Рішення № 59319638, 18.07.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.07.2016№910/9254/16

За позовом Першого заступника прокурора Київської області

до 1. Київської обласної ради

2. Комунальної установи Київської обласної ради «Фонд комунального майна»

3. Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЖИВАКА»

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору

1. Комунальний заклад Київської обласної ради «Київська обласна клінічна лікарня»

2. Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві

про визнання недійсним рішення, визнання недійсним Договору, скасування

рішення та зобов'язання повернути майно

Суддя Літвінова М.Є.

Представники учасників судового процесу:

від прокуратури: Кулішенко О.Ю. за посвідченням № 034764 від 05.08.2015 р.;

від відповідача-1: Радівіловський Б.І. за посвідченням № 030 від 25.10.2015 р.;

від відповідача-2: не з'явився;

від відповідача-3: Біцюк В.С. за довіреністю від 01.07.2016 р.;

Лузан Є.К. за довіреністю від 01.07.2016 р.;

від третьої особи-1: Василенко О.О. за довіреністю від 10.04.2016 р.;

від третьої особи-2: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Перший заступник прокурора Київської області звернувся до господарського суду міста Києва з позовом в інтересах держави до Київської обласної ради (далі - відповідач-1), Комунальної установи Київської обласної ради «Фонд комунального майна» (далі - відповідач-2), Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЖИВАКА» (далі - відповідач-3) про:

- визнання недійсним рішення Київської обласної ради від 06.12.2012 р. № 520-27-VI в частині затвердження п. 2 Переліку об'єктів спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Київської області, що підлягають приватизації щодо включення будівлі офтальмологічного корпусу (літ. Е) Комунального закладу Київської обласної ради «Київська обласна клінічна лікарня», загальною площею 2 186, 50 кв.м., розташованої за адресою: вул. Багговутівська, буд. 1, м. Київ, шляхом викупу;

- визнання недійсним Договору купівлі-продажу від 21.02.2013р. будівлі офтальмологічного корпусу загальною площею 2 186, 50 кв.м., розташованої за адресою: вул. Багговутівська, буд. 1, м. Київ, який укладено між Комунальною установою Київської обласної ради «Фонд комунального майна» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ДЖИВАКА», щодо продажу, посвідченого Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Рвач Ж.В.;

- скасування рішення Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві про державну реєстрацію прав та їх обтяжень: індексний номер 683579 від 04.03.2013 р. про державну реєстрацію права власності Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЖИВАКА» на об'єкт нерухомого майна - будівлю офтальмологічного корпусу площею 2 186, 5 м.кв., яка розташована за адресою: вул. Багговутівська, буд. 1, м. Київ;

- зобов'язання Товариство з обмеженою відповідальністю «ДЖИВАКА» повернути у власність територіальної громади сіл, селищ, міст Київської області будівлю офтальмологічного корпусу загальною площею 2 186, 50 кв.м., яка розташована за адресою: вул. Багговутівська, буд. 1, м. Київ, вартість якої складає 7 379 655, 60 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що рішення Київської обласної ради від 06.12.2012р. № 520-27-VI, яким включено будівлю офтальмологічного корпусу загальною площею 2 186, 50 кв.м., розташовану за адресою: вул. Багговутівська, буд. 1, м. Київ, до Переліку об'єктів, які перебувають у спільній власності територіальних громад сіл, селищ, міст Київської області і підлягають викупу, суперечить вимогам Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)". У зв'язку із порушенням процедури приватизації означеного майна, прокурор також вказує на наявність підстав для визнання недійсними договору купівлі-продажу, укладеного за результатами приватизації, скасування рішення про державну реєстрацію прав та обтяжень та зобов'язання відповідача-3 повернути спільне майно у власність територіальної громади.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 23.05.2016 р. було порушено провадження у справі № 910/9254/16, на підставі статті 27 Господарського процесуального кодексу України залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору Комунальний заклад Київської обласної ради «Київська обласна клінічна лікарня» та Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві, розгляд справи призначено на 13.06.2016 р.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 13.06.2016 р. на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 04.07.2016 р.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 04.07.2016 р. на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 18.07.2016 р.

11.07.2016 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником прокуратури було подано пояснення у справі.

14.07.2016 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником третьої особи-1 подані письмові пояснення у справі, відповідно до яких третя особа-1 підтримує позовні вимоги прокурора та просить суд задовольнити їх.

15.07.2016 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача-3 подано відзив на позовну заяву, відповідно до змісту якого відповідач-3 проти задоволення позову заперечує, оскільки вважає, що предмет даної справи не стосується інтересів держави, а прокурор не має повноважень на звернення до суду за захистом законних інтересів територіальної громади. Також, відповідач-3 вказує на те, що органом, уповноваженим державою здійснювати функції захисту права власності територіальних громад є відповідна рада, а стосовно предмету даного спору це Київська обласна рада, у зв'язку з чим Перший заступник прокурора Київської області безпідставно звернувся до суду з даним позовом в якості позивача. Крім того, відповідач-3 посилається на пропуск прокурором строку позовної давності.

18.07.2016 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача-3 було подано заяву про застосування строку позовної давності.

В судовому засіданні 18.07.2016 р. представник прокуратури позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Представники відповідача-1 та відповідача-3 в судовому засіданні 18.07.2016 р. проти задоволення позову заперечили, при цьому, представник відповідача-3 підтримав подану через відділ діловодства господарського суду міста Києва заяву про застосування строку позовної давності.

Представник третьої особи-1 в судовому засіданні 18.07.2016 р. надав пояснення щодо заявлених позовних вимог.

Представники відповідача-2 та третьої особи-2 в судове засідання 18.07.2016 р. не з'явились, про причину неявки суд не повідомили.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представників відповідача-2 та третьої особи-2 не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, не знаходить підстав для повторного відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25 січня 2006 р. № 1-5/45, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

В судовому засіданні 18.07.2016 р. проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

09.11.2011 р. між Київською обласною державною адміністрацією (орендодавець) та відповідачем-3 (орендар) було укладено Договір оренди нерухомого майна, що перебуває в спільній власності територіальних громад сіл, селищ, міст Київської області № 69/11 (далі - Договір оренди), посвідчений Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Рвач Ж.В.

За умовами вказаного Договору оренди, Комунальний заклад Київської обласної ради «Київська обласна клінічна лікарня» (балансоутримувач) передає, а відповідач-3 (орендар) приймає в строкове платне користування окреме індивідуально визначене майно: будівля офтальмологічного корпусу літ.Е, загальною площею 2 186, 50 м.кв., розміщене за адресою: м. Київ, вул. Багговутівська, 1, та знаходиться на земельній ділянці, загальною площею 87 337 кв.м., кадастровий номер 8000000000:91:006:001, яка надається в тимчасове довгострокове користування строком на 15 років для експлуатації та обслуговування комплексу будівель та споруд лікарні на вул. Багговутівська, 1 у Шевченківському районі згідно Договору на право тимчасового користування землею (зі всіма додатками та змінами), укладеного Київською міською радою та Київською обласною клінічною лікарнею 11 жовтня 2001 року та зареєстрованого у книзі договорів на право тимчасового користування землею 11 жовтня 2001 року за № 91-5-00092.

28.12.2011 р. Київською обласною радою шостого скликання було прийнято рішення № 254-14-VІ про надання погодження відповідачу-3 як орендарю будівлі офтальмологічного комплексу (літ.Е) загальною площею 2 186, 50 м.кв., що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Багговутівська, 1, на проведення невід'ємних поліпшень, визначених відповідно до проекту реконструкції орендованого майна.

17.01.2012 р. між Київською обласною державною адміністрацією (орендодавець) та відповідачем-3 (орендар) було укладено Додатковий договір № 1 до Договору оренди нерухомого майна, що перебуває в спільній власності територіальних громад сіл, селищ, міст Київської області № 69/11 від 09.11.2011 р., відповідно до якого орендодавець погоджує (надає дозвіл) орендареві відповідно до умов цього Договору та вимог законодавства України здійснювати за рахунок його власних коштів реконструкцію, технічне переоснащення, поліпшення орендованого майна, яким є будівля офтальмологічного корпусу літ.Е, загальною площею 2 186, 50 м.кв., розміщена за адресою: м. Київ, вул. Багговутівська, 1, а саме: ремонт покрівлі; ремонт фасаду; заміна вікон; заміна внутрішніх електромереж та мереж водо та теплопостачання, а також оздоблювальні роботи внутрішньої частини будівлі; протиаварійні та ремонтні роботи щодо фундаменту.

06.12.2012 р. Київською обласною радою шостого скликання було прийнято рішення № 520-27-VІ про затвердження Переліку об'єктів спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Київської області, що підлягають приватизації.

Згідно з п. 2 Переліку об'єктів спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Київської області, що підлягають приватизації, включено будівлю офтальмологічного корпусу (літ.Е) Комунального закладу Київської обласної ради «Київська обласна клінічна лікарня», розташовану за адресою м. Київ, вул. Багговутівська, буд. 1, та визначено спосіб приватизації - викуп орендарем - Товариством з обмеженою відповідальністю «ДЖИВАКА» (умова приватизації - зі збереженням профілю діяльності), у зв'язку із здійсненням Товариством з обмеженою відповідальністю «ДЖИВАКА» вартості невід'ємних поліпшень за рахунок власних коштів, які неможливо відокремити від майна без заподіяння йому шкоди, підлягає компенсації в межах збільшення в результаті вартості цих поліпшень вартості орендованого майна, визначеного за результатами незалежної оцінки для приватизації об'єкту, яке відбулося в результаті таких поліпшень.

На підставі даного рішення, 21.02.2013 р. між Комунальною установою Київської обласної ради «Фонд комунального майна» (відповідач-2, продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ДЖИВАКА» (відповідач-3, покупець) було укладено Договір купівлі-продажу об'єкта спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Київської області групи «А», що підлягають продажу шляхом викупу, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Рвач Ж.В.

Відповідно до п. 1.1. вказаного Договору, продавець зобов'язується передати у власність покупцю об'єкт спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Київської області групи А, а саме: будівля офтальмологічного корпусу (літ.Е) загальною площею 2186, 50 кв.м., яка розташована за адресою: м. Київ, вул. Багговутівська, 1, та знаходиться на земельній ділянці загальною площею 87337 кв.м., кадастровий номер 8000000000:91:006:0001, яка надана у тимчасове довгострокове користування строком на 15 років для експлуатації та обслуговування будівель та споруд лікарні на вул. Багговутівська, 1 у Шевченківському районі м. Києва згідно Договору на право тимчасового користування землею (зі всіма додатками та змінами), укладеного Київською міською радою та Київською обласною клінічною лікарнею 11 жовтня 2001 року та зареєстрованого у книзі договорів на право тимчасового користування землею 11.10.2001 року за № 91-5-00092, а покупець зобов'язується прийняти об'єкт приватизації, сплатити за нього ціну продажу і виконати зазначені в Договорі умови.

Прокурор стверджує, що приватизація спірної будівлі офтальмологічного комплексу, як об'єкту групи «А», та включення її до переліку об'єктів комунальної власності територіальних громад, сіл, селищ, міст Київської області, які підлягають приватизації шляхом викупу, проведена з порушенням вимог законодавства України про приватизацію, оскільки означена будівля є об'єктом охорони здоров'я, а отже відповідно до приписів Закону України «Про приватизацію державного майна», Постанови Верховної ради України «Про затвердження Правил застосування Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств» є об'єктом соціально-культурного призначення та відноситься до об'єктів групи «Ж», процедура приватизації якого була проведена за відсутності всіх необхідних умов, що вимагається для приватизації таких об'єктів.

Крім цього, прокурор зазначає, що наказом Головного управління охорони культурної спадщини від 10.06.2011 р. № 10/34-11 спірну будівлю було віднесено до переліку об'єктів культурної спадщини. Історична назва об'єкта культурної спадщини на час взяття його на облік - інфекційний (епідеміологічний) корпус, дата будівництва якого 1905-1906 р.р.

Також, прокурор стверджує, що у відповідача-2 були відсутні повноваження на підписання спірного Договору купівлі-продажу станом на дату укладання останнього - 21.02.2013 р., оскільки державна реєстрація змін до Статуту Комунальної установи Київської обласної ради «Фонд комунального майна», якими останньому надано право на укладання договорів купівлі-продажу об'єкта приватизації, відбулась тільки 04.12.2013 р., за № 1326105001400026.

За твердженням прокурора, спірний Договір купівлі-продажу є таким, що суперечить чинному законодавству, а також порушує майнові права та законні інтереси дійсного власника (територіальної громади), і, як наслідок, підлягає визнанню недійсним в судовому порядку, оскільки, таке протиправне вилучення рухомого майна з комунальної власності порушило економічні інтереси як територіальної громади, так і держави, яка гарантує, захищає та фінансово підтримує місцеве самоврядування в Україні, що в свою чергу, зобов'язує органи прокуратури відповідно до вимог статті 121 Конституції України та статті 23 Закону України «Про прокуратуру» представляти інтереси держави в суді.

У зв'язку з відсутністю державного органу, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) при проведенні порядку та способу приватизації об'єктів спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Київської області та на звернення до суду про визнання незаконними (недійсними) рішень органів державної влади, місцевого самоврядування щодо розпорядження вказаними об'єктами, визнання недійсним правочинів щодо відчуження об'єктів даної категорії, а також їх повернення з чужого незаконного володіння, прокурор звернувся до суду з даним позовом в інтересах держави в якості позивача.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Правовий механізм відчуження майна на користь фізичних або юридичних осіб майна, що є державною чи комунальною власністю визначається, зокрема, Законом України «Про приватизацію державного майна»,Законом України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)».

Статтею 1 Закону України «Про приватизацію державного майна» визначено, що приватизація державного майна (далі - приватизація) - платне відчуження майна, що перебуває у державній власності, у тому числі разом із земельною ділянкою державної власності, на якій розташований об'єкт, що підлягає приватизації, на користь фізичних та юридичних осіб, які можуть бути покупцями відповідно до цього Закону, з метою підвищення соціально-економічної ефективності виробництва та залучення коштів для здійснення структурної перебудови національної економіки.

Відповідно до частини 4 статті 3 Закону України "Про приватизацію державного майна" відчуження майна, що є у комунальній власності, регулюється положеннями цього Закону, інших законів з питань приватизації і здійснюється органами місцевого самоврядування.

Частиною 1 статті 2 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» передбачено, що об'єктами малої приватизації є:

єдині майнові комплекси державних підприємств та їх структурних підрозділів, які можуть бути виділені в самостійні суб'єкти господарювання - юридичні особи (у тому числі ті, що передані в оренду, перебувають у процесі реструктуризації), на яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік не перевищує 100 осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за такий період не перевищує 70 мільйонів гривень та/або вартості майна яких недостатньо для формування статутного капіталу акціонерного товариства, у тому числі разом із земельними ділянками державної власності, на яких вони розташовані (група А);

окреме індивідуально визначене майно, в тому числі разом із земельними ділянками державної власності, на яких таке майно розташовано (група А);

об'єкти незавершеного будівництва, законсервовані об'єкти, в тому числі разом із земельними ділянками державної власності, на яких вони розташовані (група Д);

об'єкти соціально-культурного призначення, в тому числі разом із земельними ділянками державної власності, на яких вони розташовані, крім тих, що не підлягають приватизації (група Ж).

24.04.2012 р. Київською обласною радою прийнято рішення № 321-17- VI, яким затверджено "Програму приватизації об'єктів спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Київської області на 2012-2014 роки" (надалі - Програма).

Відповідно до п. 2. Програми остання визначає мету, шляхи, способи, заходи і завдання приватизації майна спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Київської області.

Згідно з пунктом 3 Програми приватизації об'єктів спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Київської області на 2012-2014 роки, затвердженої Рішенням Київської обласної ради № 321-17-VI, об'єкти приватизації кваліфікуються, зокрема, за групами:

- група А - єдині майнові комплекси підприємств спільної власності, їх структурних підрозділів, які можуть бути виділені в самостійні суб'єкти господарювання - юридичні особи (у тому числі ті, що передані в оренду, перебувають у процесі реструктуризації), на яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік не перевищує 100 осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за такий період не перевищує 70 мільйонів гривень та/або вартості майна яких недостатньо для формування статутного капіталу господарського товариства; окреме індивідуально визначене майно;

- група Ж - об'єкти соціально-культурного призначення.

Частиною 1 статті 18-2 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» передбачено, що приватизація об'єктів групи А здійснюється з урахуванням таких особливостей:

1) у разі прийняття рішення про приватизацію орендованого державного майна (будівлі, споруди, нежитлового приміщення) орендар одержує право на викуп такого майна, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання для цілей оренди майна;

2) продаж нежитлових приміщень, будівель та споруд, які згідно із законодавством можуть бути об'єктами приватизації, незалежно від підпорядкування здійснюється державними органами приватизації відповідно до законодавства з питань приватизації;

3) майно, що залишилося після задоволення вимог кредиторів державного підприємства, визнаного банкрутом за рішенням господарського суду (якщо господарський суд прийняв постанову про його ліквідацію), передається ліквідаційною комісією відповідному державному органу приватизації для подальшої приватизації за актом приймання-передачі в порядку, встановленому Фондом державного майна України. Продаж зазначеного майна здійснюється виключно на аукціонах;

4) державний орган приватизації з власної ініціативи приймає рішення про приватизацію об'єктів групи А, які утворюються на базі державного майна підприємств, що реструктуризуються, нежитлових приміщень, об'єктів, щодо яких скасовано заборону на приватизацію в установленому законом порядку, та інших неприватизованих об'єктів групи А.

Згідно з частиною 3 статті 18-2 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» приватизація об'єктів групи Ж здійснюється з урахуванням таких особливостей:

1) уповноважені органи управління разом з пропозиціями стосовно включення об'єктів соціально-культурного призначення до переліку об'єктів, що підлягають приватизації, подають до державних органів приватизації пропозиції щодо строку збереження профілю діяльності об'єктів соціально-культурного призначення або можливості перепрофілювання кожного з таких об'єктів;

2) державні органи приватизації погоджують з відповідними місцевими державними адміністраціями переліки об'єктів соціально-культурного призначення, що підлягають приватизації. У разі якщо протягом трьох тижнів від відповідної державної адміністрації не надійшла відповідь щодо погодження переліку таких об'єктів, поданий перелік вважається погодженим.

Місцеві державні адміністрації, які не дали згоди на приватизацію об'єктів соціально-культурного призначення, подають державному органу приватизації інформацію про джерела фінансування утримання об'єкта, а також відповідні гарантії щодо його утримання, які полягають у поданні письмових зобов'язань щодо обсягів та строків фінансування;

3) об'єкти соціально-культурного призначення приватизуються шляхом їх продажу єдиним майновим комплексом із збереженням профілю діяльності. Продаж окремих об'єктів нерухомості санаторно-курортних закладів та закладів туризму не допускається;

4) об'єкти соціально-культурного призначення, які не функціонують більше трьох років або перебувають в аварійному стані, можуть бути перепрофільовані за погодженням з органами місцевого самоврядування та відповідними місцевими державними адміністраціями;

5) підприємство або господарське товариство, яке більше ніж п'ять років утримує за рахунок власних коштів у належному стані об'єкт соціально-культурного призначення, має першочергове право на викуп такого об'єкта.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Пунктом 19 статті 43 Закону України "Про місцеве самоврядування" визначено, що виключно на пленарних засіданнях сесії обласної ради, за дорученням відповідних рад, вирішуються питання про продаж, передачу в оренду, концесію або під заставу об'єктів комунальної власності, які забезпечують спільні потреби територіальних громад і перебувають в управлінні районних, обласних рад, а також придбання таких об'єктів в установленому законом порядку.

Частинами 5, 6 статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування" встановлено, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду. Доцільність, порядок та умови відчуження об'єктів права комунальної власності визначаються відповідною радою.

З вищенаведеного вбачається, що умови приватизації комунального майна територіальної громади (в тому числі віднесення конкретного об'єкту до певної групи об'єктів приватизації та визначення способу) визначаються відповідним органом місцевого самоврядування.

З наявного в матеріалах справи Свідоцтва про право власності від 23.09.2011 р., виданого на підставі наказу Головного управління комунальної власності м. Києва від 23.09.2011 р. № 631-В, будівля офтальмологічного корпусу належала територіальним громадам сіл, селищ, міст Київської області в особі Київської обласної ради та закріплена на праві оперативного управління за Комунальним закладом Київської обласної ради «Київська обласна клінічна лікарня» на праві комунальної власності.

Отже, виходячи з вищевказаних положень чинного законодавства, Київська міська рада була наділена правом самостійно на власний розсуд обирати той чи інший спосіб приватизації спірного майна, зокрема, шляхом викупу. При цьому, обґрунтовано враховано, що ТОВ «ДЖИВАКА» було орендарем спірної будівлі офтальмологічного комплексу на підставі Договору оренди від 09.11.2011 р., укладеного між Київською обласною державною адміністрацією та відповідачем-3.

Одночасно, суд зазначає, що оскільки діючим законодавством не передбачено можливості проведення орендарем поліпшень об'єктів, що відносяться до категорії групи «Ж», суд вважає обґрунтованою характеристику спірної будівлі офтальмологічного корпусу як об'єкту групи «А», враховуючи наявність укладеного 17.01.2012 р. між Київською обласною державною адміністрацією, як орендодавцем, та відповідачем-3, як орендарем, Додаткового договору № 1, відповідно до якого орендодавець погоджує (надає дозвіл) орендареві здійснювати за рахунок його власних коштів реконструкцію, технічне переоснащення, поліпшення орендованої спільної будівлі офтальмологічного комплексу.

Частинами 1, 3 статті 7 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію» передбачено, що Фонд державного майна України, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, місцеві Ради затверджують за поданням органів приватизації переліки об'єктів, які перебувають відповідно у загальнодержавній власності, власності Автономної Республіки Крим та комунальній власності і підлягають: продажу на аукціоні, за конкурсом шляхом викупу. Включення об'єктів малої приватизації до переліків, зазначених у частині першій цієї статті, здійснюється з ініціативи державного органу приватизації, уповноваженого органу управління чи покупця.

Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2000 № 14-рп/2000 "У справі за конституційним зверненням товариства покупців членів трудового колективу перукарні №163 "Черемшина" (м. Київ) щодо офіційного тлумачення окремих положень статті 7 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (справа про визначення способу малої приватизації)") вказано, що способи приватизації визначаються шляхом прийняття цими органами рішень про затвердження конкретних переліків об'єктів приватизації. Доцільність застосування того чи іншого способу приватизації визначається цим органом самостійно, окрім випадків, визначених законами.

Оскільки, Київська обласна рада відповідно до положень законодавства, як орган місцевого самоврядування, наділена правом щодо розпорядження майном, яке перебувало у комунальній власності спільних територіальних громад сіл, селищ, міст Київської області, тому обласна рада мала право приймати рішення щодо приватизації спірної будівлі, зокрема, шляхом викупу.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Як вказано у статті 1 Закону України «Про охорону культурної спадщини» щойно виявлений об'єкт культурної спадщини - об'єкт культурної спадщини, який занесено до Переліку об'єктів культурної спадщини відповідно до цього Закону.

Частинами 1 - 3 статті 18 Закону України «Про охорону культурної спадщини» передбачено, що об'єкти культурної спадщини, що є пам'ятками (за винятком пам'яток, відчуження або передача яких обмежується законодавчими актами України) можуть бути відчужені, а також передані власником або уповноваженим ним органом у володіння, користування чи управління іншій юридичній або фізичній особі за наявності погодження відповідного органу охорони культурної спадщини. Пам'ятка може бути приватизована лише за умови укладення майбутнім власником з відповідним органом охорони культурної спадщини попереднього договору про укладення в майбутньому охоронного договору на пам'ятку (її частину) з викладенням його істотних умов, у тому числі щодо цільового використання пам'ятки, робіт, які майбутній власник зобов'язується провести на пам'ятці з метою утримання її в належному стані. Перелік пам'яток, які не підлягають приватизації, затверджується Верховною Радою України.

Згідно зі ст. 23 Закону України «Про охорону культурної спадщини» усі власники пам'яток, щойно виявлених об'єктів культурної спадщини чи їх частин або уповноважені ними органи (особи) незалежно від форм власності на ці об'єкти зобов'язані укласти з відповідним органом охорони культурної спадщини охоронний договір. При передачі пам'ятки, щойно виявленого об'єкта культурної спадщини чи її (його) частини у володіння, користування чи управління іншій особі істотною умовою договору про таку передачу є забезпечення особою, якій передається пам'ятка, щойно виявлений об'єкт культурної спадщини чи її (його) частина, збереження пам'ятки, щойно виявленого об'єкта культурної спадщини чи її (його) частини відповідно до вимог цього Закону та умов охоронного договору, укладеного власником або уповноваженим ним органом (особою) з відповідним органом охорони культурної спадщини.

На виконання вищевказаних умов Договору відповідач-3, як власник, уклав з Управлінням охорони культурної спадщини Київської міської державної адміністрації (орган охорони) Охоронний договір № 2893 від 26.04.2013 р., відповідно до якого власник бере на себе зобов'язання щодо охорони щойно виявленого об'єкта культурної спадщини (за видом - архітектура та містобудування) за адресою: вул. Багговутівська, 1 - офтальмологічний корпус. Історична назва об'єкта на час взяття його на державний облік вул. Багговутівська, 1 - інфекційний корпус (епідеміологічний).

Термін дії даного охоронного договору встановлено на період володіння щойно виявленим об'єктом культурної спадщини (п. 2 Охоронного договору).

Враховуючи вищевикладене, та з огляду на відсутність будь-яких інших законодавчих обмежень щодо приватизації спірної будівлі (в тому числі відсутність спірного майна у переліку пам'яток культурної спадщини, які не підлягають приватизації), суд не приймає до уваги посилання прокурора на те, що наказом Головного управління охорони культурної спадщини від 10.06.2011 р. № 10/34-11 спірну будівлю було віднесено до переліку об'єктів культурної спадщини. Історична назва об'єкта культурної спадщини на час взяття його на облік - інфекційний (епідеміологічний) корпус, дата будівництва якого 1905-1906 р.р.

Також, прокурор посилається на те, що у відповідача-2 були відсутні повноваження на підписання спірного Договору купівлі-продажу станом на дату укладання останнього - 21.02.2013 р., оскільки державна реєстрація змін до Статуту Комунальної установи Київської обласної ради «Фонд комунального майна», якими останньому надано право на укладання договорів купівлі-продажу об'єкта приватизації, відбулась тільки 04.12.2013 р., за № 1326105001400026.

Проте, з даними твердженнями прокурора суд погодитись не може, оскільки згідно з п. 3.1.2. Положення про Комунальну установу Київської обласної ради «Фонд комунального майна», затвердженого рішенням Київської обласної ради від 30.06.2011 р. № 130-07-VІ, передбачено, що Фонд організує роботу щодо продажу об'єктів приватизації за конкурсом, на аукціоні та шляхом викупу, а також виступає продавцем об'єктів приватизації.

При цьому, пунктом 7.3.9. Положення передбачено, що Голова Фонду укладає договори.

На підставі вищевикладеного суд дійшов висновку про відсутність підстав визнання недійсним рішення Київської обласної ради від 06.12.2012 р. № 520-27-VI в частині затвердження п. 2 Переліку об'єктів спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Київської області, що підлягають приватизації щодо включення будівлі офтальмологічного корпусу (літ. Е) Комунального закладу Київської обласної ради «Київська обласна клінічна лікарня», загальною площею 2 186, 50 кв.м., розташованої за адресою: вул. Багговутівська, буд. 1, м. Київ, шляхом викупу.

В свою чергу, частина 1 статті 202 Цивільного кодексу України передбачає що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Стаття 203 Цивільного кодексу України встановлює загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

У відповідності до постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

В пункті 2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" роз'яснено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

Пунктом 5 ст. 27 Закону України "Про приватизацію державного майна" передбачено, що на вимогу однієї із сторін договір купівлі-продажу може бути розірвано або визнано недійсним за рішенням суду в разі невиконання іншою стороною зобов'язань, передбачених договором купівлі - продажу, у визначені строки.

Відповідно до ч. 6 ст. 29 Закону України "Про приватизацію державного майна" порушення встановленого законодавством порядку приватизації або прав покупців є підставою для визнання недійсним договору купівлі - продажу об'єкта приватизації в порядку, передбаченому законодавством України.

Інших підстав для визнання договорів купівлі - продажу об'єкта приватизації, ніж визначені наведеними статтями приватизаційне законодавство не містить.

Окрім того, судом враховано, що відповідно до частини першої статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" №475/97-ВР від 17.07.1997 ратифіковано Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, підписану від імені України 9 листопада 1995 року, Перший протокол, протоколи № 4 і № 7 до Конвенції, підписані від імені України 19 грудня 1996 року, та протоколи № 2 і № 11 до Конвенції, підписані від імені України 9 листопада 1995 року у м. Страсбурзі.

При цьому, згідно із ч. 1 ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію ("Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод") та практику Суду (Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини) як джерело права.

У постанові Верховного Суду України від 14.03.2007 у справі № 21-8во07 "Про аспекти розгляду справ про приватизацію майна" визначено, що самі по собі допущені органами публічної влади порушення при визначенні умов і порядку приватизації не можуть бути безумовною підставою для визнання приватизаційних договорів недійсними, повернення приватизованого майна державі, порушуючи право власності покупця, якщо вони не допущені внаслідок винної, протиправної поведінки самого покупця.

Виходячи зі змісту пунктів 32-35 рішення Європейського суду з прав людини від 24.06.2003 "Стретч проти Сполученого Королівства" майном, у значенні статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, вважається законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади.

Даним рішенням суду з прав людини встановлено, що, оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, то в такому випадку мало місце "непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції", отже визнання недійсним договору, згідно якого покупець отримав майно від держави, та подальше позбавлення його цього майна на підставі того, що державний орган порушив закон, є неприпустимим.

Слід зазначити, що укладаючи оскаржуваний договір купівлі-продажу майна, ТОВ "ДЖИВАКА" було орендарем будівлі офтальмологічного корпусу (літ. Е) Комунального закладу Київської обласної ради «Київська обласна клінічна лікарня», загальною площею 2 186, 50 кв. м., розташованої за адресою: вул. Багговутівська, буд. 1, м. Київ.

Здійснюючи приватизацію нежитлового приміщення Київська обласна рада, яка діяла як орган публічної влади, мала виключні повноваження щодо встановлення умов приватизації та укладення необхідних проведення правочинів, а покупець ТОВ "ДЖИВАКА" зобов'язувався дотримуватися встановлених обласною радою умов та порядку приватизації.

Враховуючи вищенаведені положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, самі по собі допущені органами публічної влади порушення при укладенні правочину не можуть бути безумовною підставою для визнання договорів купівлі-продажу недійсним.

Натомість, матеріали справи не містять винної, протиправної поведінки покупця при укладенні оспорюваного Договору купівлі-продажу.

Укладаючи договори купівлі-продажу майна ТОВ «ДЖИВАКА» мало право очікувати на набуття права власності в значенні статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Враховуюче вищевикладене, наведені прокурором обставини не дають достатніх підстав для висновку про незаконність проведеної приватизації спірного майна шляхом його викупу, та, як наслідок, не свідчать про наявність підстав для визнання недійсним договору купівлі-продажу такого майна.

З урахуванням зазначеного та положень ст. ст. 203, 215 Цивільного кодексу України, суд вважає необґрунтованими вимоги прокурора про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 21.03.2013 р., скасування рішення про державну реєстрацію прав та обтяжень і повернення будівлі офтальмологічного комплексу у власність територіальної громади, як похідні від позовної вимоги про визнання недійсним розпорядження Київської обласної ради від 06.12.2012 р. № 520-27-VI.

Стосовно заявленого відповідачем-3 клопотання про застосування строків позовної давності, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Нормами статті 257 Цивільного кодексу України встановлено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з ч. 1 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

У відповідності до п. 2.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 року "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" визначено, що за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Оскільки суд дійшов висновку про необґрунтованість вимог прокурора, позовна давність не може бути застосована до даних правовідносин.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на прокурора.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позовних вимог відмовити.

2. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Дата піджписання

повного тексту рішення 25.07.2016.

Суддя М.Є. Літвінова