Рішення № 59319655, 18.07.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.07.2016№910/10240/16

За позовом Публічного акціонерного товариства «ДТЕК ПАВЛОГРАДВУГІЛЛЯ»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «АККУ-ЕНЕРГО»

про тлумачення умов договору

Суддя Літвінова М.Є.

Представники сторін:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: Безсмертний В.Д. - адвокат на підставі ордеру серії КВ № 264491;

Подольський В.О. за довіреністю від 15.02.2016 р.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство «ДТЕК ПАВЛОГРАДВУГІЛЛЯ» (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «АККУ-ЕНЕРГО» (далі - відповідач) про тлумачення умов договору, а саме пункту 6 Специфікації від 12.08.2014 р. до Договору № 625-ПУ від 07.07.2014 р., визначивши, що «Розрахунки за поставлену постачальником продукцію відповідно до Специфікації від 12.08.2014 р. до Договору № 625-ПУ від 07.07.2014 р. здійснюються покупцем шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника на протязі 5 (п'яти) робочих днів з 120 календарного дня з дати поставки відповідної продукції після певних обставин: а саме: отримання покупцем рахунку та акту проведення випробувань, при умові надання постачальником належним чином оформленої податкової накладної, а також документів, передбачених розділом 4 Договору».

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на різне розуміння сторонами умов вищевказаної Специфікації щодо виникнення у позивача обов'язку по оплаті отриманої продукції за Договором.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 06.06.2016 р. порушено провадження у справі № 910/10240/16, її розгляд призначено на 22.06.2016 р.

21.06.2016 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача подано клопотання про припинення провадження у справі на підставі пункту 1-1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України, обґрунтоване тим, що відповідач такого документу як Специфікація від 12.08.2014 р. до Договору № 625-ПУ від 07.07.2014 р. ніколи не підписував, а отже відсутній предмет спору. Також, відповідач просить суд на підставі статті 24 Господарського процесуального кодексу України замінити його на належного відповідача, тобто на ту особу, з якою позивач укладав спірну Специфікацію.

В судовому засіданні 22.06.2016 р. судом було відмовлено у задоволенні вищевказаного клопотання відповідача, виходячи з наступного.

Перелік підстав припинення провадження у справі передбачений статтею 80 Господарського процесуального кодексу України є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.

Припинення провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв'язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи.

Пунктом 1-1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору.

Під предметом спору розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.

У пункті 4.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» зазначено, що господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини першої статті 80 ГПК), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Проте, в даному випадку судом не встановлено жодних обставин, які б свідчили про відсутність між сторонами спору стосовно тлумачення умов пункту 6 Специфікації від 12.08.2014 р. до Договору № 625-ПУ від 07.07.2014 р., а позивач навпаки наполягає на наявності між сторонами неврегульованих питань, у зв'язку з чим суд вважає, що жодні правові підстави для припинення провадження у справі на підставі пункту 1-1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України відсутні.

Також, відсутні жодні правові підстави для здійснення заміни відповідача у справі на належного відповідача згідно зі статтею 24 Господарського процесуального кодексу України, оскільки судом не встановлено, що Специфікація від 12.08.2014 р., умови якої позивач просить розтлумачити, була укладена будь-якою іншою особою, яка повинна відповідати за даним позовом.

В судовому засіданні 22.06.2016 р. на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 06.07.2016 р.

05.07.2016 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача було подано додаткові документи для долучення до матеріалів справи, а також відзив на позовну заяву, відповідно до змісту якого відповідач проти задоволення позову заперечує, оскільки ніякої Специфікації від 12.08.2014 р. до Договору № 625-ПУ від 07.07.2014 р. він ніколи не підписував, і такого документу не існує.

Крім того, 05.07.2016 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача було подано клопотання про стягнення з позивача на підставі статей 44, 48, 49 Господарського процесуального кодексу України витрат на правову допомогу в сумі 10 000,00 грн.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 06.07.2016 р. на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи було відкладено на 18.07.2016р.

В судовому засіданні 18.07.2016р. представник відповідача проти задоволення позову заперечив, просив суд стягнути з позивача витрати на правову допомогу в сумі 10 000, 00 грн.

Представник позивача в судове засідання 18.07.2016 р. не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представника позивача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для повторного відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25 січня 2006 р. № 1-5/45, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

В судовому засіданні 18.07.2016 р. проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників відповідача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

07.07.2014 р. відповідачем (постачальник) та позивачем (покупець) було укладено договір поставки № 625-ПУ (далі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого в порядку та на умовах, передбачених цим договором, постачальник зобов'язується поставити у власність покупця продукцію і / або обладнання виробничо-технічного призначення (надалі - «продукція»), в асортименті, кількості, в терміни, за ціною і з якісними характеристиками, узгодженими сторонами в цьому договорі і специфікаціях, які є невід'ємними частинами до цього договору.

Покупець зобов'язується прийняти та оплатити продукцію, що поставляється в його власність відповідно до умов цього договору (п. 1.2. Договору).

Продукція приймається покупцем на підставі даних: за фактичною кількістю продукції, поставленої в узгоджене місце призначення поставки,згідно з даними, зазначеними в видаткових, залізничних / товарно-транспортних накладних; за якістю - відповідно до якісних показників, зазначених в сертифікаті якості заводу-виготовлювача, паспорті, а також відповідно до технічних характеристик і інших додаткових вимог до даної продукції, обумовлених сторонами у відповідних специфікаціях до даного договору (п. 2.6. договору).

Якщо за результатами проведеного вхідного контролю при прийманні продукції за кількістю, якості, асортименту, комплектності покупцем не виявлено невідповідність даних, зазначених у товаросупровідних документах, сертифікатах якості заводу-виготовлювача, паспорті або додатковим вимогам до даної продукції, обумовлених сторонами у відповідній специфікації до договору, покупець оформляє за результатами приймання продукції в односторонньому порядку акт приймання продукції за кількістю і якістю (п. 2.7. Договору).

Якщо за результатами проведеного вхідного контролю при прийманні продукції за кількістю, якості, асортименту, комплектності покупцем виявлено невідповідність даних, зазначеним у товаросупровідних документах, сертифікатах якості заводу виробника, паспорті або додатковим вимогам до даної продукції, обумовлених сторонами у відповідній специфікації до договору, іншої документації, що визначає кількісні та якісні характеристики продукції. Покупець зобов'язується викликати постачальника, шляхом направлення телеграми на адресу постачальника, і / або факсу, і / або електронного листа для спільної приймання продукції (п. 2.8. Договору).

Продукція надходить партіями в асортименті, кількості, за цінами, з якісними характеристиками і в терміни, узгоджені сторонами в специфікаціях до цього договору. Під партією продукції сторони розуміють будь-яку кількість продукції, однорідної за своїми якісними показниками, яке супроводжується одним документом про якість та/або одним з товаросупровідним документом (п. 4.1. Договору).

Умови поставки продукції - DDP, згідно з «Інкотермс-2010», з урахуванням умов і застережень, що містяться в цьому договорі та / або відповідних специфікаціях до договору. Узгоджене місце призначення поставки вказується сторонами у відповідних специфікаціях до договору. Постачальник несе всі витрати, пов'язані з постачанням продукції, до моменту її поставки в узгоджене місце призначення поставки. У випадках, коли сторонами в специфікаціях обумовлюються інші умови поставки, взаємини сторін будуть регулюватися положеннями, погодженими сторонами у відповідних специфікаціях до договору (п. 4.2. Договору).

У разі поставки продукції без товаросупровідної документації, що спричинить неможливість здійснити приймання продукції за кількістю, якості, асортименту, комплектності, покупець має право відмовитися від приймання продукції, що надійшла. В такому випадку, повернення продукції здійснюється в порядку, передбаченим п. 2.5. справжньої угоди (п. 4.4. Договору).

Датою поставки вважається дата, зазначена представником покупця на відповідних товаросупровідних документах, наданих постачальником. При поставці автомобільним транспортом датою поставки вважається дата, зазначена представником покупця на видатковій накладній. При постачанні залізницею датою поставки вважається дата, зазначена в залізничній накладній, яка свідчить про прибуття продукції на залізничну станцію призначення (узгоджене місце призначення поставки) (п. 4.7. Договору).

Зобов'язання постачальника вважаються виконаними з моменту передачі продукції в розпорядження покупця в узгоджене місце призначення поставки в асортименті, кількості, в терміни, з якісними характеристиками, узгодженими сторонами в договорі і специфікаціях до договору. Зобов'язання покупця вважаються виконаними з моменту прийняття і оплати поставленої продукції (п. 4.8. Договору).

Право власності на продукцію, ризики втрати або пошкодження продукції переходять від постачальника до покупця з дати поставки продукції (п. 4.9. договору).

При надходженні коштів на поточний рахунок постачальника від покупця, сторони обумовлюють, що в будь-якому випадку вони надходять в рахунок оплати продукції, що поставляється постачальником продукції (п. 5.3. договору).

Розрахунки за поставлену постачальником продукцію за цим договором здійснюються покупцем шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника протягом 5 (п'яти) робочих днів з 120 календарного дня з дати поставки відповідної продукції на підставі отриманого покупцем рахунку і за умови надання постачальником належним чином оформленої податкової накладної, а також документів, передбачених розділом 4 цього договору. Датою оплати вважається дата списання грошових коштів з поточного рахунку покупця. Остаточні взаєморозрахунки між покупцем і постачальником здійснюються на підставі даних якості, кількості, асортименту та комплектності продукції, визначених відповідно до розділу 2 цього договору (п. 5.4. договору).

Цей договір вступає в силу з « 07» липня 2014 року за умови його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками сторін. Сторони дійшли згоди, що в разі належного виконання обома сторонами своїх зобов'язань, термін дії договору встановлюється до « 31» грудня 2015 року включно. У разі не виконання (неналежного виконання) сторонами (стороною) своїх зобов'язань за цим договором, термін дії договору продовжується до повного виконання сторонами своїх зобов'язань (п. 8.1. договору).

Як зазначає позивач, пунктом 6 Специфікації до вищевказаного Договору сторони визначили, що розрахунки за поставлену постачальником продукцію здійснюються покупцем шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника протягом 5 (п'яти) робочих днів з 120 календарного дня з дати поставки відповідної партії продукції на підставі отриманого покупцем рахунку та акту проведення випробувань, при умові надання постачальником належним чином оформленої податкової накладної, а також документів, передбачених розділом 4 Договору. Термін проведення випробувань та складання акту випробування також узгоджено умовами Специфікації від 12.08.2014 р.

Позивач вважає, що оскільки відповідачем не було виконано зобов'язання, передбачене п. 6 Специфікації від 12.08.2014 р. до Договору № 625-ПУ щодо надання документів, у позивача відсутні підстави для виконання взятого на себе зобов'язання з оплати продукції по вказаній Специфікації.

Враховуючи те, що відповідач звернувся до суду з позовною заявою про стягнення з позивача заборгованості за поставлений товар на підставі Договору № 625-ПУ від 07.07.2014 р., позивач вважає, що між сторонами виник спір щодо неоднозначного тлумачення умов договору, та, як наслідок, подальше виникнення/не виникнення моменту виконання грошового зобов'язання.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Як зазначено в рішенні Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 р. № 18-рп/2004, поняття "охоронюваний законом інтерес" що вживається в законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів (стаття 20 Господарського кодексу України).

Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається частиною 2 статті 16 Цивільного кодексу України, до яких, зокрема, відноситься визнання правочину недійсним. Аналогічні положення містяться у статті 20 Господарського кодексу України.

Статтею 16 Цивільного кодексу передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Тобто, з наведених вище приписів Цивільного кодексу України вбачається, що перелік способів захисту цивільних прав сторін не є вичерпним.

Статтею 637 Цивільного кодексу України передбачено, що тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 цього Кодексу. У разі тлумачення умов договору можуть враховуватися також типові умови (типові договори), навіть якщо в договорі немає посилання на ці умови.

Відповідно до статті 213 Цивільного кодексу України зміст правочину може бути витлумачений стороною (сторонами).

На вимогу однієї або обох сторін суд може постановити рішення про тлумачення змісту правочину.

З наведених норм вбачається, що чинним законодавством України може бути встановлено інші, ніж перелічені вище способи захисту особою своїх прав та інтересів, одним з яких є тлумачення судом змісту правочину.

Тлумаченням змісту правочину або окремих його умов є з'ясування, встановлення судом дійсної волі однієї сторони або обох сторін під час укладання правочину, яка виражена в певних пунктах, розділах правочину, та роз'яснення судом цієї волі сторонам.

При тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів.

Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з'ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін.

Якщо за правилами, встановленими частиною третьою цієї статті, немає можливості визначити справжню волю особи, яка вчинила правочин, до уваги беруться мета правочину, зміст попередніх переговорів, усталена практика відносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін, текст типового договору та інші обставини, що мають істотне значення.

Підставою для застосування такого правового інституту як тлумачення змісту угоди має бути наявність спору між сторонами угоди щодо її змісту, невизначеність і незрозумілість буквального значення слів, понять і термінів тексту всієї угоди або її частини, що не дає змоги з'ясувати дійсний зміст угоди або її частини, а волевиявлення сторони правочину не дозволяє однозначно встановити її намір, тобто потребує встановлення справжньої волі, вираженої при вчиненні правочину, та відповідності волі та волевиявлення.

Отже, тлумаченню підлягає зміст угоди або її частина у способи, встановлені статтею 213 Цивільного кодексу України, тобто, тлумаченням правочину є встановлення його змісту відповідно до волевиявлення сторін при його укладенні, усунення неясностей та суперечностей у трактуванні його положень. Тому, тлумачення не може створювати, а тільки роз'яснювати вже існуючі умови угоди.

Відповідно до правової позиції, викладеної Вищим господарським судом України у постанові № 904/6486/15 від 24.02.2016 р., зважаючи на те, що метою тлумачення правочину є з'ясування змісту його окремих частин, який складає права та обов'язки сторін, тлумачення правочину слід розуміти як спосіб можливості виконання сторонами умов правочину, тому тлумачення правочину можливе до початку виконання сторонами його умов.

Наразі, під час розгляду справи було встановлено, що умови укладеного між сторонами Договору виконуються.

Так, 09.06.2016 р. господарським судом Дніпропетровської області було прийнято рішення у справі № 904/3092/16 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Акку-Енерго" до Публічного акціонерного товариства "ДТЕК Павлоградвугілля", Дніпропетровська область про стягнення 1 472 830,85 грн., і встановлені в ньому обставини є преюдиціальними в розумінні статті 35 Господарського процесуального кодексу України.

Під час розгляду справи вищевказаним судовим рішенням було встановлено, що на виконання укладеного Договору поставки № 625-ПУ від 07.07.2014 р. відповідач поставив позивачу продукцію на загальну суму 1 326 609, 43 грн., про що свідчать: видаткова накладна № РН-0806010 від 06.08.2015р. про поставку тягових акумуляторних батарей 8TPzS720/120V (2x60V) болтове з'єднання з системою Акваматик у кількості 2 шт. на суму 345 288,00 грн. з ПДВ; рахунок на оплату по замовленню № СФ-ГЛ/08052 від 05.08.2015р. на суму 345 288,00 грн. з ПДВ; податкова накладна від 06.08.2015р. на суму 345 288,00 грн.; товарно-транспортна накладна від 06.08.2015р. про поставку товару на суму 345 288,00 грн.; видаткова накладна № РН-0806011 від 06.08.2015р. про поставку тягових акумуляторних батарей 8TPzS720/120V (2x60V) болтове з'єднання з системою Акваматик у кількості 2 шт. на суму 345 288,00 грн. з ПДВ; рахунок на оплату по замовленню № СФ-ГЛ/08054 від 05.08.2015р. на суму 345 288,00 грн. з ПДВ; податкова накладна від 06.08.2015р. на суму 345 288,00 грн.; товарно-транспортна накладна від 06.08.2015р. про поставку товару на суму 345 288,00 грн.; видаткова накладна № РН-0909005 від 09.09.2015р. про поставку тягових акумуляторних батарей 7TPzS630/120V (2x60V) болтове з'єднання з системою Акваматик у кількості 2 шт. на суму 636 033,43 грн. з ПДВ; рахунок на оплату по замовленню № СФ-ГЛ/09078 від 08.09.2015р. на суму 636 033,43 грн. з ПДВ; податкова накладна від 09.09.2015р. на суму 636 033,43 грн.; товарно-транспортна накладна від 09.09.2015р. про поставку товару на суму 636 033,43 грн. Проте доказів оплати за поставлений товар в сумі 1 326 609,43 грн. відповідач не надав.

За таких обставин, враховуючи те, що умови укладеного між сторонами Договору № 625-ПУ від 07.07.2014 р. виконуються, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для тлумачення змісту спірної умови п. 6 Специфікації від 12.08.2014 р. до Договору № 625-ПУ від 07.07.2014 р.

До того ж, позивачем всупереч вимог статті 33 Господарського процесуального кодексу України взагалі не було надано суду Специфікації від 12.08.2014 р. до Договору № 625-ПУ від 07.07.2014 р., пункт 6 якої він просить розтлумачити, незважаючи на те, що ухвалою від 06.07.2016 р. суд зобов'язував позивача надати таку Специфікацію.

При цьому, Специфікації від 12.08.2014 р. до Договору № 625-ПУ від 07.07.2014 р., була надана правова оцінка господарським судом Дніпропетровської області в рішенні від 09.6.2016 р. у справі № 904/3092/16, яким встановлено, що позивачем було подано лише ксерокопію спірної Специфікації, яка підписана лише з його боку, тоді як відповідачем вказану Специфікацію підписано не було. Оригіналу вищевказаної специфікації суду надано не було.

Крім того, суд зазначає, що звертаючись до суду з даним позовом позивач фактично порушив питання не про тлумачення умов договору для усунення неясностей та суперечностей у трактуванні умов пункту 6 Специфікації, в якому відсутні незрозумілі слова, поняття, терміни, які б унеможливлювали з'ясувати сторонам їх дійсні наміри при підписанні договору, що є необхідною умовою для тлумачення правочину відповідно до статті 213 Цивільного кодексу України, а про встановлення обставин ненастання у нього обов'язку оплатити поставлений відповідачем за договором поставки № 625-ПУ від 07.07.2014 р. за товар, які досліджувались господарським судом в межах іншої господарської справи про стягнення з позивача заборгованості за поставлений товар.

Таким чином, фактично позивач просить роз'яснити порядок виконання договору, що не є тлумаченням правочину у розумінні статті 213 Цивільного кодексу України.

Відповідно до приписів ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом не встановлено наявність обставин, з якими закон пов'язує тлумачення умов правочину, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

З урахуванням зазначеного, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

При цьому, що стосується заявлених відповідачем до відшкодування витрат на оплату послуг адвоката в розмірі 10 000,00 грн., суд відмічає наступне.

Відповідно до п. 6.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 16.01.2013 р. «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

За змістом частини третьої статті 48 та частини п'ятої статті 49 ГПК у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі.

На підтвердження зазначених витрат, до матеріалів справи надані Угода про надання правової допомоги від 17.06.2016 р., укладена між відповідачем (клієнт) та Адвокатським об'єднанням «Консулат» (виконавець), за умовами якої виконавець приймає на себе зобов'язання надати правову допомогу та здійснити представництво та захист прав і інтересів клієнта перед усіма суб'єктами публічного права, в тому числі в судових органах України при вирішенні спору з Публічним акціонерним товариством «ДТЕК ПАВЛОГРАДВУГІЛЛЯ» за позовом останнього щодо тлумачення умов Договору поставки № 625-ПУ від 07.07.2014 р.

Для виконання даної угоди виконавець призначає адвокатів Безсмертного Вадима Дмитровича та Шидловського Максима Валерійовича (п. 2 Угоди).

Статтею 17 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» передбачено, що Рада адвокатів України забезпечує ведення Єдиного реєстру адвокатів України з метою збирання, зберігання, обліку та надання достовірної інформації про чисельність і персональний склад адвокатів України, адвокатів іноземних держав, які відповідно до цього Закону набули права на заняття адвокатською діяльністю в Україні, про обрані адвокатами організаційні форми адвокатської діяльності. Внесення відомостей до Єдиного реєстру адвокатів України здійснюється радами адвокатів регіонів та Радою адвокатів України.

На підставі даних Єдиного реєстру адвокатів України http://erau.unba.org.ua/erau/profile/60557 судом встановлено, що Безсмертний Вадим Дмитрович має Свідоцтво на право зайняття адвокатською діяльністю № 2240/10 від 24.04.2003 р. та здійснює свою адвокатську діяльність в Адвокатському об'єднанні «Консулат», яке видало йому ордер на надання правової допомоги серії КВ № 264491 від 04.07.2016 р.

Згідно з платіжним дорученням № 1095 від 01.07.2016 р. відповідач сплатив Адвокатському об'єднанню «Консулат» 10 000, 00 грн. гонорару за надання правової допомоги у даній справі.

Водночас, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування витрат на оплату послуг адвоката не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним. За таких обставин суд з урахуванням обставин конкретної справи, зокрема, предмету спору може обмежити цей розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна надавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

Зважаючи на відсутність в матеріалах справи вартості економних транспортних послуг, вартості оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; відомостей органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; а також враховуючи здатність кожної особи бути позивачем та відповідачем у суді відповідно до частини другої статті 80 Цивільного кодексу України та оскільки отримання відповідачем юридичних послуг, пов'язаних з представленням інтересів останнього, не є обов'язковими витратами, які особа має зробити для захисту своїх прав, а вибір конкретного адвоката, який представлятиме його інтереси є його особистим правом; беручи до уваги предмет спору, тривалість розгляду і складність справи та особисту участь у ній представника відповідача, суд дійшов висновку про те, що вимоги про стягнення з відповідача витрат на оплату послуг адвоката у розмірі 10 000, 00 грн. є неспіврозмірними та завищеними.

В даному випадку, враховуючи те що адвокат виконуючи умови укладеної з відповідачем Угоди представляв його інтереси та приймав участь у судових засіданнях по цій справі і складав необхідні документи, суд дійшов висновку, що вимоги відповідача про стягнення з позивача витрат на оплату послуг адвоката підлягають задоволенню частково, у розмірі 2 000, 00 грн.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позовних вимог відмовити.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «ДТЕК ПАВЛОГРАДВУГІЛЛЯ» (51400, Дніпропетровська область, місто Павлоград, вулиця Леніна, будинок 76; код ЄДРПОУ 00178353) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АККУ-ЕНЕРГО» (04209, місто Київ, вулиця Полярна, будинок 12-А; код ЄДРПОУ 31902769) 2 000 (дві тисячі) грн. 00 коп. витрат по оплаті послуг адвоката.

3. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Дата підписання

повного тексту рішення 25.07.2016 р.

Суддя М.Є. Літвінова