяльності Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2.

У поданому клопотанні позивач наголошує на тому, що у нього наявні позовні вимоги до відповідача-2 - Державної служби інтелектуальної власності України, про зобов'язання внести запис до Державного реєстру патентів України стосовно визнання недійсними патентів № НОМЕР_1, № НОМЕР_2, № НОМЕР_3 на промислові зразки та здійснити про це публікацію в офіційному бюлетені «Промислова власність».

Відтак, позивач зазначає, що заявлені до відповідача-2 позовні вимоги мають бути розглянуті по суті.

Як вбачається з матеріалів, наданих Державною службою інтелектуальної власності України, та вищевказаного клопотання позивача, 24.06.2016 р. ОСОБА_2 відчужено право власності на промислові зразки за патентами № НОМЕР_1, № НОМЕР_2, № НОМЕР_3, ОСОБА_6.

Таким чином, позивач вказує, що рішення у даній справі може вплинути на права та обов'язки ОСОБА_6, як власника патентів № НОМЕР_1, № НОМЕР_2, № НОМЕР_3, у зв'язку з чим просить залучити останнього до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самосійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Державної служби інтелектуальної власності України; та зазначає про необхідність залучення до участі у справі також ОСОБА_2, на цих же підставах.

Статтею 21 господарського процесуального кодексу України визначено, що сторонами в судовому процесі є позивач і відповідач. Позивачами є підприємства та організації, зазначені у статті 1 цього Кодексу, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є юридичні особи та у випадках, передбачених цим Кодексом, - фізичні особи, яким пред'явлено позовну вимогу.

Враховуючи зміст позовних вимог, судом встановлено, що власник спірних патентів - ОСОБА_6, має бути залучений до участі у даній справі в якості співвідповідача, оскільки підставами позову є невідповідність таких патентів умовам надання правової охорони, а предметом - визнання їх недійсними та зобов'язання відповідача-2 опублікувати відомості про таку недійсність.

Відповідно до ч. 1 ст. 24 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд за наявністю достатніх підстав має право до прийняття рішення залучити за клопотанням сторони або за своєю ініціативою до участі у справі іншого відповідача. Про залучення іншого відповідача чи заміну неналежного відповідача виноситься ухвала, і розгляд справи починається заново.

Разом з тим, згідно з ч. 1 ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Частиною 1 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що Господарським судам підвідомчі: - справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім: спорів про приватизацію державного житлового фонду; спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; спорів, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів; інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів.

У матеріалах справи відсутні будь-які відомості про те, що ОСОБА_6 набув у встановленому законом порядку статусу суб'єкта підприємницької діяльності; проте, згідно з приписами статей 1, 21 ГПК України, господарські суди не мають повноважень, необхідних для залучення фізичних осіб до участі у справі як відповідачів.

Таким чином, суд вважає заявлені вимоги про залучення до участі у справі ОСОБА_6 у якості третьої особи, яка не заявляє самосійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Державної служби інтелектуальної власності України, безпідставними, необґрунтованими та такими, що не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки вказана особа має бути залучена до участі у справі в якості іншого відповідача.

Враховуючи вищевикладене, суд відмовляє у задоволені клопотання позивача про залучення ОСОБА_6, до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самосійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Державної служби інтелектуальної власності України.

Щодо заявлених вимог про залучення до участі у справі ОСОБА_2 (відповідач-1), у якості третьої особи, яка не заявляє самосійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Державної служби інтелектуальної власності України, суд зазначає наступне.

Згідно з приписами ст. 27 Господарського процесуального кодексу України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть залучатись до участі у справі виключно у випадку, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін, при чому такі особи не повинні бути стороною у справі.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 вже приймає участь у даній справі у якості відповідача-1, що унеможливлює його залучення до справи у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору; крім того, оскільки станом на час розгляду даної справи вказана особа не являється власником оспорюваних патентів, суд не вбачає наявності будь-яких прав або обов'язків ОСОБА_2, на які можу вплинути рішення у даній справі.

Таким чином, суд відмовляє у задоволенні клопотання позивача про залучення до участі у справі ОСОБА_2, у якості третьої особи, яка не заявляє самосійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Державної служби інтелектуальної власності України.

Як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач-1 у справі - ОСОБА_2, станом на дату звернення позивача з даним позовом та на момент розгляду даної справи, не являється суб'єктом підприємницької діяльності, зареєстрованим у встановленому законом порядку.

Відповідно до ст. 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо, зокрема, спір не підлягає вирішенню в господарських судах України. У випадках припинення провадження у справі повторне звернення до господарського суду зі спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав не допускається. Про припинення провадження у справі виноситься ухвала, в якій мають бути вирішені питання про розподіл між сторонами господарських витрат, про повернення судового збору з бюджету, а також можуть бути розв'язані питання про стягнення штрафів, передбачених у пунктах 4 і 5 частини другої статті 83 цього Кодексу.

Згідно з п. 4.2.5. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 р. № 18, провадження у справі підлягає припиненню з посиланням на п. 1 ст. 80 ГПК України, якщо при розгляді справи буде встановлено, що позов подано позивачем або до відповідача, який не має статусу юридичної особи або громадянина - суб'єкта підприємницької діяльності і не є учасником корпоративних відносин.

Пунктом 41 ч. 1 ст. 12 Господарського процесуального кодексу визначено випадок, коли відповідачем саме у господарському спорі може виступати фізична особа, а саме, у спорах між господарським товариством та його посадовою особою (у тому числі посадовою особою, повноваження якої припинені) про відшкодування збитків, завданих такою посадовою особою господарському товариству її діями (бездіяльністю); проте, спір у даній справі не являється таким випадком, у зв'язку з чим суд дійшов висновку про непідвідомчість спору в частині позовних вимог до ОСОБА_2, господарським судам України.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про припинення провадження у справі в частині заявлених до ОСОБА_2 позовних вимог, на підставі п. 1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.

У той же час, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтуються позовні вимоги у даній справі, з урахуванням пояснень позивача, викладених у клопотання від 20.07.2016 р. про залучення до участі у справі третіх осіб, суд встановив, що заявлені до Державної служби інтелектуальної власності України вимоги про зобов'язання вчинити певні дії, підлягають розгляду по суті.

Так, позивач просить зобов'язати Державну службу інтелектуальної власності України внести запис до Державного реєстру патентів України стосовно визнання недійсними патентів № НОМЕР_1, № НОМЕР_2, № НОМЕР_3 на промислові зразки та здійснити про це публікацію в офіційному бюлетені «Промислова власність».

Позовні вимоги мотивовані тим, що Державною службою інтелектуальної власності України за ОСОБА_2 було зареєстровано патенти № НОМЕР_1, № НОМЕР_2, № НОМЕР_3 на промислові зразки "бордюр для квітника", "постамент для пам'ятника" та "плита надгробна", які, як зазначає позивач, не відповідають умовам надання правової охорони, оскільки сукупність суттєвих ознак бордюра для квітника, постамента для пам'ятника та плити надгробної стали загальнодоступними у світі до дати подання заявки до відповідної установи, а саме до 05.08.2014 року.

З наявного у матеріалах справи відзиву на позовну заяву вбачається, що Державна служба інтелектуальної власності України проти позову заперечує з підстав того, що Службою спірні патенти зареєстровано з дотриманням вимог Закону України «Про охорону прав на промислові зразки» та ст. 19 Конституції України.

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про охорону прав на промислові зразки» правова охорона надається промисловому зразку, що не суперечить публічному порядку, принципам гуманності і моралі та відповідає умовам патентоспроможності. Об'єктом промислового зразка може бути форма, малюнок чи розфарбування або їх поєднання, які визначають зовнішній вигляд промислового виробу і призначені для задоволення естетичних та ергономічних потреб. Згідно з цим Законом не можуть одержати правову охорону: об'єкти архітектури (крім малих архітектурних форм), промислові, гідротехнічні та інші стаціонарні споруди; друкована продукція як така; об'єкти нестійкої форми з рідких, газоподібних, сипких або подібних до них речовин тощо. Право власності на промисловий зразок засвідчується патентом. Строк дії патенту на промисловий зразок становить 10 років від дати подання заявки до Установи і продовжується Установою за клопотанням власника патенту, але не більш як на п'ять років. Дія патенту припиняється достроково за умов, викладених у статті 24 цього Закону. Обсяг правової охорони, що надається, визначається сукупністю суттєвих ознак промислового зразка, представлених на зображенні (зображеннях) виробу, внесеному до Реєстру, і засвідчується патентом з наведеною у ньому копією внесеного до Реєстру зображення виробу. Тлумачення ознак промислового зразка повинно здійснюватися в межах його опису.

Згідно зі ст. 6 Закону, промисловий зразок відповідає умовам патентоспроможності, якщо він є новим. Промисловий зразок визнається новим, якщо сукупність його суттєвих ознак не стала загальнодоступною у світі до дати подання заявки до Установи або, якщо заявлено пріоритет, до дати її пріоритету. Крім того, у процесі встановлення новизни промислового зразка береться до уваги зміст усіх раніше одержаних Установою заявок, за винятком тих, що на зазначену дату вважаються відкликаними, відкликані або за ними Установою прийняті рішення про відмову у видачі патентів і вичерпані можливості оскарження таких рішень. На визнання промислового зразка патентоспроможним не впливає розкриття інформації про нього автором або особою, яка одержала від автора прямо чи опосередковано таку інформацію протягом шести місяців до дати подання заявки до Установи або, якщо заявлено пріоритет, до дати її пріоритету. При цьому обов'язок доведення обставин розкриття інформації покладається на особу, заінтересовану у застосуванні цього пункту.

Статтею 25 Закону визначено, що патент може бути визнано у судовому порядку недійсним повністю або частково у разі: а) невідповідності запатентованого промислового зразка умовам патентоспроможності, визначеним цим Законом; б) наявності у сукупності суттєвих ознак промислового зразка ознак, яких не було у поданій заявці; в) видачі патенту внаслідок подання заявки з порушенням прав інших осіб. При визнанні патенту чи його частини недійсними Установа повідомляє про це у своєму офіційному бюлетені. Патент або його частина, визнані недійсними, вважаються такими, що не набрали чинності, від дати публікації відомостей про видачу патенту.

Відтак, обов'язковою умовою задоволення вимог до Державної служби інтелектуальної власності України про зобов'язання внести запис до Державного реєстру патентів України стосовно визнання недійсними патентів № НОМЕР_1, № НОМЕР_2, № НОМЕР_3 на промислові зразки та здійснити про це публікацію в офіційному бюлетені «Промислова власність», являється визнання таких патентів недійсними у судовому порядку.

Відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі ст. 34 Кодексу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 35 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що обставини, які визнаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, можуть не доказуватися перед судом, якщо в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування. Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Вирок суду в кримінальному провадженні або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Частиною 1 статті 8 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», закріплено право на повноважний суд, за яким ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом.

Отже, належним і допустимим доказом недійсності патентів являється виключно судове рішення про визнання спірних патентів недійсними, прийняте повноважним судом з дотриманням правил підвідомчості та територіальної підсудності, яке набрало у встановленому законом порядку законної сили.

Проте, у матеріалах справи відсутнє рішення суду про визнання недійсними патентів № НОМЕР_1, № НОМЕР_2, № НОМЕР_3 на промислові зразки.

Як встановлено ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

В порядку, передбаченому ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

При цьому, суд звертає увагу на те, що відповідно до п. 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Враховуючи вищевикладене, суд припиняє провадження у справі в частині позовних вимог до ОСОБА_2 на підставі п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України; а позовні вимоги до Державної служби інтелектуальної власності України вважає недоведеними, необґрунтованими та непідтвердженими наявними в матеріалах справи доказами, а відтак такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись ст. 124 Конституції України, ст. ст. 1, 43, 12, 33, 43, 49, 80, 82-85, 86 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Припинити провадження у справі № 910/9890/16 в частині позовних вимог Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про визнання недійсними патентів на промисловий зразок.

2. Відмовити у задоволенні позовних вимог Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної служби інтелектуальної власності України про зобов'язання вчинити дії.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено 25.07.2016 р.

Суддя Н.І. Зеленіна